Постанова 4854 № 400/3842/22

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 грудня 2022 р.м.ОдесаСправа № 400/3842/22 Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т.О. Дата і місце ухвалення: 03.10.2022р., м. Миколаїв Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Ступакової І.Г. суддів Бітова А.І. Лук`янчук О.В. при секретарі Юраш К.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2022 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів, - В С Т А Н О В И Л А : В серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в повному обсязі середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу; - стягнути з ГУНП в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 невиплачену частину середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в розмірі 200 334,00 грн.; - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в повному обсязі одноразової грошової допомоги при звільненні; - стягнути з ГУНП в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 невиплачену частину одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 117 225,00 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.11.2020р. по справі №400/1736/20 ГУНП в Миколаївській області нарахувало та виплатило на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 23.05.2018р. по 23.03.2020р. в сумі 155296,24 грн., з урахуванням величини середньої заробітної плати в розмірі 231,44 грн. Позивач вважає, що відповідачем розраховано розмір його середньоденної заробітної плати з порушенням вимог пункту 4 Розділу 2 Постанови КМУ №100, оскільки наказом ГУНП в Миколаївській області від 12.02.2018р. №112 о/с ОСОБА_1 був відсторонений від виконання службових обов`язків, у зв`язку з проведенням щодо нього службового розслідування, та за ним не зберігалися всі види грошового забезпечення. Враховуючи, що розрахунковий період з 12.02.2018р. по 22.05.2018р. є часом, протягом якого за поліцейським зберігався заробіток частково, тому середня заробітна плата має бути обчислена виходячи з виплат за попередні два місяці роботи, тобто грудень 2017 року та січень 2018 року. Позивач стверджував, що його середньоденна заробітна плата, яка враховується при нарахуванні грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 23.05.2018р. по 23.03.2020р., складає 530,00 грн. Наслідком неправильного розрахунку середнього розміру грошового забезпечення стало недоотримання позивачем 200 334,00 грн. середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та 117 187,50 грн. одноразової грошової допомоги при звільненні. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2022 року в задоволені позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не повне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також на не правильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 03.10.2022р. з прийняттям нового судового рішення про задоволення його позову у повному обсязі. В своїй скарзі апелянт зазначає, що при розгляді справи судом першої інстанції не надано належної правової оцінки доводам позивача, що в розрахунковий період для обчислення середньоденної заробітної плати ГУНП в Миколаївській області взято березень-квітень 2018 року, протягом якого ОСОБА_1 не працював та знаходився на лікарняному, що встановлено рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.12.2018р. по справі №814/1483/18. А відтак, з розрахункового періоду повинні бути виключені лютий, березень та квітень 2018 року, а розрахунок має бути проведений з використанням заробітної плати ОСОБА_1 , отриманої ним в грудні 2017 року та січні 2018 року, як це передбачено пунктом 4 Розділу 2 Постанови КМУ №100. Також, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не враховано, що під час складання довідки про розмір середнього грошового забезпечення ОСОБА_1 посадові особи ГУНП в Миколаївській області не виконали вимог Указу Президента України №283/2018 від 14.09.2018р., згідно якого грошове забезпечення рядового поліцейського не повинно бути менше 9000,00 грн. Посилається апелянт і на те, що суд першої інстанції не застосував як преюдицію рішення суду по справі №400/10428/21, яким встановлено, що при компенсації за невикористанні дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за період трудової діяльності 2018-2020р.р. середній грошовий заробіток ОСОБА_1 складав не менше 15 900,00 грн., розрахунок зазначеної компенсації проводився з суми середньоденної заробітної плати 530,00 грн. Апелянт вважає необґрунтованими посилання суду першої інстанції на те, що розрахунок розміру середньоденної заробітної плати здійснено судом в рішенні по справі №400/1736/20, яке набрало законної сили. Зазначає, що розмір його середньоденної заробітної плати не був предметом судового спору у справі №400/1736/20, а в наданій суду довідці від 29.10.2020р. ГУНП в Миколаївській області зазначило недостовірні відомості та невірні розрахунки розміру середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 . До того ж, після скасування в судовому порядку наказів відповідача щодо застосування до позивача дисциплінарних стягнень ГУНП в Миколаївській області повинно було поновити ОСОБА_1 у правах, а саме: нарахувати автоматично премію у