Постанова 4813 № 522/8398/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29.11.2022 року м. Одеса Єдиний унікальний номер справи №522/8398/17 Апеляційне провадження № 22-ц/813/6493/22 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого-Колеснікова Г.Я.(суддя-доповідач), суддів- Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С., за участю секретаря - Кузьмук А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 11 січня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Домусчі Л.В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовної заяви, пояснення на позов У травні 2017 року заступник прокурора Одеської області звернувся до суду з позовом до малолітніх ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в особі представника за законом їх матері ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування майна на користь територіальної громади м.Одеси в особі Одеської міської ради, а саме: нежитлових приміщень першого поверху номер 102, площею 106,5 кв.м. у малолітньої ОСОБА_1 та нежитлових приміщень першого поверху номер 101, площею 103,5 кв.м. у малолітнього ОСОБА_2 , які розташовані по АДРЕСА_1 . Позов обґрунтовано тим, що 12 серпня 2010 року між Одеською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю «Арт» (далі - ТОВ «Арт») укладено договір купівлі-продажу об`єктів нерухомого майна комунальної власності, у тому числі нежитлових приміщень, площею 195,3 кв.м., які розташовані по АДРЕСА_1 . Зазначений договір укладено на підставі рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року. У подальшому, за договором купівлі-продажу від 05 листопада 2010 року, ТОВ «АРТ» відчужило спірні нежитлові приміщення приватному підприємству «Фірма «Стенфорд-Інвест» (далі - ПП «Фірма «Стенфорд-Інвест»), яке 25 травня 2011 року продало їх товариству з обмеженою відповідальністю «Утьосов» (далі - ТОВ «Утьосов»), а те, у свою чергу, згідно з договором купівлі-продажу від 29 вересня 2014 року відчужило вказане нерухоме майно ОСОБА_3 , яка, за відсутності відповідного дозвільного документу здійснила самовільну реконструкцію нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 з розподілом на два самостійних приміщення: нежитлове приміщення першого поверху номер 102, площею 106,5 кв.м. та нежитлове приміщення першого поверху номер 101, площею 103,5 кв.м., по АДРЕСА_1 . Після цього, ОСОБА_3 на підставі договорів дарування від 17 червня 2016 року здійснила відчуження вказаних нежитлових приміщень на користь своїх малолітніх дітей: а саме: нежитлових приміщень першого поверху номер 102, площею 106,5 кв.м. на користь малолітньої ОСОБА_1 та нежитлових приміщень першого поверху номер 101, площею 103,5 кв.м. на користь малолітнього ОСОБА_2 , які розташовані по АДРЕСА_1 . Прокурор зазначив, що постановою Вищого Господарського суду України від 16 жовтня 2014 року (справа № 916/2545/13) скасовано пункт 13 рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року «Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради» та визнано недійсним договір міни, укладений між Одеською міською радою та ТОВ «Арт» шляхом підписання удаваних правочинів - договору дарування та договору купівлі-продажу 23 об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Одеси, зокрема, й спірних нежитлових приміщень від 12 серпня 2010 року. Тому спірне майно вибуло з володіння Одеської міської ради поза її волею, та є наявні підстави для витребування у малолітніх ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє їх мати ОСОБА_3 , наведені вище об`єкти нерухомості (т.1а.с.2-9). Представник ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3 , яка є законним представником відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити у їх задоволенні за безпідставністю та необґрунтованістю, та, крім того, подав заяву про застосування позовної давності (т.3 а.с.22-59,216-217). Зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 11 січня 2022 року в позові прокурору відмовлено (т.3а.с.223-234). Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі заступник керівника Одеської обласної прокуратури просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені прокурором позовні вимоги в повному обсязі. Доводи заявника, зокрема зводяться до того, що: - що відчуження спірних об`єктів комунальної власності фактично здійснено поза волею власника, яким є територіальна громада м.Одеси, а отже, є законні підстави для витребування спірного майна від добросовісних набувачів на користь територіальної громади м.Одеси, відповідно до положень ст. 388 ЦК України; -рішення Одеської міської ради (пункт 13 рішення Одеської міської ради № 5649-У від 14 квітня 2010 року), на підставі якого стало можливим відчуження спірного майна, не було таким актом волевиявлення, який би відповідав вимогам чинного законодавства, що і було встановлено судом (постанова Вищого Господарського суду України від 16 жовтня 2014 року у справі №916/2545/13); -вказаною постановою Вищого Господарського суду України визнано недійсним пункт 13 рішення Одеської міської ради № 5649-У від 14 квітня 2010 року «Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради», визнано недійсним договір міни, укладений між Одеською міською радою та ТОВ «АРТ» шляхом підписання удаваних правочинів: договору дарування від 12 серпня 2010 року та договору купівлі-продажу 23 об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Одеси. Вищий Господарський суд України дійшов висновку, що Одеська міська рада, укладаючи договір міни шляхом підписання з ТОВ «АРТ» удаваних правочинів: договору дарування від 12 серпня 2010 року та договору купівлі-продажу об`єктів комунальної власності, вийшла за межі визначених законом повноважень; -добросовісність відповідачів, які є набувачами права власності на спірне нерухоме майно, не виключає можливості витребування власником свого майна, а відмова суду у позові про витребування спірного майна від останніх набувачів нівелює сенс існування ст.388 ЦК України, якою і передбачено право власника на витребування майна від добросовісного набувача у певних випадках, зокрема, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі іншим шляхом; -у разі встановлення обставин, що відповідачі є добросовісними набувачами, суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею. Таку позицію викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №754/14094/17, однак судом першої інстанції застосовано ст.388 ЦК України без урахування цього висновку Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах; -власник з дотриманням вимог ст.ст.387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (п.10.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі №19/028-10/13); -за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16, задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника (п. 85 постанови); -аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №757/36411/17, від 04 листопада 2020 року у справі №761/46240/16; -у практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям; -будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14; -у даному позові з огляду на характер спірних правовідносин, не вбачається невідповідності втручання держави у право власності відповідачів критеріям правомірного втручання у право на мирне володіння майном; -судом першої інстанції безпідставно не враховано, що у даному випадку спірне нерухоме майно вибуло з комунальної власності за відсутності законного рішення органу місцевого самоврядування, без додержання встановленої чинним законодавством процедури; -прокурор звернувся до суду з даним позовом для захисту інтересів не конкретної однієї особи, а мешканців територіальної громади, а отже наявний суспільний інтерес, який превалює над індивідуальним інтересом відповідача і потребує захисту шляхом витребування спірного нерухомого майна на користь територіальної громади; -факт незаконного вибуття спірного нерухомого майна з комунальної власності має великий суспільний резонанс, адже, його відчужено у складі 23 об`єктів комунальної власності, загальною площею понад 4,3 тис. кв.м., серед яких чимало об`єктів культурної спадщини, розташованих в центральній історичній частині міста. Також, відчуження здійснено за ціною, заниженою більш ніж у 26 разів, з 38,5 млн. гри. до 1,47 млн. грн., внаслідок чого, крім втрати об`єктів архітектурної цінності, місцевим бюджетом недоотримано більше 37 млн. грн.; -судом не взято до уваги, що у даному випадку звернення прокурора з позовом до суду спрямоване на задоволення легітимної мети, яка полягає у відновленні законності, та у поверненні у власність територіальної громади комунального нерухомого майна, що вибуло незаконно; -судом не прийнято до уваги судову практику, на яку посилався прокурор, у справах за аналогічними позовами прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння, зокрема, постанови Вищого господарського суду України від 26 квітня 2016 року та Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі №916/2129/15, постанову Верховного Суду України від 02 листопада 2016року у справі №522/10652/15, постанову Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2016 року у справі № 916/2143/15, постанову Верховного Суду України від 25 січня 2017 року у справі №916/2131/15, в яких суди дійшли висновку про наявність законних підстав для витребування відповідно до положень ст.388 ЦК України на користь власника - територіальної громади м.Одеси від добросовісних набувачів спірного нерухомого майна, яке фактично вибуло з володіння власника поза його волею (т.3а.с.1-12). Правом відзиву на позов відповідачі не скористались. У письмових поясненнях на позов адвокат Рязанцев Д.І. в інтересах ОСОБА_3 , яка є представницею за законом інтересів відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів (т. 4 а.с.37-70). Учасники судового процесу про дату, час та місце судового засідання, призначеного на 29 листопада 2022 року, повідомлені належним чином, заяв про відкладення розгляду справи на іншу дату не подавали, шо відповідно до правил ч.2 ст.372 ЦПК Українине перешкоджає розгляду справи у їх відсутність. Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Так, відмовляючи в позові, суд першої інстанції дійшов висновку, що задоволення вимог про витребування з володіння малолітніх ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах яких діє їх мати ОСОБА_3 нежитлових приміщень є необґрунтованим, виходячи з того що ОСОБА_3 є правомірним і добросовісним набувачем, тобто мала право на відчуження спірних об`єктів малолітнім дітям, і це становитиме непропорційне втручання у право на мирне володіння майном, що є порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Крім того, перекладення на третіх осіб наслідків скасування рішення Одеської міської ради рішення від 14 квітня 2010 року № 5649-V та задоволення позову у цій справі матиме наслідком порушення справедливого балансу та покладатиме надмірний індивідуальний тягар на малолітніх ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах яких діє їх мати ОСОБА_3 , а отже, буде непропорційним. При цьому, суд враховував добросовісність набування права власності на нежитлове приміщення попереднім власником приміщень ОСОБА_3 . Крім того, спірний об`єкт нерухомого майна не віднесений до кола об`єктів важливої соціальної інфраструктури, історичних пам`яток, особливо охоронюваних земель тощо, тобто «суспільний інтерес» у даному випадку не може бути виправданим втручанням у право власності малолітніх ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Витребування з володіння відповідачів нежитлових приміщень становитиме непропорційне втручання у право на мирне володіння майном, що є явним порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Тому задоволення віндикаційного позову і витребування у відповідачів як добросовісних набувачів спірних нежитлових приміщень призведе до порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. До аналогічних висновків щодо застосування права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 06 листопада 2019 року у справі № 522/14454/15, від 22 січня 2020 року у справі № 520/7397/15. Місцевий суд також дійшов висновку про те, що позовна давність у даній справі не підлягає застосуванню, оскільки в позові суд відмовляє за його необґрунтованістю. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Встановлені судом фактичні обставини справи Як вбачається з матеріалів справи, предметом позовних вимог є нежитлові приміщення першого поверху номер 102, площею 106,5 кв.м. та нежитлове приміщення першого поверху номер 101, площею 103,5 кв.м., які розташовані по АДРЕСА_1 . Судом встановлено, що 14 квітня 2010 року рішенням Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року № 5649-V затверджено перелік об`єктів комунальної власності, що підлягали приватизації і відчуженню у 2010 році (т.1а.с.10-11). 12 серпня 2010 року між ТОВ «Арт» (дарувальник) та територіальною громадою в особі Одеської міської ради (обдарований) укладено договір дарування, відповідно до умов якого дарувальник передав безоплатно у власність (подарував), а обдарований прийняв у власність дарунок, а саме: адміністративну будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка в цілому складається з будівлі літ. «А», загальною площею 6 756 кв.м. У той же день, 12 серпня 2010 року, між територіальною громадою в особі Одеської міської ради (продавець) та ТОВ «Арт» (покупець) укладено договір купівлі-продажу об`єктів нерухомого майна комунальної власності, у тому числі, нежитлових приміщень першого поверху, площею 195,3 кв.м., що знаходяться на АДРЕСА_1 (т.1а.с.12-14). 05 листопада 2010 року ТОВ «Арт» за договором купівлі-продажу здійснило відчуження зазначених нежитлових приміщень ПП «Фірма «Стенфорд-Інвест», яке 25 травня 2011 року уклало договір купівлі-продажу вказаного нерухомого майна з ТОВ «Утьосов», яке, у свою чергу, на підставі договору купівлі-продажу від 29 вересня 2014 року продало це майно ОСОБА_3 . Продаж приміщення першого поверху загальною площею 195,3 кв.м. здійснена за 994 071грн. (т.1а.с.15-17). Таким чином, правовою підставою для набуття права власності ОСОБА_3 на спірні приміщення були нотаріально посвідчені договори купівлі продажу укладені між вказаними сторонами. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2011 року(справа №916/2545/13) частково задоволено адміністративний позов заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації, визнано протиправним та скасовано пункт 13 рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року № 5649-V «Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради». Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2012 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 липня 2012 року, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2011 року скасовано, ухвалено нове рішення про залишення позову без розгляду з підстав подачі прокурором позову після закінчення строків, встановлених законом. Судом встановлено, що заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації звертався до господарського суду Одеської області з позовом до Одеської міської ради, ТОВ «Арт», ТОВ «Утьосов», ПП «Елас-Комбі», Фірми «Харрісонс-Транс-Сервіс» у вигляді ТОВ, ТОВ «ІВ-Інвест ЛТД», ТОВ «ІВ-Іммобільє», ТОВ «Джі Ем Джі Контент», ТОВ «Опера», ТОВ «Аверс Строй» про визнання незаконним та скасування пункту 13 рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року № 5649-V «Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради»; визнання недійсним договору дарування від 12 серпня 2010 року об`єкта власності ТОВ «Арт» - адміністративної будівлі літ. «А», загальною площею 6756,7 кв.м, по вул. Верстатобудівній,12 у м. Одеса, укладеного між ТОВ «Арт» та Одеською міською радою; визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єктів комунальної власності Одеської територіальної громади - 23 приміщень від 12 серпня 2010 року, укладеного між Одеською міською радою та ТОВ «Арт»; зобов`язання осіб (відповідачів), яким ТОВ «Арт» відчужило набуті ним за договором купівлі-продажу від 12 серпня 2010 року приміщення, повернути відповідні приміщення територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради шляхом виселення. Рішенням господарського суду Одеської області від 14 березня 2014 року у задоволенні вказаного позову прокурора відмовлено. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25 липня 2014 року рішення господарського суду Одеської області від 14 березня 2014 року скасовано, позов заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації задоволено частково. Припинено провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування пункту 13 рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року № 5649-V «Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради». Визнано недійсним договір дарування від 12 серпня 2010 року об`єкта власності ТОВ «Арт» - адміністративної будівлі літ. «А», загальною площею 6756,7 кв.м., по АДРЕСА_2 , укладений між ТОВ «Арт» та Одеською міською радою. Визнано недійсним договір купівлі-продажу об`єктів комунальної власності Одеської територіальної громади - 23 нежитлових приміщень від 12 серпня 2010 року, укладений між Одеською міською радою та ТОВ «Арт». Визнано недійсним договір міни, укладений 12 серпня 2010 року між ТОВ «Арт» та Одеською міською радою, щодо 23 об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Одеси на об`єкт власності ТОВ «Арт» - адміністративну будівлю літ. «А», загальною площею 6756,7 кв.м., по АДРЕСА_2 . У задоволені решти позову відмовлено. Постановою Вищого Господарського суду України від 16 жовтня 2014 року(справа № 916/2545/13) скасовано постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25 липня 2014 року в частині припинення провадження у справі, у цій частині ухвалено нове рішення, яким скасовано пункт 13 рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року № 5649-V «Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради» і визнано недійсним договір міни, укладений між Одеською міською радою та ТОВ «Арт» шляхом підписання удаваних правочинів - договору дарування від 12 серпня 2010 року та договору купівлі-продажу 23 об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Одеси (у тому числі спірних приміщень) (т.1а.с.18-21). У травні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з адміністративним позовом до Департаменту ДАБІ в Одеській області, головного інспектора будівельного нагляду відділу контролю та нагляду за проведенням перевірок Департаменту ДАБІ в Одеській області Вакуленка В.В. про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування рішення та наказу(справа №815/2628/16). Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано протиправними дії Департаменту ДАБІ в Одеській області з проведення позапланової перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил ОСОБА_3 на об`єкті будівництва: реконструкція нежитлового приміщення з розподілом на два самостійні нежитлові приміщення з улаштуванням фасадного входу без зміни геометричних розмірів, розташованого на АДРЕСА_1 , за результатами якої складено акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 19 лютого 2016 року. Визнано протиправним та скасовано рішення головного інспектора будівельного нагляду відділу контролю та нагляду за проведенням перевірок Департаменту ДАБІ в Одеській області Вакуленка В.В. від 04 березня 2016 року №72 «Про скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації», яким було скасовано реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої 05 листопада 2014 року за №ОД 142143090512 з реконструкції нежитлового приміщення з розподілом на два самостійні нежитлові приміщення з улаштуванням фасадного входу без зміни геометричних розмірів на АДРЕСА_1 . Визнано протиправним та скасовано наказ Департаменту ДАБІ в Одеській області від 04 березня 2016 року №128 «Про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації», яким наказано вважати скасованою реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої 05 листопада 2014 року за №ОД 142143090512 з реконструкції нежитлового приміщення з розподілом на два самостійні нежитлові приміщення з улаштуванням фасадного входу без зміни геометричних розмірів на АДРЕСА_1 , замовник: ОСОБА_3 . У задоволенні решти позову відмовлено (т.3а.с.88-98). Судом по справі №815/2628/16 встановлено, що ОСОБА_3 , як замовник будівництва, подала до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області (далі - ДАБІ) декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстровану 05 листопада 2014 року за № ОД 142143090512, з реконструкції нежитлового приміщення з розподілом на два самостійні нежитлові приміщення з улаштуванням фасадного входу без зміни геометричних розмірів, розташованого на АДРЕСА_1 (т.3а.с.88-98). За результатами позапланові перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил об`єктів будівництва Департаментом ДАБІ в Одеській області складено акт від 19 лютого 2016 року, із якого убачається, що головним інспектором будівельного нагляду відділу контролю та нагляду за проведенням перевірок прийнято рішення від 04 березня 2016 року № 72 про скасування реєстрації вказаної декларації, заступником директора Департаменту ДАБІ в Одеській області видано наказ від 04 березня 2016 року № 128 про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 05 листопада 2014 року за №ОД 142143090512, з реконструкції нежитлового приміщення з розподілом на два самостійні нежитлові приміщення з улаштуванням фасадного входу без зміни геометричних розмірів, розташованого на АДРЕСА_1 , замовник: ОСОБА_3 (т.3а.с.88-98). Також у липні 2015 року прокурор в інтересах держави територіальної громади м.Одеса в особі Одеської міської ради(справа №522/14452/15) звернувся до Приморського районного суду м.Одеси із позовом до ОСОБА_3 про витребування з чужого незаконного володіння нежитлових приміщень першого поверху номер 102, площею 106,5 кв.м та нежитлових приміщень першого поверху номер 101, площею 103,5 кв.м., які розташовані по АДРЕСА_1 . Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 09 березня 2016 року у позові заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі територіальної громади м. Одеси у особі Одеської міської ради до ОСОБА_3 про витребування на користь територіальної громади м.Одеси в особі Одеської міської ради нежитлових приміщень першого поверху номер 102, площею 106,5 кв.м. та нежитлових приміщень першого поверху номер 101, площею 103,5 кв.м., які розташовані по АДРЕСА_1 , та визначення порядку виконання судового рішення відмовлено(т.1а.с.51-53). Рішенням апеляційного суду Одеської області від 14 липня 2016 року рішення суду від 09 березня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі територіальної громади м.Одеси у особі Одеської міської ради. Витребувано у ОСОБА_3 на користь територіальної громади м.Одеси в особі Одеської міської ради нежитлові приміщення першого поверху, розташовані по АДРЕСА_1 , площею 195,3 кв.м. (розподілені на два самостійні нежитлові приміщення) (т.1а.с.93-100). Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 березня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 було відхилена. Рішення апеляційного суду Одеської області від 14 липня 2016 року залишено без змін (т.1а.с.101-107). Постановою Верховного Суду від 15 листопада 2018 року касаційна скарга ОСОБА_4 (чоловіка ОСОБА_3 ) залишена без задоволення, рішення апеляційного суду Одеської області від 14 липня 2016 року залишено без змін (т.1а.с.202-205). Постановою Великої Палати Верховного Суду 26 червня 2019 року(справа №522/14452/15) заяву представника ОСОБА_3 - адвоката Рязанцева Д.І. задоволено частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 14 липня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т.3ас.68-74). Постановою Одеського апеляційного суду від 24 березня 2020 року (справа №522/14452/15) апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеса від 09 березня 2016 року скасовано. У позові заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі територіальної громади м.Одеси в особі Одеської міської ради до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено (т.3а.с.78-87). За розглядом справи №522/14452/15 апеляційний суд визначив, що об`єктом віндикаційного позову може бути лише індивідуально-визначене майно, яке належало територіальній громаді, тому зі зміною статусу об`єкту нерухомого майна його вибування у порядку ч.1 ст.388 ЦК України є неможливим, адже на момент подачі позову майно, яке раніше перебувало у власності територіальної громади, не існувало. Постановою Верховного Суду від 14 липня 2021 року по справі № 522/14452/15- касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, залишено в силі рішення Приморського районного суду м.Одеси від 09 березня 2016 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 березня 2020 року, якими у задоволені позову заступника прокурора Одеської області до ОСОБА_3 про витребування майна на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, а саме: нежитлових приміщень першого поверху номер 102, площею 106,5 кв.м. та нежитлових приміщень першого поверху номер 101, площею 103,5 кв.м., які розташовані по АДРЕСА_1 відмовлено у повному обсязі. Верховним Судом було змінено вище рішення та постанову у мотивувальних частинах, та викладено їх у редакції винесеної постанови (т.3а.с.60-67). Приймаючи відповідне рішення від 14 липня 2021 року Верховний Суд виходив із того, що ОСОБА_3 придбала нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ТОВ «Утьосов», водночас, приміщення належали товариству на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ПП «Фірма «Стенфорд-Інвест». Тобто, ОСОБА_3 набула у власність спірне нежитлове приміщення як четвертий власник після прийняття Одеською міською радою рішення від 14 квітня 2010 року № 5649-V (пункту 13) про доручення здійснити відчуження, зокрема спірних нежитлових приміщень, не могла знати про те, що це майно вибуло з комунальної власності територіальної громади м.Одеси поза її волею. Верховний Суд дійшов до висновку, що придбаваючи спірне майно, ОСОБА_3 правомірно очікувала, що ТОВ «Утьосов» мало право ним розпоряджатися, а вона після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти. За розглядом справи №522/14452/15 Верховним Судом було встановлено добросовісність набуття ОСОБА_3 права власності на нежитлове приміщення (т.3а.с.60-67). У відповідності до ч.5 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, спірні приміщення першого поверху номер 102, площею 106,5 кв.м та номер 101, площею 103,5 кв.м., які розташовані по АДРЕСА_1 , 17 червня 2016 року були подаровані ОСОБА_3 на користь її дітей: ОСОБА_1 (договір дарування за реєстром №302, від 17 червня 2016 року) та ОСОБА_2 (договір дарування за реєстром №301, від 17 червня 2016 року) (т.1а.с.92- 97). Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Відповідно до ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів(ст.328 ЦК України).Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Так, ст.658 ЦК України визначено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення. Як вбачається з матеріалів справи, 14 квітня 2010 року рішенням Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року № 5649-V затверджено перелік об`єктів комунальної власності, що підлягали приватизації і відчуженню у 2010 році. Пунктом 13 цього рішення доручено Представництву з управління комунальною власністю Одеської міської ради укласти договір купівлі-продажу з ТОВ «Арт» об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Одеси зокрема, щодо нежилих приміщень першого поверху загальною площею 109,3 кв.м. та нежитлових приміщень першого поверху загальною площею 195,3 кв.м. які розташовані по АДРЕСА_1 (т.1а.с.10-11). Встановлено, що постановою Вищого Господарського суду України від 16 жовтня 2014року у справі №916/2545/13 визнано недійсним пункт 13 рішення Одеської міської ради №5649-V від 14 квітня 2010року «Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради», визнано недійсним договір міни, укладений між Одеською міською радою та TOB АРТ шляхом підписання удаваних правочинів: договору дарування від 12 серпня 2010 року та договору купівлі-продажу 23 об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що був укладений 12 серпня 2010року. Дані обставини зазначені прокурором як підстава витребування майна від добросовісного набувача. Вирішуючи дане питання, колегія суддів дійшла таких висновків. В силу приписів ст.41 Конституції України та ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. У відповідності до ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, з чужого незаконного володіння закон ставить у залежність насамперед від того, є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем. При цьому необхідно мати на увазі, що добросовісність набувача майна в силу ч.5 ст.12 ЦК України презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав або повинен був знати про наявність перешкод до вчинення правочину, зокрема те, що продавець майна не мав права його відчужувати, це може свідчити про недобросовісність набувача й бути підставою для задоволення позову про витребування у нього цього майна. Проте, на момент укладення договору купівлі-продажу від 12 листопада 2010 року, а ні продавець ТОВ "АРТ", а ні покупець ОСОБА_3 , яка придбала нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ТОВ «Утьосов», водночас, приміщення належали товариству на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ПП «Фірма «Стенфорд-Інвест» не знали та не могли знати про те, що рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року №5649-V буде в подальшому визнане незаконним. Вказані факти не буди відомі також ОСОБА_3 , яка подарувала спірні приміщення на користь своїх дітей: ОСОБА_1 (договір дарування від 17 червня 2016 року) та ОСОБА_2 (договір дарування від 17 червня 2016 року). При цьому ОСОБА_3 укладала договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна для задоволення свого матеріального інтересу, і визнання судом незаконним рішення органу місцевого самоврядування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту. Крім того, як покупець ОСОБА_3 сплатила за приміщення першого поверху загальною площею 195,3 кв.м. кошти в сумі 994 071грн. відповідно до умов укладеного договору і протягом тривалого часу з 29 вересня 2014 року (дата укладання договору) користується вказаним нерухомим майном сама та від імені своїх малолітніх дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яким подарувала 17 червня 2016 року ці приміщення, які поділені на два приміщення. В силу положень ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 рокусуди застосовують при розгляді справ також Конвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до ст.1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом, і загальними принципами міжнародного права. Згідно з рішенням Європейського Суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24 червня 2003 року майном у значенні ст.1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. Наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. У цій справі Європейський Суд з прав людини дійшов такому висновку. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення ст.1 Першого протоколу Конвенції". Верховний Суд України у постанові від 14 березня 2007 року у справі №21-8во07, на підставі ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини, застосував рішення Європейського Суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» зазначив, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця. Пунктом 21 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності. У даному випадку, з урахуванням положень діючого законодавства, практики Верховного Суду України та практики Європейського Суду з прав людини, колегія суддів вважає, що при подачі позову прокурором не був забезпечений справедливий баланс між необхідністю забезпечення загальних інтересів суспільства та необхідністю захисту основоположних прав відповідача як добросовісного набувача об`єкта нерухомості, яка придбала його на відплатній основі та подарувала ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (договір дарування від 17 червня 2016 року). Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що в позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у ст.388 ЦК України. Крім того, під час розгляду спорів про витребування майна суди повинні встановити всі юридичні факти, визначені ст.ст. 387 та 388 ЦК України. Так, ст.387 ЦК України визначено, що власник майна має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Відповідно ч.3ст.388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Водночас, ч.1ст.388 ЦК України визначено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Таким чином, ст.388 ЦК України передбачено можливість витребування майна власником від добросовісного набувача тільки при наявності визначених законодавцем підстав, такі випадки обмежені та можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він його передав, поза їх волею. В даному випадку, спірне майно вибуло з комунальної власності саме за рішенням Одеської міської ради, але в порушення порядку приватизації майна. При цьому порушення порядку приватизації не можна розцінювати у даному конкретному випадку як вибуття спірного майна з володіння власника поза його волею, оскільки 14 квітня 2010 року Одеська міська рада приймала відповідне рішення, яке не викликало буд- яких сумніві щодо законності цього рішення у сторін, які в подальшому укладали вищевказані договори. Змістом діяльності місцевого самоврядування є вирішення питань місцевого значення в інтересах територіальної громади самою громадою самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування ( зміст ст.2 , 140 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Згідно з ст.10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють територіальні громади міст та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Так, ст.60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні встановлено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (ч. 8 ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування). Відповідно до ст.1 Закону України «Про приватизацію державного майна» приватизація державного майна платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об`єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки. Так, положеннями ч.4ст.3 Закону України «Про приватизацію державного майна» встановлено, що відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування, а ст.7 Закону затвердила положення, згідно з яким продаж майна, що є у комунальній власності, здійснюють органи, створювані відповідними місцевими радами. Враховуючи наявність правомочностей у Одеської міської ради, наданих законом, на вирішення питань щодо розпорядження комунальною власністю, вираження волі на первісне відчуження об`єктів комунальної власності, але його прийняття з порушенням порядку приватизації у 2010 році, у даному спорі відсутні необхідні ознаки, визначені у ст.388 ЦК України, для здійснення віндикації у зв`язку із наявністю волі на відчуження комунальної власності на момент укладання договору купівлі-продажу з ОСОБА_3 . Під час розгляду справи, суд першої інстанції правильно дійшов до висновку, що перекладення на третіх осіб наслідків скасування рішення Одеської міської ради рішення від 14 квітня 2010 року № 5649-V та задоволення позову у цій справі матиме наслідком порушення справедливого балансу та покладатиме надмірний індивідуальний тягар на малолітніх ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах яких діє їх мати ОСОБА_3 , а отже, буде непропорційним. При цьому, суд вірно врахував добросовісність набування права власності на нежитлове приміщення попереднім власником приміщень ОСОБА_3 на підставі договору купівлі- продажу від 29 вересня 2014 року. У цій справі встановлено, що ОСОБА_3 придбала нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 29 вересня 2014 року, укладеного з ТОВ «Утьосов», водночас, приміщення належали товариству на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ПП «Фірма «Стенфорд-Інвест». Тобто, ОСОБА_3 набула у власність спірне нежитлове приміщення як четвертий власник після прийняття Одеською міською радою рішення від 14 квітня 2010 року № 5649-V (пункту 13) про доручення здійснити відчуження, зокрема спірних нежитлових приміщень, не могла знати про те, що це майно вибуло з комунальної власності територіальної громади м. Одеси поза її волею. Придбаваючи спірне майно, ОСОБА_3 правомірно очікувала, що ТОВ «Утьосов» мало право ним розпоряджатися, а вона після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти. При цьому через формальне допущення порушень законодавства Одеською міською радою малолітні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах яких діє їх мати ОСОБА_3 не повинні відповідати своїм майном та нести надмірний індивідуальний тягар. Таким чином, виключні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Одеська міська рада, яка, маючи делеговані повноваження щодо здійснення права власності від імені територіальної громади м.Одеси, повинна діяти виключено у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Отже, здійснення міською радою права власності, зокрема, розпорядження майном не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, не може вважатись вираженням волі територіальної громади, яка допустила помилки при здійснені приватизації майна, яке належало територіальної громаді. Більш того по аналогічної справі за розглядом справи №522/14452/15 Верховний Суд дійшов висновку, що задоволення вимог про витребування з володіння ОСОБА_3 нежитлового приміщення становитиме непропорційне втручання у право на мирне володіння майном, що є порушенням ст.1 Першого протоколу до Конвенції. Також Верховним Судом не було встановлено обставин, за яких таке втручання не порушить справедливого балансу інтересів, а саме: позитивні наслідки вилучення спірного майна для захисту інтересів територіальної громади є більш важливими, ніж дотримання права ОСОБА_3 , яка законним шляхом за відповідну плату добросовісно набула у власність майно, покладаючись на добросовісність дій продавця. За таких обставин Верховний Суд визначив, що перекладення на третіх осіб наслідків скасування рішення Одеської міської ради рішення від 14 квітня 2010 року № 5649-V та задоволення позову у цій справі матиме наслідком порушення справедливого балансу та покладатиме надмірний індивідуальний тягар на ОСОБА_3 , а отже, буде непропорційним. Тому задоволення віндикаційного позову і витребування у ОСОБА_3 як добросовісного набувача спірного нежитлового приміщення призведе до порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Отже, Верховним Судом було встановлено добросовісність набуття ОСОБА_3 права власності на нежитлове приміщення (т.3а.с.60-67). До аналогічних висновків щодо застосування права у подібних правовідносинах Верховний Суд дійшов висновку також у постановах від 06 листопада 2019 року у справі № 522/14454/15, від 22 січня 2020 року у справі № 520/7397/15. Щодо заяви відповідача про застосування до спірних правовідносин позовної давності, судова колегія зазначає наступне. Як зазначив Конституційний Суд України, строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин (абзац 5 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012). За змістом ч.1 ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності встановлення судом факту доведеності порушення права особи, яка звернулися до суду з позовом. При цьому перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Однак, правила про позовну давність відповідно до ст.267 ЦК України мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги. Таким чином, для застосування строку позовної давності суд повинен встановити правомірність звернення до суду з відповідними позовними вимогами. Так, 29 квітня 2011 року Одеська міська рада приймала рішення №735-VI про звернення до Президента України, в якому йшлося про укладення сумнівних угод, зокрема спірної угоди, а із позовною заявою позивач звернувся лише 10 травня 2017 року. З огляду на викладене, розглядаючи справу, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що строк позовної давності у даній справі не підлягає застосуванню, виходячи з того що позов прокуратури не підлягає задоволенню за його необґрунтованості. Доводи апеляційної скарги відносно вибуття власності не за волею власника майна, не приймаються до уваги, оскільки у постанові Верховного Суду України від 14 березня 2007 року у справі №21-8во07, зазначено, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначення умов і порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі, порушуючи право власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця. Також у цьому ж рішенні Верховний Суд України визначив, що "вибуття майна не з волі власника означає відсутність у нього свідомо поставленої мети на передачу майна у власність іншій особі, неприйняття ним будь - яких дій або заходів для досягнення мети і втрату майна в результаті здійснення іншими особами дій, спрямованих на відчуження майна, без узгодження з власником". Крім того, відповідно до пункту 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" ( №29979/04) від 20 жовтня 2011 року : "принцип належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуто особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються(справа Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки, п. 58). Посилання апелянта на постанову від 16 жовтня 2014 року у справі № 916/2545/13 як правову підставу витребування майна не приймається судовою колегією до уваги на підставі такого. Цією постановою жодним чином не спростовується, а ні право Одеської міської ради на відчуження вищезазначеного майна (позаяк це право є законним та належить Одеської міської раді на підставі ст.60 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»), а ні наявність волі в Одеської міської ради здійснити відчуження цих об`єктів. Відповідно до цієї постанови підставою для визнання недійсним пункту 13 рішення № 5649-У став саме спосіб відчуження нерухомого майна, яке перебувало у власності територіальної громади, а саме способом, забороненим ЦК України. Доводи апелянта відносно історичного значення об`єктів нерухомості не приймаються до уваги, оскільки спірні об`єкти не включені до Переліку пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації. З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції за результатами розгляду справи по суті дійшов правильного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову заступника прокурора області. У зв`язку з необґрунтованістю позову питання застосування строків позовної давності не підлягає вирішенню. Інші доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції, тому мають бути відхилені. Враховуючи викладене, колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст.368,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 11 січня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 05 грудня 2022 року. Головуючий Судді: