Постанова 4850 № 227/2876/15-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 грудня 2022 року справа №227/2876/15-а м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Казначеєва Е.Г., суддів Міронової Г.М., Геращенка І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 10 серпня 2022 р. у справі № 227/2876/15-а (головуючий І інстанції Корнєєва В.В. ) за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Харцизьк Донецької області, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними, стягнення суми заборгованості та відшкодування моральної шкоди,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Добропільського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в м. Харцизьк Донецької області, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якій просив: визнати дії Управління Пенсійного фонду України в м. Харцизьк Донецької протиправними, стягнути з відповідача суми заборгованості нарахованої, але невиплаченої сум пенсії з липня 2014 по лютий 2015 року в сумі 14119,12 грн. та відшкодувати моральну шкоду в сумі 3000грн, стягнути витрати пов`язані з розглядом справи. Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 10 серпня 2022 року позов задоволено частково, а саме суд: визнав протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Харцизьк Донецької області щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 ; зобов`язав Управління Пенсійного фонду України в місті Харцизьку Донецької області розглянути питання щодо відновлення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 липня 2014 року. В іншій частині позовних вимог відмовив. Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що після отримання відповідної заяви від позивача про поновлення виплати пенсії відповідач - територіальний орган управління Пенсійного фонду України повинен був розглянути цю заяву та прийняти мотивоване рішення, у разі необхідності у відповідності з вимогами пункту 4-2 Порядку № 22-1 вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством. Проте, такі дії повинен вчинити саме той територіальний орган управління Пенсійного фонду України, на обліку в якому перебував пенсіонер за місцем свого фактичного проживання. Позивач проживав та отримував пенсію в УПФУ в м. Харцизьк Донецької області, як внутрішньо переміщена особа на обліку в органах Пенсійного фонду України не перебуває. Управління Пенсійного фонду України в м Харцизьк Донецької області пройшло перереєстрацію та території підконтрольній українській владі, функції та повноваження управління щодо призначення пенсій, ведення пенсійної документації, зняття і обліку не передано жодному з управлінь Пенсійного фонду України Донецької області. Згідно пункту 1 постанови Правління Пенсійного фонду України «Про здійснення повноважень з обслуговування страхувальників» від 12.05.2015 № 9-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 травня 2015 р. за № 608/27053. відповідно до пунктів 9, 10 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280, та у зв`язку з відсутністю умов для забезпечення функціонування та здійснення в повному обсязі повноважень окремих управлінь Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах Донецької та Луганської областей (далі - управління Фонду) правління Пенсійного фонду України постановило про те, що обслуговування страхувальників, які перебувають на облік)' в управліннях Фонду, що тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, на період проведення антитерористичної операції, зокрема здійснення обліку платежів, що надходять на рахунки органів Пенсійного фонду України, відкриті в установах АТ «Ощадбанк», прийняття звітності, передбаченої законодавством, зняття з обліку страхувальників в органах Пенсійного фонду України, надання довідок, встановлених законодавством, формування звітності та виконання завдань, передбачених підпунктами 2-4, 6, 9-12, 16. 19 пункту' 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за .№ 41/26486, здійснювати управлінням Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднаним управлінням Донецької та Луганської областей згідно з додатком до цієї постанови (далі - управління Фонду, які здійснюють повноваження з обслуговування страхувальників). Згідно з Додатком до постанови Пенсійного фонду повноваження з обслуговування страхувальників Управління Пенсійного фонду в м. Харцизьк Донецької області передано УПФУ в м. Красний Лиман. Вказане управління увійшло до складу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. Нормативно-правовим актом, на яке посилається суд першої інстанції, як на правомірність заявлених позовних вимог, передбачено лише передачу повноважень щодо обслуговування страхувальників, ким не являється позивач. Повноважень щодо поновлення виплати пенсії пенсіонерам, які перебували на обліку в УПФУ в м. Харцизьк, нормативно-правові акти не містять та на даний час не відновлено роботу УПФУ в м, Харцизьк з питань призначення, перерахунку та поновлення виплати пенсії. Судом не враховано надану управлінням інформацію, щодо дати останнього нарахування (04.08.2014) та зобов`язано розглянути питання щодо поновлення та виплати пенсії з липня 2014 року. Апелянт зазначає, що нарахування пенсії на серпень місяць здійснюється в липні, пенсія виплачується місяць в місяць. Таким чином, позивач в серпні 2014 року мав би отримав пенсійні виплати за серпень 2014 року. Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України. (а.с. 4). Позивач отримує пенсію за віком та перебуває на пенсійному обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Харцизьку Донецької області (а.с.6). Позивач в позові зазначає, що не отримує пенсію з липня 2014 року. Зазначений факт підтверджується листом ГУ ПФУ № 0500-2206-7/100732 від 09.11.2021 та копією довідки від 18.11.2021 року, з якого вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на пенсійному обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Харцизьку Донецької області та датою останнього нарахування пенсії є 04.08.2014 року. Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, громадських формувань Управління Пенсійного фонду України в місті Харцизьку Донецької області (код ЄДРПОУ 23413070) зареєстровано за адресою: 84406, Донецька обл., місто Красний Лиман, вулиця Фрунзе, будинок

15. Як вбачається з матеріалів справи відповідач по справі є зареєстрованим в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань та має керівника. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема,:1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки; 12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики. Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлений обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії. Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-VI). Статтею 8 Закону № 1058-VI передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Частиною 3 статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерел формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування. Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону. За приписами статті 47 Закону № 1058-VI, пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством. Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу. Стаття 46 Закону № 1058-VI регулює правовідносини, що виникають під час виплати пенсії за минулий час: нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрат. Виключно цим Законом № 1058-IV визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування (стаття 5 Закону № 1058-IV). Підстави припинення та поновлення виплати пенсії врегульовано статтею 49 Закону № 1058-IV. Відповідно до частини 1 зазначеної статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Аналіз вищенаведеної норми свідчить, що виплата пенсії припиняється лише на підставі відповідного рішення територіальних органів Пенсійного фонду або суду. При цьому, перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів пенсійного фонду України, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії лише у випадках, прямо передбачених законом. Відповідно до частини 2 статті 49 вказаного Закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Як свідчить аналіз положень Закону № 1058-VI припинення виплати пенсії можливо лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону. Сторони право позивача на отримання пенсії не заперечували. Разом з тим, матеріали справи не містять рішення пенсійного органу про припинення виплати пенсії позивачу з підстав передбачених Законом № 1058-VI. Суд зазначає, що Указом Президента України від 14.04.2014р. №405/2014 введено в дію рішення РНБО України від 13.04.2014р. "Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей. Згідно Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції №1669-VIII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014р. Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14.04.2014р. №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. На час припинення нарахування та виплати позивачу пенсії, відповідно до розпорядження КМУ від 30.10.2014р. №1053-р м. Харцизьк було включено до переліку населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція та органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Вказане розпорядження втратило чинність на підставі розпорядження КМУ від 02.12.2015р. №1275-р, яким затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, у якому у розділі "Донецька область" також міститься м. Харцизьк, де зареєстрована та проживає позивач. Постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 23.07.2014р. №436 на території Донецької та Луганської областей, починаючи з 24.07.2014р. запроваджено надзвичайний режим роботи банківської системи, а постановою від 06.08.2014р. №466 «Про призупинення здійснення фінансових операцій» НБУ зобов`язав банки України, небанківські установи та національного оператора поштового зв`язку, які є платіжними організаціями внутрішньодержавних/міжнародних платіжних систем та/або їх учасниками, призупинити здійснення усіх видів фінансових операцій на території, яка не контролюється українською владою, до переходу району/міста обласного значення Донецької та/або Луганської областей під контроль української влади. Постановою КМУ від 07.11.2014р. №595 затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей та зобов`язано міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації забезпечити до 1 грудня 2014 року переміщення бюджетних установ, підприємств та організацій, що належать до сфери їх управління, з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (далі - тимчасово неконтрольована територія), в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Переміщення здійснюється лише тих бюджетних установ, підприємств та організацій, що у разі зміни місцезнаходження зможуть забезпечити провадження своєї діяльності. Право на пенсійне забезпечення здійснюється не лише шляхом нарахування пенсії, а й фактичним отриманням нарахованих сум, що неможливо без відновлення роботи банківської системи на території населених пунктів, які не контролюються українською владою. Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014р. №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» визначено, що призначення та продовження виплати усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014р. №509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України". За наведеного правового регулювання, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ Державний ощадний банк. Водночас, як було встановлено судами, позивач не є внутрішньо переміщеною особою та проживає на непідконтрольній українській владі території. Розглядаючи справу зі схожими правовідносинами (№243/3505/16-ц) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.09.2018р. дійшла висновку, що ненадання позивачем, який не є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття його на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, не є підставою для невиплати позивачу страхових виплат. У цій же справі Велика Палата Верховного Суду визнала таким, що не відповідає фактичним обставинам справи правовий висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 12.04.2017р. у справі №6-51цс17, оскільки на дату її прийняття набрали законної сили рішення судів у справі №826/18826/14, якими визнано незаконним пункт 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014р. №595. Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 17.03.2020 року у справі №227/2158/17 відсутність в особи статусу внутрішньо-переміщеної особи не може впливати на реалізацію права такої особи на пенсійне забезпечення. У наведеній постанові Верховний Суд також сформував висновок про неможливість застосування до спірних відносин Постанови правління Пенсійного фонду України від 12.05.2015р. №9-1, якою затверджено Перелік управлінь Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднаних управлінь Донецької та Луганської областей, які здійснюють повноваження з обслуговування страхувальників на період проведення антитерористичної операції, оскільки цей Перелік стосується лише повноважень управлінь Пенсійного фонду України щодо страхувальників, а не застрахованих осіб. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом в постанові від 23.06.2020 року у справі № 227/4106/17. Таким чином, відсутність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи не може впливати на реалізацію права на пенсійне забезпечення. Крім того, виключний перелік підстав для припинення виплати пенсій наведено у статті 49 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, наявність яких у справі що розглядається встановлено не було. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 19 лютого 2021 року у справі №812/83/18, від 09 лютого 2021 року у справі № 360/3875/18, від 17.03.2020 у справі №227/2158/17, від 23.06.2020 у справі №227/4106/17, від 30.11.2020 у справі №360/3365/18, правовідносини у яких є подібними до тих, які виникли у справі, що розглядається, і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від них під час розгляду цієї справи. Суд зазначає, що положеннями статей 9 та 47 Закону № 1058-VI встановлено, зокрема, що пенсія за віком призначається та виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством. Слід зазначити, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних. Суд зазначає, що порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом № 1058-VI. При цьому, відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов`язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій. Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсійної виплати, суд вважає таким, що не ґрунтується на вимогах Закону. Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено. Що стосується Постанови правління Пенсійного фонду України від 12.05.2015р. №9-1, якою затверджено Перелік управлінь Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднаних управлінь Донецької та Луганської областей, які здійснюють повноваження з обслуговування страхувальників на період проведення антитерористичної операції, то така застосуванню до спірних правовідносин не підлягає, оскільки цей Перелік стосується лише повноважень управлінь Пенсійного фонду України щодо страхувальників, а не застрахованих осіб. Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов у постанові від 17 березня 2020 року у справі №227/2158/17. Таким чином, суд дійшов висновку, що припинення виплати пенсії без прийняття рішення є грубим порушенням права пенсіонера на пенсійне забезпечення. Враховуючи викладене, відповідач припиняючи виплату пенсії у серпні липні році діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв`язку з чим підлягають захисту порушені права пенсіонера. Крім того, матеріали справи свідчать, що суд не стягнув суми боргу з пенсії, та зобов`язав розглянути питання щодо відновлення нарахування та виплати пенсії позивачу з 01 липня 2014 року. Суд не приймає посилання апелянта на не врахування судом наданої управлінням інформації, щодо дати останнього нарахування (04.08.2014) та те, що нарахування пенсії виплачується місяць в місяць, оскільки вказані твердження не ґрунтуються на об`єктивних доказах, а фактично є припущеннями. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних і допустимих доказах. Отже, оскільки позивач звернулася до суду з позовом щодо отримання пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно ч. 2 ст. 46 Закону № 1058 виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення з липня 2014 року. Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду без змін. Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 10 серпня 2022 р. у справі № 227/2876/15-а - залишити без задоволення. Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 10 серпня 2022 р. у справі № 227/2876/15-а - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати підписання та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 14 грудня 2022 року. Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв Судді І.В. Геращенко Г.М. Міронова