Ухвала ККС ВС № 947/22157/20

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2022 року м. Київ справа №947/22157/20 провадження № 51-3609ск22 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі: головуючого ОСОБА_4 суддів ОСОБА_5, ОСОБА_6, розглянув касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Київського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2022 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 31 жовтня 2022 року щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Прибінь Корюківського району Чернігівської області, громадянина України, який зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1 ), раніше не судимий, засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 358 КК, і ВСТАНОВИВ: Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Київського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2022 року ОСОБА_1 визнано винуватим та призначено покарання: - за ч. 1 ст. 190 КК у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 грн; - за ч. 2 ст. 190 КК у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 1700 грн; - за ч. 3 ст. 358 КК (в редакції закону від 05 квітня 2001 року) у виді арешту на строк 2 місяці. На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК та ч. 5 ст. 74 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК, у зв`язку із закінченням строку давності. На підставі ч. 1 ст. 70 КК ОСОБА_1 шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 1700 грн. Вирішено питання щодо цивільних позовів та речових доказів. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 31 жовтня 2022 року вказаний вирок місцевого суду залишено без змін. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 в період часу з 30 листопада 2007 року по 31 березня 2020 року використовував завідомо підроблену довідку №9475 від 11 квітня 2007 року на бланку Міністерства транспорту та зв`язку України №057574 про участь у забезпеченні бойової діяльності військ (флоту), а також посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 25 грудня 2007 року, яке надає право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, та заволодів чужим майном шляхом обману, а саме коштами Державного бюджету України на загальну суму 71966, 83 грн., а також коштами юридичної особи КП «МПРС» на загальну суму 51451, 40 грн. Дії ОСОБА_1 судами кваліфіковано за ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 358 КК. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та просить скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На його думку, вирок суду першої інстанції ухвалений незаконним складом суду, оскільки заявлені ним відводи не було задоволено. Зазначає, що йому не вручався обвинувальний акт, а тому він не набув статусу обвинуваченого. Стверджує, що обвинувальний акт складений та затверджений прокурором 31 липня 2020 року, однак відкриття матеріалів досудового розслідування відбулось раніше. Наголошує на тому, що прокурором не були виконані вимоги статей 291, 293 КПК. Зазначає, що після повідомлення про підозру він не набув статусу обвинуваченого, а тому відповідно до вимог п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК (в редакції від 03 жовтня 2017 року) кримінальне провадження потрібно було закрити. Серед іншого засуджений посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду. Зауважує, що всупереч вимогам ст. 91 КПК при формулюванні обвинувачення за ч. 3 ст. 358 КК не зазначено, коли та де він вчинив певні дії. Вказує на те, що суд першої інстанції безпосередньо не досліджував доказів сторони обвинувачення, чим порушив вимоги ст. 23 КПК. Також вказує на порушення судом першої інстанції таємниці нарадчої кімнати, оскільки суддя перебував в нарадчій кімнаті годину, що свідчить про те, що вирок був складений заздалегідь. Вважає, що його вина у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 190, ч. 3 ст. 358 КК, судами не доведена. Вказує на те, що його дії описані як охоплені єдиним умислом, але одночасно кваліфіковані за ч. 1 і ч. 2 ст. 190 КК. Не погоджується з висновками суду в частині вирішення питання щодо цивільних позовів, оскільки на користь потерпілих стягнуто більші розміри сум, ніж встановлений розмір шкоди, який було зазначено органом досудового розслідування. Зазначає, що вирок місцевого суду не відповідає вимогам статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду - ст. 419 КПК. Мотиви Суду Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги, додані до неї судові рішення та дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке. Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК та на які є посилання в касаційній скарзі, згідно з вимогами ч. 1 ст. 438 КПК не є предметом дослідження та перевірки касаційним судом. Більшість доводів касаційної скарги, на які посилається засуджений, були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, в тому числі й щодо невручення обвинувального акта та ненабуття статусу обвинуваченого ОСОБА_1 . Так, судом апеляційної інстанції було встановлено, що відповідно до статей 314, 315 КПК обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 був проаналізований в підготовчому судовому засіданні і обставин, які б перешкодили призначенню судового розгляду, встановлено не було. Твердження засудженого про те, що обвинувальний акт складений та затверджений прокурором 31 липня 2020 року, а відкриття матеріалів досудового розслідування відбулось раніше не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до вимог ст. 290 КПК спочатку прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, а вже потім складати та затверджувати обвинувальний акт. Посилання засудженого про відсутність у матеріалах кримінального провадження розписки про отримання копії обвинувального акта є безпідставними, оскільки, як свідчить текст ухвали апеляційного суду, він відмовився від його отримання з мотивів незгоди зі змістом викладених в ньому обставин, заперечень щодо наявності в його діях складів інкримінованих кримінальних правопорушень, що в свою чергу не вказує на недотримання органом досудового розслідування всіх умов, визначених статтями 291, 293 КПК. Відтак необґрунтованими є і аргументи засудженого про те, що суди мали б закрити кримінальне провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК. Щодо тверджень про недоведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 358 КК, то Суд звертає увагу на таке. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 підробив довідку №9475 від 11 квітня 2007 року на бланку Міністерства транспорту та зв`язку України №057574 про участь у забезпечені бойової діяльності військ (флоту). Про підроблення цієї довідки свідчить досліджений судом першої інстанції лист Міністерства інфраструктури України, згідно з яким ОСОБА_1 до Комісії Мінтрансзв`язку з питань розгляду матеріалів щодо визначення учасників бойових дій не звертався і вищевказана довідка йому не видавалась. В подальшому довідка №9475 від 11 квітня 2007 року стала підставою для видачі засудженому посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 25 грудня 2007 року, яке надавало право на пільги ОСОБА_1 , встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій. Тобто ОСОБА_1 вчинив кримінально каране діяння, передбачене ч. 3 ст. 358 КК. Окрім цього, за допомогою низки взаємопов`язаних доказів суди визнали доведеним пред`явлене ОСОБА_1 обвинувачення за ч. 1, ч. 2 ст. 190 КК. Адже суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 , використовуючи підроблене посвідчення учасника бойових дій,користувався правом на 75-відсоткову знижку при оплаті за комунальні послуги, про що свідчить лист Управління соціального захисту населення в Київському районі м. Одеси. Сума нарахованих та відшкодованих пільг на житлово-комунальні послуги ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2008 року до 29 лютого 2020 року складала 61316,83 грн. та 2343,94 грн. Крім того, йому було здійснено виплати до Дня Перемоги за період з 2008 року по 2020 рік - 10650,00 грн. Бухгалтерською довідкою в. о. головного бухгалтера КП «МПРС» підтверджується й те, що ОСОБА_1 було нараховано по відпустках, як учаснику бойових дій 51451,40 грн. в період з 05 грудня 2018 року по 20 лютого 2020 року, та на нараховану суму відпускних підприємство перерахувало до бюджету 22% ЄСВ у сумі 11319,31 грн., а загальна сума витрат, пов`язаних з нарахуванням відпусток ОСОБА_1 , склала 62 770,71 грн. В основу доведеності винуватості засудженого за ч. 1, ч. 2 ст. 190 КК суди поклали, зокрема, низку письмових доказів (листи органів державної влади, бухгалтерські довідки, роздруківки-повідомлення про надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг тощо). Апеляційний суд в оскаржуваній ухвалі також врахував показання свідка ОСОБА_2 , який повідомив про те, що на момент отримання посвідчення учасника бойових дій ОСОБА_1 у 2007 р. оригінал довідки повертався особі, що її надала в день отримання посвідчення, а її копія зберігалася в особовій справі відділу обласного військкомату. Свідок ОСОБА_3 в суді вказала, що ОСОБА_1 в період з 02 жовтня 1978 року по 15 жовтня 1978 року був курсантом, що виключає обставини надання йому статусу учасника бойових дій і особисто він не звертався до робочої групи Укрморрічфлоту для отримання статусу учасника бойових дій. Наведене підтверджує вчинення ОСОБА_1 шахрайства із правовою кваліфікацією за частинами 1, 2 ст. 190 КК. Таким чином, місцевий суд оцінив усі докази в їх сукупності, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушеннях, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 358 КК, оскільки його винуватість доведена поза розумним сумнівом. Оцінка доказів судом проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності доказів та їх достатності для постановлення вироку. Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, й у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження за апеляційними скаргами сторони захисту на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у них доводи, які аналогічні доводам, викладеним у касаційній скарзі засудженого, та визнав їх необґрунтованими, навів належні й докладні мотиви своїх висновків. Із такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій та правильністю кваліфікації дій ОСОБА_1 погоджується й колегія суддів касаційного суду. Доводи засудженого про незаконний склад суду колегія суддів відхиляє, оскільки вони були предметом перевірки апеляційного суду, який визнав їх такими, що суперечать змісту матеріалів кримінального провадження, а незгода ОСОБА_1 з прийнятими рішеннями про відмову в задоволенні відводів не може свідчити про незаконність складу суду, що розглядав кримінальне провадження. Також необґрунтованими є і доводи щодо порушення місцевим судом таємниці нарадчої кімнати, оскільки статті 367, 371 КПК, які передбачають порядок ухвалення судового рішення в нарадчій кімнаті, не забороняють суддям попередньо готуватися до судового засідання, зокрема вивчати матеріали провадження та готувати один чи кілька проектів судового рішення до початку судового засідання. Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій і вважає, що розмір відшкодування матеріальної шкоди було визначено відповідно до вимог статей 127-129 КПК, статей 22, 1166 ЦК України. Таких висновків суди дійшли на підставі доказів, зокрема довідок та платіжних доручень, якими підтверджено наявність завданих кримінальними правопорушеннями збитків у розмірі 62770, 71 грн та 74310, 77 грн. Твердження засудженого про те, що вказані суми заявлених позовів відрізняються від розміру завданої злочином шкоди є неспроможними, оскільки вони не обов`язково мають збігатися, тому що розмір відшкодування збитків є предметом позовних вимог у межах заявленого цивільного позову і не охоплюються межами обвинувачення, яке висувається прокурором в обвинувальному акті. Відтак вирок місцевого суду відповідає вимогам статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду - ст. 419 КПК. Вказані судові рішення є законними, обґрунтованими і вмотивованими. З огляду на викладене, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК. На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Київського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2022 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 31 жовтня 2022 року Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6