Постанова Дніпровський апеляційний суд № 220/257/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7667/22 Справа № 220/257/22 Суддя у 1-й інстанції - Дурач О.А. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 грудня 2022 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Свистунової О.В. суддів Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А. за участю секретаря Попенко Ю.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро апеляційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури на рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 19 вересня 2022 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Донецькій області, Донецької обласної прокуратури про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями органу що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури, В С Т А Н О В И Л А: У лютому 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Великоновосілківського районного суду Донецької області із позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Донецькій області, Донецької обласної прокуратури про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями органу що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури. Позов, з урахуванням уточнень, мотивований тим, що 24.05.2017 року слідчим СУ ГУ НП в Донецькій області були внесені відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР за № 12017050000000189 передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України. 24.07.2017 року в батьківській будівлі з 19:45 по 20:30 годині було проведено обшук на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області, в якій також проживає позивач. Під час проведення обшуку в будинку, в прибудовах та подвір`ї правоохоронними органами нічого виявлено та вилучено не було. 24.07.2017 року о 20:45 годині позивача було затримано в порядку ст. 208 КПК України. Під час затримання йому були нанесені легкі тілесні ушкодження, що підтверджується висновком експерта № 842 від 02.08.2017 року, які в подальшому відобразилися на його емоційному, фізичному та моральному стані здоров`я. 25.07.2017 року позивачу повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України. 27.07.2017 року відносно нього застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Маріупольський слідчий ізолятор» на 60 діб до 21.09.2017 року, який продовжувався ухвалами Великоновосілківського районного суду Донецької області протягом тривалого часу. 17.10.2018 року ухвалою Великоновосілківського районного суду Донецької області також продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 15.12.2018 року, однак як альтернативу триманню під вартою визначено суму застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів доходів громадян, що становить 147280,00 гривень. З 24.07.2017 року по 23.10.2018 року він перебував в слідчому ізоляторі під вартою, що підтверджується довідкою про звільнення серії ДОН № 01544. Під час перебування під вартою позивач неодноразово звертався до медичного пункту зі скаргами на здоров`я та перебував на стаціонарному лікуванні в медичній частині в період з 11.04.2018 року по 16.05.2018 року, що підтверджується листами державної установи «Маріупольський слідчий ізолятор» від 12.10.2017 року № 5/6799, від 03.11.2017 року № 5/7498, від 23.06.2018 року № 5/4970, від 21.08.2018 року № 5/6486. Вироком Великоновосілківського районного суду Донецької області від 10.08.2020 року позивача визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення злочину передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки. На підставі ст. 75, 76 КК України звільнено від відбування покарання з випробовуванням, строком на 1 рік, якщо він у вказаний період часу не скоїть новий злочин та виконає покладені на нього судом обов`язки. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 08.02.2021 року вирок Великоновосілківського районного суду Донецької області від 10.08.2020 року скасовано, кримінальне провадження закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України. Ухвалою Верховного Суду від 12.05.2021 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Донецького апеляційного суду від 08.02.2021 року. Таким чином, позивач протягом 42 місяців та 14 днів незаконно перебував під слідством і судом, більш того протягом 14 місяців та 26 днів незаконно тримався під вартою внаслідок необґрунтованого кримінального переслідування, що полягало у незаконному порушенні кримінальної справи відносно нього, незаконному пред`явленні йому обвинувачення, взятті та триманні під вартою з 27.07.2017 року по 23.10.2018 року, довготривалому розгляді справи з 25.07.2017 року до 08.02.2021 року, чим йому було завдано моральної шкоди. За викладених обставин, були порушені його конституційні справа та свободи, була спотворена репутація та чесне ім`я позивача. Таким чином, предметом даного позову є вирішення питання щодо стягнення моральної шкоди на користь позивача за: 1) незаконне повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення; 2)незаконне взяття і тримання під вартою; 3) незаконне засудження. Просив суд стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на його користь 565933,32 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди за незаконне перебування під слідством і судом та незаконне тримання під вартою. Рішенням Великоновосілківського районного суду Донецької області від 19 вересня 2022 року задоволено позовні вимоги. Стягнуто із Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНН НОМЕР_1 , в порядку відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, моральну шкоду у розмірі 565933 (п`ятсот шістдесят п`ять тисяч дев`ятсот тридцять три) грн. 32 коп. В апеляційній скарзі відповідач заступник керівника Донецької обласної прокуратури, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції змінити, зменшивши суму відшкодування моральної шкоди до 276 250 грн. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам. У відзиві позивач просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. У відзиві відповідач Головне управління Національної поліції в Донецькій областіпросила апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове. 01.12.2022 року на електрону адресу суду апеляційної інстанції надійшло клопотання від позивача про розгляд справи без його участі. Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від24лютого 2022 року у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан. Розпорядженням голови Верховного Суду № 40/0/9-22 від 22 липня 2022 року «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» відповідно до ч.7ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Донецького апеляційного суду на Дніпровський апеляційний суд. Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з відповіді ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор» від 18.09.2017 р. за № 4/6146, з 27.07.2017 року в Державній установі «Маріупольський слідчий ізолятор» утримувався ув`язнений ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 27.07.2017 року з ІТТ м. Маріуполя прибув ув`язнений ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ч.2 ст. 189 КК України з тілесними ушкодженнями, а саме: забій лоба у лівій скроні, забій лівого плечового суглоба, спини праворуч. Внесено до книги обліку інформації про події Маріупольського слідчого ізолятора за № 70 від 27.07.2017 року о 18 годин 25 хвилин; про факт виявлення тілесних ушкоджень у ув`язненого ОСОБА_2 було повідомлено оператору за номером 102; після чого до установи прибув оперуповноважений Кальміуського ВП ГУНП в Донецькій області лейтенант поліції Гріппа Н.Ф. для встановлення обставин їх утворення ЄО № 13515 від 27.07.2017 року. Вказане підтверджується Книгою 2234 обліку інформації про події в Маріупольському слідчому ізоляторі (випискою), запис 70, медичною довідкою медичної частини ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор» б/н, без дати. Згідно висновку експерта № 842 від 02.08.2017 р., виявлені у ОСОБА_1 тілесні ушкодження …, утворилися від дії тупих предметів, можливо, в зазначений термін, при описаних обставинах постанови, а також при обставинах, вказаних оглянутим (заподіяли тілесні ушкодження 24.07.2017 р. о 19-00 год. співробітники поліції), по ступеню тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень. Як вбачається з відповіді ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор» від 12.10.2017 р. № 5/6799, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звертався до медичної частини зі скаргами на головну біль. З анамнезу відомо, що раніше був струс головного мозку. Призначалось симптоматичне лікування. 11.10.2017 ОСОБА_2 було проведено КТ головного мозку. Згідно висновку МРТ головного мозку ОСОБА_1 від 11.10.2017 р., «МР-признаков очагового и диффузного поражения паренхимы обеих гемисфер головного мозга, юзжечка, стволовых структур, мозговых оболочек на момент исследования не выявлено. Легкое расширение убарахноидальных конвекситальных ликворных пространств» (російською). З метою уточнення діагнозу та корекції подальшого лікування 11.10.2017 ОСОБА_2 було проведено КТ головного мозку. Але висновок обстеження, не дивлячись на неодноразові прохання співробітників медичної частини, родичами ОСОБА_2 до медичної частини Маріупольського СІЗО представлено не було. Згідно відповіді ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор» від 03.11.2017 р. № 5/7498, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звертався до медичної частини зі скаргами на головну біль 22.08.2017, 28.08.2017, 25.09.2017, 23.10.2017, 30.10.2017. Зі слів ОСОБА_2 відомо, що раніше був струс головного мозку (підтверджуючих документів не було представлено). При кожному зверненні йому призначалось амбулаторне симптоматичне лікування. У відповіді ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор» від 25.03.2018 р. № 5/4234 вказано, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був 15.05.2018 консультований неврологам міської лікарні №1 м. Маріуполя. Заключний діагноз: посттравматична енцефалопатія Іст. у вигляді вираженого церебрастенічного цефалгічного синдрому. Також, у відповіді ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор» від 23.06.2018 р. № 5/4970, зазначено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 прибув до Маріупольського слідчого ізолятора. З анамнезу: переніс струс головного мозку в 2005, 2013, 2017 р. Взятий на Д облік з приводу церабрастенічного синдрому на фоні перенесених ЧМТ?. У зв`язку з постійними головними болями було проведено МРТ головного мозку, заключения - ознаків вогнищної та дифузної поразки гемісфер головного мозку, мозжечка, стволових структур, мозгових оболонок не виявлено; незначне розширення субарахноідальних конвекситальних лікворних просторів. Знаходився на стаціонарному лікуванні в медичній частині з 11.04.2018 по 16.05.2018 з приводу наслідків ЧМТ з цефалгічним синдромом, отримував судинну, метаболічну терапію. Для поточнення діагнозу 15.05.2018 був консультований лікарем невропатологом в міській лікарні №1 м. Маріуполя, діагноз: посттравматична енцефалопатія 1 ст. у вигляді вираженого церебрастенічного синдрому. Рекомендовано дообстеження УЗДГ магістральних сосудів шиї, голови, У31 щитовидної залози. 