Постанова Львівський апеляційний суд № 465/7298/18

Справа № 465/7298/18 Головуючий у 1 інстанції: Кузь В.Я. Провадження № 22-ц/811/2568/22 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 листопада 2022 року м.Львів Справа № 465/7298/18 Провадження № 22ц/811/2568/22 Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Приколоти Т.І., суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В. секретар Іванова О.О. з участю: ОСОБА_1 розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Франківського районного суду м.Львова від 6 квітня 2022 року, ухвалене у м. Львові у складі судді Кузя В.Я., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , з участю третьої особи: Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право на користування житлом та зняття з реєстрації, в частині позовних вимог до ОСОБА_2 , - встановив: 27 листопада 2021 року ОСОБА_3 звернулася до суду з цим позовом. Обґрунтовує свої вимоги тим, що вона є основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 на підставі розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 623 від 21 листопада 2016 року. Згідно довідки про склад сім`ї № 3614 від 12 листопада 2018 року, виданої ЛКП «Затишне», у квартирі зареєстровані: вона (позивач), її мати ОСОБА_5 , відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Відповідачі більше 10 років без поважних причин не проживають за вказаною адресою, не сплачують комунальних послуг. Просить позов задовольнити. Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 6 квітня 2022 року позов задоволено частково. Визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право на користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 . В решті позовних вимог відмовлено. Рішення суду оскаржив ОСОБА_2 . Вважає рішення неправомірним та необґрунтованим, а викладені обставини у рішенні суду, - такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, наявним доказам, судовій практиці і суперечать нормам матеріального та процесуального права. Звертає увагу, що доводи позивача про те, що він більше 10 років не проживав у спірній квартирі є припущеннями, які не підтверджується доказами. Вказує, що акти пр. його відсутність у квартирі складені позивачем в період, коли вона знала, що він перебуватиме на роботі в Польщі. Просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову. Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 подала суду клопотання про відкладення розгляду справи через її зайнятість у іншій справі. ОСОБА_3 заяв про відкладення розгляду справи не подала, в судове засідання не з`явилася. Колегія суддів ухвалила проводити розгляд справи у відсутності позивача та її представника, визнавши причини їх неявки неповажними. Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково. Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову. Встановлено, що ОСОБА_3 була основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 на підставі розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 623 від 21 листопада 2016 року. Згідно довідки про склад сім`ї і прописки № 3614 від 12 листопада 2018 року, виданої ЛКП «Затишне», в квартирі зареєстровані: ОСОБА_3 , її мати - ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 27 вересня 2019 року у цій справі ухвалено заочне рішення про визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирою. Відповідно до копії свідоцтва про право власності на квартиру від 3 березня 2020 року, спірна квартира приватизована ОСОБА_3 та ОСОБА_5 згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 13 липня 2021 року заочне рішення про визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирою, від 27 вересня 2019 року скасовано. Відповідно до актів №362 від 24 квітня 2018 року, №571 від 6 липня 2018року, №826 від 24 жовтня 2018року, складених ЛКП «Затишне», дядько позивачки ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та брат ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1 , але фактично не проживають за вказаною адресою. Згідно договору купівлі - продажу квартири від 10 листопада 2020 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 передали, а ОСОБА_7 прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1 . Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачами не надано доказів, які б підтверджували факт їх проживання у спірній квартирі. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає до часткового задоволення. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи із наступного. Глава 59 ЦК України встановлює порядок користування житлом за договором найму (оренди). Згідно із ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла. Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. За таких підстав, в даній ситуації визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням, охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого житла, яке в свою чергу не є абсолютним. Пункт 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п. 2 ст. 8 Конвенції. Статті 61-70 ЖК України передбачають і встановлюють порядок користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду. Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Згідно із ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, які передбачено законом. Стаття 71 цього Кодексу встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. При тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів. Збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб. Відповідно до ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені строки у жилому приміщенні без поважних причин. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що, ОСОБА_3 цього не довела. Встановлено, що акти про відсутність відповідачів у спірній квартирі складені у період з 24 квітня по 24 жовтня 2018 року. З наданих ОСОБА_2 дозволу на роботу іноземця в Республіці Польща та трудового договору вбачається, що він з 2018 працює в цій державі. Відтак, належить зробити висновок, що ОСОБА_2 з поважної причини був відсутнім за місцем своєї реєстрації (у спірній квартирі). Докази про наявність у нього іншого житла відсутні. Відповідно до пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК ), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. У мотивах оскаржуваного рішення відсутні посилання на достовірні та достатні докази, якими стверджується відсутність відповідача за місцем знаходження спірного житла більше шести місяців без поважних причин. Колегія суддів вважає, що наявні в матеріалах справи акти від 24 квітня 2018 року, від 6 липня 2018 року, від 24 жовтня 2018 року про не проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі, не підтверджують його не проживання тривалий час. Зазначені акти не містять відомостей про період не проживання, окрім того такі акти складені зі слів ОСОБА_3 . Докази того, що ОСОБА_2 вибув на постійне місце проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення у цьому ж населеному пункті відсутні, що не дає підстав вважати його таким що втратив право на житло у спірній квартирі відповідно до статті 107 ЖК України. З урахуванням встановленого на підставі аналізу наявних у справі доказів, колегія суддів прийшла до висновку, що визнання ОСОБА_2 таким, який втратив право користування спірним житлом, є порушенням його житлових прав, які гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод. Оскаржуване рішення в частині позовних вимог до ОСОБА_2 підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в позові. В решті рішення не оскаржене і не переглядається. Керуючись: ст.367, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст. 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 6 квітня 2022 року в частині визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , - скасувати та в цій частині прийняти нове рішення про відмову в позові. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 29 листопада 2022 року. Головуючий Судді