Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/12131/22

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/12131/22 Головуючий у 1-й інстанції: Шуляк Л. А. Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В. 08 грудня 2022 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Ватаманюка Р.В. суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ Позивач 29.06.2022 звернувся із позовом до Житомирського окружного адміністративного суду в якому просив: - визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Житомирській області, які полягають у здійсненні розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби без урахування індексації; - зобов`язати відповідача перерахувати розмір одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби з урахування індексації та здійснити виплату донарахованих сум даного додаткового виду грошового забезпечення ІІ. ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 01.08.2022 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - повернуто позивачу. Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що спірні відносини пов`язані зі звільненням з публічної служби, а тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України як норми спеціального процесуального закону. Так, виплату в розмірі 302 696,27 грн позивач отримав в грудні 2021 року (без зазначення числа), а тому, місячний перебіг строку звернення до суду з вказаним позовом сплив в січні 2022 року. Однак з даним позовом позивач звернувся до суду 29.06.2022, тобто з пропуском місячного строку звернення до суду. Крім того, посилання позивача на воєнний стан в України є необґрунтованим, оскільки строк звернення до суду з вказаним позовом сплив в січні 2022 року, в свою чергу, воєнний стан в України оголошено лише 24 лютого 2022 року, про що свідчить Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022 тобто, на місяць пізніше після спливу строку звернення з вказаним позовом до суду. ІІІ. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що до спірних правовідносини слід застосовувати місячний строк звернення до суду передбачений ч. 5 ст. 122 КАС України. Досліджуючи предмет та підстави позову суд першої інстанції залишив поза увагою, що у цій справі спір стосується саме порушення, відповідачем законодавства про оплату праці, зокрема виплати одноразової допомоги при звільненні з поліції, а тому при обрахунку строку звернення до суду застосуванню у цій справі підлягають положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України. Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 07.02.2022 у справі № 420/7697/21. ІV. ВІДЗИВ НА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. V. РУХ СПРАВИ У СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.09.2022 відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. VІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 06.07.2022 позовну заяву позивача залишено без руху, оскільки вказаний позов позивачем подано до суду після спливу місячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого КАС України, в свою чергу позивачем заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду разом із доказами поважності причин його пропуску не подано. 26.07.2022 позивачем подано заяву про поновлення строків звернення з відповідними поясненнями. Ухвалою суду першої інстанції від 01.08.2022 позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу. VІІ. ПОЗИЦІЯ СЬОМОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами. Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист визначеним законом шляхом. Згідно ч. 1 статті 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 2 статті 171 КАС України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі. Згідно ч.ч. 1-3 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частини п`ята указаної статті Кодексу). Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців). Разом з тим, частиною другою статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013. Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків. Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними. Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. До «усіх виплат» (заробітна плата, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати) також належить і виплата вихідної допомоги (що є предметом позовних вимог незважаючи на те, що відповідно до спеціального законодавства має назву одноразова грошова допомога при звільненні). Частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. За приписами частини другої цієї ж статті до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Абзацом першим частини другої статті 15 Закону № 2011-XII визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше. Отже, спір у цій справі стосується перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, на яку військовослужбовець має право згідно з умовами проходження військової служби і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, а тому не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про її перерахунок та стягнення. Разом з цим, Верховним Судом, у постанові від 13.03.2019 у справі № 807/363/18, викладено висновок, відповідно до якого перебування особи на публічній службі є однією з форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю. Верховний Суд вказував, що оскільки позовна заява містить вимоги про нарахування та виплату грошової допомоги при звільненні, передбаченої частиною другої статті 15 Закону № 2011-ХІІ, слід керуватися, в тому числі, положеннями статті 233 КЗпП України. Щодо висновків судів попередніх інстанцій про незастосування у випадку, що розглядався у справі № 807/363/18, норм положення статті 233 КЗпП України з огляду на формулювання позовних вимог інших, ніж стягнення заробітної плати, Верховний Суд зауважував, що норми цієї статті, слід тлумачити в більш широкому розумінні, а саме в сенсі відсутності строкових обмежень для звернення до суду з позовом з приводу належної працівникові заробітної плати. Такий правовий висновок у подальшому був підтриманий у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі 320/2583/21, від 26.01.2022 у справі № 520/8887/2020, від 07.02.2022 у справі № 420/7697/21, від 07.06.2022 у справі № 420/8317/21 та від 28.07.2022 у справі № 300/6805/21. Стосовно висновку суду першої інстанції про те, що спірні відносини пов`язані зі звільненням з публічної служби, а тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України як норми спеціального процесуального закону, колегія суддів зазначає таке. Верховний Суд переглядаючи справу № 300/6805/21 за аналогічними правовідносинами у постанові від 28.07.2022 вказав, що спір у цій справі стосується перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, на яку військовослужбовець має право згідно з умовами проходження військової служби і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, а тому не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про її перерахунок та стягнення. З огляду на наведене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку, що на спірні правовідносини щодо перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги не розповсюджуються положення частини другої статті 233 КЗпП України, та про наявність підстав для застосування положень частини п`ятої статті 122 КАС України. Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, при цьому суд має враховувати останню практику суду. Таким чином, суд першої інстанцій дійшов помилкового висновку, про наявність підстав для застосування положень частини п`ятої статті 122 КАС України, а тому підстави повернення судом першої інстанції позовної заяви ОСОБА_1 відповідно до приписів ч. 2 ст. 123 КАС України - відсутні. VІІІ. ВИСНОВОК ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню, а матеріали адміністративного позову направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції. Частиною 3 ст. 312 КАС України вказано, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Згідно ч.1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2022 року - скасувати. Справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає згідно ст. 328 КАС України. Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.