розмірі, яка існувала до видання наказу №112 о/с. ГУНП в Миколаївській області подало письмовий відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Відповідач зазначає, що грошове забезпечення, отримане перед звільненням, визначається ГУНП в Миколаївській області на підставі даних бухгалтерського обліку і не може бути встановленим для роботодавця судовим рішенням у справі №400/10428/21 про компенсацію відпусток. Питання правильності складання довідки про грошове забезпечення №468/28/1-2020 від 29.10.2020р., яка направлялася до суду на його вимогу під час розгляду справи №400/1736/20, позивачем не оспорювалося, законність та обґрунтованість судового рішення у вказаній справі в частині визначення суми вимушеного прогулу в судовому порядку не оскаржувалося. А відтак, ГУНП в Миколаївській області при виконанні рішення суду у справі №400/1736/20 та виплаті на користь позивача 155 296,24 грн. діяло правомірно. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача та представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив службу в Національній поліції України на посаді старшого інспектора з контролю за обігом зброї у сфері дозвільної системи Новоодеського відділу поліції ГУНП в Миколаївській області. Наказом ГУНП в Миколаївській області №200 о/с від 06.03.2018р. ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та на реалізацію цього наказу відповідачем виданий наказ №143о/с від 22.05.2018р. про звільнення. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.12.2018р. по справі №814/1483/18, яке набрало законної сили 16.04.2019р., ці накази було скасовано, а дії відповідача визнані протиправними. Наказом ГУНП в Миколаївській області №165 о/с від 23.03.2020р. поновлено майора поліції ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора з контролю за обігом зброї у сфері дозвільної системи Новоодеського відділу поліції ГУНП в Миколаївській області з 22.05.2018р. При цьому, ГУНП не провело нарахування та виплати позивачу належних сум за час вимушеного прогулу. Наказом ГУНП в Миколаївській області №166 о/с від 23.03.2020р. майора поліції ОСОБА_1 , старшого інспектора з контролю за обігом зброї у сфері дозвільної системи Новоодеського відділу поліції ГУНП в Миколаївській області, звільнено з 05 червня 2019 року зі служби в поліції за п.2 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції). Не погоджуючись з вказаним наказом в частині зазначення дати звільнення з 05.06.2019р. та, відповідно, в частині зазначення вислуги років на день звільнення, тобто на 23.03.2020р., ОСОБА_1 оскаржив його в судовому порядку. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.11.2020р. по справі №400/1736/20, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2021р., позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУНП в Миколаївській області від 23.03.2020р. №166 о/с в частині зазначення дати звільнення ОСОБА_1 з 05.06.2019р. та зобов`язано відповідача внести зміни до вказаного наказу в частині дати звільнення позивача з 05.06.2019р. на дату дня винесення наказу - 23.03.2020р. Визнано протиправними дії ГУНП в Миколаївській області щодо обрахування «Вислуги років у календарному обчислені» ОСОБА_1 в наказі від 23.03.2020р. №166 о/с та зобов`язано відповідача внести зміни до вказаного наказу в частині зазначення вислуги років ОСОБА_1 на день звільнення, тобто на 23.03.2020р. Стягнуто з ГУНП в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в сумі 148237,35 грн., без урахування заробітної плати за один місяць, а також грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць у сумі 7058,89 грн. Стягнуто з ГУНП в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 5000,00 грн. В судовому рішенні по справі №400/1736/20 суд дійшов висновку, що оскільки ГУНП в Миколаївській області самостійно не було виплачено суми за час вимушеного прогулу після поновлення позивача на посаді наказом №165 о/с від 23.03.2020р., при цьому протиправність дій відповідача щодо звільнення ОСОБА_1 встановлена судовими рішеннями (справи №814/1483/18, №400/2186/19.), тому стягнення необхідно проводити за весь час вимушеного прогулу та вираховувати з 23.05.2018р. (з наступного дня після дати першого незаконного звільнення) по 23.03.2020р. (дата винесення наказу про звільнення від 23.03.2020р. №166 о/с), що становить 671 день. Суд зазначив, що виходячи з наданої ГУНП в Миколаївській області на вимогу суду довідки від 29.10.2020р., середньоденна заробітна палата ОСОБА_1 складає 231,44 грн., а відтак сума виплати за час вимушеного прогулу становить 155 296, 24 грн. (671 днів *231,44 грн.). На виконання судового рішення по справі №400/1736/20 ГУНП в Миколаївській області виплатило на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23.05.2018р. по 23.03.2020р. в загальній сумі 155 296,24 грн. Також, на виконання цього ж рішення наказом ГУНП в Миколаївській області від 12.04.2021р. №207 о/с внесено зміни до наказу від 23.03.2020р. №166 о/с в частині дати звільнення ОСОБА_1 з 05.06.2019р. на 23.03.2020р., в частині вислуги років (в календарному обчисленні 25 років 02 місяці 15 днів; у пільговому обчисленні 03 роки 02 місяці 11 днів; для призначення пенсії 28 років 04 місяці 26 днів). Відповідачем було нараховано та виплачено позивачу одноразову грошову допомогу при звільнені в розмірі 50% місячного грошового забезпечення встановленого на день звільнення - 6525,00 грн., за кожний повний календарний рік служби з розрахунку 6525,00 грн.*50%*25 р., яка становить 81 562,50 грн., без урахування військового збору, та 80 335,07 грн. з вирахуванням військового збору. 30.06.2022р. ОСОБА_1 звернувся до ГУНП в Миколаївській області із заявою про нарахування та виплату на його користь невиплаченої частини грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, яка становить 200 334,00 грн., а також невиплаченої частини одноразової грошової допомоги при звільнені, яка становить 117 225,00 грн. В поданій заяві позивач зазначав, що у наданій ГУНП в Миколаївській області під час розгляду справи №400/1736/20 довідці про грошове забезпечення №468/28/1-2020 від 29.10.2020р. не правильно розраховано розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 . Зокрема, службові особи ГУНП під час складання вказаної довідки не виконали вимог Указу Президента України №283/2018 від 14.09.2018р. «Про рішення Ради національної безпеки і оборони від 06.09.2018р. «Про пропозиції до проекту Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» по статтях, пов`язаних із забезпеченням національної безпеки і оборони України», згідно якого грошове забезпечення рядового поліцейського не повинно бути менше 9000,00 грн. Зазначав, що складання довідки про його середню заробітну плату без врахування вимог щодо мінімального розміру заробітної плати відповідно до рішення РНБО є службовим підробленням та передбачено КК України як кримінальне правопорушення. До того ж, такий розмір заробітної плати не відповідає розміру середньоденної заробітної плати (530,00 грн.), встановленому рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.01.2022р. по справі №400/10428/21 Листом від 27.07.2022р. за вих.№М-53/05/27-2022 ГУНП в Миколаївській області відмовило в задоволені заяви ОСОБА_1 з посиланням на те, що питання нарахування та виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу розглядалось та було вирішено Миколаївським адміністративним судом в рамках адміністративної справи №400/1736/20, яким визначено розмір вимушеного прогулу 155296,24 грн., а одноразова грошова допомога при звільненні нарахована та виплачена у розмірі, визначеному Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Вважаючи протиправною бездіяльність ГУНП в Миколаївській області щодо нарахування та виплати в повному обсязі середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в розмірі 200 334,00 грн. та одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 117 225,00 грн. ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції зазначив, що питання стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 23.05.2018р. по 23.03.2020р. між позивачем та відповідачем було вирішено у справі №400/1736/20, тому це питання не може повторно переглядатись судом, в зв`язку з тим, що позивач не погоджується з рішенням суду від 03.11.2020р. В протилежному випадку це буде порушенням принципу правової визначеності. Що ж до вимог ОСОБА_1 про донарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 117 225,00 грн., то суд також визнав їх необґрунтованими, зазначивши, що наказом МВС України №260 від 06.04.2016р. передбачено нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні із служби з розрахунку місячного грошового забезпечення, ураховуючи відповідні оклади за посадою, спеціальним званням, процентну надбавку за стаж служби в поліції, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премій, установлених наказами на день звільнення. На день звільнення згідно довідки відповідача грошове забезпечення позивача складало 6250,00 грн. (посадовий оклад - 2500,00 грн.; оклад за спеціальне звання 2000,00 грн.; надбавка за стаж служби в поліції 45% - 2025 грн.). Доказів того, що станом на день звільнення ОСОБА_1 отримував надбавку за специфічні умови служби та премію, які встановлені наказом керівництва, але які протиправно не були враховані відповідачем при виплаті одноразової грошової допомоги, позивач суду не надав. Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та відмову в їх задоволенні виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Частиною 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Відповідно до п.6 розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016р. №260, поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення. Як вбачається з матеріалів справи не заперечується сторонами ГУНП в Миколаївській області на виконання п.6 розділу ІІІ Порядку №260 самостійно не було виплачено на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу після скасуванням судовим рішенням по справі №400/2186/19 наказу ГУНП в Миколаївській області №228 о/с від 14.06.2019р. та поновлення позивача на посаді наказом №165 о/с від 23.03.2020р. У зв`язку з цим, під час розгляду судової справи №400/1736/20 суд дійшов висновку, що на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу та вираховувати з 23.05.2018р. (з наступного дня після дати першого незаконного звільнення наказом №143о/с від 22.05.2018р.) по 23.03.2020р. (дата винесення наказу про звільнення від 23.03.2020р. №166 о/с), що становить 671 день. При цьому, при здійсненні розрахунку заробітної плати, яка підлягає стягненню з ГУНП в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу, суд під час розгляду справи №400/1736/20 керувався положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100, та врахував відомості щодо грошового забезпечення позивача за березень-квітень 2018 року (середньоденне грошове забезпечення 231,44 грн., середньомісячне грошове забезпечення 7058,89 грн.), зазначені в наданій ГУНП в Миколаївській області довідці про грошове забезпечення №468/28/1-2020 від 29.10.2020р. Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Статтею 370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. На виконання рішення суду у справі №400/1736/20 ГУНП в Миколаївській області виплатило на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23.05.2018р. по 23.03.2020р. в загальній сумі 155 296,24 грн., що сторонами у справі не заперечується. При зверненні до суду з даним позовом з вимогами про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в повному обсязі середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення з ГУНП в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 невиплачену частину середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в розмірі 200 334,00 грн., позивач зазначає, що відповідачем не правильно розраховано суму заробітної плати, яка підлягає стягненню на його користь за час вимушеного прогулу з 23.05.2018р. по 23.03.2020р. Стверджує, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 , яка враховується при здійсненні відповідних розрахунків, складає 530,00 грн., а не 231,44 грн., як про це вказано в довідці про грошове забезпечення №468/28/1-2020 від 29.10.2020р. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість таких доводів позивача, оскільки у спірних правовідносинах ГУНП в Миколаївській області не здійснювало самостійно на виконання вимог п.6 розділу ІІІ Порядку №260 нарахування середньої заробітної плати, яка підлягає виплаті на користь позивача за час вимушеного прогулу. В даному випадку відповідач, при виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 23.05.2018р. по 23.03.2020р. в загальній сумі 155 296,24 грн., діяв на виконання рішення суду по справі №400/1736/20, в якому судом у відповідності до статті 235 КЗпП України самостійно здійснено відповідні розрахунки та визначено конкретну суму, яка підлягає виплаті позивачу. Ніяких заперечень при розгляді справи №400/1736/20 стосовно того, що розмір середньої заробітної плати розраховано невірно або довідка, в якій зазначено середній заробіток, містить недостовірні дані позивач не висловлював. Рішення суду у вказаній справі не оскаржував в установленому законом порядку. Відтак, ОСОБА_1 погодився з рішенням суду та наведеними в ньому розрахунками суми заборгованості за час вимушеного прогулу на підставі довідки ГУНП від 29.10.2020р. з розрахунку грошового забезпечення березень-квітень 2018 року. З цих підстав колегія суддів не приймає до уваги посилання ОСОБА_1 на неправильне складення відповідачем довідки про грошове забезпечення №468/28/1-2020 від 29.10.2020р. та внесення в неї даних, які не відповідають дійсності. Колегія суддів вважає, що заявляючи про протиправність дій ГУНП в Миколаївській області при виплаті грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, право ОСОБА_1 на яке встановлено судовим рішенням по справі №400/1736/20, позивач фактично намагається переглянути в сторону збільшення суму вимушеного прогулу, встановлену рішенням по вказаній справі, що є недопустимим. У випадку, якщо позивач не згодний з розрахунками, зробленими судом у справі №400/1736/20 та/або належністю та достовірністю довідки про грошове забезпечення №468/28/1-2020 від 29.10.2020р., наданої ГУНП в Миколаївській області, як доказу у справі, останній не позбавлений був реалізувати надане йому КАС України право на апеляційне оскарження рішення суду, однак таким правом не скористався. У зв`язку з викладеним колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не враховано, що під час складання довідки про розмір середнього грошового забезпечення ОСОБА_1 посадові особи ГУНП в Миколаївській області не виконали вимог Указу Президента України №283/2018 від 14.09.2018р., згідно якого грошове забезпечення рядового поліцейського не повинно бути менше 9000,00 грн. Повторний розгляд тих самих позовних вимог, які вже розглянуті судом та рішення по яких набрало законної сили не передбачено норами Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того, це є порушенням принципу юридичної визначеності, який є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено вирішено і не має переглядатися до безмежності»). Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та ухвалення нового рішення у справі. Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не застосував як преюдицію рішення суду по справі №400/10428/21, яким встановлено, що при компенсації за невикористанні дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за період трудової діяльності 2018-2020р.р. середній грошовий заробіток ОСОБА_1 складав не менше 15 900,00 грн., розрахунок зазначеної компенсації проводився з суми середньоденної заробітної плати 530,00 грн. При здійсненні відповідних висновків у справі №400/10428/21 суд здійснив посилання на лист Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Миколаївській області» від 17.09.2021р. №33/35-М-150, згідно якого за прирівняною посадою поліцейського - старшого інспектору відділу поліції, середні розміри надбавок та премії за листопад 2019 року становлять: посадовий оклад - 2500,00 грн., оклад за військовим (спеціальним) званням - майор поліції - 2000 грн., надбавка за стаж служби (50%) - 2250 грн., надбавка специфічні умови проходження служби в поліції до 44,91 % - 3031,42 грн., премія до 62,58% - 6120 грн., а всього 15 901 грн. Тобто, середньоденна заробітна плата ( 5901грн/ 30 днів ) позивача повинна бути на рівні 530 грн. Однак, в наданій ГУНП в Миколаївській області довідці про грошове забезпечення №468/28/1-2020 від 29.10.2020р. розрахунок середньоденного грошового забезпечення 231,44 грн. розраховано за отриманими позивачем сумами грошового забезпечення позивача за березень-квітень 2018 року, а не за листопад 2019 року за аналогічною посадою, про що йдеться в рішенні по справі №400/10428/21. На підставі викладеного, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 в частині вимог щодо визнання протиправною бездіяльності ГУНП в Миколаївській області щодо нарахування та виплати в повному обсязі середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в розмірі 200 334,00 грн. та стягнення вказаної суми. Що ж до вимог ОСОБА_1 про донарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 117 225,00 грн., то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про їх необґрунтованість виходячи з наступного. Як вже зазначалося колегією суддів, відповідачем було нараховано та виплачено позивачу одноразову грошову допомогу при звільнені в розмірі 50% місячного грошового забезпечення встановленого на день звільнення - 6525,00 грн., за кожний повний календарний рік служби з розрахунку 6525,00 грн.*50%*25 р., яка становить 81 562,50 грн., без урахування військового збору та 80 335,07 грн. з вирахуванням військового збору. Виплата поліцейському одноразової грошової допомоги урегульована ст.9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ, відповідно до якої особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я виплачується одноразова грошова допомога при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Відповідно до Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом МВС №260 від 06.04.2016р., поліцейським, які звільняються із служби через хворобу (за станом здоров`я), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні із служби здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення, ураховуючи відповідні оклади за посадою, спеціальним званням, процентну надбавку за стаж служби в поліції, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премій, установлених наказами на день звільнення. Отже, правова природа виплати одноразової грошової допомоги пов`язана з юридичним фактом звільнення з поліції і є обов`язком роботодавця та проводиться на підставі наказу ГУНП про звільнення, виходячи з останнього грошового забезпечення, що фактично отримано ОСОБА_1 . Таким чином, при нарахуванні одноразової грошової допомоги застосовується грошове забезпечення, яке позивач отримував на день звільнення - 23.03.2020р. У відповідності до грошового атестату на день звільнення грошове забезпечення позивача складало 6250,00 грн., яке складається з посадового окладу 2500,00 грн., окладу за спеціальне звання 2000,00 грн., надбавки за стаж служби в поліції 45% - 2025,00 грн. Доказів того, що станом на день звільнення позивач отримував надбавку за специфічні умови служби та премію, які встановлені наказом керівництва, але які протиправно не були враховані ГУНП в Миколаївській області при виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ні суду першої, а ні суду апеляційної інстанцій не надав. В свою чергу, ГУНП в Миколаївській області зазначає, що надбавка за специфічні умови служби позивачу не встановлювалась, а премію він не отримує з дня прийняття наказу про його відсторонення від посади з 12.02.2018р. Встановлення правомірності/протиправності дій відповідача щодо не нарахування та невиплати на користь позивача надбавки за специфічні умови служби та премії виходить за межі предмету даного спору. Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на лист Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Миколаївській області» від 17.09.2021р. №33/35-М-150, оскільки в ньому визначено грошове забезпечення за листопад 2019 року за прирівняною посадою поліцейського, а не на дату звільнення позивача 23.03.2020р. Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги позивача та скасування рішення суду від 03.10.2022р. колегія суддів не вбачає. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст.ст. 308, 310, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2022 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення виготовлений 14 грудня 2022 року. Головуючий: І.Г. Ступакова Судді: А.І. Бітов О.В. Лук`янчук