14.06.2018 було проведено УЗІ щитовидної залози, заключення - ехографічно без структурних змінень; УЗДГ магістральних артерій шиї, голови, (заключення додається) рекомендовано лікування у невропатолога. 14.06.2018 консультований лікарем ендокринологом, заключення без видимих ендокринних патологий; повторно консультований лікарем невропатологом, заключения - дисциркуляторна посттравматична енцефалопатія 1 ст. зі стойкою цефалгією, ліквородинамічними кризами, остеохондроз шийного відділу хребта. Рекомендовано продовження судинної, протизапальної терапії. Вказані інформація, у відповідній частині підтверджується висновком лікаря «Код здоров`я» від 14.06.2018 р. Аналогічна інформація міститься у відповіді ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор» від 21.08.2018 р. № 5/6486. Крім того, судом першої інстанції було встановлено, що у зазначених документах прізвище позивача зазначено як « ОСОБА_3 » замість правильного « ОСОБА_4 ». Проте, оскільки обставини, зазначені у даних документах та їх доказова належність до даного провадження, складання стосовно позивача у справі не оспорюються іншими учасниками справи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що під час написання прізвища позивача сталася помилка, яка не впливає на висновки суду у даному рішенні, сумніви щодо того, що дані документи складені стосовно саме позивача у справі відсутні. Як вбачається з ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполь Донецької області від 22.07.2017 р., слідчому СУ Головного управління Національної поліції в Донецькій області Єрмолаєвій Т.Г. дозволено провести обшук в житловому будинку, подвір`ї та інших спорудах, що знаходяться на подвір`ї житлового будинку за місцем реєстрації та фактичного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , у рамках кримінального провадження за № 12017050000000189 від 24.05.2017 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України. Таку слідчу дію проведено 24.07.2017 р., що вбачається з відповідного протоколу. В ході обшуку нічого виявлено та віднайдено не було. Згідно даних довідки про звільнення серії ДОН № 01544, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відбував покарання в установах Державної кримінально-виконавчої служби з 24.07.2017 р. по 23.10.2018 р., звільнений ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор» на підставі ухвали Великоновосілківського районного суду Донецької області від 17.10.2018 р. , застава 147 280,0 грн. Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 27.07.2017 р., до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді взяття під варту у кримінальному провадженні за № 12017050000000189 від 24.05.2017 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України на 60 діб, до 21.09.2017 р. 18.09.2017 р. кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 передано до Великоновосілківського районного суду Донецької області з обвинувальним актом, у встановлені строки, ухвалою суду від 18.09.2017 р. відкрито провадження по справі, призначено підготовче судове засідання на 20.09.2017 р., у строк, відповідно до вимог КПК. 20.09.2017 р. строк запобіжного заходу ОСОБА_1 було продовжено до 19.11.2017 р., на 60 днів ухвалою Великоновосілківського районного суду. 18.10.2017 р. по кримінальному провадженню у відношенні ОСОБА_1 призначено судовий розгляд на 09.11.2017 р. 09.11.2017 р. строк запобіжного заходу ОСОБА_1 було продовжено до 07.01.2018 р., на 60 днів ухвалою Великоновосілківського районного суду. Також, 19.12.2017 р. строк запобіжного заходу у вигляді взяття під варту ОСОБА_1 продовжено ухвалою суд до 16.02.2018 р.; 30.01.2018 р. строк запобіжного заходу продовжено на 60 днів, до 31.03.2018 р.; 21.03.2018 р. строк запобіжного заходу продовжено на 60 днів до 19.05.2018 р.; 05.05.2018 р. строк запобіжного заходу продовжено на наступні 60 днів, до 02.07.2018 р.; 26.06.2018 р. запобіжний захід залишено без змін, продовжено на наступні 60 днів, до 24.08.2018 р. Надалі також строк запобіжного заходу у відношенні ОСОБА_1 неодноразово продовжувався. 17.10.2018 р. ухвалою суду строк запобіжного заходу ОСОБА_1 продовжено на 60 днів, до 15.12.2018 р. з визначенням застави у розмірі 147280 грн. (в еквіваленті). 10.08.2020 р. Великоновосілківський районним судом Донецької області у відношенні ОСОБА_1 ухвалено вирок, яким ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 189 ч. 2 КК України, призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки, застосовано положення ст. 75 КК України та звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням строком на 1 рік та покладено обов`язки, визначені ст. 76 КК України. 