Постанова 4873 № 910/16046/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "06" грудня 2022 р. Справа №910/16046/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Зубець Л.П. суддів: Гаврилюка О.М. Алданової С.О. секретар судового засідання: Гибало В.О. за участю представників сторін: від позивача: не з`явились від відповідача: не з`явились розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління національної поліції у місті Києві на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 (повний текст складено - 14.06.2022) у справі №910/16046/21 (суддя - Карабань Я.А.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Термо Кінг Україна" до Головного управління Національної поліції у м. Києві про скасування арешту, В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю "Термо Кінг Україна" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Національної поліції у місті Києві (далі - Управління) в особі територіального управління Дарницького управління поліції ГУ НП у м. Києві про скасування арешту накладеного постановою старшого слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві Пасічник А.В. від 21.09.2007 в межах кримінальної справи №52-1888 на адміністративну будівлю, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Вербицького Архітектора,

1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в межах кримінальної справи №52-1888 слідчим СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві було накладено арешт на належне позивачу майно - адміністративну будівлю, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Вербицького Архітектора,

1. У подальшому кримінальну справу було закрито, однак слідчим арешт скасовано так і не було. Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 у справі №910/16046/20 позов задоволено. Скасовано арешт майна накладений постановою старшого слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві Пасічник А.В. від 21.09.2007 в межах кримінальної справи №52-1888 на адміністративну будівлю Товариства, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Вербицького Архітектора,

1. Присуджено до стягнення з Управління на користь Товариства 2 270,00 грн. судового збору. Не погоджуючись з прийнятим судом рішенням, Управління звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 року та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при прийнятті рішення судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до безпідставного стягнення з Управління бюджетних коштів. Так, в апеляційній скарзі відповідач зазначає, що між Управлінням та Товариством правові відносини не виникали, вирішення цієї справи не могло мати правових наслідків для поліції, але судом безпідставно стягнуто з Управління 2 270,00 грн. судового збору. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.06.2022 апеляційну скаргу Управління передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючої судді (судді-доповідача) - Зубець Л.П., суддів: Ткаченка Б.О., Гаврилюка О.М. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.06.2022 відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Управління на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 у справі №910/16046/21 до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/16046/21. 27.06.2022 на електронну адресу Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання Управління про відстрочення сплати судового збору. 04.07.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/16046/21 з Господарського суду міста Києва. У зв`язку з перебуванням судді Гаврилюка О.М., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.07.2022, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Зубець Л.П. (суддя-доповідач), судді: Алданова С.О., Ткаченко Б.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2022, колегією суддів в зазначеному складі, прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Управління на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 у справі №910/16046/21. Відмовлено у задоволенні клопотання Управління про відстрочення сплати судового збору до ухвалення апеляційним господарським судом рішення у даній справі. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 апеляційну скаргу Управління на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 у справі №910/16046/21 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги. 02.08.2022 та 10.08.2022 через управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшли заяви про усунення недоліків апеляційної скарги. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.08.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 у справі №910/16046/21 та призначено розгляд апеляційної скарги на 27.09.2022. Роз`яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції. У зв`язку з перебуванням головуючої судді Зубець Л.П. на лікарняному з 27.09.2022 по 30.09.2022, судове засідання, призначене на 27.09.2022, не відбулося. У зв`язку з перебуванням судді Ткаченка Б.О., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.10.2022, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Зубець Л.П. (суддя-доповідач), судді Сулім В.В., Алданова С.О. Після проведення автоматизованого розподілу, суддею Сулімом В.В. заявлено самовідвід від розгляду справи №910/16046/21 з метою недопущення сумнівів в неупередженості, які можуть виникнути в зв`язку з тим, що близька особа судді приймала участь у розгляді даної справи. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 заяву судді Суліма В.В. про самовідвід від розгляду справи №910/16046/21 за апеляційною скаргою Управління на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 задоволено. Матеріали справи №910/16046/21 передано на повторний автоматизований розподіл для визначення складу суду. Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.11.2022, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Зубець Л.П. (суддя-доповідач), судді: Алданова С.О., Гаврилюк О.М. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2022, колегією суддів в зазначеному складі, прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Управління на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 у справі №910/16046/21, розгляд апеляційної скарги призначено на 06.12.2022. Позивач, у порядку статті 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) своїм правом не скористався, до Північного апеляційного господарського суду відзиву на апеляційну скаргу не подав. У судове засідання 06.12.2022 сторони представників не направили. Проте, до початку даного судового засідання позивач подав клопотання про розгляд справи без його участі. Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційних скарг, а також клопотання представника позивача про розгляд справи без його участі, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників сторін. Згідно зі статтею 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків. Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, відповідно до інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.11.2021 №284710480 позивачу на праві приватної власності належить адміністративна будівля, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Вербицького Архітектора, 1, на підставі договору купівлі продажу від 23.03.2004, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеренко Н.П. та зареєстрованого в реєстрі за номером 1330. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що 21.09.2007 на адміністративну будівлю, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Вербицького Архітектора, 1, яка належить позивачу накладено арешт (реєстраційний номер обтяження 5715658). Підставою для накладення арешту відповідно до вказаної довідки є постанова старшого слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві Пасічник А.В. від 21.09.2007. Згідно з постановою старшого слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві Пасічник А.В. від 21.09.2007 вказаний арешт було накладено в рамках кримінальної справи №52-1888. Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 04.02.2008 постанову заступника прокурора Дарницького району м. Києва Полежаєва О.М. від 20.09.2007 про порушення кримінальної справи №52-1888 відносно генерального директора Товариства Леонтовича С.Б. було скасовано. В порушені кримінальної справи відносно генерального директора Товариства Леонтовича С.Б. за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 194 Кримінального кодексу України відмовлено. Листом від 18.08.2020 №13045/12П118-20 Дарницьке управління поліції ГУНП у м. Києві Національної поліції України на звернення позивача щодо зняття арешту з адміністративної будівлі, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Вербицького Архітектора, 1, повідомило, що з урахуванням змін Кримінально-процесуального законодавства України зняття арешту на майно здійснюється виключно по ухвалі суду, а тому запропоновано звернутися з відповідною заявою до суду. Ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 11.02.2021 у справі №753/2844/21 було відмовлено у відкритті провадження за клопотанням адвоката Бірюкової О.М. в інтересах Товариства про скасування арешту з адміністративної будівлі, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Вербицького Архітектора, 1, та роз`яснено право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства. Зважаючи на вказане, приймаючи до уваги той факт, що арешт на майно накладено в межах кримінальної справи на підставі положень Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, яка на даний час закрита, вирішення питання про зняття арешту з майна виходить за межі компетенції слідчого судді, враховуючи, що наявність арешту порушує права позивача, як власника майна, на вільне володіння, користування та розпорядження належним йому нерухомим майном, останній звернувся до суду з даним позовом. Місцевий господарський суд, оцінюючи наявні у матеріалах справи докази, дійшов висновку про задоволення позову. Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції, виходячи із наступного. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відповідно до статті 1 протоколу №1 до конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Згідно зі статтею 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За приписами статті 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України встановлено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. З урахуванням наведених норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Згідно з частиною 2 статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Способи захисту права власності врегульовано главою 29 ЦК України. Як встановлено судом першої інстанції Товариству на праві приватної власності належить адміністративна будівля, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Вербицького Архітектора,

1. Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу. Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі. Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. За приписами частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом. Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині 1 статті 321 ЦК України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним із способів захисту права власності є гарантована статтею 391 цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном. Проте, юридично забезпечена можливість здійснювати правомочності щодо володіння, користування і розпорядження власника належним йому майном не може виходити за рамки, встановлені правовими нормами, що регулюють відносини у сфері власності (абзац 2 підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.05.2005 №4-рп/2005 у справі про права акціонерів ЗАТ). Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном. Як зазначалось вище, 21.09.2007 на адміністративну будівлю, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Вербицького Архітектора, 1, та належить позивачу накладено арешт (реєстраційний номер обтяження 5715658) на підставі постанови старшого слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві Пасічник А.В. від 21.09.2007, в рамках кримінальної справи №52-1888. Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 04.02.2008 постанову заступника прокурора Дарницького району м. Києва Полежаєва О.М. від 20.09.2007 про порушення кримінальної справи №52-1888 відносно генерального директора Товариства Леонтовича С.Б. було скасовано. В порушені кримінальної справи відносно генерального директора Товариства Леонтовича С.Б. за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 194 Кримінального кодексу України відмовлено. Також у постанові зазначено, що набрання законної сили вказаною постановою тягне за собою скасування запобіжних заходів, повернення вилучених речей та поновлення прав, щодо яких на час досудового слідства встановлювались обмеження. Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного Кримінального процесуального кодексу України 2012 року, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження. Відповідно до статті 170 Кримінального процесуального кодексу України 2012 року завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Зі змісту частини 3 статті 174 Кримінального процесуального кодексу України 2012 року у разі закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування одночасно з винесенням відповідної постанови прокурор зобов`язаний скасувати арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. Зазначена норма процесуального права є аналогічною наведеній у частині 1 статті 214 Кримінального процесуального кодексу України 1960 року. Суд першої інстанції зазначив, що після закриття кримінальної справи №52-1888 арешт з адміністративної будівлі, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Вербицького Архітектора, 1, який накладений на підставі постанови старшого слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві Пасічник А.В. від 21.09.2007 скасовано не було. Арешт на майно - адміністративну будівлю, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Вербицького Архітектора, 1, яка на праві власності належить позивачу, було накладено під час дії Кримінального процесуального кодексу України 1960 року за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом. Згідно з пунктом 9 розділу ХІ "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Ця норма узгоджується з вимогами частини 1 статті 5 Кримінального процесуального кодексу України 2012 року, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення. За приписами статті 174 Кримінального процесуального кодексу України 2012 року як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому у застосуванні відповідного заходу відпала потреба. Таким чином, у випадках, визначених вказаною статтею, власник або інший володілець майна під час досудового розслідування не позбавлений права звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна. Відповідно до частини 3 статті 174 Кримінального процесуального кодексу України 2012 року прокурор одночасно з винесенням постанови про закриття кримінального провадження скасовує арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначене судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові (частина 4 статті 174 Кримінального процесуального кодексу України 2012 року). Частини 3, 4 статті 174 Кримінального процесуального кодексу України 2012 року регулюють порядок вирішення питання про скасування арешту майна у двох випадках: судом - за наслідками розгляду кримінальної справи та прокурором - одночасно з винесенням ним постанови про закриття кримінального провадження. Проте, слідчий суддя, як і прокурор, наділений повноваженнями приймати рішення про припинення цього заходу виключно під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України 2012 року. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження Кримінальний процесуальний кодекс України не передбачає. Однак, нормативна неврегульованість порядку захисту права, яке очевидно безпідставно обмежується, не може виправдовувати відмову в його захисті. Перекладення тягаря такого недоліку законодавства на особу, котра багато років потерпає від свавільного втручання у право власності, гарантоване Конвенцією і Конституцією України, є неприпустимим. Зволікання з наданням ефективного засобу юридичного захисту тягне погіршення правового становища особи, котра зазнає негативних наслідків не лише від помилки представника влади, а й від перешкод у отриманні реальної можливості її виправлення, і перебуває у стані невизначеності непередбачувано тривалий час. У той же час, вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до положень статті 19 ЦПК України, статті 20 ГПК України можуть бути вирішені судом цивільної чи господарської юрисдикції. З урахуванням вищенаведеного, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №372/2904/17-ц та постанові Верховного Суду України від 15.05.2013 №6-26цс13. Отже, судом кримінальної юрисдикції повинні розглядатися скарги на законність і обґрунтованість арешту майна, розв`язання яких потребує перевірки наявності підстав і дотримання процедури, встановлених кримінальним процесуальним законом, тобто вирішення по суті питань, які безпосередньо стосуються порядку здійснення кримінального провадження. Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії" від 28.10.1998). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №727/2878/19 зазначено, що спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України (далі - КПК України 1960 року) та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №372/2904/17-ц) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №2-3392/11). Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства. З огляду на вищенаведене, вирішення зазначеного питання судом у порядку господарського судочинства не призведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юрисдикції і не може завдати шкоди інтересам кримінального провадження. Право власності є основним речовим правом. Власник майна на свій розсуд володіє, користується та розпоряджається ним. Право власності виникає на підставі юридичних фактів, визначених у законодавстві, що прийнято називати способами виникнення права власності. Згідно з частиною 1 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Частинами 3, 5 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду . За приписами частини 1 статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Частиною 1 статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина 1 статті 328 цього Кодексу). Згідно з частинами 1, 2 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, про задоволення позовних вимог та скасування арешту майна накладеного постановою старшого слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві Пасічник А.В. від 21.09.2007 в межах кримінальної справи №52-1888 на адміністративну будівлю Товариства, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Вербицького Архітектора,

1. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до статей 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи, на які посилався апелянт під час розгляду даної справи, залишені Північним апеляційним господарським судом без задоволення, як такі, що не спростовують висновків суду першої інстанції щодо задоволення позову у справі №910/16046/21. Згідно з частиною 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27.09.2001). Аналогічна правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17. Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 у справі №910/16046/21 прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим рішення суду має бути залишеними без змін, а апеляційна скарга Управління - без задоволення. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги Управління на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 у справі №910/16046/21, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника. Керуючись статтями 267-271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Головного управління національної поліції у місті Києві на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 у справі №910/16046/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 у справі №910/16046/21 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Головним управлінням національної поліції у місті Києві.

4. Матеріали справи №910/16046/21 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено - 14.12.2022. Головуючий суддя Л.П. Зубець Судді О.М. Гаврилюк С.О. Алданова