Постанова ККС ВС № 379/1657/18

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 листопада 2022 року м. Київ справа № 379/1657/18 провадження № 51-1538км22 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_4., суддів ОСОБА_5., ОСОБА_6., за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_7., прокурора ОСОБА_8., захисника ОСОБА_9., розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_9. на вирок Ставищенського районного суду Київської області від 05 серпня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019110290000231, за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК). Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Ставищенського районного суду Київської області від 05 серпня 2021 року дії ОСОБА_1 перекваліфіковані з ч. 2 ст. 121 КК на ч. 1 ст. 119 КК, і обвинуваченого засуджено за ч. 1 ст. 119 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки. Вирішено питання щодо речових доказів і арешту майна у кримінальному провадженні, зараховано у строк покарання строк попереднього ув`язнення. За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 30 вересня 2018 року приблизно о 23:30, будучи у стані алкогольного сп`яніння, перебуваючи на узбіччі дороги навпроти будинку АДРЕСА_1 , діючи необережно, внаслідок злочинної недбалості, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків у виді заподіяння смерті, хоча повинен був і міг їх передбачити, завдав ОСОБА_2 одного удару долонею в голову у ділянку вушної раковини, від чого потерпілий упав на землю та, вдарившись потиличною частиною голови, втратив свідомість. У результаті таких дій ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження за критерієм небезпечності для життя, від яких помер у лікарні ІНФОРМАЦІЯ_2 року. Київський апеляційний суд ухвалою від 23 лютого 2022 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишив без змін. Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу У касаційній скарзі захисник ОСОБА_9., не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості та юридичної кваліфікації дій засудженого, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, просить змінити постановлені щодо його підзахисного судові рішення і пом`якшити ОСОБА_1 призначене покарання шляхом звільнення його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК з покладенням будь-яких обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу. Суть доводів касаційної скарги захисника зводиться до вказівок на те, що суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували пом`якшуючих покарання обставин та особи засудженого і дійшли безпідставного висновку про неможливість виправлення підзахисного без ізоляції від суспільства, а також про те, що його звільнення на підставі ст. 75 КК не сприятиме меті покарання. Так, на думку ОСОБА_3 , невизнання підзахисним винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, не є свідченням відсутності у засудженого щирого каяття. Зазначає про залишення судом поза увагою того, що ОСОБА_1 давав правдиві показання на стадії досудового розслідування, під час допиту та в ході проведення слідчого експерименту, тобто в такий спосіб сприяв досудовому розслідуванню. Також, як указує захисник, суд не врахував того, що засуджений відразу відшкодував кошти на лікування, а пізніше і на поховання ОСОБА_2 , у зв`язку з чим потерпілий не має до нього будь-яких претензій. Крім того, не звернув увагу на думку потерпілого, який вважав, що ОСОБА_1 може виправитися без ізоляції від суспільства, і просив призначити засудженому покарання, не пов`язане з позбавленням волі. На переконання захисника, суд не зважив на дані про особу засудженого (на час вчинення кримінального правопорушення був працевлаштований, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, на обліках у нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий, має міцні соціальні зв`язки, відповідно до висновку органу пробації з урахуванням середнього рівня ризику вчинення ним повторного кримінального правопорушення його виправлення можливе без позбавлення волі на певний строк). Як наголошує захисник, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою вищенаведені доводи сторони захисту. Також касатор указує на те, що після введення воєнного стану в Україні та оголошення загальної мобілізації ОСОБА_1 , отримавши повістку, відбув у зону бойових дій з метою забезпечення оборони держави, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації. Крім того, зазначає, що його підзахисний 10 березня 2022 року отримав бойову вибухову травму, внаслідок чого проходив стаціонарне лікування, і після завершення лікування був направлений для подальшого проходження військової служби. На думку захисника, вказані вище обставини дають достатні підстави для висновку про можливість виправлення ОСОБА_1 без відбування покарання у виді обмеження волі. Позиції учасників судового провадження У судовому засіданні захисник ОСОБА_9. підтримав подану касаційну скаргу та просив її задовольнити. Прокурор ОСОБА_10., надавши відповідні пояснення, заперечила проти задоволення касаційної скарги захисника та просила постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення залишити без зміни. Мотиви Суду Перевіривши матеріали кримінального провадження й доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що скарга захисника підлягає задоволенню з огляду на таке. Згідно з ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, а також правильності кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 119 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині захисник не оскаржує. Що стосується доводів щодо призначення судами ОСОБА_1 покарання, яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, то Верховний Суд зазначає таке. Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. За приписами ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом хоча й у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання (див. постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 740/5424/15-к, від 05 лютого 2019 року у справі № 753/24474/15-к та інші). Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції обрав вид і розмір покарання ОСОБА_1 з урахуванням характеру і ступеня тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, його особи, а саме того, що він вчинив нетяжке кримінальне правопорушення, не визнав винуватості,раніше не судимий, на обліках у нарколога, психіатра не перебував, працевлаштований, позитивно характеризується за місцем проживання і роботи. Також, призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд узяв до уваги висновок органу пробації, відповідно до якого ризик вчинення ним повторного кримінального правопорушення оцінюється як середній і виправлення обвинуваченого можливе без позбавлення волі на певний строк. При цьому суд не встановив обставин, які пом`якшують його покарання, а вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння, відніс до обставини, що його обтяжує. На підставі наведених даних суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення засудженому мінімального покарання, передбаченого санкцією статті, за якою його засуджено. Не погоджуючись із вироком місцевого суду, захисник ОСОБА_9. подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного засудженому покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення через суворість, просив змінити вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання і на підставі ст. 75 КК звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням. Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку дійшов висновку про безпідставність викладених в апеляційній скарзі доводів сторони захисту і залишив вирок місцевого суду без змін, а вищезазначену апеляційну скаргу без задоволення. Переглядаючи кримінальне провадження в межах касаційної скарги, Верховний Суд звертає увагу на таке. Згідно з приписами ст. 75 КК (у редакції, чинній на момент вчинення кримінального правопорушення), якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. У випадках, передбачених частинами 1, 2 цієї статті, суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки. Тривалість іспитового строку (від 1 до 3 років) та обов`язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом. Виходячи з мети покарання і його принципів, а саме справедливості, співмірності та індивідуалізації, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, що його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК. Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства. Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень. Касаційний суд, звертає увагу, що крім вищенаведених даних про особу засудженого, врахованих судами попередніх інстанцій, зокрема того, що ОСОБА_1 є особою, яка до скоєння інкримінованого кримінального правопорушення не вчиняла правопорушень та вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання й роботи, вчинив необережне нетяжке кримінальне правопорушення, за яке йому призначено покарання у виді обмеження волі, Суд враховує і чітку та послідовну позицію потерпілого, котрий не має претензій до засудженого, та у заяві від 02 лютого 2021 року просив не позбавляти останнього волі. Також Верховний Суд зважає на те, що відповідно до надісланих на адресу суду касаційної інстанції захисником матеріалів, зокрема витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з метою захисту України від військової агресії Російської Федерації 25 лютого 2022 року був мобілізований до лав Збройних сил України та проходить службу. Внаслідок отримання бойової вибухової травми ОСОБА_1 в період з 12 до 23 березня 2022 року проходив лікування в КНП «Дрогобицька міська лікарня № 1», що підтверджується копією витягу з медичної карти стаціонарного хворого № 01580, і після завершення лікування повернувся для подальшого проходження служби. На думку колегії суддів у цій справі вказані вище обставини свідчать про можливість виправлення ОСОБА_1 без відбування ним реального покарання, але в умовах здійснення за ним контролю в разі звільнення його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу. Верховний Суд вважає, що в цьому конкретному випадку таке покарання відповідатиме вимогам статей 50, 65 КК і принципам законності, індивідуалізації та справедливості. За таких обставин судові рішення щодо ОСОБА_1 підлягають зміні, а касаційна скарга захисника - задоволенню. Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд ухвалив: Касаційну скаргу захисника ОСОБА_9. задовольнити. Вирок Ставищенського районного суду Київської області від 05 серпня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року щодо ОСОБА_1 змінити. На підставі ст. 75 КК звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк тривалістю 3 роки та відповідно доч. 1 ст. 76 КК покласти такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноважено органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання. У решті судові рішення залишити без зміни. Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_11 ОСОБА_12 ОСОБА_13