Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/4040/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 грудня 2022 р.Справа № 440/4040/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Бартош Н.С. , Григорова А.М. , за участю секретаря судового засідання Прокопчук І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.11.2020, головуючий суддя І інстанції: І.С. Шевяков, м. Полтава, повний текст складено 23.11.20 року по справі № 440/4040/20 за позовом Головного управління ДПС у Полтавській області до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) , Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) , Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) треті особи Дочірнє підприємство "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" , Товариство з обмеженою відповідальністю "ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ" про скасування постанов, ВСТАНОВИВ: Головне управління ДПС у Полтавській області звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми), Північно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Суми) (далі відповідач 1, УЗПВР у Полтавській області) , Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) (далі відповідач 2, Шевченківський ВДВС у м.Полтаві) , треті особи на стороні відповідача: Дочірнє підприємство "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України, Товариство з обмеженою відповідальністю "Онур Конструкціон Інтернешнл" про скасування постанов, у первинній редакції якої просило скасувати постанови про арешт коштів боржника від 08.06.2017, від 05.07.2017, від 06.07.2017, від 02.01.2019 у виконавчому провадженні №59490620622 та від 27.12.2019 у виконавчому провадженні №44298473. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року відмовлено у задоволенні позову Головного управління ДПС у Полтавській області. Головне управління ДПС у Полтавській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції , подало апеляційну скаргу , вважає його винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права . Вказує , що спірні відносини у справі виникають між суб`єктами, що є органами державної влади, а спір стосується правовідносин щодо виконання ними владних управлінських функцій. Так, постановами відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) накладено арешт на кошти, що знаходяться на рахунках Дочірнього підприємства «Полтавський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», а також на рахунках, відкритих боржником через свої філії, які є окремими юридичними особами, що перешкоджає реалізації функцій визначених п.п. 19-1.1.1, 19-1.1.2, 19-1.1.22 ст. 19-1 ПК України. Зазначає , що причиною невиконання судових рішень та рішення позивача No2/16-01 від 09.10.2019, а також, підставою повернення інкасових доручень без виконання банківською установою, є арешт, накладений постановами державного виконавця від 08.06.2017, 05.07.2017, 06.07.2017, 27.12.2019 ВП № 44298473 та від 12.08.2020 № 62148157 про арешт коштів на розрахункових рахунках ДП «Полтавський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» за виконавчими провадженнями. Відповідно до ст. 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов`язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи. Стягнення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється. Крім цього, як зазначалося, згідно п. 41.4. ст. 41 ПК України органами стягнення є контролюючі органи та державні виконавці в межах своїх повноважень. Таким чином, погашення заборгованості органами стягнення має відбуватися з урахуванням черговості визначеної ст.46 Закону. Таким чином, викладене вище свідчить про необхідність скасування постанов про накладення арешту на кошти зведеного виконавчого провадження від 08.06.2017, 05.07.2017, 06.07.2017, 27.12.2019 ВП № 44298473 та від 12.08.2020 №62148157, прийнятих відділом примусового виконання судових рішень Управління примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції . Також, вказує , що право контролюючого органу на отримання дозволу на реалізацію заставного майна залишається не реалізованим, з огляду й на норми Закону № 2864, так рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.05.2020 у справі № 440/1449/20 (залишеним в силі рішенням суду апеляційної інстанції) відмовлено у задоволенні позову Головного управління ДПС у Полтавській області. На даний час реалізація владних управлінських функцій контролюючого органу не є можливим, у зв`язку накладенням арешту на кошти ДП «Полтавський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України». Відмова банківських установ від виконання інкасових доручень, з огляду на наявний арешт відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), ставить під загрозу надходження коштів до бюджету та призведе до значних втрат. Посилаючись на обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі , просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.11.2020 та винести нове, яким задовольнити позов . Дочірне підприємство «Полтавський облавіодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» подало до суду відзив на апеляційну скаргу , вважає , що рішення суду першої інстанції повністю відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості. Зазначає , що з урахуванням вимог пункту 1.3. ст. 1 ПК України та частини першої ст. 6 Кодексу України з процедур банкрутства, щодо Дочірнього підприємства «Полтавський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» було введено процедуру розпорядження майном. Відповідно на регулювання спірних відносин у цій справі поширюються вимоги Кодексу України з процедур банкрутства, а норми Податкового кодексу України не розповсюджуються. Аналогічної позиції притримується Верховний Суд України, а саме правові позиції зазначені у постановах від 19.05.2020 по справі № 904/1 1261/15 та від 11.02.2021 по справі №560/2855/20, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.09.2020 р. у справі № 826/16976/16 . За наявності існуючого у господарському суді провадження про банкрутство, діє правило виключної підсудності і справа підлягає розгляду господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, відповідає приписам пункту 8 частини першої статті 20 і частини дев`ятої ст. 30 ГПК України та частини другої та третьої статті 7 КУПБ. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.05.2021 No 759/9008/19. На підставі наведеного у відзиві просить суд провадження у справі закрити. Відповідно до ст. 268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст. 287 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені на електронні адреси, які містяться в матеріалах справи. Головне управління ДПС у Полтавській області, Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми), Північно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Суми) та Шевченківський відділ Державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) повідомлені також через систему «Електронний Суд», що підтверджується довідками про доставку електронного листа. Головне управління ДПС у Полтавській області повідомлено також за номером телефону, що підтверджується телефонограмою. Судом оприлюднено на веб-порталі судової влади України відповідну ухвалу про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Представник позивача в судовому засіданні підтримував доводи апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції задовольнити вимоги скарги в повному обсязі. Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. З огляду на вищевикладене, з урахуванням запровадженого на території України воєнного стану та активними бойовими діями на території Харківської області та безпосередньо у м. Харків, апеляційна скарга була розглянута 14.12.2022 року. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази у їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що ДП "Полтавський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" перебуває на обліку як платник податків в ГУ ДПС у Полтавській області. Відповідно довідки від 24.07.2020 року сума податкового боргу даного платника становить 53 548 776, 37 грн. З метою стягнення податкового боргу ГУ ДПС у Полтавській області зверталося до суду. Рішеннями судів у адміністративних справах №816/315/17, №816/1202/17, №816/1672/17, №816/2436/17, №816/875/18, №1640/2911/18, №1640/4633/18 позовні вимоги ГУ ДПС в Полтавській області були задоволені та з розрахункових рахунків ДП "Полтавський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" були стягнуті грошові кошти на погашення податкового боргу. На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.03.2019 у справі № 440/4633/18, з метою стягнення податкового боргу з боржника, направлено наступні інкасові доручення від 06.05.2019 № 547, № 548, № 549, № 550, № 552, № 554, № 555, № 556, а на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду 23.10.2018 у справі № 1640/2911/18 направлено наступні інкасові доручення від 06.05.2019 № 527, № 526, № 529, № 528, № 530, № 531, № 532, № 533, № 537, № 536, № 540, № 541, № 542, № 543, № 544, № 545, № 1027 від 23.06.2020. З метою стягнення коштів платника податків з рахунків, відкритих у банках у рахунок погашенням податкового боргу ГУ ДПС у Полтавській області прийнято рішення № 2/16-01 від 09.10.2019 та, з метою стягнення податкового боргу з божника, направлено наступні інкасові доручення № 88 від 06.11.2019, № 89 від 06.11.2019, № 90 від 06.11.2019, № 91 від 06.11.2019,№ 94 від 06.11.2019, № 95 від 06.11.2019, № 100 від 06.11.2019, № 101 від 06.11.2019, № 102 від 06.11.2019, № 106 від 06.11.2019, № 107 від 06.11.2019, № 108 від 06.11.2019,№ 108 від 06.11.2019, № 113 від 06.11.2019, № 103 від 06.11.2019, № 104 від 06.11.2019, № 99 від 06.11.2019, № 98 від 06.11.2019, № 97 від 06.11.2019, № 96 від 06.11.2019, № 110 від 06.11.2019, № 11 від 06.11.2019, № 112 від 06.11.2019, № 966 від 03.06.2020. Вказані інкасові доручення були повернуті банківською установою контролюючому органу без виконання з огляду на те, що кошти на рахунках заарештовані постановами органу державної виконавчої служби, на рахунках відсутні кошти, крім арештованих, та інкасові доручення були надані за іншим виконавчим документом, ніж той, для забезпечення виконання якого накладено арешт. Також рішенням про опис майна у податкову заставу № 10398/10/16-01-17-32 від 06.12.2016 ГУ ДПС в Полтавській області було проведено опис майна боржника, що підтверджується: актом № 86/16-01-17- 12 від 27.12.2016 на суму 5 569 511,99 гривень; актом № 1/16-01 від 13.02.2017 на суму 5 639 930,60 гривень; актом № 5/16-31-50-17-35 від 22.03.2019 на суму 13 004 220,47 гривень; актом № 1/16-31-50-10-34 від 18.02.2020. Податкова застава зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягами про реєстрацію від 28.12.2016, 16.02.2017, 26.03.2019, 20.02.2020. У той же час у провадженні органів державної виконавчої служби перебуває зведене виконавче провадження №32017261, до якого, в тому числі, входять виконавчі провадження №62148157 та №44298473. В його межах на грошові кошти, що містяться на рахунках ДП "Полтавський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" накладено арешт постановами державного виконавця: - від 27.12.2019 року по виконавчому провадженню №44298473; - від 06.07.2017 року по виконавчому провадженню №44298473; - від 05.07.2017 року по виконавчому провадженню №44298473; - від 08.06.2017 року по виконавчому провадженню №44298473; - від 12.08.2020 року по виконавчому провадженню №62148157; - від 02.01.2020 року по виконавчому провадженню № 59490622. 13.02.2020 року державним виконавцем винесено постанову про зняття арешту з коштів боржника на рахунку, відкритому у АТ «Банк Січ», який був накладений згідно постанови від 02.01.2020 року. ГУ ДПС в Полтавській області не є стороною (стягувачем) у вищевказаних виконавчих провадженнях. У зв`язку з поверненням банківською установою інкасових доручень податкового органу, спрямованих на стягнення коштів на погашення податкового боргу, що обумовлено наявністю арешту коштів органами державної виконавчої служби, ГУ ДПС в Полтавській області звернулося з цим позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог , суд першої інстанції виходив з того , що податковий орган, невірно визначив спосіб реалізації своєї компетенції та суд не вправі (не має визначених законом підстав) скасувати постанови державного виконавця про накладення арешту на грошові кошти на розрахункових рахунках боржника. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову , виходячи з наступного. Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, також не заперечується позивачем , що єдиним доводом, який покладений податковим органом в обґрунтування позовної вимоги про скасування постанов державного виконавця про накладення арешту, зазначено те, що таких арешт виконавчої служби перешкоджає стягненню податковим органом з відповідних розрахункових рахунків підприємства грошових коштів на погашення податкового боргу. В межах обставин справи, встановлених судом, і позивач, діючи як податковий орган, і відповідачі, як органи державної виконавчої служби, діяли в межах своїх повноважень і завдань, на підставі та у спосіб, що встановлені законом. Спір між ними виник у зв`язку з тим, що під час виконання своїх функцій і податковим органом, і органами державної виконавчої служби відбулося застосування щодо одних і тих же грошових коштів на одних і тих же розрахункових рахунках одного й того ж боржника двох різних процедур стягнення на підставі різних законів Податкового кодексу України та Закону України «Про виконавче провадження». Та під час реалізації своєї компетенції обидва органи державної влади діяли правомірно. Однак одна процедура стягнення (стягнення заборгованості на користь фізичних та юридичних осіб) перешкоджає іншій (стягнення коштів на погашення податкового боргу). Тобто, фактично спір між державними органами в цій справі зводиться до визначення пріоритетності компетенції одного з них щодо стягнення коштів з розрахункових рахунків боржника. Функції контролюючих органів передбачено статтею 19-1 ПК України, до них, зокрема, належить здійснення погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів. На виконання вказаної функції контролюючим органам, відповідно до підпункту 20.1.19 та підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України надано право, зокрема, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов`язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України; стягувати суми недоїмки із сплати єдиного внеску та звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини. Відповідно положень пункту 95.3 статті 95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини. Механізм виконання судових рішень про стягнення грошових коштів з рахунків платника податків для погашення податкового боргу встановлено Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України 21.01.2004 № 22 (далі Інструкція №22). Відповідно до положень пунктів 11.1, 11.2, 11.4 глави 11 Інструкції №22 органом стягнення (стягувачем) податкового боргу, простроченої заборгованості суб`єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) відповідно до статті 41 Податкового кодексу України та статті 17 Бюджетного кодексу України є контролюючі органи. Стягувач ініціює стягнення коштів у випадках, визначених пунктом 11.1 глави 11 цієї Інструкції: 1) з рахунків платників податків - на підставі рішення суду або рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу (за умов, визначених пунктом 95.5 статті 95 Податкового кодексу України); 2) з рахунків суб`єктів господарювання - на підставі рішення суду. Стягувач для стягнення коштів оформляє не менше ніж у трьох примірниках інкасове доручення (розпорядження) за формою, наведеною в додатку 8 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення розрахункових документів, що викладені в додатку 9 до цієї Інструкції. Відносини, пов`язані з примусовим виконанням рішень органами державної виконавчої служби, регулюються Законом України «Про виконавче провадження». Статтею 3 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено перелік виконавчих документів, на підставі яких рішення підлягають примусовому виконанню: 1) виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 1-1) судові накази; 2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; 3) виконавчі написів нотаріусів; 4) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 5) постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; 6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішення інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; 8) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; 9) рішення (постанови) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень. Примусове виконання рішень, відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців. Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» у випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються податковими органами, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами. Права та обов`язки державного виконавця передбачені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Для реалізації вказаного обов`язку державному виконавцю надається право, зокрема, накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей. Стаття 46 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює черговість задоволення вимог стягувачів у виконавчому провадженні. У разі якщо під час розподілу грошових сум у випадку, передбаченому пунктом 3 частини першої статті 45 цього Закону, стягнутої суми недостатньо для задоволення вимог стягувачів за виконавчими документами, кошти розподіляються виконавцем між стягувачами в такій черговості: 1) у першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна; 2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок кримінального або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, а також у зв`язку із втратою годувальника; 3) у третю чергу задовольняються вимоги працівників, пов`язані з трудовими правовідносинами; 4) у четверту чергу задовольняються вимоги стягувачів за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, вимоги щодо збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та вимоги щодо податків та інших платежів до бюджету; 5) у п`яту чергу задовольняються всі інші вимоги. Порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника регламентується статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно якої звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 18-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом. Відповідно положень статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення, накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. За положеннями абзацу 2 пункту 9.3 глави 9 Інструкції №22 банк здійснює арешт коштів на рахунку клієнта, операції за яким були зупинені відповідно до статті 6 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", на підставі постанови виконавця, яка надійшла до банку після повідомлення банком виконавця про відкриття клієнтом цього рахунку. При цьому, згідно з пунктом 9.6 глави 9 Інструкції №22 залежно від наявності/відсутності коштів на рахунку клієнта, на кошти якого накладено арешт, банк здійснює такі дії: -якщо на рахунку є кошти в сумі, що визначена документом про арешт коштів, то банк арештовує їх на цьому рахунку та продовжує виконання операцій за рахунком клієнта. Документ про арешт коштів банк обліковує на відповідному позабалансовому рахунку; -якщо на рахунку клієнта недостатньо визначеної документом про арешт коштів суми коштів, то банк арештовує на цьому рахунку наявну суму коштів, обліковує цей документ на відповідному позабалансовому рахунку і не пізніше ніж наступного робочого дня письмово повідомляє орган/виконавця, який надіслав документ про арешт коштів, про недостатність коштів для його виконання; -якщо на рахунку клієнта немає коштів для забезпечення виконання документа про арешт коштів, то банк обліковує його на відповідному позабалансовому рахунку і не пізніше ніж наступного робочого дня письмово повідомляє орган/виконавця, який надіслав документ про арешт коштів, про відсутність коштів для його виконання. Кошти, що арештовані на рахунку клієнта, забороняється використовувати до надходження платіжної вимоги/інкасового доручення (розпорядження) за тим виконавчим документом, для виконання якого накладався арешт, або до отримання передбачених законодавством документів про зняття арешту з коштів. Якщо до банку надійде платіжна вимога/інкасове доручення (розпорядження) за іншим виконавчим документом, ніж той, для забезпечення виконання якого накладено арешт, і на цьому рахунку немає інших (крім арештованих) коштів, то банк повертає такий розрахунковий документ без виконання згідно з пунктом 2.18 глави 2 та пунктом 11.11 глави 11 цієї Інструкції (відповідно до пункту 9.9 Інструкції №22). Як вбачається з матеріалів учасники справи не мають спору щодо наявності у ДП «Полтавський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» податкового боргу , його розміру, щодо наявності заборгованості перед фізичними та юридичними особами, що була стягнута за рішеннями судів, звернута до стягнення з переданням виконавчих документів для виконання органам державної виконавчої служби. Також, сторони не мають спору й не ставили під сумнів застосовану позивачем, ГУ ДПС в Полтавській області, процедуру стягнення податкового боргу з ДП «Полтавський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», обґрунтованості та процедурно правильного накладення державними виконавця арешту на кошти на розрахункових рахунках ДП «Полтавський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» з метою погашення заборгованості перед фізичними та юридичними особами. Відповідно до цієї позиції та оцінюючи матеріали адміністративні справи, суд, приймаючи дане рішення, також виходить з факту того, що ГУ ДПС в Полтавській області дотримана як процедура стягнення коштів з розрахункових рахунків ДП «Полтавський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» на погашення його податкового боргу, так і процедура опису майна в податкову заставу. Щодо пріоритетності компетенції позивача, ГУ ДПС в Полтавській області, та відповідачів, органів державної виконавчої служби, колегія суддів звертає увагу на наступне. Порядок стягнення податкового боргу платників податків регулюється статтями 95 - 99 Податкового кодексу України. Відповідно до пункту 95.3 статті 95 цього Кодексу стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини. Із змісту наведеної законодавчої норми випливає, що Податковим кодексом України встановлено особливий порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з платника податків у рахунок погашення податкового боргу. Органами стягнення за такими рішеннями, які здійснюють процедуру їх примусового виконання, є контролюючі органи в розумінні Податкового кодексу України. Описаними вище нормами Податкового кодексу встановлено обов`язок податкового органу сперш застосувати процедуру стягнення коштів з розрахункових рахунків та тільки за відсутності достатніх коштів звертати стягнення на майно засобами встановлення податкової застави та наступної реалізації майна. Органами примусового стягнення за іншими рішеннями, які не стосуються податкового боргу, є органи державної виконавчої служби та у передбачених Закону України «Про виконавче провадження» приватні виконавці. Законом України «Про виконавче провадження» аналогічно встановлено, що стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах (стаття 48 Закону). Отже, хоча законодавством й розмежовано процедури стягнення податкового боргу та боргу за іншими невиконаними зобов`язаннями, проте в обох процедурах заборгованість має погашатися в першу чергу саме за рахунок коштів боржника на розрахункових рахунках, відкритих у банківських установах. За цих умов невиключеними є випадки конфлікту компетенції між податковим органом та органом державної виконавчої служби. Національне законодавство в жодній нормі не встановлює пріоритету компетенції однієї чи іншої процедури. При цьому , доводи апелянта щодо пріоритету задоволення вимог про стягнення податкової заборгованості над іншими виходячи зі статті 46 Закону України «Про виконавче провадження» є помилковими, виходячи з наступного. Дійсно, вказана норма встановлює черговість задоволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для задоволення вимог стягувачів. Так, встановлено частиною першою статті 46 Закону України «Про виконавче провадження» що: 1) у першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна; 2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок кримінального або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, а також у зв`язку із втратою годувальника; 3) у третю чергу задовольняються вимоги працівників, пов`язані з трудовими правовідносинами; 4) у четверту чергу задовольняються вимоги стягувачів за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, вимоги щодо збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та вимоги щодо податків та інших платежів до бюджету; 5) у п`яту чергу задовольняються всі інші вимоги. Однак, з аналізу норм Закону України «Про виконавче провадження» випливає, що встановлена черговість стягнення коштів поширюється тільки на правовідносини, які виникають в межах виконавчого провадження. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, основним стягувачем (найбільша сума заборгованості) за виконавчими провадженнями № 44298473 та № 621148157, в межах яких винесено оскаржувані постанови про арешт коштів на банківських рахунках, є ТОВ «Онур Конструкціон Інтернешнл». При цьому, ГУ ДПС у Полтавській області не є стягувачем по вказаним вище виконавчим провадженням, не є стороною виконавчого провадження. Отже, до вимог ГУ ДПС в Полтавській області про стягнення податкового боргу стаття 46 Закону України «Про виконавче провадження» не може бути застосовна, оскільки ГУ ДПС в Полтавській області не є стороною виконавчого провадження, а відтак і Закон України «Про виконавче провадження» на ці правовідносини не поширюється. Щодо обставин накладення арешту на кошти органами державної виконавчої служби, то , як вже зазначалось вище, учасники справи не висували аргументів стосовно неправомірності накладення такого арешту. Суд також не ставить під сумнів обґрунтованість та дотримання процедури накладення державним виконавцем арешту на кошти боржника ДП "Полтавський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України». Стосовно доводів апелянта з посиланням на повернення банківською установою інкасових доручень податкового органу з підстав наявності арешту, накладеного державними виконавцями, колегія суддів зазначає наступне. З аналізу механізму реалізації процедури списання коштів за заборгованістю боржника, який передбачений положеннями Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України 21.01.2004 № 22, можна зробити наступні висновки. Главою 9 Інструкції № 22 регламентовано порядок виконання банками заходів щодо арешту коштів на рахунках клієнтів. При цьому, пунктом 9.9 глави 9 Інструкції №22 чітко встановлено заборону використання арештованих коштів на рахунку клієнта до надходження платіжної вимоги/інкасового доручення (розпорядження) за тим виконавчим документом, для виконання якого накладався арешт, або до отримання передбачених законодавством документів про зняття арешту з коштів. До арешту суми в розмірі, який визначений документом про арешт коштів, банк продовжує арештовувати кошти, що надходять на рахунок клієнта, та виконує платіжні вимоги/інкасові доручення (розпорядження) щодо списання коштів з урахуванням тієї суми, яку раніше частково списано на підставі платіжних вимог/інкасових доручень (розпоряджень) за тим виконавчим документом, для забезпечення якого було накладено арешт на кошти на рахунку клієнта (відповідно абзацу 3 пункту 9.10 глави 9 Інструкції №22). Банк після списання за платіжною вимогою/інкасовим дорученням (розпорядженням) суми в розмірі, який визначений документом про арешт коштів, списує цей документ з відповідного позабалансового рахунку та, якщо немає на обліку за позабалансовим рахунком інших документів про арешт коштів, проводить операції за рахунком клієнта (відповідно абзацу 3 пункту 9.10 глави 9 Інструкції №22). Таким чином, при виконанні банками процедури списання коштів з рахунків боржника, відкритих у банківських установах, за зверненнями уповноважених органів, застосовується темпоральний чинник, відповідно якого, банківські установи надають перевагу тому уповноваженому органу, який або першим звернувся до банку з рішенням про накладення арешту, або першим звернувся з платіжним дорученням, а у випадку, якщо платіжне доручення надходить не за зобов`язаннями, кошти на погашення яких арештовані, то вказане доручення підлягає поверненню, і лише у випадках зняття арешту виконанню. Враховуючи наведене, суд першої інстанції правомірно вважає, що в даному разі, і позивач, і відповідачі, і банківські установи, повертаючи без виконання інкасові доручення податкового органу, діяли правомірно, обґрунтовано та в межах свої компетенції. При визначенні порядку стягнення податкового боргу та здійснення виконавчого провадження законодавством не встановлено чіткого пріоритету компетенції податкового органу чи органу виконавчої служби при конкуренції повноважень. Таким чином, у суду відсутні підстави вказати на пріоритетність процедури стягнення податкового боргу, застосованої за межами виконавчого провадження, над процедурою стягнення коштів у межах виконавчого провадження, що фактично просив позивач, ГУ ДПС в Полтавській області, заявляючи вимогу про скасування постанов державного виконавця про накладення арешту на грошові кошти. Підстави для скасування постанов державного виконавця про накладення арешту на грошові кошти відсутні. В національному законодавстві і процедура стягнення податкового боргу, і процедура стягнення заборгованості на користь фізичних та юридичних осіб можуть бути об`єднані в єдину в межах провадження у справах про банкрутство. Так, стаття 34 Кодексу України з процедур банкрутства (від 18 жовтня 2018 року № 2597-VIII) надає право на звернення зі заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство кредитору - контролюючому органу, уповноваженому відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу. У разі такого звернення та відкриття провадження у справі про банкрутство вирішується питання про накладений державними виконавцями на кошти на розрахункових рахунках арешт згідно пункту 14 статті 39 Кодексу, з моменту відкриття провадження у справі пред`явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом, та в межах провадження у справі; пред`явлення поточними кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися у випадку та порядку, передбачених цим Кодексом; арешт майна боржника чи інші обмеження боржника щодо розпорядження належним йому майном можуть бути застосовані виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство. За правилами статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства, мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій. Відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Стаття 64 цього ж Кодексу встановлює черговість задоволення вимог кредиторів, у тому числі вимог щодо податкового боргу та щодо заборгованості перед фізичними і юридичними особами. Отже, у випадку реалізації податковим органом своєї компетенції на стягнення податкового боргу шляхом ініціювання питання про порушення провадження у справі про банкрутство платника податків, питання пріоритетності стягнення коштів з боржника буде вирішене у встановлений законом спосіб. І податковий орган, і орган державної виконавчої служби матимуть встановлені законом способи дій, які не протирічитимуть один одному та не будуть взаємовиключними і таким чином забезпечать дотримання інтересів усіх учасників правовідносин. Враховуючи вищевикладене , колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , що в даній справі позивач, податковий орган, невірно визначив спосіб реалізації своєї компетенції та суд не вправі (не має визначених законом підстав) скасувати постанови державного виконавця про накладення арешту на грошові кошти на розрахункових рахунках боржника з тих підстав , на яких наполягає апелянт. Тобто , відступні підстави для задоволення позовних вимог. Щодо прохання ДП «Полтавський облавіодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про закриття провадження у справі , заявлено у відзиві на апеляційну скаргу , колегія суддів зазначає наступне. Так, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України). Спором адміністративної юрисдикції у розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років». За змістом наведених законодавчих норм вбачається, що до адміністративного суду за зверненням суб`єкта владних повноважень може бути подано позов лише у випадку спору між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також коли право звернення до суду з позовом до іншого суб`єкту владних повноважень надано такому суб`єкту законом. Отже, за загальним правилом один орган державної влади не може звертатися з позовом до іншого органу, оскільки це означатиме позов держави до неї самої. Винятком є компетенційний спір. Втім, хоча формально цей спір вирішується у позовному провадженні, по суті це не є спором про право. Натомість у такому судовому процесі суд дає тлумачення законодавства, роз`яснюючи межі компетенції органів. При цьому під компетенційним спором слід розуміти спір між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі - делегованих повноважень. Особливість судового розгляду компетенційних спорів зумовлена необхідністю вирішення питання про те, чи належним чином реалізована компетенція відповідача та чи не порушена при реалізації повноважень відповідача компетенція позивача. До таких висновків прийшов Верховний Суд у постанові від 27.02.2020 року у справі №640/18401/18. Отже, даний спір компетенційним та відповідно відхиляє аргументи ДП «Полтавський облавіодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» щодо того, що дана справа не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, твердження про відсутність у податкового органу права на звернення до суду з даним позовом та необхідність закриття провадження у справі. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Всі інші доводи та посилання сторін не впливають на вирішення даної справи по суті, з урахуванням наведених вище висновків суду. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїх рішеннях, зокрема у справах у справах № 265/6582/16-ц, № 487/10128/14-ц, № 487/10132/14-ц, № 924/1473/15 звертала увагу на те, що відповідно до принципу juranovitcuria («суд знає закони») навіть неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Доводи апеляційної скарги є безпідставними , не впливають на правомірність висновків суду, оскільки в апеляційній скарзі зазначено лише те, що постанова суду першої інстанції є незаконною, підлягає скасуванню у зв`язку із ненаданням судом належної правової оцінки обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, зміст апеляційної скарги , який повністю дублює заперечення на позов, подані до суду першої інстанції , містить виключно суб`єктивне бачення апелянта обставин справи, які розглянуто судом першої інстанції та надано належну правову оцінку, апелянтом у скарзі абсолютно не зазначено в чому ж конкретно виявилося ненадання судом першої інстанції належної правової оцінки обставинам справи, тобто які з них випали з поля зору суду, а які було досліджено невірно, а також не зазначено того, які ж висновки, натомість, повинні були б бути зроблені судом та не обґрунтовано в чому полягає невірність застосування судом норм матеріального права, які саме норми та яким чином було порушено чи неправильно застосовано та яких процесуальних норм адміністративного судочинства не було дотримано судом під час розгляду даної адміністративної справи, а також не зазначено які з поданих доказів суд дослідив неправильно або неповно, а відповідно і підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи те, що рішення суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.11.2020 по справі № 440/4040/20 залишити без змін. . Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош А.М. Григоров