08.02.2021 р. Донецьким апеляційним судом вирок суду першої інстанції скасовано, кримінальне провадження у відношенні ОСОБА_1 закрито відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку зі встановленням в діянні ОСОБА_1 відсутності складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України. 12.05.2021 р. Верховним судом постановлено ухвалу, якою відмовлено у відкритті кримінального провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Донецького апеляційного суду від 08.02.2021 р. Позивач перебував під судовим слідством та судом 42 місяці 14 днів (з 25.07.2017 (проведено обшук 24.07.2017 р.) по 08.02.2021 р.(дата постановлення ухвали Донецького апеляційного суду), що не оспорювалось сторонами кримінального провадження. З цього періоду 14 місяців 26 днів тримався під вартою за даним кримінальним провадженням (з 27.07.2017 р. по 23.10.2018 р.). Вказане також не оспорювалось відповідачами. Суд задовольняючи позовні вимоги, виходив з доведеності факту понесення позивачем моральних страждань та переживань з приводу порушеного кримінального провадження та розгляду кримінального провадження, що призвели до зміни звичного укладу життя та порушення нормальних життєвих зав`язків. Визначаючи суму матеріальної компенсації моральних страждань позивача суд, керуючись принципами розумності, виваженості та справедливості, із зазначенням в рішенні відповідного розрахунку, стягнув на користь позивача в порядку відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, моральну шкоду у розмірі 565933 (п`ятсот шістдесят п`ять тисяч дев`ятсот тридцять три) грн. 32 коп. Апеляційний суд погоджується з висновком суду та зазначає наступне. Згідно до вимог статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди і відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно достатті 56 Конституції Україникожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно з частиною другоюстатті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. В частинах 1, 2, 7ст.1176 ЦК України закріплено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України від 01 грудня 1994 року №266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»(далі - Закон). Статтею 1 Закону встановлено, що відповідно до положень цьогоЗаконупідлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Відповідно достатті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду`право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цимЗаконом, виникає у випадках: - постановлення виправдувального вироку суду; - встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; - закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; - закриття справи про адміністративне правопорушення. Перелік підстав, за наявності яких виникає право на відшкодування моральної та матеріальної шкоди відповідно до вимог Закону, є вичерпним. Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнового) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних або фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші підстави, що мають значення для вирішення спору. Відповідно до п.2 ч.2 ст.1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт. Відповідно до ч.5 ст.4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Статтями 3, 4 Закону визначено, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відповідно до ч.2 ст.1 Закону, у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року). Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тобто, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати. В п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди зазначено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Згідно із правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини 3статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду`відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому при вирішенні цього питання необхідно виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Згідно з пунктом 1-1 частини першої статті 2 Закону, встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів є підставою для виникнення права на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом. За приписами пункту 14 частини першоїстатті 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Відповідно до частин першої та другоїстатті 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. Обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченомустаттею 291 цього Кодексу. У частині першійстатті 278 КПК України визначено, що письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. У пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину. Відповідно достатті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та надані докази і прийшов до правильного висновку, що позивач має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди, оскільки порушення та розгляд кримінального провадження призвели до зміни звичного укладу життя та порушення нормальних життєвих зв`язків позивача. Також апеляційний суд погоджується з наданим розрахунком моральної шкоди, оскільки він зроблений з урахуванням вищезазначених вимог закону, Закону України «Про державний бюджет України» (на час розгляду справи), яким встановлено мінімальну заробітну плату - 6 500 гривень, врахуванням періоду знаходження позивача під слідством та судом, а саме 42 місяці 14 днів (з 25.07.2017 року (проведено обшук 24.07.2017 року) по 08.02.2021 року (дата постановлення ухвали Донецького апеляційного суду), що не оспорювалось сторонами кримінального провадження. З цього періоду 14 місяців 26 днів тримався під вартою за даним кримінальним провадженням (з 27.07.2017 року по 23.10.2018 року). Отже, гарантований державою мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди становить: 6500 грн. х 42 місяці + (6500/30+14 днів) = 276 033,33 грн. Зазначений розрахунок не спростований сторонами. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19) дійшла висновку, що мінімальний розмір моральної шкоди у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Вказане також вбачається й з висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 13.07.2022 р. по справі № 128/848/21. Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про те, що судом першої інстації було безпідставно збільшено розмір моральної шкоди, зважаючи на наступне. Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати. Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування. Така правова позиція узгоджується із постановою ВС від 14.09.2022 року у справі № 415/1009/21. При цьому, враховуючи ступінь негативного впливу на життя позивача внаслідок кримінального переслідування, а також його безпосереднє перебування під вартою у кримінальному провадженні 14 місяців 26 днів, внаслідок чого він відчував моральні страждання, погіршення стану фізичного здоров`я, в нього були порушені сталі соціальні зв`язки, що можна зрозуміти й самого характеру обмежень, які застосовуються до особи під час перебування під вартою, беручи до уваги глибину і тривалість моральних страждань позивача, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо збільшення розміру гарантованого державою мінімального розміру відшкодування моральної шкоди до 565 933,32 грн., оскільки такий розмір буде розумним та справедливим. При розрахунку вказаного розміру відшкодування моральної шкоди, застосовано наступний розрахунок: 6500 грн. х 42 місяці + (6500/30+14 днів) = 276 033,33 грн. 6500 х 14 місяці + (6500/30 х 26 днів)=96 633,33 х 3(коефіцієнт)=289 899,99 грн. 276 033,33+289 899,99 = 565 933,32. При цьому, стягнення моральної шкоди саме у сумі, вказаній позивачем не призведе до його безпідставного збагачення, а буде справедливим відшкодуванням понесених ним моральних страждань. Отже, в цій частині колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача Донецької обласної прокуратури. Разом з тим, суд першої інстанції, зазначаючи про порядок стягнення шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунка, не врахував, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Тому відсутня необхідність зазначення в резолютивній частині рішення таких відомостей про суб`єкта його виконання, тобто орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, номер чи вид рахунків, з якого має бути здійснено безспірне стягнення/списання. Такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не в резолютивній частині рішення суду (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)). Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі №757/63732/18. Суд першої інстанції вказаного не врахував та дійшов помилкового висновку щодо визначення порядку стягнення моральної шкоди з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України переглядає справуза навними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Та не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права. З урахуванням необхідності врахування висносків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від10 листопада 2021 року та підстав апеляційного оскарження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Донецької обласної прокуратури підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині слід змінимти, в частині визначення порядку стягнення моральної шкоди. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку щодо часткового задовлення апеляційної скарги та зміни рішення суду першої інстанції в частині визначення порядку стягнення моральної шкоди. В іншій оскаржуваній частині рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 19 вересня 2022 року залишити без змін. Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно ч.13 ст.141 України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки за результатами розгляду апеляційної скарги судом апеляційної інстанції фактично змінено резолютивну частину оскаржуваного рішення, з інших підстав, ніж вказані в доводах скарги, то підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись ст.ст. 259,268,374,376,381-384 ЦПК України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури задовольнити частково. Рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 19 вересня 2022 року змінити, виключивши з другого абзацу резолютивної частини рішення словосполучення шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. В іншій частині рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 19 вересня 2022 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Головуючий О.В. Свистунова Судді: Т.П. Красвітна І.А. Єлізаренко