Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/29586/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/29586/21 Суддя (судді) першої інстанції: Скочок Т.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 грудня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Файдюка В.В., Собківа Я.М., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльності, стягнення сум коштів, ВСТАНОВИВ : ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора (попередня назва - Генеральна прокуратура України) щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 належних при звільненні сум зокрема компенсації за роботу у святкові і неробочі дні; - визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора (попередня назва - Генеральна прокуратура України) щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні; - визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора (попередня назва - Генеральна прокуратура України) щодо не оплати надурочної роботи ОСОБА_1 ; - стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в сумі 38 197,33 грн.; - стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 оплату надурочної роботи та роботи у святкові і неробочі дні в сумі 14 010,14 грн.; - стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній місячний заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні та оплати надурочної роботи та роботи у святкові і неробочі дні починаючи з 25 грудня 2019 року по день ухвалення рішення. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2022 року адміністративний позов задоволено частково, а саме визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку у сумі 38 197,24 грн.; зобов`язано Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку у сумі 38 197,24 грн.; стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній місячний заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні у розмірі 38 197,24 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Відповідачем було подано відзив на апеляційну скаргу позивача, відповідно до якого зазначено, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, а тому відсутні підстави для її задоволення. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Позивачем було подано відзив на апеляційну скаргу відповідача, відповідно до якого зазначено, що рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Судом першої інстанції встановлено, що наказом Генеральної прокуратури України від 21.12.2019 №2098ц на підставі ст. 9 Закону України «Про прокуратуру», пп. 2 п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора третього відділу процесуального керівництва Першого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24.12.2019. У даному наказі також визначено Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні. В подальшому, ОСОБА_1 звернувся до Офісу Генерального прокурора із заявою від 09.08.2021, в якій просив повідомити чи здійснено з ним остаточний розрахунок при звільненні, вказати розрахунок грошової компенсації за роботу у понад встановлену тривалість робочого дня та здійснити розрахунок суми грошових коштів, які підлягають сплаті у зв`язку із виплатою вихідної допомоги та компенсації за роботу у понад встановлену тривалість робочого дня. Листом від 09.09.2021 №21-2467-вих4 Офіс Генерального прокурора повідомив ОСОБА_1 про те, що відповідно до Закону України "Про прокуратуру", у разі звільнення на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 цього Закону не передбачена виплата вихідної допомоги. Стаття 44 Кодексу законів про працю України не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення ним трудового договору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру", відтак, підстави для виплати вихідної допомоги відсутні. У той же час, у даному листі вказано, що за відсутності відповідних наказів, погоджених з профспілковим комітетом, компенсація за роботу у вихідні та святкові дні, у т.ч. під час перебування у відрядженні, ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні протиправною та такою, що не відповідає вимогам діючого законодавства, позивач звертається до суду з адміністративним позовом. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 4 Закону України «Про прокуратуру» (далі по тексту - Закон №1697) встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Статтею 51 Закону №1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді. Відповідно до вимог пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ статтю 51 Закону №1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Законом №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України). Конституційний Суд України у Рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна правова позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі №803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі №804/406/16, від 08 серпня 2019 року у справі №813/150/16, від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19, від 11 лютого 2021 року у справі №420/4115/20, від 25 лютого 2021 року у справ № 640/8451/20. Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу). Статтею 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті). Відповідно до вимог частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Згідно статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев`яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу». Внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом. Таким чином, частиною п`ятою статті 51 Закону №1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Крім того, слід зазначити, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги. Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.12.2020 у справі №560/3971/19, від 21.01.2021 у справі №260/1890/19. Частина п`ята статті 40 КЗпП України вказує на пріоритетність спеціального закону перед нормами КЗпП України у випадку звільнення окремих категорій працівників з підстав, визначених частиною першою статті 40 КЗпП України, особливості звільнення прокурорів з посади встановлено спеціальним законом - статтею 51 Закону № 1697-VII (на підставі якого і було звільнено позивача). У той же час особливості застосування положення статті 44 КЗпП України, а також обмеження щодо його застосування, зокрема, у випадку звільнення прокурора у разі ліквідації чи реорганізації органів прокуратури, не встановлено даним Кодексом. Таким чином, звільняючи позивача, відповідач вчинив бездіяльність у вигляді невиплати йому вихідної допомоги, з зв`язку з чим позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача в частині невиплати вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку у сумі 38197,24 грн (сума середньої заробітної плати позивача за два повні календарні місяці до звільнення, а саме 32 842,24 + 43 552,24/2) та стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача вихідної матеріальної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку у сумі 38197,24 грн підлягають задоволенню. Щодо позовних вимог, що стосуються оплати надурочної роботи, суд зазначає наступне. Так, положеннями ст.ст. 106, 107, 108 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки. За відрядною системою оплати праці за роботу в надурочний час виплачується доплата у розмірі 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, - за всі відпрацьовані надурочні години. У разі підсумованого обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті. Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається. Робота у святковий і неробочий день (частина четверта статті 73) оплачується у подвійному розмірі: 1) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; 2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки; 3) працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму. Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку. Робота у нічний час (стаття 54) оплачується у підвищеному розмірі, встановлюваному генеральною, галузевою (регіональною) угодами та колективним договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про оплату праці» (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями. Одночасно, ст. 98 Кодексу законів про працю України і ч. 2 ст. 8 Закону України «Про оплату праці» визначено, що умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадку, передбаченого частиною першою статті 10 цього Закону. Приписами ст. 13 Закону України «Про оплату праці» визначено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом. У свою чергу, ч. 2 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Питання оплати праці працівників прокуратури України врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), яка передбачає що прокурорсько-слідчим працівникам встановлюється доплата за виконання особливо важливої роботи, при визначенні якої враховується інтенсивність і напруженість у роботі, ступінь завантаженості й складність виконуваної роботи. З огляду на викладене вбачається, що питання оплати праці працівників прокуратури має свої специфічні особливості, у тому числі у частині їх правового регулювання. Якщо положення Закону України «Про прокуратуру» встановлюють і регулюють види складових заробітної плати, то положення актів Кабінету Міністрів України врегульовують порядок, умови і розмір таких виплат. Зокрема, таким актом є прийнята Кабінетом Міністрів України Постанова від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Вказані нормативно-правові акти не передбачають виплату працівникам органів прокуратури України компенсації за роботу в надурочний час. Також ці нормативно-правові акти є спеціальними стосовно положень Кодексу законів про працю України і Закону України «Про оплату праці». За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Правовідносини, які виникають під час проходження публічної служби, за наявності спеціального законодавства регулюються останнім. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №820/1267/16. Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги в частині оплати надурочної роботи є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Щодо стосується позовних вимог в частині стягнення середнього розміру заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне. Так, відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. У даному випадку має місце спір про право на належні звільненому працівнику суми, а саме право позивача на отримання вихідної допомоги. При цьому, частиною другою статті 117 КЗпП України покладено обов`язок на роботодавця сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку буде рішення у цій справі, яким встановлено право позивача на отримання вихідної допомоги. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині наразі є передчасними, фактично спрямовані на врегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату вихідної допомоги при звільненні, а тому не підлягають задоволенню. Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи. При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п.п. 1, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відповідача- задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього розміру заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні вказаної позовної вимоги. Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора - задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2022 року в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього місячного заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні - скасувати, прийняти нове рішення в цій частині, яким відмовити у задоволенні вказаної позовної вимоги. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев cуддя Я.М.Собків суддя В.В.Файдюк