Постанова 4857 № 380/21556/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 листопада 2022 рокуЛьвівСправа № 380/21556/21 пров. № А/857/9711/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Довгополова О.М., суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В., з участю секретаря судового засідання Вовка А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 травня 2022 року у справі № 380/21556/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання дії та бездіяльності протиправними, - суддя (судді) в суді першої інстанції Кедик М.В., рішення ухвалено в порядку письмового провадження, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складання повного тексту рішення: 26.05.2022, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просив визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 № Ф-6917-50У, від 05.11.2019 № Ф-6917-50У. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 травня 2022 року позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Львівській області від 12.11.2018 № Ф-6917-50У про сплату боргу (недоїмки). Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Львівській області від 05.11.2019 № Ф-6917-50У про сплату боргу (недоїмки). Рішення мотивоване тим, що матеріалами справи не підтверджено факт наявності в Єдиному державному реєстрі запису про державну реєстрацію підприємницької діяльності позивача, відтак, такий не є платником єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону 2464 та не зобов`язаний подавати звітність, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок у визначений законодавством строк. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, Головне управління ДПС у Львівській області подало апеляційну скаргу. Вважає, що таке постановлене з порушенням норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що навіть після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у податкових органах як фізична особа платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності. При цьому підприємець має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності та у встановлені строки подати контролюючому органу податкову декларацію за останній базовий податковий період, у якому проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. Позивач подав суду відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечив щодо доводів апелянта та просив залишити рішення суду без змін. В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з підстав, у ній зазначених, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи, ОСОБА_1 здійснив 26.01.2000 державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи, про що зроблено запис у журналі обліку реєстраційних справ за №2701-ш. Із інтегрованої картки платника ОСОБА_1 по виду бюджету 70 (цільові фонди) вбачається, що сума заборгованості по єдиному внеску за 2017 рік-2021 рік становить 37788,74 грн. Відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів Головне управління ДФС у Львівській області сформувало та надіслало на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 №Ф-6917-50У про сплату заборгованості з єдиного внеску станом на 31.10.2018 в розмірі 15819,54 грн. Відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів Головне управління ДФС у Львівській області сформувало та надіслало на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.11.2019 № Ф-6917-50У про сплату заборгованості з єдиного внеску станом на 31.10.2018 в розмірі 10 719,72 грн. Не погодившись із винесеними вимогами про сплату боргу (недоїмки) суб`єкта владних повноважень, позивач оскаржив їх до суду. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції і вважає його таким, що відповідає обставинам справи та правильному застосуванню норм матеріального права з огляду на наступне. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із того, що на момент реєстрації позивача суб`єктом підприємницької діяльності, загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України визначалися Законом України від 7 лютого 1991 року №698-XII «Про підприємництво» (далі-Закон №698-XII), який втратив чинність з 1 січня 2004 року на підставі пункту 2 Прикінцевих положень Господарського кодексу України. Згідно з частини 1 статті 8 Закону №698-XII державна реєстрація суб`єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації (далі органи державної реєстрації) за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб`єкта, якщо інше не передбачено законом. Відомості про зареєстровані суб`єкти підприємницької діяльності вносяться до Реєстру суб`єктів підприємницької діяльності. Відповідно до частини 18 статті 8 Закону № 698-XII скасування державної реєстрації здійснюється за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду в разі: визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів; здійснення діяльності, що суперечить установчим документам та законодавству України; несвоєчасного повідомлення суб`єктом підприємницької діяльності про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження; визнання суб`єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках, передбачених законодавством); неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством. Водночас в силу вимог статті 11 Закону №698-XII діяльність підприємця припиняється: з власної ініціативи підприємця; на підставі рішення суду у випадках, передбачених законодавством України; у разі закінчення строку дії ліцензії або її анулювання; на інших підставах, передбачених законодавчими актами України. Аналіз положень Закону України «Про підприємництво» дає зробити висновок, що громадяни, які виявили бажання здійснювати підприємницьку діяльність та пройшли процедуру державної реєстрації набували статусу суб`єктів підприємницької діяльності (підприємців) з отриманням відповідного свідоцтва про державну реєстрацію. Водночас закон передбачав можливість скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності, зокрема за особистою заявою громадянина, а також припинення підприємцем своєї діяльності з власної ініціативи. Відповідним законом, який регулює відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців є Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» від 15.05.2003 №755-IV (далі - Закон №755-IV). Цей Закон, згідно з пунктом 1 розділу VІІІ «Прикінцеві положення», набрав чинності з 01.07.2004, дія його поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб - підприємців (частина 1 статті 3). Статтею 4 Закону № 755-VI визначено, що державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Відповідно до ст. 5 Закону № 755-VI державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи-підприємця. Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру (ст. 16 Закону № 755-VI). Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону № 755-VI відомості про юридичну особу або фізичну особу-підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток. Частина перша статті 42 Закону № 755-VI передбачає, що для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем (далі заявник), повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця. Відповідно до статті 43 Закону №755VI за відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи-підприємця державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця на підставі відомостей реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця є датою державної реєстрації фізичної особи-підприємця. Крім того, пунктом 2 розділу VIII «Прикінцевих положень» Закону №755-VI визначено, що державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону №755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону №755-IV). Відтак, поняття «фізична особа-підприємець» було введене у законодавство України з набранням чинності Цивільним кодексом України (Закон № 435-IV від 16.01.2003), тобто з 01.01.2004. Водночас частиною другою статті 50 цього Кодексу визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Таким законом власне і є Закон України від 15 травня 2003 року № 755-VI «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». У зв`язку із вищенаведеним, обов`язковою умовою для здійснення підприємницької діяльності фізичними особами, зареєстрованими до 01.01.2004 як суб`єкти підприємницької діяльності, є проходження процедури державної реєстрації як фізичної особи-підприємця в Єдиному державному реєстрі. При цьому датою державної реєстрації фізичної особи-підприємця вважалася дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця. Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» не було встановлено обов`язку суб`єктів підприємницької діяльності-фізичних осіб щодо проходження обов`язкової державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та правових наслідків не проходження такої реєстрації. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що відсутність офіційного підтвердження в позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, яке підтверджується відсутністю інформації в Єдиному державному реєстрі, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом. Аналогічний правовий висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 260/81/19 провадження №11-118апп20, який враховує суд при розгляді цієї справи відповідно до ч. 5 ст.242 КАС України. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання» від 01.07.2010 року №2390-VI (набрав чинності 10.02.2011, далі Закон №2390-VI) внесено зміни до Закону №755-IV. Згідно з розділом II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону передбачено, що: процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом (пункт 2); усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв (пункт 3); свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними (пункт 4); спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців. Уповноважені органи протягом місяця з дня отримання від спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, проводять звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру. За результатами звірення уповноважені органи подають спеціально уповноваженому органу з питань державної реєстрації відомості з відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо) про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру. За результатами проведеного звірення уповноважені органи оприлюднюють у спеціалізованих друкованих засобах масової інформації та/або на відомчих веб-сайтах відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не включені до Єдиного державного реєстру (пункт 7); після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру (пункт 8); порядок утворення, а також завдання та повноваження тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій встановлюються спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації (пункт 9). Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що починаючи з 01.07.2004 державна реєстрація фізичної особи-підприємця здійснюється в порядку та на підставах, визначених Законом №755-VI. Оскільки ОСОБА_1 , будучи зареєстрованим як суб`єкт підприємницької діяльності в 2000 році, після набрання чинності цим Законом не пройшов передбачену ним процедуру державної реєстрації, то немає підстав вважати, що він набув статусу фізичної особи-підприємця. Суд звертає увагу, що ані основні положення, ані перехідні положення Закону №755-VI не містять приписів про автоматичне набуття статусу фізичної-особи підприємця громадянами, які були зареєстровані до 01.07.2004 як суб`єкти підприємницької діяльності, але не пройшли процедури перереєстрації за новим законом. Крім того, пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2390-VI встановлено, що свідоцтва про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців старого зразка, видані до 01.07.2004, вважаються недійсними через один рік після набрання цим Законом чинності, тобто починаючи з 03.03.2011. Також суд зазначає, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20.07.2010 у справі № 2а-6183/10/1370 позов задоволено; припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ; копію постанови направлено державному реєстратору для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13.08.2015 у справі №813/3367/15 позов задоволено повністю; припинено підприємницьку діяльність фізичної особи - ОСОБА_1 ; зобов`язано фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 здійснити заходи щодо припинення підприємницької діяльності та подати державному реєстратору документи відповідно до ст. 47 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». Водночас частиною третьою статті 46 Закону № 755-VI передбачено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. 01.01.2011 набрав чинності Закон України від 8 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 за №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Згідно з пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI (в редакції станом на 01.01.2011) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону Закон України від 8 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 за №2464-VI (далі Закон №2464-VI) платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. Згідно з пунктів 2, 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб-підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток); для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім`ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу. В подальшому Законом України від 28.12.2014 №77-VIII внесено зміни до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI та визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Законом України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону №2464-VI, що набрали чинності з 01.01.2017 року. Пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI викладено у новій редакції та передбачено, що для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Таким чином, з огляду на зміни, що відбулися у Законі №2464-VI починаючи з 01.01.2017, відповідач здійснив нарахування, які зазначені у оскаржуваних вимогах від 12.11.2018 № Ф-6917-50У, від 05.11.2019 № Ф-6917-50У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску. Закон №2464-VI, як на дату набрання ним чинності 01.01.2011, так і протягом спірного періоду до платників єдиного внеску відносив фізичних осіб-підприємців, зокрема тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Разом з тим, оскільки ОСОБА_1 статусу фізичної особи-підприємця не набув, відповідно, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що такий не є платником єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464 та не зобов`язаний подавати звітність, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок у визначений законодавством строк. Вищенаведене дає підстави для висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав стверджувати про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. ст. 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. ст. 316, 321, 322, 325 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 травня 2022 року у справі № 380/21556/21 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. М. Довгополов судді Л. Я. Гудим В. В. Святецький Повне судове рішення у зв`язку з перебуванням судді Гудима Л.Я. у відпустці складено 05.12.2022.