Ухвала КЦС ВС № 568/718/16-ц

Ухвала 12 грудня 2022 року м. Київ справа № 568/718/16 провадження № 61-12244ск22 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю., розглянувши касаційну скаргу адвоката Лавренчука Олександра Володимировича як представника ОСОБА_1 на рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 18 листопада 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, ВСТАНОВИВ: У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до суду, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь завдану моральну (немайнову) шкоду в розмірі 500 000,00 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн. Позовні вимоги ОСОБА_2 мотивував тим, що 21 березня 2014 року, приблизно о 16 год. 45 хв., ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «Mazda 626», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою Рівне-Млинів-Берестечко-Буськ-Перемишляни зі сторони с. Пляшева Радивилівського району Рівненської області в напрямку м. Берестечко Горохівського району поблизу с. Пляшева, в порушення вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України, допустив наїзд на ОСОБА_3 , яка померла на місці дорожньо-транспортної пригоди. У прямому безпосередньому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди і шкідливими наслідками, що настали, перебуває грубе порушення відповідачем п. 12. 3 Правил дорожнього руху України; в разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди. Згідно з вироком Радивилівського районного суду Рівненської області від 21 жовтня 2014 року ОСОБА_1 визнано винним за частиною другою статті 286 КК України і призначено покарання - п`ять років позбавлення волі. На підставі статті 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 3 роки. На підставі пункт «є» статті 1 Закону України «Про амністію у 2014 році» ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання. Відповідач перебуває на волі після скоєного, веде спокійне життя, а позивач втратив здорову, гарну і розумну дитину, яку ніхто вже не поверне. Позивач вказує, що до кінця своїх днів змушений жити з цим горем, втратив почуття спокою, відчуває постійний душевний біль, стривоженість та дратівливість. Після загибелі доньки значно погіршився стан його здоров`я і через постійне нервове переживання, почав зловживати алкогольними напоями, що також негативно спливає на відносини в сім`ї. Внаслідок заподіяння смерті дочки страждає не лише він, а також і його близькі. При останньому спілкуванні з відповідачем, він сказав, що ніякої моральної шкоди йому не заподіяв. Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просив позов задовольнити. Радивилівський районний суд Рівненської області рішенням від 18 листопада 2021 року позов задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної (немайнової) шкоди 250 000,00 грн. В решті позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат. Рівненський апеляційний суд постановою від 03 листопада 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 18 листопада 2021 року - без змін. Адвокат Лавренчук О. В. як представник ОСОБА_1 05 грудня 2022 року подав засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 18 листопада 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року (повний текст якої складено 04 листопада 2022 року), в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з наступних підстав. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Прожитковий мінімум для працездатних осіб обчислюється станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» передбачено, що у 2022 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2022 року (на час подання касаційної скарги) - 2 481,00 грн. Ціна позову у цій справі становить 500 000,00 грн, що станом на 01 січня 2022 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481,00 грн х 250 = 620 250,00 грн). Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб підлягають касаційному оскарженню. Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що апеляційним судом не враховано правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду та на пункти 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України, як на підставу касаційного оскарження судових рішень в цій справі, є виконанням вимог процесуального закону щодо змісту будь-якої касаційної скарги, а тому самі по собі не вказують на фундаментальність порушених у скарзі питань для формування єдиної правозастосовчої практики. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів». Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Верховний Суд дослідив та взяв до уваги: ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановив випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року). Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і вони не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити. Зазначення у постанові Рівненського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки ухвалені у цій справі судові рішення касаційному оскарженню не підлягають. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката Лавренчука Олександра Володимировича як представника ОСОБА_1 на рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 18 листопада 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов