Постанова Київський апеляційний суд № 759/10154/20

справа № 759/10154/20 головуючий у суді І інстанції Петренко Н.О. провадження № 22-ц/824/8810/2022 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 листопада 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., з участю секретаря Жванко О.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 листопада 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Василенка Олега Анатолійовича, третя особа: ОСОБА_2 , який діє від імені та в інтересах ОСОБА_3 , про скасування рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень,- В С Т А Н О В И В: У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про скасування рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Василенка О.А., КМНО м.Київ, індексний номер: 52575358 від 09.06.2020р., яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , реєстарційний номер об`єкта нерухомого майна: 1481434580000. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 11.06.2020р. вона дізналась, що приватним нотаріусом Василенко О.А. було внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме щодо квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яку набула у приватну власність на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого державним нотаріусом Дванадцятої Київської нотаріальної контори Фещук Н.І. від 09.02.2018р. за реєстровим № 6-101. Вказана квартира є предметом договору іпотеки від 04.06.2019р., укладеного між ОСОБА_2 , який діяв від імені та в інтересах ОСОБА_3 та з іншої сторони позивачем - ОСОБА_1 , в якості забезпечення виконання умов договору позики від 04.06.2019р. Відповідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 212117761 від 11.06.2020р. було внесено зміни щодо власника вказаної квартири, а саме власником вказаної квартири є ОСОБА_4 . Підставою виникнення права власності, як вказано у реєстрі є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 52575358 від 09.06.2020р., приватний нотаріус Василенко О.А. Вказує, що вчасно виконувала взяті на себе обов`язки по сплаті кредитного зобов`язання, завжди була на зв`язку з кредитором, на її поштову адресу жодного разу не надходили вимоги по оплаті зобов`язання в повному обсязі, не була попереджена про здійснення дій щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, у зв`язку з чим, вважає проведені дії протиправними та незаконними, які підлягають скасуванню. ОСОБА_1 не надавала згоду на іпотечне застереження, тобто можливість переходу права власності на предмет іпотеки. Також звертає увагу, що відповідно інформаційної довідки з реєстру № 212117761 від 11.06.2020р. встановлено, що номер запису про право власності внесено 09.06.2020р. о 16 год. 17 хв., а підстава внесення запису є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 52575358 від 09.06.2020р. о 16 год. 19 хв., тобто внесення даних у реєстр було раніше ніж підстава внесення, що є протиправним та незаконним. На адресу позивача не надходило жодного повідомлення від іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто не було дотримано 30- денного строку з дати отримання іпотекодавцем повідомлення, що не відповідає вимогам п. 61 «порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 24 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Просить позов задовольнити. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16 листопада 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Василенка Олега Анатолійовича, 3-я особа: ОСОБА_2 , який діє від імені та в інтересах ОСОБА_3 про скасування рішення про реєстрацію прав та їх обтяження - відмовлено. Не погодившись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. При цьому зазначає, що вона вчасно виконувала взяті на себе обов`язки по сплаті кредитного зобов`язання, завжди була на зв`язку з кредитором, на її поштову адресу жодного разу не надходили вимоги по оплаті зобов`язання в повному обсязі, не було попередження про здійснення дій щодо звернення стягнення на предмет іпотеки. Апелянт вважає, що проведені дії протиправні та незаконні. Також апелянт наголошує, що не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше, як за вмотивованим рішенням суду. Зазначає, що окремо згода ОСОБА_1 на іпотечне застереження, тобто на можливість переходу права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку не надавалась. Вважає, що вказане є додатковою підставою для визнання договору іпотеки недійсним, в тому числі в частині іпотечного застереження. Апелянт звертає увагу апеляційного суду на те,що внесення даних в реєстр було раніше, ніж підстава внесення, що є протиправним та незаконним. Також вказує, що Національний банк України 22 березня 2020 року направив лист до всіх банків України, яким роз`яснив певні аспекти роботи банківських установ під час дії карантину, зокрема, питання оплати іпотечних кредитів у цей період. У п. 4 листа НБУ вказано: призупинення обов`язку виконання основного зобов`язання, виконання якого забезпечене іпотекою, та недопущення звернення стягнення на предмет іпотеки на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням корона вірусної хвороби. Вважає, що застереження не може бути підставою для позасудового звернення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Наголошує, що на адресу апелянта вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки не надходило. Також зазначає, що не було дотримано тридцяти денного строку з дати отримання іпотекодавцем повідомлення, що не відповідає вимогам п. 61 «Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Окрім того, вказує, що її було примусово виселено з квартири 04 червня 2020 року, натомість фактично проведено зміни в реєстрі нерухомості та укладено договір купівлі-продажу 09 червня 2020 року. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Однак відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи шляхом направлення повідомлення на електронні пошти, зазначені сторонами та їх представниками в матеріалах справи, як засоби для зв`язку та повідомлення, до суду не з`явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з такого. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено та не заперечувалось сторонами, що 04.06.2019 р. був укладений договір позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в особі ОСОБА_2 на суму 436 668,31 грн. строком повернення до 04.09.2019р. 04.06.2019р. між ОСОБА_1 (іпотекодавець) та ОСОБА_3 в особі ОСОБА_2 (іпотекодержатель) на забезпечення грошових зобов`язань за договором позики був укладений договір іпотеки квартири, що належить позивачу та розташована за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом КМНО /а.с.12-17/. Відповідно п. 2.4 вказаного договору вказано, що отримана заява іпотекодавця ОСОБА_1 про те, що квартира є її особистою приватною власністю, як така, що була отримана у власність на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом та не є об`єктом сумісної власності. Представнику іпотекодержателя, даний факт до відома доведений. Відповідно до п.п. 5.4.1 п. 5.4 договору іпотеки іпотекодержатель набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки у разі настання одного з таких випадків: якщо на день повернення основного зобов`язання іпотекодавець: не повернення іпотекодержателю суму позики в повному обсязі; не сплатить іншу заборгованість, платежі та санкції, що передбачені та/або випливають з основного зобов`язання. Відповідно до п. 6.1 договору іпотеки застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене у цьому розділі даного договору, згідно статті 36 ЗУ «Про іпотеку» вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, який визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до ЗУ «Про іпотеку». Відповідно до п. 6.1.1 право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки позасудовим способом, визначеним цим договором виникає у випадку залишення без задоволення іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя щодо усунення порушень основного зобов`язання або умов цього договору згідно статті 35 ЗУ «Про Іпотеку». 28.12.2019р. на адресу АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 направлено вимогу про повернення суми згідно з договором позики від 04.06.2019р. в розмірі 418 592,79 грн. та попереджено, що у випадку невиконання або неналежності виконання цієї вимоги, ОСОБА_3 буде змушена діяти згідно з п. 5.4.4 та п. 6.1.2 договору іпотеки в рамках чинного законодавства України, і в тому числі від свого імені продавати за ціною визначеною експертом, предмет іпотеки третім особам і спрямовувати отримані кошти на задоволення своїх вимог(а.с.114-118). 28.05.2020р. ОСОБА_1 надала завірену заяву та підтвердила, що не має та не буде мати в майбутньому жодних матеріальних та моральних претензій до ОСОБА_3 з приводу реєстрації за нею права власності на квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору іпотеки. Також зазначила, що не заперечує проти подальшого продажу вище вказаного нерухомого майна та претензій будь-якого характеру до нового володільця квартири не має та в майбутньому мати не буду (а.с.119). Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу квартири від 09.06.2020р. квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_4 (а.с.67-68). Крім того, судом встановлено, що докази відправлення та отримання таких вимог містяться у відповідній реєстраційній справі Державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса КМНО Косенко М.О., твердження позивача про те, що він не отримував повідомлення є повністю необґрунтованими, оскільки, державний реєстратор проводив реєстраційну дію, виконуючи вимоги ст.35 Закону України «Про іпотеку», отже ним була отримана вимога про усунення порушень основного зобов`язання із доказами отримання боржником, що також підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.118) . Отже, судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 було направлено вимогу про усунення порушень основного зобов`язання, яка була нею отримана. Згідно нотаріально посвідченої заяви 28.05.2020р. ОСОБА_1 відмовилась від надання цивільного позову та не заперечувала проти продажу спірної квартири. У вимозі також містилось попередження про те, що у разі подальшого ухилення від виконання обов`язків по погашенню кредитної заборгованості - ОСОБА_3 має намір звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави вважати, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснене з порушенням вимог закону. Також зазначив, що не є підставою для задоволення позовних вимог і положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки вимоги вказаного Закону розповсюджуються на примусову реалізацію майна, а стягнення на предмет іпотеки було звернуто у позасудовому порядку у відповідності до умов іпотечного застереження, добровільно погодженого сторонами при укладенні Іпотечного договору. Однак апеляційний суд не може в повній мірі погодитися з мотивами відмови суду першої інстанції, зважаючи на таке. Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. З позовної справи вбачається, що позивачка заявила позовні вимоги про скасування рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень до приватного нотаріуса. Суд першої інстанції вважав останнього належним відповідачем. Однак колегія суддів з цим висновком не погоджується, виходячи з наступного. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України). Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України). Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 3 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України). Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України). Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)). Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Згідно із частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу. Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів характер, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. Однак, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункт 36)). Зміст і характер правовідносин між учасниками справи, встановлені судом першої інстанції обставини справи підтверджують, що спір у позивача виник саме з ОСОБА_3 щодо права власності на квартиру та правомірності дій ОСОБА_3 в особі її представника ОСОБА_2 щодо реєстрації за нею такого права. Проте, як видно зі змісту позовної заяви позовних вимог до ОСОБА_3 позивач не пред`явив. Фізична особа, яка досягла повноліття, у цивільному процесі може бути стороною саме як така особа, а не як нотаріус, державний реєстратор тощо. Таким чином, позовна вимога про скасування рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень не може бути звернена до приватного нотаріуса, якого позивач визначив відповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру. Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі № 369/14294/17 (провадження № 61-1759св19). Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)). За таких обставин у задоволенні позову ОСОБА_1 слід було відмовити у зв`язку з неналежним суб`єктним складом відповідачів. На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позові, але помилився щодо мотивів такої відмови. Поряд з цим, встановивши неналежний суб`єктний склад відповідачів, що є обов`язковою підставою для відмови в задоволенні позову, апеляційний суд не надає оцінку доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо висновків суду першої інстанції. Ухвалюючи рішення колегія суддів, крім іншого, приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі ґрунтується на вимогах закону, а висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням норм матеріального права. За таких обставин, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з інших підстав. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 листопада 2021 року - скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Василенка Олега Анатолійовича, третя особа: ОСОБА_2 , який діє від імені та в інтересах ОСОБА_3 , про скасування рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова