Постанова Львівський апеляційний суд № 453/1124/15-ц

Справа № 453/1124/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Брона А.Л. Провадження № 22-ц/811/2343/22 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 листопада 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. секретаря: Цьони С.Ю. з участю: представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 01 жовтня 2015 року, - ВСТАНОВИВ: у серпні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , з участю третьої особи: Крушельницької сільської ради Сколівського району Львівської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його бабця, ОСОБА_6 , яка 14 грудня 2012 року в Крушельницькій сільській раді Сколівського району Львівської області склала заповіт, яким заповіла йому все своє майно, де б воно не було і з чого б не складалося, зокрема, житловий будинок АДРЕСА_1 , томупісля смерті ОСОБА_6 звернувся до державного нотаріуса із завою про оформлення права власності на спадщину, однак отримав відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки відсутнє свідоцтво про право власності на вищезазначений будинок та господарські споруди. Стверджує про те, що спадкоємці першої черги за законом не заперечують щодо оформлення ним спадщини, яку він прийняв подавши заяву до нотаріальної контори. З наведених підстав просить визнати за ОСОБА_3 право власності на спадщину в порядку спадкування за заповітом на майно, яке складається з житлового будинку АДРЕСА_1 , зазначеного в технічному паспорті під літ. А-1, загальною площею 85.8 кв.м. та самочинно побудовану веранду літ. «а1», загальною площею 15.6 кв.м. з господарськими будівлями, а саме: сарай літера «Б», сарай літера «В», убиральня літера «Г», навіс літера «Д», навіс літера «Е», після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 01 жовтня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок під літ. А-1 загальною площею 85,8 м2, житловою площею 29,9 м2,веранду під літ. а1 загальною площею 15,6 м2з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті його бабці, ОСОБА_6 , котра померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 ,який не був залучений позивачем до участі у справі, в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи, і щ цим рішенням порушуються його права на спадкування. Апелянт покликається на те, що зареєстрований та постійно проживає у будинку АДРЕСА_1 , який належав його матері, ОСОБА_6 , а відтак є таким, що прийняв спадщину після смерті матері, є спадкоємцем першої черги за законом, і оскільки є інвалідом другої групи, має право на спадкування обов`язкової частки, що становить половину частки, яка б належала йому у разі спадкування за законом, тобто, йому належить право на спадкування 1/6 частину спадкового майна. Вважає, що заповіт вимагає окремого дослідження та вивчення, оскільки з його змісту вбачається, що ОСОБА_6 заповідає майно в рівних частках, однак чомусь меншим шрифтом зазначено лише одного спадкоємця ОСОБА_3 . Просить врахувати, що позивач не повідомив суд про ще одного спадкоємця, не залучивши його до участі у справі, що є порушенням норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. З наведених підстав просять рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України). Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що на момент звернення до суду позивач є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті своєї бабці ОСОБА_7 , проте оформити своє право на спадщину в нотаріальній конторі не має можливості, оскільки оригінал свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого 26.12.1994 року виконавчим комітетом Сколівської районної ради народних депутатів Львівської області на ім`я ОСОБА_6 , було втрачено, що є перешкодою в оформленні позивачем спадкових прав, спадкоємці за законом відмовились від спадщини, а відтак слід визнати за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи, 14.12.2012 року ОСОБА_6 склала заповіт, посвідчений секретарем виконкому Крушельницької сільської ради Сколівського району Львівської області, зареєстрований у Спадковому реєстрі за № 143, згідно якого цілий житловий будинок та господарські будівлі, що знаходяться в АДРЕСА_1 , які належать їй на праві особистої власності, і все її майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що буде їй належати на день смерті і на що за законом матиме право заповідає своєму внукові ОСОБА_3 . Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 29.12.2014 року Крушельницькою сільською радою Сколівського району Львівської області, ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . З довідки Крушельницької сільської ради Сколівського району Львівської області № 410 від 16.07.2015 року вбачається, що після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцями першої черги є: син - ОСОБА_4 ,1952 року народження та син - ОСОБА_8 , 1960 року народження. Згідно заяви, поданої в Сколівську державну нотаріальну контору 22.06.2015 року вбачається, що ОСОБА_4 відмовляється від своєї частки в житловому будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 в користь свого племінника ОСОБА_3 . Як вбачається з відповіді Сколівської державної нотаріальної контори за відсутності документів на право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 нотаріус не може видати ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину та рекомендовано звернутись в суд для вирішення даного питання. В серпні 2015 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , з участю третьої особи: Крушельницької сільської ради Сколівського району Львівської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом. 01.10.2015 року ОСОБА_5 подав до суду заяву про визнання позовних вимог ОСОБА_3 , розгляд справи просить здійснювати у його відсутності. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні. Згідно з ч. 1 ст. 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. Згідно зі статтею 46 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи. Згідно із частиною першою статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідно до частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Статтею 50 ЦПК України визначено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права і обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки. Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Відповідно до ч. 2 ст. 51 ЦПК України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (ч. 3 ст. 51 ЦПК України). Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року в справа № 344/17464/15-ц (провадження № 61-11184св20) вказано, що «відповідно до частин першої - четвертої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження». Виходячи з наведеного, якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201св18). З урахуванням вказаного визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 звернувся з позовом до суду про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом, зазначивши відповідачами ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа Крушельницька сільська рада Сколівського району Львівської області. Разом з тим з матеріалів справи вбачається, що в будинку АДРЕСА_1 зареєстрований та постійно проживає ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання № 442 від 03.11.2020 року, виданою Крушельницькою сільською радою Сколівського району Львівської області. Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126,133, 135 СК України, виданого 23.11.2021 року підтверджується, що батьками ОСОБА_1 , що народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_9 та ОСОБА_6 . Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Стаття 1217 ЦК України передбачає, що спадкування здійснюється за заповітом та за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (ч. 1 ст. 1223 ЦК України) Відповідно до ч. 1 ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 , виданого Пенсійним фондом України 24.11.2011 року, підтверджується, що ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи загального захворювання, а відтак, з врахуванням положень ч. 1 ст. 1241 ЦК України має право на спадкування обов`язкової частки. Маючи право на спадкування обов`язкової частки, ОСОБА_1 не був залучений до участі у справі, як відповідач. 22.06.2015 року ОСОБА_3 звернувся в Сколівську державну нотаріальну контору з заявою про прийняття спадщини за заповітом від 14.12.2015 року після смерті бабці, ОСОБА_6 . Як вбачається з вказаної заяви після смерті ОСОБА_6 залишилось спадкове майно, а саме: нерухоме майно житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, які знаходяться в АДРЕСА_1 . Крім того, в заяві зазначено, що спадкоємців до частки у спільному майні подружжя згідно до ст. 60 СК України та до обов`язкової частки згідно ст. 1241 ЦК України немає. Інших спадкоємців немає. Оскільки встановлено, що апелянт ОСОБА_1 є сином спадкодавця, є інвалідом 2 групи довічно, відтак, незалежно від наявності заповіту, відповідно до ст. 1241 ЦК України, він має право на спадкування половини частки, яка належала б кожному з спадкоємців у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). А відтак, колегія суддів приходить до висновку, що заявлені позивачем вимоги про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом безпосередньо стосуються прав, інтересів ОСОБА_1 . Отже, співвідповідачем у цій справі, крім сині в спадкодавця, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , мав бути залучений ще один її син, ОСОБА_1 , оскільки внаслідок задоволення позовних вимог позивача порушується право ОСОБА_1 на спадкування обов`язкової частки, який не залучений до участі у справі. Звертаючись до суду із цим позовом, позивач всупереч положенням статей 51, 175 ЦПК України, не зазначив усіх відповідачів, прав та інтересів яких може стосуватись ухвалене судове рішення, що призвело до вирішення спору з неналежним складом учасників. Заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків ОСОБА_1 , а отже такі вимоги не можуть бути розглянуті судом і вирішені у спорі позивача без залучення його співвідповідачем у справі, оскільки лише за наявності належних відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість чи необґрунтованість позовних вимог, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть. Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 464/6314/17 (провадження № 61-13581св21). За таких обставин у задоволенні позову ОСОБА_3 слід відмовити, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 01 жовтня 2015 року скасувати та ухвалити постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 08.12.2022 року. Головуючий: Н.О. Шеремета Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк