Постанова Дніпровський апеляційний суд № 237/1314/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8308/22 Справа № 237/1314/21 Суддя у 1-й інстанції - Сенаторов В.А. Суддя у 2-й інстанції - Мірута О. А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 грудня 2022 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючого судді Мірути О.А. суддів Тимченко О.О., Хейло Я.В. за участю секретаря судового засідання Тимофєєвої В.О. сторони: позивач: ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 відповідачі: Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державна казначейська служба України розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду м. Кривого Рогу апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Мар`їнського районного суду Донецької області від 11 серпня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої загибеллю цивільної особи внаслідок терористичного акту, (суддя Сенаторов В.А.), ухваленого в приміщенні суду в місті Курахове Донецької області, В С Т А Н О В И В: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої загибеллю цивільної особи внаслідок терористичного акту. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначила, що 24.08.2014 року в районі очисних споруд біля смт. Новотроїцьке Волноваського району Донецької області ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було вбито внаслідок бойових дій, обстрілу та влучення вибухового предмету в мікроавтобус «Фольксваген», реєстраційний номер НОМЕР_1 . ОСОБА_3 доводився позивачці сином, а ОСОБА_4 невісткою. Неповнолітньому ОСОБА_2 загиблі доводилися батьками. Факт смерті ОСОБА_3 підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 02.09.2014 року, а також лікарським свідоцтвом про смерть № 100 (Д) від 25.08.2014 року. Факт смерті ОСОБА_4 підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 02.09.2014 року, а також лікарським свідоцтвом про смерть № 101 (Д) від 25.08.2014 року. 24.08.2014 року за вказаними подіями слідчим Управлінням СБУ в Донецькій області було внесено відповідний запис до ЄРДР за № 12014051040000163 та розпочато досудове розслідування. Загибель ОСОБА_3 та ОСОБА_4 сталася на території, підконтрольній українській владі, однак правоохоронні органи не забезпечили своєчасного ефективного розслідування. За час, що минув з моменту події, було встановлено опіку над малолітнім ОСОБА_2 за розпорядженням голови Мар`їнської РДА № 302 від 20.11.2014 року. Розпорядженням голови Мар`їнської РДА № 296 від 15.06.2018 року ОСОБА_2 встановлено статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій. Протягом більше п`яти років держава Україна не забезпечила належного розслідування вчиненого кримінального правопорушення, встановлення винних осіб, не створила умов для захисту порушених внаслідок антитерористичних дій відповідача прав ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , через що позивач не має можливості стягнути спричинену їй моральну шкоду з винних осіб. Неповнолітній ОСОБА_2 став свідком загибелі своїх батьків та потребує тривалої психологічної реабілітації. Його психічно-емоційний стан зазнав значних травматичних змін внаслідок перенесеної трагедії. ОСОБА_2 втратив обох батьків в такому віці, коли їх піклування було потрібно йому як ніколи. Події 24.08.2014 року призвели до кардинальної негативної зміни життя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Внаслідок смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , отриманих ОСОБА_2 тілесних ушкоджень внаслідок зазначених подій, був істотно порушений фізичний та психологічний стан ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , їх матеріальне становище та соціальне функціонування. Держава Україна не виконала своїх позитивних зобов`язань, не розробила спеціальний нормативно-правовий акт про надання допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час конфлікту та проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях. Жодної грошової компенсації завданої шкоди позивачка не отримувала. Позивачка не мала жодного ефективного засобу впливу на законодавчий орган влади з приводу правового врегулювання питання відшкодування шкоди, спричиненої терористичним актом. Вважає, що обраний позивачкою спосіб захисту її прав є ефективним та таким, що має відновити її порушені права шляхом компенсації моральних страждань внаслідок втрати близької людини та невиконання Державою Україна позитивних зобов`язань. У зв`язку з викладеним просила суд стгнути за рахунок коштів державного бюджету України моральну шкоду, заподіяну терористичним актом, що призвів до загибелі її сина та невістки, а також невиконанням державою позитивних зобов`язань, в сумі 1 000 000,00 грн., а також відшкодувати на користь позивачки, діючої в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за рахунок коштів державного бюджету України моральну шкоду, заподіяну терористичним актом, що призвів до загибелі його батьків, а також невиконанням державою позитивних зобов`язань, в сумі 2 000 000,00 грн. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Мар`їнського районного суду Донецької області від 11 серпня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , діючої в особі представника - ОСОБА_5 , до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої загибеллю цивільної особи внаслідок терористичного акту - задоволено частково. Стягнуто з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 900 000 гривень 00 копійок. Стягнуто з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошову компенсацію у розмірі 2 000 000 гривень 00 копійок. В решті позовних вимог відмовлено. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Представник Кабінету міністрів України - ОСОБА_6 просив оскаржуване рішення скасувати, та ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Апеляційна скарга представника Кабінету міністрів України -Богданова Р.К. мотивована тим, що при ухваленні рішення судом неповно з`ясовані всі обставини справи, що мають значення для справи та порушено норми процесуального та матеріального права. Зокрема зазначає, що на даний час вiдсутнi умови та вiдповiдний компенсацiйний , механізм відшкодування шкоди, завданої терористичним актом к зв`язку з чим ст.. 19 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом» не породжує легітимного очікування на отримання від Держави України відшкодування за завдану шкоду. Крім того, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що загибель близьких людей позивачки сталася внаслідок терористичного акту, оскільки їх загибель сталась внаслідок кримінального правопорушення. В матеріалах справи відсутні відомості про наявності вироку в кримінальному провадженні, який набрав законної сили. Досудове слідство щодо загибелі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 триває, що підтверджує необґрунтованість висновків суду першої інстанції про їх загибель внаслідок терористичного акту. Суд в цивільному процесі поза межами кримінального провадження не може встановлювати обставини здійснення кримінального правопорушення, зокрема терористичного акту, а тому не мають правових підстав посилання суду на те, що сам факт проведення антитерористичної операції дає підстави вважати, що дії, наслідком яких є порушення прав позивача, можна кваліфікувати як терористичний акт. Також скаржник зазначає, що 07.04.2014 року у порядку передбаченому ст..11 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом» було прийнято рішення № 33/35 «Про проведення антитерористичної операції». 14.04.2014 року Указом Президента України № 405/2014 було введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року « Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України». Згідно з наказом Антитерористичного центру при Службі безпеки України 07.10.2014 № 33/6/а, Донецька область була визначена районом проведення АТО з 07.04.2014 року. Відтак, на виконання та у порядку, передбаченому вищевказаним нормативно-правовими актами, суб`єкти боротьби з тероризмом станом на 30 січня 2015 року здійснювали заходи з проведення антитерористичної операції, однак зважаючи на широкомасштабну терористичну діяльність сепаратистів, підтримуваних РФ, Україна не мала об`єктивної можливості попередити всі терористичні акції. Неможливість попередження обстрілів Волновахського р-ну Донецької області, внаслідок якого загинули ОСОБА_4 ,та ОСОБА_3 не може бути достатнім свідченням неналежного виконання Державою свого позитивного обов`язку стосовно гарантування прав, визначених ст.. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Позивачем не доведено порушення прав державою в особі Кабінету Міністрів України відповідно до його компетенції, а тому КМУ як представник держави є неналежним відповідачем у справі. УГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Відзив на апеляційну скаргу не подано. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Позивач ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду не з`явилась, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена шляхом розміщення інформації на офіційному веб-порталі судової влади з посиланням на веб-адресу судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Представник ОСОБА_1 - адвокат Серафимович Л.В. в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку "EASYCON" заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив рішення суду залишити без змін. Представник КМУ -Богданов Р.К. в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку "EASYCON" підтримав доводи апеляційної скарги та просив рішення суду скасувати . Державна казначейська служба в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про день та час слухання справи повідомлені належним чином. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом встановлено, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 14.07.1982 року (а.с. 12). Батьками неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про що свідчить копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 від 02.12.2014 року, виданого повторно (а.с. 13). Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 02.09.2014 року виданого Виконавчим комітетом Новотроїцької селищної ради Волноваського району Донецької області. ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 21) Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 02.09.2014 року виданого Виконавчим комітетом Новотроїцької селищної ради Волноваського району Донецької області ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 20). Згідно Лікарського свідоцтва про смерть № 101 (Д), виданого 25.08.2014 року, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 під час артобстрілу, причиною смерті є масивна кровотеча, множинні осколкові поранення тулубу з ушкодженням внутрішніх органів (а.с. 18). Відповідно до Лікарського свідоцтва про смерть № 100 (Д), виданого 25.08.2014 року, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 під час артобстрілу, причиною смерті є масивна кровотеча, множинні осколкові поранення тулубу з ушкодженням внутрішніх органів (а.с. 19). За фактом смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_4 24.08.2014 року в районі очисних споруд біля смт. Новотроїцьке Волноваського району в ході бойових дій та обстрілу слідчим відділом 2 управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях здійснюється досудове розслідування, внесене до ЄРДР за № 12014051040000163 від 27.05.2014 року. Правова кваліфікація кримінального правопорушення - ч. 3 ст. 258 КК України (терористичний акт, що призвів до загибелі людини). Вказане підтверджується відповідним витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с. 22-25). З акта про пожежу від 25.08.2014 року встановлено, що 24.08.2014 року в районі очисних споруд біля смт. Новотроїцьке Волноваського району пожежею знищено автомобіль Volkswagen T-2, державний номерний знак НОМЕР_1 , належний ОСОБА_3 . В результаті пожежі отримали травми ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , загиблі - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Ймовірна причина пожежі - влучення в автомобіль військового снаряду (а.с. 29). Внаслідок подій, які сталися 24.08.2014 року, ОСОБА_2 перебував на лікуванні в Територіальному медичному об`єднанні здоров`я дитини та жінки у м. Маріуполь з 24.08.2014 року по 01.09.2014 року, що підтверджується відповідним виписним епікризом (а.с. 30). В рамках кримінального провадження № 12014051040000163 було проведено судово-медичну експертизу, якою встановлено, що тілесні ушкодження, які були виявлені у ОСОБА_2 при огляді та при зверненні по медичну допомогу, могли утворитися в результаті двадцяти травматичних дій осколків вогнепальних снарядів (снаряда) в результаті їх (його) вибуху, і по ступеню тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень. Вказане встановлено з висновку експерта № 832 від 01.11.2018 року. У зв`язку із смертю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , згідно із розпорядженням голови Мар`їнської районної державної адміністрації № 302 від 20.11.2014 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_8 призначено опікунами над малолітнім ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 залучено до кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12014051040000163 від 27.05.2014 року, в якості законного представника потерпілого ОСОБА_2 , що підтверджується копією постанови про заміну представника потерпілого від 20.12.2019 року. Крім того, розпорядженням голови Мар`їнської районної державної адміністрації № 296 від 15.06.2018 року ОСОБА_2 встановлено статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів (а.с. 33). ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційна скарга Кабінету Міністрів України підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в Україні на момент подання позову спеціальних нормативних актів щодо відшкодування моральної шкоди особам, родичі яких загинули в результаті терористичного акту під час проведення антитерористичної операції на окремих територіях Донецької та Луганської областей, порядку визначення розміру відшкодування, відсутні. Позивачем доведено, що позитивний обов`язок з боку держави не був виконаний, а тому позивач має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного матеріального та процесуального обов`язку за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні. Вказаним вимогам оскаржене рішення відповідає в повній мірі, обставини судом першої інстанції встановлено повно, висновки зроблено у відповідності до вимог законів, які регулюють спірні відносини. Колегія суддів апеляційної інстанції в повній мірі погоджується з висновками та обставинами встановленими судом першої інстанції, відповідність яких підтверджена матеріалами справи. Статтею 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно до частин 2-4 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Звертаючись до суду, позивач посилалася на положення Закону України «Про боротьбу з тероризмом», так як її син та невістка загибли під час проведення антитерористичної операції. Відповідно до ст.1 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом» антитерористична операція являє собою комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності. Тероризм це суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров`я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей. Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом» боротьба з тероризмом ґрунтується на принципах, зокрема: законності та неухильного додержання прав і свобод людини і громадянина; пріоритетності захисту життя і прав осіб, які наражаються на небезпеку внаслідок терористичної діяльності. З матеріалів справи вбачається наявність інформації щодо внесення відомостей до ЄРДР від 27.05.2014 року по кримінальному провадженню № 12014051040000163. Правова кваліфікація кримінального правопорушення - ч. 3 ст. 258 КК України (терористичний акт, що призвів до загибелі людини), фабула якого полягає в тому, що 24.08.2014 року на території підконтрольній українській владі, а саме: в районі очисних споруд біля смт. Новотроїцьке Волноваського району в ході бойових дій та обстрілу мікроавтобуса «Фольцваген» було вбито ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . З акта про пожежу від 25.08.2014 року встановлено, що 24.08.2014 року в районі очисних споруд біля смт. Новотроїцьке Волноваського району пожежею знищено автомобіль Volkswagen T-2, державний номерний знак НОМЕР_1 , належний ОСОБА_3 . В результаті пожежі отримали травми ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , загиблі - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Ймовірна причина пожежі - влучення в автомобіль військового снаряду (а.с. 29). У зв`язку з чим не заслуговують на увагу колегії суддів, доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів, що шкода завдана позивачу саме внаслідок терористичного акту. Положення ч.3 ст.258 КК України визначають міру покарання за скоєння терористичного акту, тобто застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров`я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, що призвели до загибелі людини. Для позначення подій, які відбуваються у Донецькій та Луганській області був обраний шлях визнання їх терористичними діями, а діяльність щодо забезпечення миру і повернення контролю над непідконтрольними територіями як АТО. Вказана обставина підтверджується наявністю Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14.04.2014 року №405/2014, яким розпочато антитерористичну операцію. Територія проведення антитерористичної операції - це територія України на якій розташовані населенні пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку у відповідності до вище зазначеного Указу. Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02.12.2015 року, затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, смт. Новотроїцьке Волноваського району Донецької області, де було вбито сина та невістку позивача, не належить до населених пунктів, в яких здійснювалася антитерористична операція. Загибель ОСОБА_3 та ОСОБА_4 сталась на території підконтрольній українській владі. Разом з тим, режим надзвичайної ситуації, зокрема, в Донецькій області з метою координації дій державних органів, спрямованих на забезпечення захисту населення, функціонування єдиної державної системи цивільного захисту цивільного населення було встановлено за розпорядженням КМУ від 26.01.2015р. № 47-р. Загальновідомим є факт, що в період проведення антитерористичної операції сталася серія вибухів, внаслідок чого позбавлені життя мирні жителі. Представник відповідача, посилаючись на недоведеність факту загибелі сина та невістки позивача внаслідок терористичного акту, не надав доказів на спростування обставин, встановлених судом першої інстанції Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, що в матеріалах справи відсутні відомості про наявності вироку в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, досудове слідство щодо загибелі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 триває, з огляду на наступне. Як було встановлено судом першої інстанції та з матеріалів справи вбачається, що син позивача ОСОБА_3 та його дружина ОСОБА_4 , які є батьками неповнолітнього ОСОБА_2 загинули ІНФОРМАЦІЯ_3 і до теперішнього часу, як було заявлено представником відповідача, слідство триває. З наведеного вбачається, що більше п`яти років висновки слідчих органів щодо кваліфікації злочину та причин настання трагічних наслідків не змінилися, тобто держава не забезпечина належного розслідування скоєного злочину. Посилання представника відповідача, що слідство триває лише свідчать, що мають місце порушення процесуального зобов`язання держави за ст.2 Конвенції з проведення адекватного та ефективного розслідування обставин загибелі сина та невістки позивача та батьків малолітнього онука. Стаття 2 Конвенції передбачає: «1. Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який законом передбачене таке покарання. Позбавлення життя не розглядається як таке, що вчинене на порушення цієї статті, якщо воно є наслідком виключно необхідного застосування сили: a) для захисту будь-якої особи від незаконного насильства; b) для здійснення законного арешту або для запобігання втечі особи, яку законно тримають під вартою; c) при вчиненні правомірних дій для придушення заворушення або повстання». Відповідно до процесуального зобов`язання за статтею 2 Конвенції, яке залишається чинним і в складних умовах, з точки зору безпеки, у тому числі й в контексті збройного конфлікту, що за обставин, коли смерть, яка підлягає розслідуванню, сталася в умовах повсюдного насильства, збройного конфлікту чи заворушень, на шляху слідчих можуть виникнути перешкоди і, певні обмежувальні умови можуть спонукати до використання менш ефективних слідчих заходів або спричинити затримки в розслідуванні. Втім, зобов`язання за статтею 2 із забезпечення захисту життя означає, що навіть у складних, з точки зору безпеки, умовах, мають бути вжиті всі необхідні заходи для проведення ефективного, незалежного розслідування стверджуваних порушень права на життя(рішення ЄСПЛ « Аль - Скейні та інші проти Сполученого Королівства(заява №55721/07) від 07.07.2011 року). Положення ч.1, ч.7статті 128 КПК передбачають, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства. Тобто законодавець встановив, що подання цивільного позову в потерпілого виникає лише за наявності встановленого факту кримінального правопорушення, що можливо лише в разі постановлення судом обвинувального вироку та набуття ним законної сили. Проте скаржник не звернув уваги, що позивач звернулася з позовом не в порядку кримінального провадження, а в порядку цивільного судочинства. Відповідно до положень п.п.1, 3 ч.2 ст.1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, та в інших випадках встановлених законом. Іншим випадком встановленим законом може бути і терористичний акт, а відшкодування завданої ним шкоди передбачено Законом України «Про боротьбу з тероризмом». Зазначений висновок ґрунтується на положеннях постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, вимоги про відшкодування моральної шкоди розглядаються не тільки, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено або випливає з положень Конституції чи закріплено нормами Цивільного кодексу України, а також у випадках, передбачених іншими актами законодавства. Стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачає відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. За змістом Закону України «Про боротьбу з тероризмом» встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, здійснили терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду не є умовою відшкодування шкоди, а отже такий порядок покладається на державу незалежно від її вини і до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особі, переходить право вимоги до винної особи. Таким чином, суд першої інстанції, керуючись вимоги Цивільного кодексу України щодо врахування засад розумності та справедливості при встановленні розміру моральної шкоди, визнав обґрунтованими вимоги позивача, щодо відшкодування моральної шкоди , заподіяної терористичним актом, що призвів до загибелі сина позивача та її невістки. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з того, що чинне законодавство не містить методики чи способів обчислення моральної шкоди, та що при оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю та спокою особи, а будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції задовольняючи позов, послався на ст.19 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом», яка крім відшкодування шкоди передбачає умову наступного стягнення суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно цю шкоду, в порядку, встановленому законом, проте порядок до теперішнього часу не встановлено, є безпідставними, з огляду на наступне . Відповідно до ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Як зазначено в рішенні ЄСПЛ від 14.01.2011 року по заявам №№ 23759/03 та 37943/06 у справі Щекін проти України, відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачають можливість вирішення такого вагомого фінансового питання, порушує вимоги «якості закону», передбаченого Конвенцією та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Основним міжнародним документом, крізь призму якого суд повинен застосовувати інші закони, є Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (Рим, 1950 рік), оскільки майже в кожному рішенні Європейського суду з прав людини, в якому держава-учасниця визнається порушником Конвенції, має місце тлумачення поняття відшкодування моральної шкоди (сатисфакція). З наведеного вбачається, що відсутність порядку про який йде мова у ст.19 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом» не позбавляє позивача права на захист порушеного права іншим шляхом, а саме за допомогою норм прямої дії зазначених в Конституції України та в Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод. Не можуть бути підставою для скасування судового рішення доводи апеляційної скарги, що КМУ є неналежним відповідачем у справі. Колегія суддів зауважує, що одним із відповідачів у справі, яких визначив позивач, є Держава Україна, а не КМ України. Останній уособлює державу як сторону справи. Тому зазначений аргумент касаційної скарги щодо неналежного відповідача є необґрунтованим. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (частина четверта статті 38 ЦПК України у вказаній редакції). Близькі за змістом приписи є у частині другій статті 48 і в частині четвертій статті 58 ЦПК України у редакції, чинній на вирішення справи у судах. Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункт 6.22), від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 33), від 18 грудня 2019 рокуу справі № 688/2479/16-ц(пункти 25-28), від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.6)). КМ України у сферах правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, зокрема, здійснює контроль за додержанням законодавства органами виконавчої влади, їх посадовими особами; здійснює заходи щодо забезпечення виконання судових рішень органами виконавчої влади та їх керівниками (абзац другий та четвертий пункту 3 частини першої статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»). КМ України може бути позивачем та відповідачем у судах, зокрема звертатися до суду, якщо це необхідно для здійснення його повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Інтереси КМ України у судах представляє Міністерство юстиції України, якщо інше не передбачено законами України або актами КМ України (частина перша та друга статті 37 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»). З огляду на наведені приписи відсутні підстави вважати, що за тією вимогою, яку заявив позивач, Держава Україна як відповідач не виступає в особі КМ України, процесуальне представництво якого у судах здійснює, якщо інше не передбачено законами України або актами КМ України, Міністерство юстиції України. Крім Держави України в особі КМ України, позивач визначив окремим відповідачем ДКС України. Залучення або незалучення до участі у спорах з державою ДКС України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення відповідача у справі, оскільки таким належним відповідачем є Держава Україна, а не ДКС України чи її територіальний орган (аналогычний висновок викладено у постановы Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 44), від 25 березня 2020 року № 641/8857/17 (пункт 64)). Тому у спорах про стягнення з держави коштів, зокрема і про стягнення відшкодування завданої шкоди (компенсації), немає необхідності визначати відповідачем ДКС України або її територіальний орган. Останні зобов`язані виконати відповідне рішення суду незалежно від їхньої участі у розгляді справи за позовом до держави. Відсутність вироку у порушеній кримінальній справі не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки обставини щодо настання смерті ОСОБА_3 , ОСОБА_4 внаслідок терористичного акту підтверджено як витягом з ЄРДР від 24.08.2014 року по кримінальному провадженню №12014051040000163, так і поясненнями позивача. Рішенням Європейського суду з прав людини від 08 січня 2004 року у справі Айдер та інші проти Туреччини (AyderandOthersv.Turkey) передбачено, що відповідальність держави носить абсолютний характер і має об`єктивну природу, засновану на теорії соціального ризику (socialrisk). Таким чином, держава може бути притягнута до відповідальності з метою компенсації шкоди тим, хто постраждав від дій невстановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і власність. (п.70). При цьому, на думку Європейського суду, відсутність об`єктивного і незалежного розслідування випадку заподіяння шкоди є самостійною підставою відповідальності держави за дії своїх органів та їх посадових осіб. Механізм представництва держави зумовлюється її внутрішньою побудовою: у цивільних відносинах носієм цивільних прав та обов`язків є держава, а виразником державного інтересу - правомочні та зобов`язані особи. Виступаючи стороною у цивільній справі, держава є носієм цивільних процесуальних прав та обов`язків, у той час як виразником інтересів держави в суді та безпосередніми учасниками відповідних правовідносин виступають уповноважені державою суб`єкти - органи державної влади, організації, посадові особи, яким держава делегує свої права та обов`язки, що закріплюються в нормативних правових документах. Враховуючи повноваження Кабінету Міністрів в системі суб`єктів боротьби з тероризмом, колегія суддів вважає, що Кабінет Міністрів, як представник відповідача визначений правильно. Відповідачем у суді від імені держави повинні виступати і представники Державної казначейської служби. Підставою для ї залучення є її повноваження для безспірного у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINAv. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції постановлено згідно вимог чинного законодавства та не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. ст.7, 19, 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України - відхилити. Рішення Мар`їнського районного суду Донецької області від 11 серпня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 19 грудня 2022 року Головуючий: Судді: