Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/4058/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/4058/22 Суддя першої інстанції: Клопот С.Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 грудня 2022 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Горяйнова А.М., суддів - Файдюка В.В. та Шелест С.Б., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорпостач» на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2022 року, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), у справі за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорпостач» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, ВСТАНОВИЛА: У червні 2022 року Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з ТОВ «Дорпостач» адміністративно-господарські санкції у розмірі 69869 грн 57 коп та пеню у розмірі 1788 грн 68 коп за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2021 році. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2022 року у задоволенні вказаного адміністративного позову було відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції надав неналежну оцінку дослідженим доказам та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права. Скаржник вказує на те, що створив робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю і повідомив центру зайнятості про створення відповідної вакансії, тому підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій та пені відсутні. Відповідач наголошує на тому, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. Також відповідач просить здійснити розподіл судових витрат, понесених у зв`язку зі сплатою судового збору та на професійну правничу допомогу. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» не передбачає звільнення від відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у разі відсутності вини роботодавця. Також позивач вважає, що ТОВ «Дорпостач» не вжило належних та ефективних заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю. Відповідач зазначає, що додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов`язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації або у іншій формі оголошень, що містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування. Крім того позивач зазначає, що розмір заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу не є обґрунтованим, враховуючи, що спір належить до справ незначної складності і вирішувався судом першої інстанції в порядку письмового провадження. ТОВ «Дорпостач» подало відповідь на відзив, в якому зазначило, що обов`язок працевлаштування інвалідів головним чином лежить на центрі зайнятості, який повинен був здійснити пошук та направлення осіб з інвалідністю для працевлаштування згідно з поданою звітністю про попит на робочу силу (вакансії). Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглядається у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ТОВ «Дорпостач» задовольнити, рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2022 року - скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову, виходячи з такого. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Судом першої інстанції встановлено та сторонами справи не заперечується, що ТОВ «Дорпостач» подало до Чернігівського обласного центру зайнятості звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2021 рік за формою 10-ПОІ. Згідно з вказаним звітом середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) на підприємстві у 2021 році складала 23 особи; середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» - 1 особа. Враховуючи, що ТОВ «Дорпостач» не забезпечило працевлаштування особи з інвалідністю та не сплатило адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця в добровільному порядку, Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з вимогами про їх стягнення до суду. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з поданим відповідачем Звітом про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік кількість осіб з інвалідністю-штатних працівників повинна становити одну особу, в той час як фактично середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність становить 0 осіб. У зв`язку з цим суд першої інстанції прийшов до висновку, що норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю протягом звітного 2021 року ТОВ «Дорпостач» не виконано, тому є підстави для стягнення адміністративно-господарського штрафу та пені. Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні та гарантії щодо створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Відповідно до ст. 17 вказаного Закону з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю. Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан її здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я осіб з інвалідністю. Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За правилами ч.ч. 1-3 ст. 19 зазначеного Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону. У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Одночасно положеннями ст. 181 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» передбачено, що особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна. Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань. Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Питання щодо змісту обов`язків підприємства, установи, організації, фізичної особи, які використовують найману працю, із забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу неодноразово досліджувалося Верховним Судом. Згідно з правовою позицією Верховного Суду, що викладена у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 819/639/17, від 31 липня 2019 року у справі № 817/724/17, такі особи зобов`язані: - виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця; - створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством; - надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю; - звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до абз. 2 п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 було затверджено форму звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», а також Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (далі - Порядок № 316). Згідно з п.п. 3-5 розділу І Порядку № 316 форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Актуальність зазначених у формі № 3-ПН вакансій уточняється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку. Відповідно до п. 1 розділу ІІІ Порядку № 316 за наявності у роботодавців коментарів до вакансії заповнюється розділ II, у якому відображаються порядковий номер відповідного запису в розділі I, а також характеристики вакансій (умови праці, розмір заробітної плати та вимоги до претендентів). Згідно з формою звітності № 3-ПН у розділі ІІ за бажанням зазначаються відповідні категорії громадян, зокрема інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Судом першої інстанції встановлено та сторонами справи не заперечується, що відповідач 01 грудня 2020 року, 04 січня 2021 року, 01 лютого 2021 року, 01 березня 2021 року, 01 квітня 2021 року, 04 травня 2021 року, 01 червня 2021 року, 01 липня 2021 року, 02 серпня 2021 року, 01 вересня 2021 року, 01 жовтня 2021 року, 01 листопада 2021 року подавав до центру зайнятості звіти форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», копії яких приєднані до матеріалів справи. З вказаних звітів вбачається, що протягом 2021 року у ТОВ «Дорпостач» була вакантною одна посада оператора АЗС. У п. 2 розділу «Коментарі до даних про вакансії» звітів було зазначено про можливість працевлаштування осіб з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». На підтвердження фактичного створення робочого місця для особи з інвалідністю відповідач також надав до суду копії наказу директора ТОВ «Дорпостач» від 29 січня 2015 року № 11 «Про створення спеціальних робочих місць для інвалідів», колективного договору, прийнятого на зборах трудового колективу 14 березня 2019 року, відповідно до якого праця інвалідів може використовуватися за професією «Оператор заправних станцій». Також до суду надано копію листа Чернігівський обласний центр зайнятості від 11 липня 2022 року № 36.02/140, згідно з яким протягом 2021 року на обліку Новгород-Сіверської районної філії Чернігівський обласний центр зайнятості перебували інваліди з таким професійним досвідом: опалювач, інженер-електронік, слюсар, оператор котельні, оператор комп`ютерного набору, вчитель, акушерка, комірник, продавець продовольчих товарів, укладальник-пакувальник, молодша медична сестра, підсобний робітник, лікар ветеринарної медицини, вальник лісу, сортувальник матеріалів. Зазначені обставини у свої сукупності вказують на те, що ТОВ «Дорпостач» належним чином та у повному обсязі виконало свій обов`язок щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, покладений на нього Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Однак створена відповідачем посада для працевлаштування осіб з інвалідністю протягом 2021 року залишалася вакантної з незалежних від нього причин. Доказів того, що відповідачем не виділено та не створено робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю Чернігівським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів не надано та не доведено факту протиправного ухилення або протиправної відмови ТОВ «Дорпостач» у працевлаштуванні на вакантну посаду осіб з інвалідністю. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Враховуючи, що відповідач вживав всіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватись. Зазначені обставини у своїй сукупності вказують на те, що у задоволенні позовних вимог Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення з ТОВ «Дорпостач» адміністративно-господарських санкцій та пені належить відмовити. Отже, доводи апеляційної скарги відповідача спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні від 11 серпня 2022 року та є підставами для його скасування. З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції надав неналежну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ТОВ «Дорпостач» задовольнити, рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2022 року - скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Відповідно до пп.пп. б, в п. 4 ч. 1 ст. 322 КАС України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. ТОВ «Дорпостач» в апеляційній скарзі просить здійснити розподіл витрат, понесених в суді апеляційної інстанції, на правничу допомогу та на сплату судового збору. За правилами ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. При зверненні до суду з апеляційною скаргою ТОВ «Дорпостач» сплатило судовий збір у розмірі 3721 грн 50 коп згідно з платіжним дорученням № 1290 від 09 вересня 2022 року. Зазначені судові витрати підлягають розподілу між сторонами за правилами ст. 139 КАС України. Також відповідач просить здійснити розподіл судових витрат у розмірі 1500 грн 00 коп, понесених на оплату послуг адвоката в суді апеляційної інстанції. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Згідно з ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Відповідач у мотивувальній частині апеляційної скарги зазначив розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які він поніс у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції. Разом з апеляційною скаргою позивач надав також докази на підтвердження розміру витрат, які ним понесені у зв`язку з оплатою послуг адвоката. Особливості підтвердження та розподілу між сторонами судових витрат на професійну правничу допомогу визначені у ст. 134 КАС України. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Згідно з ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. За правилами ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Одночасно ч.ч. 6, 7 ст. 134 КАС України передбачено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ТОВ «Дорпостач» користувалася правничою допомогою Адвокатського бюро «Слобожанська консалтингова група «Холода Олега», зокрема, послугами адвоката Холода О.А. Для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач надав копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 12 вересня 2022 року № 1103499, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 3899, рахунку від 12 вересня 2022 року згідно договору про надання правничої допомоги від 09 вересня 2022 року. Згідно з вказаним рахунком зміст наданої правової допомоги у межах цієї справи полягав у підготовці та подачі апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2022 року у справі № 620/4058/22. Загальна вартість наданих послуг становить 1500 грн 00 коп. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, що викладена в постанові від 15 липня 2021 року у справі № 420/7028/20, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, проаналізувавши положення ч.ч. 6, 7 ст. 134 КАС України, Верховний Суд прийшов до висновку, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог. Верховний Суд зауважив, що із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до Кодексу адміністративного судочинства України законодавцем принципово по новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін. Принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог ч. 6 ст. 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони. Це означає, що відповідач як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у ст. 139 КАС України. Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому також виклав свої заперечення проти розміру витрат на професійну правничу допомогу. Доводи позивача полягають у тому, що предметом розгляду в цій справі є спір незначної складності, а його розгляд і вирішення здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження. Вирішуючи питання про розмір витрат на правничу допомогу за вказаних обставин, колегія суддів виходить із того, що адміністративний позов Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю містить одну позовну вимогу майнового характеру. Перевірка обґрунтованості висновку суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову не потребує встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, дослідження й аналізу великого об`єму письмових доказів. Однак заявлений відповідачем розмір витрат на професійну правничу допомогу - 1500 грн 00 коп є не завищений та в цілому є співмірним зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим на виконання відповідних робіт та обсягом таких робіт. За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, заявленого відповідачем. З огляду на викладене колегія суддів вважає необхідним стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати на сплату судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 3721 грн 50 коп та професійну правничу допомогу в розмірі 1500 грн 00 коп. Керуючись ст.ст. 242, 238, 308, 311, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорпостач» - задовольнити. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2022 року - скасувати. У задоволенні адміністративного позову Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю - відмовити. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорпостач» (місцезнаходження: вул. Шевченка, 29, с. Горбове, Новгород-Сіверський р-н, Чернігівська обл, 16062; ідентифікаційний код: 38584699) за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (місцезнаходження: вул. В. Радченка, 14, м. Чернігів, 14017; ідентифікаційний код: 14220194) судові витрати на сплату судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 3721 (три тисячі сімсот двадцять один) грн 50 коп та професійну правничу допомогу в розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) грн 00 коп. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач А.М. Горяйнов Судді В.В. Файдюк С.Б. Шелест