Постанова 4803 № 185/4006/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7832/22 Справа № 185/4006/21 Суддя у 1-й інстанції - Головін В. О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 грудня 2022 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М., за участю секретаря Лопакової А.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2022 року, - В С Т А Н О В И В: 21 травня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що він є власником квартири АДРЕСА_1 . Відповідач, є колишньою дружиною відповідача, зареєстрована, але не проживає в квартирі. Рішенням суду від 30.03.2021 року шлюб між ними було розірвано, сімейні стосунки були припинені в січні 2019 року. З квітня 2020 року відповідач в квартирі не проживає, інтересу до квартири не виявляє, витрат на утримання житла не несе, будь-які її речі в квартирі відсутні. Добровільно знятися з реєстрації в цій квартирі не бажає (а.с.2-5). Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задоволено. Визнано ОСОБА_2 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням у квартири АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 908.00 гривень. (а.с.67-69). Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_2 звернулось із апеляційною скаргою, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права. Просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач замінив ключі від вхідних дверей квартири та чинить перешкоди в доступі до житла, що підтверджується численим зверненням до поліції. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення скасувати, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач є власником Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.17). Власником іншої Ѕ частини кварти є неповнолітня дитина сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач в квартирі не проживає, що підтверджується довідками Керуючої справами ОСББ «Сташкова-2» (а.с.18, 19) та актом, якій складено Керуючої справами ОСББ «Сташкова-2» та сусідами мешканцями будинку (а.с.20). Відповідач є власником ј частини квартири АДРЕСА_2 (а.с.21). Квартира має статус житлового приміщення і тому забезпечена житлом у якому має можливість проживати. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач без поважних причин понад рік не проживає у квартирі АДРЕСА_2 . Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, виходячи з наступного. Згідно зі ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Разом з тим у ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб. Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Згідно із вказаною нормою при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ під майном також розуміються майнові права. Згідно із ст. 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Поняття «житло» не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50). Втручання держави є порушенням ст. 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року в справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, п. 47). У пункті 44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», заява № 30856/03, ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, а й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа добросовісний набувач унаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)). Отже, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Встановивши, що відповідач не проживає у спірній квартирі з поважних причин, зокрема у зв`язку з тим, що позивач замінив ключі від вхідних дверей, а також протиправну поведінку позивача, що підтверджується численими заявами до Павлоградського районного відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області (а.с.96,97,98,99,100,101,102), колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні позову, адже позивач не довів, що відповідачка втратила інтерес до спірної квартири і не проживає в ній без поважних причин. Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції належним чином не визначився з характером спірних правовідносин, не надав належної оцінки наявним у справі доказам та не перевірив достатності наданих доказів для задоволення позовних вимог, грубо порушивши норми матеріального та процесуального закону. За таких обставин, апеляційну скарга підлягає задоволенню, оскаржуване рішення як таке, що суперечить нормам матеріального та процесуального законів підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Згідно з ч.ч.1,13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи зазначене, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути судові витрати у розмірі 1362 грн. (а.с.83). Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2022 року - скасувати. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 1362 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Судді: