Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/18390/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/18390/22 пров. № А/857/10491/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді : Кухтея Р.В., суддів : Носа С.П., Шевчук С.М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 липня 2022 року (ухвалене головуючим-суддею Комшелюком Т.О. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в с т а н о в и в : У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі ГУ ПФУ, пенсійний орган, відповідач), викладені у листі №7303-7553/П-03/8-1700/22 від 03.06.2022, стосовно прийняття рішення про перерахунок та виплату йому з 16.05.2022 призначеної відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-XII від 09.04.1992 (далі Закон №2262-XII) пенсії за вислугу років на підставі довідки Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону №21/10 від 10.02.2022 (далі Довідка №21/10), виходячи з розрахунку 68% від відповідних сум грошового забезпечення, з обмеженням її максимального розміру, зобов`язати ГУ ПФУ здійснити з 16.05.2022 перерахунок та виплачувати йому таку пенсію на підставі вищевказаної довідки, виходячи з розрахунку 68% від відповідних сум грошового забезпечення без обмеження її максимального розміру та зобов`язати відповідача виплатити йому різницю між пенсією, яка виплачувалась (з обмеженням максимального розміру) та пенсією, яка підлягала виплаті (без обмеження максимального розміру), за період з 16.05.2022 по дату прийняття судом рішення. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 06.07.2022 позовні вимоги були задоволені повністю. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що чинним законодавством визначено правові підстави перерахунку пенсії військовослужбовцям та встановлено максимальний розмір пенсії, що підлягає до виплати. Вказує, що обмеження виплати пенсії позивача проводиться виходячи з положень ч.7 ст.43 Закону №2262-XII, чинної на момент призначення пенсії, якою передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Також зазначає, що для проведення таких перерахунків необхідні додаткові кошти, які виділяються з Державного бюджету України. Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк. Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 з 09.12.2010 було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру». На підставі заяви позивача, з 16.05.2022 його було переведено на інший вид пенсії та призначено пенсію за вислугу років за нормами Закону №2262-XII, як звільненому в запас з військової прокуратури відповідно до Довідки №21/10 з розрахунку 68% відповідних сум грошового забезпечення. Відповідно до змісту протоколу з пенсійної справи позивача, розмір призначеної йому пенсії з 16.05.2022 склав 66300,00 грн, однак до виплати визначено пенсію у розмірі 19340,00 грн. 20.05.2022 позивач звернувся до відповідача із заявою про надання інформації стосовно призначеної йому пенсії та про застосування до неї будь-яких обмежень щодо розміру. Листом від 03.06.2022 пенсійний орган повідомив позивачу про те, що основний розмір його пенсії склав 66300 грн (97500 х 68%). Крім того, до розміру пенсії призначено підвищення учаснику бойових дій, а саме : 483,50 грн надбавка учаснику бойових дій (Закон України «Про статус ветеранів, гарантії їх соціального захисту» 25% від прожиткового мінімуму), 40 грн цільова грошова допомога (Закон України «Про поліпшення матеріального становища учасників бойових дій та інвалідів війни»). Розмір пенсійної виплати з дати призначення 66823,50 грн. Водночас, частиною сьомою статті 43 Закону №2262-XII передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України» на відповідний рік визначено, що з 01.12.2020 прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить 1769,00 грн, а з 01.12.2021 - 1934,00 грн, а тому максимальний розмір пенсії позивача, починаючи з дати призначення (16.05.2022) визначається на рівні 19340 грн. Вважаючи дії пенсійного органу протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, обмежуючи максимальним розміром призначену 16.05.2022 позивачу пенсію за вислугу років відповідно до Закону №2262-ХІІ, діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені чинним законодавством, а отже такі дії є протиправними. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Так, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ та отримує пенсію за вислугу років, призначену за нормами Закону №2262-ХІІ, а відтак правовідносини у цій справи регулюються відповідно до вимог цього Закону. Відповідно до статті 43 Закону №2262-XII (в редакції Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VI від 08.07.2011, який набрав чинності з 01.10.2011 (далі Закон №3668-VI)), максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №911-VIII від 24.12.2015 (далі Закон №911-VIII) частину сьому статті 43 Закону №2262-XII доповнено реченням такого змісту : «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень». Рішенням Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740,00 грн. Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016 положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Згідно частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Правовим наслідком прийняття Конституційним Судом України рішення від 20.12.2016 по справі № 7-рп/2016, є втрата чинності із 20.12.2016 частиною сьомою статті 43 Закону №2262-XII. Частиною сьомою статті 43 Закону №2262-ХІІ (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017) знову ж таки передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень. Проте, частина сьома статті 43 Закону №2262-ХІІ, якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016. Буквальне розуміння змін, внесених Законом №1774-VIII, з урахуванням рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016, дає підстави стверджувати, що у Законі №2262-ХІІ є відсутньою частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими. Отже, починаючи з 2017 року стаття 43 Закону №2262-ХІІ не містила норм про обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність. Внесені Законом №1774-VIII до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії) є нереалізованими та самі по собі не створюють підстав для такого обмеження. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 16.10.2018 по справі №522/16882/17, від 31.01.2019 по справі №638/6363/17, від 12.03.2019 по справі №522/3049/17, від 31.03.2021 по справі №815/3000/17, які в силу положень ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані при розгляді цієї справи. Статтею 6 КАС України визрначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Беручи до уваги вищевикладене, у цій справі підлягають застосуванню норми Закону №2262-ХІІ, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а тому обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого ґарантоване Законом №2262-ХІІ, є протиправним. Стосовно доводів скаржника з посиланням на необхідність додаткових коштів для проведення перерахунку пенсії, які виділяються з Державного бюджету України, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне. Так, з урахуванням положень частини першої та другої статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», право на виплати у сфері соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше в рішенні від 16.12.1974 у справі «Міллер проти Австрії», де Суд установив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні від 16.09.1996 у справі «Гайгузус проти Австрії», у якому якщо особа робила внески у певні фонди, у тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що у свою чергу може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності. За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005), у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які ґрунтуються на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001). Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу. Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 липня 2022 року по справі №460/18390/22 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук