Постанова Харківський апеляційний суд № 638/5476/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «07» грудня 2022 року м. Валки справа № 638/5476/21 провадження № 22ц/818/3656/22 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач), суддів - Котелевець А.В., Яцини В.Б. за участю секретаря - Супрун Я. С., учасники справи: позивачки - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , законна представниця - ОСОБА_1 , представник позивачок - ОСОБА_3 , відповідач - ОСОБА_4 , представниця відповідача - ОСОБА_5 розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 серпня 2022 року в складі судді Поволяєвої О.В. в с т а н о в и в: У квітні 2021 року ОСОБА_1 в своїх інтересах та в інтересах своєї дочки - ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу. Позовна заява мотивована тим, що 10 лютого 2014 року між її чоловіком ОСОБА_6 та ОСОБА_4 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_6 надав в борг ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 10 000,00 доларів США, за користування якими позичальник зобов`язався сплатити відсотки в розмірі 16% у відповідності до узгодженого графіку погашення заборгованості. Сторони передбачили термін повернення грошових коштів у період з 20 по 30 число поточного місяця згідно графіку. На підтвердження виникнення зобов`язання ОСОБА_4 видав розписку, складену у простій письмовій формі. Вказала, що позичальник частково повернув позичені кошти, а саме: ним сплачено проценти у розмірі 1178,67 доларів США та 2911,67 доларів США основного боргу. Однак, у повному розмірі у визначений термін відповідач борг та відсотки у добровільному порядку не повернув. Залишок боргу склав 7088,33 доларів США. Зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Його спадкоємцями є вона як дружина в 2/3 частках та дочка - ОСОБА_2 в 1/3 частці. Вказала, що з метою оформлення спадщини вона надала приватному нотаріусу Харківського міського нотаріального округу Панченко О.В. вказану вище розписку. Проте їй було роз`яснено, що оскільки розписка не носила характеру безспірності, їй рекомендовано для вирішення цього питання звернутися до суду. Просила стягнути з ОСОБА_4 на свою користь суму боргу в розмірі 4725,55 доларів США та судові витрати, що складаються з судового збору в розмірі 1322,21 грн та витрат на професійну правничу допомогу, та на користь ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 2362,78 доларів США та судові витрати, що складаються з судового збору в розмірі 908,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 серпня 2022 року позов ОСОБА_1 , законного представника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 - задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 2362,78 долари США та судовий збір в розмірі 908,00 грн; в іншій частині позову - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду - скасувати в тій частині, в якій з нього стягнуто 2362,78 доларів США на користь ОСОБА_2 , та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення у справі, неправильно застосував норми матеріального права, не врахував того, що він з березня 2014 року по грудень 2015 року перерахував на картковий рахунок ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 35 300,00 грн, що є еквівалентом 1543,89 доларів США. Також, не досліджено справжню частку дочки померлого спадкодавця. Він надав суду докази руху коштів на своїх рахунках, що є підтвердженням виконання ним графіку платежів, зазначеного у розписці, та виписки про перерахування ним коштів ОСОБА_6 . Докази погашення всієї суми боргу за обладнання він не має змоги надати через те, що сплив великий проміжок часу, а суд відмовив у витребуванні виписок з рахунків ОСОБА_6 . Якби позивачка своєчасно звернулась до суду, він мав би можливість надати відповідні докази погашення боргу. Позивачкою не підтверджено невиконання ним грошового зобов`язання та умисно не надано виписку з рахунку померлого чоловіка. Він повністю сплатив вказану у розписці суму протягом квітня-грудня 2015 року. Частину коштів він переказав на картковий рахунок ОСОБА_6 , частину коштів він передавав готівкою у присутності своїх працівників або залишав своїм працівникам для передачі ОСОБА_6 . Факт повернення коштів підтвердили свідки. Між ним та ОСОБА_6 не було відносин саме позики. Померлий ОСОБА_6 за життя жодних претензій до нього щодо повернення коштів не мав, що підтвердили свідки. Його заява про застосування наслідків спливу строку позовної давності є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі. Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. До суду апеляційної інстанції сторони не з`явилися. Клопотань про відкладення розгляду справи не надали. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_4 необхідно залишити без задоволення, рішення суду в оскаржуваній частині - залишити без змін. Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині мотивовано тим, що у позивачки наявний оригінал боргової розписки, відповідач не довів факт удаваності правочину, неотримання грошових коштів у борг за розпискою та повного погашення суми боргу, тому позовні вимоги в частині стягнення коштів на користь дочки ОСОБА_6 - ОСОБА_2 підлягають задоволенню, та наслідки спливу строку позовної давності у даному разі застосуванню не підлягають, оскільки порушено права неповнолітньої особи. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 10 лютого 2014 року ОСОБА_4 отримав у борг у чоловіка ОСОБА_1 - ОСОБА_6 грошові кошти в розмірі 10 000,00 доларів США зі строком остаточного повернення основної суми боргу та відсотків за користування грошовими коштами відповідно визначеного графіку погашення заборгованості - червень 2015 року, про що склав в простій письмовій формі відповідну розписку (а. с. 11 том 1 (копія). За умовами договору позики за користування грошовими коштами позичальник зобов`язався сплатити відсотки в розмірі 16 % відповідно до погодженого графіку погашення заборгованості. Термін повернення грошових коштів в період з 20 по 30 число поточного місяця. З графіку погашення заборгованості вбачається, що сторони визначили порядок повернення основного боргу та відсотків за користування частинами, кожного місяця, починаючи з лютого 2014 року по червень 2015 року. У лютому 2014 року позичальник мав сплатити 600,00 доларів США у погашення тіла боргу, 133,33 доларів США - відсотків, а всього 733,33 доларів США; у березні 2014 року - 600,00 доларів США у погашення тіла боргу, 125,33 доларів США - відсотків, а всього 725,33 доларів США, у квітні 2014 року - 600,00 доларів США у погашення тіла боргу, 117,33 доларів США - відсотків, а всього 717,33 доларів США, у травні 2014 року - 600,00 доларів США у погашення тіла боргу, 109,33 доларів США - відсотків, а всього 709,33 доларів США, у червні 2014 року - 600,00 доларів США у погашення тіла боргу, 101,33 доларів США - відсотків, а всього 701, 33 доларів США, у липні 2014 року - 600,00 доларів США у погашення тіла боргу, 93,33 доларів США - відсотків, а всього 693,33 доларів США, у серпні 2014 року - 600,00 доларів США у погашення тіла боргу, 85,33 доларів США - відсотків, а всього 685,33 доларів США, у вересні 2014 року - 600,00 доларів США у погашення тіла боргу, 77,33 доларів США - відсотків, а всього 677,33 доларів США, у жовтні 2014 року - 600,00 доларів США у погашення тіла боргу, 69,33 доларів США - відсотків, а всього 669,33 доларів США, у листопаді 2014 року - 600,00 доларів США у погашення тіла боргу, 61,33 доларів США - відсотків, а всього 661,33 доларів США, у грудні 2014 року - 600,00 доларів США у погашення тіла боргу, 53,33 доларів США - відсотків, а всього 653,33 доларів США, у січні 2015 року - 600,00 доларів США у погашення тіла боргу, 45,33 доларів США - відсотків, а всього 645,33 доларів США, у лютому 2015 року - 600,00 доларів США у погашення тіла боргу, 37,33 доларів США - відсотків, а всього 637,33 доларів США, у березні 2015 року - 600,00 доларів США у погашення тіла боргу, 29,33 доларів США - відсотків, а всього 629,33 доларів США, у квітні 2015 року - 600,00 доларів США у погашення тіла боргу, 21,33 доларів США - відсотків, а всього 621,33 доларів США, у травні 2015 року - 600,00 доларів США у погашення тіла боргу, 13,33 доларів США - відсотків, а всього 613,33 доларів США, у червні 2015 року - 400,00 доларів США у погашення тіла боргу, 5,33 доларів США - відсотків, а всього 405,33 доларів США. Всього позичальник мав повернути 10 000,00 доларів США тіла боргу, 1178,67 відсотків, загалом 11 178,67 доларів США. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. 25 серпня 2016 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Панченко О.В. видано свідоцтво про право на спадщину за законом, з якого вбачається, що спадкоємцями майна ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є в 1/3 частці його малолітня дочка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та в 2/3 частках його дружина ОСОБА_1 (в тому числі з урахуванням 1/3 частки у спадщині, від якої на її користь відмовився син померлого, ОСОБА_7 ) (а. с. 12 том 1). У березні 2021 року з метою оформлення спадщини ОСОБА_1 надано приватному нотаріусу Харківського міського нотаріального округу Панченко О.В. вказану вище розписку, складену у простій письмовій формі. Проте, їй було роз`яснено, що оскільки розписка не носила характеру безспірності, їй рекомендовано для вирішення даного питання звернутися до суду (а. с. 20 том 1). ОСОБА_1 надано суду копію довідки Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» від 10 лютого 2021 року, з якої вбачається, що ОСОБА_4 здійснював їй перекази коштів з картки через додаток «Приват24». 26 березня 2016 року переказано 5000,00 грн, 13 квітня 2016 року - 5000,00 грн, 22 квітня 2016 року - 5000,00 грн, 24 червня 2016 року - 2500,00 грн, 12 липня 2016 року - 2500,00 грн, 19 липня 2016 року - 2500,00 грн, 24 серпня 2016 року - 2500,00 грн, 08 вересня 2016 року - 5000,00 грн, 28 вересня 2016 року - 5000,00 грн, 12 жовтня 2016 року - 5000,00 грн, 21 жовтня 2016 року - 2500,00 грн, 27 жовтня 2016 року - 2500,00 грн, 11 листопада 2016 року - 2500,00 грн, 20 листопада 2016 року - 2500,00 грн, 29 грудня 2016 року - 5000,00 грн, 04 березня 2017 року - 5000,00 грн, 10 березня 2017 року - 5000,00 грн, 19 липня 2017 року - 5000,00 грн, 08 серпня 2017 року - 5000,00 грн, 09 грудня 2017 року - 5000,00 грн, 28 грудня 2017 року - 5000,00 грн, 07 квітня 2018 року - 5000,00 грн, 27 грудня 2018 року - 5000,00 грн, 30 березня 2019 року - 5000,00 грн, 29 вересня 2019 року - 5000,00 грн, 18 грудня 2020 року - 2010,05 грн (а. с. 14-15 том 1). ОСОБА_4 також надані суду банківські виписки з його рахунку. З деталей операцій, зазначених у виписках вбачається, що з його рахунку були зняті грошові кошти з зазначенням цільового призначення «зняття готівки в банкоматі», «видача готівки» (а. с. 61-65, 66-82, 83-87 том 1). Крім того, суду надано SMS-листування ОСОБА_1 та ОСОБА_4 від 29 вересня 2019 року, з якого вбачається, що ОСОБА_1 повідомила ОСОБА_4 про стан здоров`я дочки, проведення операції, скрутне матеріальне становище та просила у нього фінансової допомоги. Будь-яких відомостей щодо погашення заборгованості за розпискою зміст цих повідомлень не містив (а. с. 88-89 том 1). Також, ОСОБА_4 надано суду копію договору купівлі-продажу № 25-04/13 від 25 квітня 2013 року, з якої вбачається, що він придбав у ОСОБА_8 друкарську машину та паперорозрізальну машину вартістю 244 800,00 грн, що еквівалентно 30 000,00 доларів США. На договорі міститься напис, що ОСОБА_8 прийняв суму 8000,00 доларів США 25 квітня 2013 року. Обладнання прийняв представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 (а. с. 60 том 1). ОСОБА_4 є фізичною особою - підприємцем з 21 травня 2002 року, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію, серія В00 № 935574 (а. с. 113 том 1). Судом першої інстанції допитані в якості свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Допитана в якості свідка ОСОБА_9 надала пояснення про те, що вона з 2013 року працює у відповідача. За життя ОСОБА_6 працював з ОСОБА_4 . У 2014 році ОСОБА_6 залишив спільний з відповідачем бізнес. Відповідач кожного місяця привозив грошові кошти, які ОСОБА_9 віддавала ОСОБА_6 в якості розрахунку за обладнання. Допитаний судом першої інстанції в якості свідка ОСОБА_10 пояснив, що ОСОБА_4 та ОСОБА_6 працювали разом. ОСОБА_6 здійснював обслуговування обладнання в 2012 та 2013 роках. Дані щодо ведення сумісного бізнесу та про наявність розписки йому не відомі. Допитаний судом першої інстанції в якості свідка ОСОБА_4 пояснив, що він з померлим ОСОБА_6 