Постанова 4805 № 296/3094/22

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №296/3094/22 Головуючий у 1-й інст. Драч Ю.І. Категорія 84 Доповідач Шевчук А. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 листопада 2022 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої судді Шевчук А.М., суддів: Коломієць О.С., Талько О.Б., за участі секретаря судового засідання Франчука В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №296/3094/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Лубякова Галина Михайлівна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арбо фінанс», Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс», про визнання недійсним правочину за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , поданою через представника ОСОБА_5 , на ухвалу Корольовського районного суду м.Житомира від 24 червня 2022 року, яка постановлена під головуванням судді Драча Ю.І. у м.Житомирі, в с т а н о в и в: У червні 2022 року ОСОБА_1 через представника адвоката Бородіна Д.В. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Просить визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 10 листопада 2008 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , посвідчений 10 листопада 2008 року в нотаріальному порядку. Позов мотивований тим, що за договором факторингу від 06 серпня 2020 року він ( ОСОБА_1 ) придбав у ТзОВ «ФК «Арбо фінанси» право вимоги за кредитним договором №0501/0208/88-015, який укладений 12 лютого 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 . Позичальник кредитних зобов`язань не виконував. Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 14 липня 2016 року в справі №2-251/12 стягнуто з ОСОБА_3 на користь кредитора заборгованість за вищевказаним кредитним договором в сумі 137 267,70 дол.США та 67 854,38 грн. Судове рішення набрало законної сили, але не виконано. Виконавчий лист повернутий стягувачу через відсутність у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Договір дарування укладений між близькими родичами матір`ю (свекрухою) - ОСОБА_4 та сином - ОСОБА_3 і невісткою - ОСОБА_2 . Укладення сином і невісткою із матір`ю (свекрухою) безоплатного договору дарування у короткий проміжок часу після початку прострочення позичальником ОСОБА_3 плати за кредитним договором, внаслідок чого відсутнє майно, на яке можна було б звернути стягнення, свідчить про те, договір дарування укладений без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим договором, з спрямуванням дій сторін договору на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича та з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок грошового зобов`язання шляхом звернення стягнення на майно в порядку виконання судового рішення про стягнення на користь кредитора грошових коштів. Укладення оспорюваного договору дарування не спрямоване на реальне настання правових наслідків. Відповідачі про необхідність повернення кредиту були обізнані та передбачили негативні наслідки у випадку виконання судових рішень за рахунок спірної квартири. Після пред`явлення позову ОСОБА_1 через представника адвоката Бородіна Д.В. подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 та заборони ОСОБА_4 та іншим особам укладати договори оренди щодо спірної квартири. Заяву про забезпечення позову обґрунтовував тим, що невжиття таких заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Існує можливість подальшого відчуження спірної квартири з метою уникнення стягнення на майно боржника ОСОБА_3 . Наразі спірна квартира перебуває у власності матері боржника. ОСОБА_3 відчужив квартиру матері, щоб уникнути звернення стягнення на квартиру в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 12 лютого 2008 року №0501/0208/88-015 на суму 15 000 доларів США зі строком погашення до 09 лютого 2018 року, укладеним між ним ( ОСОБА_3 ) та ПАТ «Сведбанк», що не виключає відчуження її в подальшому добросовісному набувачу з метою уникнення стягнення на спірне майно за борги за судовими рішеннями в справах №278/5586/13-ц та №2-251/12. Окрім того, у разі визнання судом недійсним оспорюваного договору дарування та укладення відповідачем угод оренди спірної квартири на довгий термін за мінімальну орендну плату, він ( ОСОБА_1 ) буде вимушений, як власник квартири, яка перейде йому при виконанні судового рішення, утримувати орендарів спірної квартири без можливості вільно відчужити спірну квартиру, неодержуючи при цьому належних коштів за оренду нерухомого майна. Ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира від 24 червня 2022 року заява про забезпечення позову задоволена частково. Накладений арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 . ОСОБА_4 , не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, через представника ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу скасувати та в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити повністю. Доводи апеляційної скарги аргументує тим, що за рішеннями у справах №2-251/12 про стягнення заборгованості та №278/5586/13-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки позивачем та належним стягувачем є ТзОВ «ФК «Вектор Плюс», а не позивач у даній справі ОСОБА_1 . Матеріали справ та відомості з Єдиного реєстру судових рішень не містять інформації про звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про заміну стягувача. Відсутнє й відповідне судове рішення про таку заміну. За матеріалами виконавчого провадження №46407335 стягувачем є ТзОВ «ФК «Вектор Плюс», а не ОСОБА_1 . Зазначає, що суд першої інстанції, задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, не пересвідчився у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, не з`ясував обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Позов пред`явлений особою, яка не є стороною договору та у позивача через 13 років виник інтерес до нерухомого майна, яке ніколи йому не належало, не було предметом судових спорів, не було обтяженим та не виступало забезпеченням будь-яких зобов`язань, як на дату укладання оспорюваного договору, так і на дату звернення позивача до суду. Доказів того, що мати боржника, набувши 13 років тому право власності на квартиру за договором дарування, має намір її відчужити позивач не надав. Окрім того, спір має немайновий характер. Позовні вимоги немайнового характеру не підлягають забезпеченню шляхом накладання арешту на майно, оскільки в разі задоволення позову рішення суду не підлягатиме примусовому виконанню. Суд першої інстанції не дослідив питання зустрічного забезпечення. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 через представника ОСОБА_6 просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін. Посилається на те, що хоча він ( ОСОБА_1 ) не є стороною оспорюваного правочину, але має інтерес у виконанні рішення Житомирського районного суду в справі №2-251/12, яким з ОСОБА_3 на користь кредитора стягнута заборгованість у сумі 137 267,70 дол.