Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/13970/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 грудня 2022 р. Справа № 480/13970/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Бартош Н.С. , Григорова А.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.06.2022, головуючий суддя І інстанції: О.А. Прилипчук, м. Суми, повний текст складено 08.06.22 по справі № 480/13970/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправною та скасування вимоги та рішення в частині, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Сумській області, в якій з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу Головного управління ДПС у Сумській області від 07.12.2021 №Ф-8091/18280708 в частині сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 20 686,53 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 07.12.2021 №8092/18280708 у частині сплати у сумі 4326,04 грн. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 08 червня 2022 року адміністративний позов задоволено. Скасовано вимогу про сплату боргу Головного управління ДПС у Сумській області від 07.12.2021 №0-8091/18280708 в частині сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 20 686,53 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 07.12.2021 №8092/18280708 у частині сплати у сумі 4326,04 грн. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області судовий збір в сумі 908,00 грн. Головне управління ДПС у Сумській області , не погодившись з рішенням суду першої інстанції , подало апеляційну скаргу , вважає , що при ухваленні судового рішення, що оскаржується, судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, а саме п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України від 8 липня 2010 року No 2464-УІ «Про збір та облік єдиного внеску на загально обов`язкове державне соціальне страхування» та норми процесуального права, а саме: вимоги пунктів 1, 3 частини 1 статті 244 та частин 1, 2, 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України щодо врахування та оцінки доказів у справі, встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, щодо законності і обґрунтованості судового рішення. Посилаючись на обґрунтування та доводи , викладені в апеляційній скарзі , просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.06.2022 року та прии?няти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції було розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (тобто в порядку письмового провадження у відповідності до п.10 ч.1 ст.4 КАС України), характер спірних відносин і предмет доказування не є складними і не вимагають проведення судового засідання, заявником не наведено достатніх мотивів для необхідності призначення справи до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні, відсутність необхідності надання пояснень сторонами у зазначеній справі, у зв`язку з чим підстави для апеляційного розгляду справи за участю сторін у справі відсутні, що, відповідно, виключає можливість її розгляду в режимі відеоконференції, колегія суддів вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами . Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. З огляду на вищевикладене, з урахуванням запровадженого на території України воєнного стану та активними бойовими діями на території Харківської області та безпосередньо у м. Харків, апеляційна скарга була розглянута 15.12.2022 року. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази у їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено , що рішенням Сумської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 28.09.2012 № 9 ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю No391 (а. с. 5). Згідно довідки ДПІ у м. Сумах від 01.10.2012 No121430 позивач взятий на податковий облік (а.с. 6). Згідно повідомлення про взяття на облік платника єдиного внеску ДПІ у м. Сумах від 02.10.2012 та повідомлення про взяття на облік платника єдиного УПФ в м. Суми від 02.10.2012 № 2859 позивач перебував на обліку як платник єдиного внеску (а.с. 7). Згідно наказу від 25.06.2014 № 2 ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків директора ТОВ "ПВП "СТАНДАРТ" з 25.06.2014 р. (а. с. 8). Відповідно до наказу № 1 від 11.01.2018 ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків директора ТОВ "АГРОСТАНДАРТ-1" з 11.01.2018 р. (а. с. 9). В період з 10.09.2021 по 16.09.2021 Головним управлінням ДПС у Сумській області була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка фінансово-господарської діяльності платника податків ОСОБА_1 , який отримував доходи від здійснення незалежної професійної діяльності, з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 03.08.2019, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 28.09.2012 по 03.08.2019, за результатами якої складено акт від 09.11.2021 року № 5537/18-28-07- 08/ НОМЕР_1 (а.с. 35-66). На підставі вищезазначеного акту перевірки ДПС у Сумській області складено вимогу про сплату боргу від 07.12.2021 №Ф-8091/18280708 на суму заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 45 924,53 грн. (а.с. 67). 07.12.2021 ГУ ДПС у Сумській області складено рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 8092/18280708 у сумі 10 740, 84 грн. (а.с. 68). Не погодившись із вимогою про сплату боргу Головного управління ДПС у Сумській області від 07.12.2021 № Ф-8091/18280708 в частині сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 20 686,53 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 07.12.2021 № 8092/18280708 у частині сплати у сумі 4326,04 грн. позивач звернувся до суду. Вважає, що в розумінні Закону він є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховували та сплачували роботодавці - ТОВ "АГРОСТАНДАРТ-1" та ТОВ "ПВП "СТАНДАРТ" у розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску ним як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, в періоди коли він був найманим працівником, а не самозайнятою особою. При цьому , позивач зауважує , що у 2017 році доходів від незалежної професійної діяльності він не отримував; у 2018 році доходи від незалежної професійної діяльності отримував у квітні 2018 у розмірі 10 000 грн., травні 2018 в сумі 18 830 грн., жовтні 2018 у сумі 40 540 грн. та листопаді 2018 в сумі 8180 грн.; у 2019 році отримано дохід у лютому у сумі 25 540 грн. та серпні в сумі 10 000 грн.; у вересні 2013 дохід становив в сумі 2 000 грн. (згідно даних акту). Отже, вважає, що податковий орган неправомірно нарахував податкові зобов`язання зі сплати єдиного внеску у сумі 45 924, 53 грн. З урахуванням отриманих доходів, сума єдиного внеску до сплати у 2018 повинна становити: 4 місяці (квітень, травень, жовтень, листопад 2018) х 3 723 грн. (мінімально законодавчо дозволений розмір оподаткування у 2018 році) = 14 892 грн.; у 2019 році 2 місяці (лютий, серпень 2019) х 4 173 грн. (мінімально законодавчо дозволений розмір оподаткування у 2019 році) = 8 346 грн., що підтверджується наданими до позову банківськими виписками за відповідні періоди. Таким чином 2 000 грн. (2013) + 14 892 грн. (2018) + 8 346 (2019) = 25 238 грн. Тому, позивач погоджується із заборгованістю зі сплати єдиного внеску у сумі 25 238 грн, яка включена до оскаржуваної вимоги. Враховуючи вищевикладене, сума штрафних санкцій повинна становити 6 414,20грн, а саме саме за 2018 штрафна санкція 14 892 грн. х 10% х 3 періоди (2019, 2020, 2021) = 4467,60 , за 2019 штрафна санкція 8 346 грн. х 10% х 2 періоди (2020, 2021) = 1 669,60 грн., та за 2013 в розмірі 277,60 (відповідно до розрахунку відповідача). Загальна сума 2018 (4 467,60 грн.) + 2019 (1669,60 грн.) +2013 (277,60 грн.) = 6 414, 80 грн. Враховуючи доводи та вимоги позову , вимога про сплату боргу Головного управління ДПС у Сумській області від 07.12.2021 №Ф-8091/18280708 в частині сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 25 238 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 07.12.2021 №8092/18280708 у частині сплати у сумі 6 414, 80 грн. позивачем не оскаржується та не є предметом розгляду в даній справі. Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з того , що нарахування позивачу контролюючим органом єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як самозайнятій особі (адвокату) у 2017 році , у 2018 році (період січень-березень, червень-вересень, грудень), у 2019 році (період січень, березень-липень, вересень -грудень) та обрахунок розміру єдиного внеску в період отримання позивачем доходу, виходячи із сум отриманого доходу від здійснення незалежної професійної діяльності , є безпідставним, оскільки законних підстав для самостійного нарахування відповідачем єдиного внеску для позивача на суму 20686,53 грн, крім того, який за позивача, як працівника сплачено його роботодавцем за цей самий період, у відповідача не було, тому відповідачем безпідставно та протиправно сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.12.2021 No 0- 8091/18280708 в частині сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 20 686,53 грн. та відповідно безпідставно застосовано штраф у розмірі 4326,04 грн рішенням про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 07.12.2021 № 8092/18280708 . Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог , виходячи з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями ст. 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку. За приписами статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник». Згідно з цією нормою це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону. Згідно з частинами другою, третьою, восьмою статті 9 Закону №2464-VІ обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Проаналізувавши наведені вище положення законодавства колегія суддів зазначає, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, в даному випадку, незалежної професійної адвокатської діяльності, та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є свідченням здійснення особою адвокатської діяльності. Законом України від 06.12.2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" було внесено зміни доЗакону України №2464-VІ, що діють з 01.01.2017 року, зокрема, щодо обов`язковості визначення бази нарахування ЄСВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року. Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Згідно ч. 12 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа у відповідні періоди фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. З огляду на встановлені обставини та зазначені нормативно-правові положення, колегія суддів доходить висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний соціальний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не отримує дохід від роботодавця, який використовує її працю на умовах трудового або цивільно-правового договору, або на інших умовах, передбачених законодавством. В іншому випадку така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення правових норм, якими врегульована сплата єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС як самозайняті особи, зокрема особи, які мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно отримують доход від роботодавця, який використовує їх працю на підставі трудового або цивільно-правового договору, або інших умовах, передбачених законодавством, спричиняє подвійну сплату єдиного внеску (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Такий правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI відповідає висновку, який Верховний Суд зробив в постанові від 27.11.2019 у адміністративній справі №160/3114/19 та в подальшому був підтриманий, зокрема в постанові від 04.12.2019 у адміністративній справі №440/2149/19 та в постанові від 16.03.2021 у адміністративній справі № 500/2433/19. Апелянт зазначає, про необхідність сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах. Водночас такі твердження апелянта ґрунтуються на невірному тлумаченні норм Закону №2464-VI, оскільки сплата єдиного внеску безпосередньо особою та роботодавцем спричиняє подвійну його сплату, що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то, як вірно зазначив суд першої інстанції, в розумінні Закону №2464-VIпозивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у відповідний період нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї у відповідному періоді. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 05 грудня 2019 року (справа №260/358/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 27 лютого 2020 року (справа №0440/5632/18). Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права. Відповідно до частин другої та третьої 25 Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Так, зі змісту акту перевірки вбачається, що відповідачем встановлено порушення ОСОБА_1 п.5 ч.1 ст.4, п.2 ч.1 ст.7, ч.3 ст.7, п.4 ч.1 ст.1, п.11 ст.8, п.2 ст.9 Закону України від 8 липня 2010 року No 2464-УІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування внаслідок чого позивачу нараховано до сплати в бюджет єдиного внеску на загальну на суму 45924,53 грн., у т. ч. за 2013 на суму 694 грн., за 2017 на суму 8448 грн., за 2018 на суму 23613,48 грн., за 2019 на суму 13169,05 грн. Однак, відповідачем до матеріалів справи не було надано доказів того, що позивач отримував доходи від здійснення незалежної професійної діяльності у 2017 році, в 2018 році (період січень-березень, червень-вересень, грудень), в 2019 році (період січень, березень-липень, вересень -грудень), окрім доходів отриманих від Адвокатського об`єднання "Стандарт Груп" та ТОВ "ПВП "СТАНДАРТ", як найманий працівник та єдиний внесок за нього сплатили роботодавці, що підтверджено матеріалами справи та не спростовано відповідачем. Враховуючи те, що позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у 2017 році , у 2018 році (період січень-березень, червень-вересень, грудень), у 2019 році (період січень, березень-липень, вересень -грудень) , за які , крім інших, винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, колегія суддів дійшла висновку, що дані обставини виключають обов`язок по сплаті у вказані періоди єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї. Сама по собі наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу. Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.11.2018 у справі № 820/1538/17, від 28.03.2019 по справі № 820/6324/17. Як свідчать матеріалами справи, ОСОБА_1 не заперечував отримання доходу від незалежної професійної діяльності у квітні, травні, жовтні, листопаді 2018 року на загальну суму 77550 грн., у лютому та серпні 2019 року на загальну суму 35540,3 грн., так відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 єдиний внесок за квітень, травень, жовтень, листопад 2018 року та лютий, серпень 2019 року нараховується на суму доходу, отриманого ОСОБА_1 від здійснення незалежної професійної діяльності у вказані періоди , тому є безпідставними посилання суду першої інстанції на те , що висновок податкового органу про обрахунок розміру єдиного внеску в період отримання позивачем доходу, виходячи із сум отриманого доходу від здійснення незалежної професійної діяльності є помилковим. Однак, наведене не призвело до невірного визначення розміру єдиного внеску та невірного вирішення справи в межах позовних вимог. Отже, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у 2017 році , у 2018 році (період січень-березень, червень-вересень, грудень), у 2019 році (період січень, березень-липень, вересень -грудень, за які, крім іншого, винесена оскаржувана вимога , нараховували та сплачували роботодавці в розмірі не менше мінімального, колегія суддів вважає, що визначена в оскаржуваній вимогі ГУ ДПС у Полтавській області від 07.12.2021 № 0-8091/18280708 сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 20686,53 грн фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача, відповідно безпідставно застосовано штраф у розмірі 4326,04 грн рішенням про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 07.12.2021 № 8092/18280708 . За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність визнання протиправною та скасування спірної вимоги Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу від 07.12.2021 № 0-8091/18280708 в частині сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 20 686,53 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 07.12.2021 №8092/18280708 у частині сплати у сумі 4326,04 грн. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Приписи п. п. 1, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Враховуючи наведене , колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - змінити , виключивши з мотивувальної частини посилання суду першої інстанції , що висновок податкового органу про обрахунок розміру єдиного внеску в період отримання позивачем доходу, виходячи із сум отриманого доходу від здійснення незалежної професійної діяльності є помилковим, в іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору. Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу задовольнити частково. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.06.2022 по справі № 480/13970/21 змінити , виключивши з мотивувальної частини рішення абзац «Отже, висновок податкового органу про обрахунок розміру єдиного внеску в період отримання позивачем доходу, виходячи із сум отриманого доходу від здійснення незалежної професійної діяльності є помилковим.». В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08 червня 2022 року по справі № 480/13970/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош А.М. Григоров