з 2013 року мав спільний бізнес. ОСОБА_6 придбав за власні кошти в розмірі 10 000,00 доларів США обладнання, що підтверджується відповідним договором, який міститься в матеріалах справи. У подальшому ОСОБА_6 прийняв рішення покинути бізнес, зважаючи на що вимагав повернути йому грошові кошти в розмірі 10 000,00 доларів США, витрачених на придбання обладнання. Він не мав грошових коштів у вказаному розмірі, тому ним було видано розписку як гарантію повернення коштів за обладнання. Він погашав борг за обладнання шляхом перерахунку грошових коштів на банківський рахунок ОСОБА_6 або шляхом залишення грошових коштів у працівника, який в подальшому їх віддавав ОСОБА_6 . Зважаючи на приятельські та довірливі стосунки, він не вимагав від ОСОБА_6 вносити до тексту розписки дані щодо повернутих сум боргу. У відзиві на позовну заяву ОСОБА_4 заявив про сплив строку позовної давності, а також подав до суду окрему відповідну заяву (а. с. 51-59, 90-92 том 1). Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України). Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України). Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України). Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі, електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дату отримання коштів. За таких обставин, договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ незалежно від його найменування. При цьому, у розписці повинно бути зазначено, що грошові кошти передаються саме в якості позики з обов`язком наступного повернення. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. З розписки повинно вбачатися як сам факт отримання в борг, тобто із зобов`язанням повернення певної грошової суми, так і дата її отримання. Вказані правові висновки є усталеними у судовій практиці, їх викладено у постановах Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 516/97/16-ц (провадження № 61-25512св18), від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), від 27 липня 2021 року у справі № 759/7645/18 (провадження № 61-7900св20), від 05 квітня 2022 року у справі № 265/2448/19 (провадження № 61-18494св21). Статтею 545 ЦК України визначено, що, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Зміст розписки про одержання виконання у статті 545 ЦК України не встановлений, але, для забезпечення визначеності у відносинах суб`єктів логічним видається вказувати в ній, зокрема: підставу виникнення зобов`язання (наприклад, номер та дату укладення договору); ім`я (найменування) кредитора та боржника; суб`єктів, які здійснили виконання (боржник або інша особа) та які прийняли виконання (кредитор або уповноважена ним особа); зміст зобов`язання (наприклад, сплата грошових коштів); дату або момент виконання зобов`язання; місце виконання зобов`язання; обсяг виконання (повний або частковий); місце знаходження (проживання) кредитора та боржника, дату і місце складення розписки. У статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що, не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у цій статті. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку. Відповідне тлумачення надано у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17, провадження № 61-21724св18. Наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 серпня 2021 року у справі № 473/995/18 (провадження № 61-6674св21), від 14 липня 2021 року у справі № 266/7291/18-ц (провадження № 61-96св21), від 25 березня 2019 року у справі № 211/2672/16-ц (провадження № 61-41785св18), від 30 січня 2019 року у справі № 751/1000/16-ц (провадження № 61-586св17), від 12 січня 2022 року у справі № 206/6401/18 (провадження № 61-9197св21). Статтями 1216, 1218 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Як встановлено судом, 10 лютого 2014 року ОСОБА_4 отримав у борг у ОСОБА_6 грошові кошти в розмірі 10 000,00 доларів США зі строком остаточного повернення основної суми боргу та відсотків за користування грошовими коштами у розмірі 16% відповідно графіку погашення заборгованості - до червня 2015 року, про що склав розписку. Зазначену суму боргу та відсотки за користування ними у повному обсязі у встановлений договором строк ОСОБА_4 не повернув. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Спадщину після його смерті прийняли дружина ОСОБА_1 та малолітня на той час дочка ОСОБА_2 . До складу спадщини увійшло, зокрема, й право вимоги щодо повернення коштів від ОСОБА_4 . Посилання ОСОБА_4 на те, що договір позики між ним та ОСОБА_6 не укладався, а розписка унормовувала відносини з повернення коштів, сплачених ОСОБА_6 за обладнання для спільного бізнесу, та що кошти ним повністю повернуто, не можуть бути взяті до уваги, оскільки будь-яких доказів того, що за домовленістю між ОСОБА_4 та померлим борг, що виник з договору купівлі - продажу обладнання, замінено позиковим зобов`язанням матеріали справи не містять. З тексту розписки вбачається, що кошти ОСОБА_4 отримані саме в борг. Оригінал розписки перебуває у позивачки, що свідчить про те, що борг в повному обсязі не повернуто. З довідок банку, наданих відповідачем, вбачається, що він знімав готівку, однак це жодним чином не підтверджує факт передачі коштів саме у повернення коштів ОСОБА_6 . Враховуючи, що факт виконання зобов`язання за договором позики не може доводитися поясненнями сторони та показаннями свідків, посилання відповідача на неврахування судом показань свідків у справі є безпідставними. Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення коштів за розпискою від 10 лютого 2014 року є обґрунтованими. Разом з тим, під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач заявив про сплив строку позовної давності, адже кошти мали бути повернуті до червня 2015 року. Після смерті померлого, позивачка прийняла спадщину у 2016 році, з позовом в інтересах дочки звернулась у квітні 2021 року. За змістом статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно статті 262 ЦК України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Вказана позиція неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду та є сталою. Як передбачено положеннями частини четвертої статті 261 ЦК України у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття. Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (стаття 6 СК України). Отже, правило частини четвертої статті 261 ЦК України застосовується до позовів, з якими звертаються особи, які у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років самі вчинили правочин, у тому числі і з належного дозволу, якщо правочин порушує їх права або інтереси. Це ж правило застосовується, якщо інші особи вчинили правочин, що порушував права або інтереси неповнолітньої особи, саме на час вчинення такого правочину. Відповідна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 363/2894/17-ц, провадження № 61-5337св19, від 11 березня 2020 року у справі № 753/6432/16-ц, провадження № 61-8294св18, від 25 червня 2021 року у справі № 465/3609/15-ц, провадження № 61-17930св20. Як вбачається з матеріалів справи кошти за розпискою від 10 лютого 2014 року та проценти за користування ними мали бути повернуті ОСОБА_6 ОСОБА_4 до 30 червня 2015 року. Тобто, право вимоги виникло у ОСОБА_6 31 червня 2015 року . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, внаслідок чого право на пред`явлення вимоги перейшло до його спадкоємців - дружини ОСОБА_1 та дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Станом на час виникнення права на пред`явлення позову, на час смерті батька ОСОБА_2 та на час звернення до суду дочка ще не досягла повноліття. Враховуючи вимоги статті 261 ЦПК України та виходячи з обставин справи, судова колегія вважає, що ОСОБА_1 звернулась в інтересах дочки в межах строку позовної давності, тому посилання відповідача в цій частині вимог апеляційної скарги є безпідставними. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення в оскаржуваній частині, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. В іншій частині судове рішення не переглядалося. За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судового збору судом апеляційної інстанції не вбачається. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 серпня 2022 року в оскаржуваній частині - залишити без змін. В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили. Головуючий І.В. Бурлака Судді А.В. Котелевець В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 07 грудня 2022 року.