США та 67 854,38 грн, оскільки до нього за чинним договором факторингу від 06 серпня 2020 року перейшло право вимоги за кредитним договором та виконавчим листом від 14 липня 2016 року, виданим Житомирським районним судом. Строк пред`явлення виконавчого листа до виконання 18 грудня 2022 року. Обґрунтованим припущенням, що відповідач може відчужити спірну квартиру є те, що раніше відповідачі відчужували квартиру з метою приховати майно, на яке може бути звернуто стягнення, від погашення за кредитним договором №0501/0208/88-015, а також те, що відповідачі є близькими родичами. Співмірність забезпечення позову з предметом позовних вимог дотримана. Відповідач ОСОБА_4 не відчужувала спірну квартиру тривалий час, оскільки обґрунтовано вважала, що про договір дарування кредитори не знають, враховуючи, що виконавчий лист про звернення стягнення на іпотечне майно був повернутий без виконання через відсутність майна, на яке може бути звернуто стягнення. Інші учасники справи відзиву на апеляційну скаргу не подали. Відповідно до частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У судовому засіданні представник ОСОБА_4 адвокат Швець А.А. апеляційну скаргу підтримав та просить її задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити у повному обсязі. Пояснив зокрема, що складається враження, ніби суд першої інстанції, задовольнивши частково клопотання про забезпечення позову, розглянув спір по суті, визнав договір дарування недійсним із застосуванням відповідних наслідків. Однак, це не так. Суд не розглядав справи, не досліджував доказів, не визначався з предметом спору та відповідністю обраного способу захисту інтересам позивача. Разом із тим, кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Представник позивача адвокат Бородін Д.В. заперечив задоволення апеляційної скарги. Просить у її задоволенні відмовити, а ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін. Пояснив, що 13 вересня 2022 року Житомирським районним судом винесена ухвала за заявою його довірителя, якою замінений стягувач у справі №2-251/22 із ТзОВ «ФК «Вектор плюс» на ОСОБА_1 . Крім того, у справі №278/5586/13-ц рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 13 травня 2014 року в рахунок погашення заборгованості за цим же кредитним договором у сумі 206 684,26 дол.США звернуто стягнення на житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться в с.Зарічани Житомирського району та області, але виконавчий лист повернутий виконавчою службою стягувачу на підставі п.9 частини першої ст.47 Закону України «Про виконавче провадження». Інші учасники справи до суду не з`явилися. ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» направила клопотання про розгляд справи без участі їхнього представника. Просить одночасно у задоволенні апеляційної скарги відмовити. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою. Відповідно до частини другої ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Виходячи із засад диспозитивності цивільного судочинства, апеляційний суд не входить в обговорення частини ухвали, якою відмовлено заявнику в забезпеченні позову шляхом заборони ОСОБА_4 та іншим особам укладати договори оренди спірної квартири, оскільки фактично ухвала в цій частині не оскаржується, приймаючи до уваги зміст самої апеляційної скарги. Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції у задоволеній частині, тобто в частині забезпечення позову та накладення арешту на квартиру відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав. Частиною першою та другою ст.149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Суд, обираючи вид забезпечення позову, у кожному випадку повинен обирати такий спосіб, який у найбільший мірі спрямований на забезпечення предмета спору. Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку. Відповідно до пункту 1 частини першої ст.150 ЦПК України позов може забезпечуватися, зокрема, шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Частиною третьою ст.150 ЦПК України встановлено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі №381/4019/18 зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу. Необхідність застосування заходів забезпечення позову обґрунтована, зокрема тим, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього судового рішення та порушить право на ефективний захист. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не лише під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову в разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, - ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 оспорює законність відчуження ОСОБА_3 і ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4 та просить визнати укладений між ними договір дарування квартири недійсним відповідно до ст.ст.203,215,234 ЦК України, як такий, що був укладений виключно з метою уникнення сплати боргу за кредитним договором та для цілей невиконання судових рішень шляхом звернення стягнення на вказану квартиру. Звертаючись із заявою про забезпечення позову, ОСОБА_1 зазначав, що є підстави вважати, що вказана квартира, яка вже була передана за договором дарування може бути знову відчужена ОСОБА_4 добросовісному набувачеві. Також вказував на існування судових рішень в справах №278/5586/13-ц та №2-251/12 про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки. Судове рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором не виконане, а виконавчий лист повернутий стягувачу через відсутність у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення, а здійсненні державним виконавцем заходи розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Дані щодо наявності у відповідачів будь-якого іншого майна, на яке може бути накладено стягнення в ході виконання судового рішення, відсутні. Окрім того, безпосередньою підставою для звернення позивача з позовом є можливе уникнення виконання зобов`язань за кредитним договором шляхом укладення договору дарування квартири. Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 на праві власності, врахувавши предмет позову та вказані позивачем підстави для забезпечення позову в справі. Застосування вказаного виду забезпечення позову є адекватним, оскільки його невжиття може призвести до відчуження спірного майна на користь інших осіб, що, в свою чергу, призведе до обмеження прав позивача на ефективний захист. Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом немайнового характеру, із вищевикладеного прослідковується достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на спірну квартиру, може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів ОСОБА_1 , за захистом яких він звернувся до суду в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Із огляду на вищевикладене, суд першої інстанції розглянув питання про забезпечення позову з додержанням норм процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Ухвала суду першої інстанції залишається без змін, що відповідає положенням ст.375 ЦПК України. Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , подану через представника ОСОБА_5 , залишити без задоволення. Ухвалу Корольовського районного суду м.Житомира від 24 червня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча Судді: