Постанова 4852 № 280/9906/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 03 листопада 2022 року м. Дніпросправа № 280/9906/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач), суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.05.2022 року (головуючий суддя Бойченко Ю.П.) в адміністративній справі №280/9906/21 за позовом ОСОБА_1 до відповідачів: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (відповідач-1), Державної судової адміністрації України (відповідач-2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: Позивачка, ОСОБА_1 , звернулась 20.10.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідачів: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (відповідач-1), Державної судової адміністрації України (відповідач-2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області, в якому просила: - визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47 320грн., згідно з частиною 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13.04.2020; - зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області нарахувати та сплатити невиплачену суддівську винагороду судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що встановлений з 01 січня 2020 року, за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у розмірі 93 749, 66 грн.; Також просила звернути до негайного виконання рішення в межах суми стягнення суддівської винагороди за один місяць. Позов обґрунтовано тим, що позивачка обіймає посаду судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя та отримує суддівську винагороду відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII. З 18.04.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-IX, яким встановлено обмеження нарахування суддівської винагороди десятьма розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, на період дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби. Отже, у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 позивач отримувала суддівську винагороду в обмеженому розмірі, що суперечить положенням статті 130 Конституції України та нормам Закону №1402-VIII. Вважає, що у спірних правовідносинах норми Конституції України підлягають застосуванню як норми прямої дії, а тому виплата суддівської винагороди у заниженому розмірі є протиправною. Також посилається на Рішення Конституційного Суду України, зокрема, від 28.08.2020 №10-р/2020. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16.05.2022 позов задоволено частково: - стягнуто на користь ОСОБА_1 шляхом безспірного списання з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, в порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» недоплачену суму суддівської винагороди за період 18.04.2020 по 27.08.2020 включно в розмірі 93 749 гривень 66 коп., з утриманням з цієї суми передбачених законодавством України податків та обов`язкових платежів при її виплаті. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що протягом періоду з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно відповідачем 1 нараховувалась суддівська винагорода позивача у визначеному ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розмірі, але виплачувалась із застосуванням обмежень встановлених з 18.04.2020 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Зазначив, що саме акт парламенту України щодо обмеження розміру суддівської винагороди є тим рішенням, яке порушило права позивача, а відповідач 1 в силу вимог нормативних актів України не мав свободи вибору під час вчинення оскаржуваних дій (в іншому випадку органи Державної казначейської служби України не прийняли б до виконання документи на виплату суддівської винагороди, в тому числі і позивачу, у зв`язку із невиконанням вимог ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»). Зауважив, що належним способом захисту порушеного права, який дозволить уникнути негативних наслідків, є стягнення на користь позивача шляхом безспірного списання з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є відповідач 2, в порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» недоплаченої суми суддівської винагороди за період 18.04.2020 по 27.08.2020 включно в розмірі 93 749,66 грн., з утриманням з цієї суми передбачених законодавством України податків та обов`язкових платежів при її виплаті. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. Вказує, що Рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 не може впливати на спірні правовідносини, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності. В частині відмови у задоволенні позову рішення суду першої інстанції не оскаржується. Третьою особою (Головним управлінням Державної казначейської служби України у Запорізькій області ) подано клопотання, в якому вказує, що в матеріалах справи містяться пояснення від 101.11.2021 №04-12-10/9465 на позовну заяву і Головне управління підтримує викладену позицію. Так, відповідно до пояснень від 08.11.2021 вх.№64582 (а.с.41-43) Головне управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області не володіє інформацією щодо взаємовідносин між позивачем та відповідачем 1 у цій справі, а здійснює лише розрахунково-касове обслуговування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області. Відтак, не може надати будь-які дані, на підставі яких суд міг би встановити наявність або відсутність обставин, що мають значення для справи. Справа розглянута в письмовому провадженні у відповідності до вимог ст. 311 КАС України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 призначена на посаду судді Приморського районного суду Запорізької області строком на п`ять років відповідно до Указу Президента України «Про призначення суддів» від 18.10.2013 №571/2013. Указом Президента України «Про переведення суддів» від 25.09.2015 №564/2015 позивача переведено у межах п`ятирічного строку на роботу на посаді судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя. У період з 18.04.2020 до 27.08.2020 включно позивачці нараховувалася суддівська винагорода в повному обсязі, проте виплачувалась в обмеженому розмірі відповідно до статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (зі змінами, внесеними Законом №553-IX) - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. Так, відповідно до Довідки про нараховану та фактично виплачену суддівську винагороду за період з 01.01.2020 по 31.08.2020 судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Звєздовій Н.С. (від 30.10.2020 №08-02/1236) сума обмеження відповідно до статті 29 Закону №294-IX (зі змінами, внесеними Законом №553-IX) за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 становить 93 749,66 грн. В подальшому, з 28.08.2020 відбулось відновлення виплати суддівської винагороди без обмеження у зв`язку з тим, що рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: - частин 1, 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами; - абзацу 9 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ. Позивачка вважає протиправним обмеження суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 28.08.2020. Суд першої інстанції позов задовольнив частково. Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи. Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII. Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України. Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. За приписами ст. 130 Конституції України Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (з урахуванням рішення Констутуційного Суду України від 11.03.2020 №4-р/2020 у справі №1-304/2019(7155/19). До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду. Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду. Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду. Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду. Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу. Отже, виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів» може визначатися розмір суддівської винагороди і цей розмір має відповідати нормам зазначеного закону. При цьому норми права, які містяться у зазначеній статті є зрозумілими та доступними для зацікавлених осіб, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні, а також є спеціальними та, в силу вимог ст. 130 Конституції України, мають вищу юридичну силу відносно інших актів законодавства і тому мають виконуватися. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ - Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» був доповнений статтею 29 наступного змісту: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).». Слід зазначити, що Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ набрав чинності 18.04.2020, після опублікування його у газеті Голос України від 17.04.2020 №

68. Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» будь-яких змін не вносилось, отже, впроваджені Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ обмеження розміру суддівської винагороди не відповідають приписам ст. 130 Конституції України. Відтак, Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ в частині зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає вимогам ст. 130 Конституції України (не є законом про судоустрій, а тому не може бути застосований до визначення розміру виплати суддівської винагороди. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У рішенні Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та у рішенні Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 у справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) Європейським судом з прав людини фактично надане тлумачення змісту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та змісту верховенства права, згідно з яким національне законодавство має бути чітким та узгодженим, відповідати вимозі "якості" закону, забезпечувати адекватний захист осіб від свавільного втручання у права заявника, а у разі протилежного (тобто у разі неоднозначного трактування норми права) підлягає застосуванню найбільш сприятливий для заявника підхід. Положення Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ в частині обмеження розміру суддівської винагороди не можна визнати такими, що відповідають принципам якості та правової визначеності закону, вони очевидно не відповідають приписам ст. 8 Конституції України в частині їх відповідності ст. 130 Конституції України. Таким чином, вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов`язком відповідачів і повинно вирішуватись у встановленому Законом України «Про судоустрій і статус суддів» порядку, оскільки є невід`ємним елементом гарантій незалежності суддів, які встановлені Конституцією України. Право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов`язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету. Обмеження права на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі є порушенням вимог ст.ст. 8, 19, 130 Конституції України, ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст. 1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а державний орган, який не дотримується своїх власних процедур, не повинен мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 у справі №1-14/2020 (230/20) положення частин 1, 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 року № 294-IX зі змінами визнані неконституційними. Відтак, впроваджені Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ обмеження розміру суддівської винагороди призвели до порушення права позивачки на належний розмір суддівської винагороди, розмір якої визначений ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Матеріалами справи підтверджується, що протягом періоду з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно відповідачем-1 нараховувалась суддівська винагорода позивачці у визначеному статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розмірі, натомість виплачувалась суддівська винагорода із застосуванням обмежень встановлених з 18.04.2020 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». В силу приписів ст.ст. 23, 51 Бюджетного кодексу України відповідач-1, як розпорядник бюджетних коштів, зобов`язаний виконувати вимоги Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Однак, невідповідність норм Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ, а відтак і Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», в частині обмеження розміру суддівської винагороди вимогам до якості та правової визначеності закону, - не може покладати на відповідача-1 відповідальність у вигляді визнання протиправними його дій, вчинених на виконання зазначених актів законодавства. В даному випадку визнання Конституційним Судом України зазначеного акту парламенту України неконституційними в частині впровадженого обмеження, в тому числі суддівської винагороди, є достатньою сатисфакцією вимог позивачки в частині визнання протиправними дій відповідача-1 щодо невиплати позивачці суддівської винагороди протягом спірного періоду в належному розмірі. При цьому, саме акт парламенту України щодо обмеження розміру суддівської винагороди є тим рішенням, яке порушило права позивачки, а відповідач-1 в силу вимог нормативних актів України не мав свободи вибору під час вчинення оскаржуваних дій (в іншому випадку органи Державної казначейської служби України не прийняли б до виконання документи на виплату суддівської винагороди, в тому числі і позивачу, у зв`язку із невиконанням вимог ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»). Щодо вимоги позивачки про зобов`язання відповідача-1 нарахувати та сплатити невиплачену суддівську винагороду судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що встановлений з 01 січня 2020 року, за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у розмірі 93 749, 66 грн. колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про таке. Матеріалами справи, зокрема, довідкою відповідача-1 від 30.10.2020 №08-02/1236 підтверджується, що розрахунок суддівської винагороди позивачки здійснювався на загальних підставах, тобто належні позивачу суми були нараховані, проте виплачені з обмеженнями, передбаченими Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ; при цьому такі обмеження становили 93749, 66 грн. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що у пункті 74 постанови від 03.03.2021 у справі №340/1916/20 Верховний Суд зазначив: «…розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону №1402-VIII, тож позивач має право на те, щоб йому виплатили недоотримані кошти (заборгованість). У такому контексті можемо говорити про те, що є підстави для стягнення заборгованої суми, що вимагає від суду першої інстанції встановити, серед іншого, розмір заборгованості, а також встановити належного відповідача чи відповідачів за такими вимогами, якщо для цього будуть підстави». Враховуючи наведене, суд першої інстанції зазначив, що належним способом захисту порушеного права позивача є стягнення недоплаченої суми суддівської винагороди. Відтак, в силу приписів ч. 2 ст. 9 КАС України суд першої інстанції обґрунтовано вийшов за межі заявлених позовних вимог. В силу статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Частиною 6 статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів України» передбачено, що видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку. Бюджетним кодексом України визначено, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України (ч.2 ст.4 вказаного Кодексу). Згідно з частинами 1 та 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено Законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються Законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Частиною 1 статті 51 Бюджетного кодексу України визначено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах. З вищевикладеного вбачається, що видатки на заробітну плату та інші видатки на утримання судів здійснюються виключно в межах затверджених кошторисів. Відтак, відповідач-1 не матиме можливості виконати рішення суду в частині виплати недоплаченої позивачці суми у зв`язку із відсутністю у кошторисі асигнувань на його виконання. Окрім того, враховуючи критичну ситуацію з фінансовим забезпеченням судів в 2022 році, виконання рішення суду за рахунок поточних видатків матиме негативні наслідки, в тому числі, у вигляді затримки виплати заробітної плати працівникам місцевих загальних судів Запорізької області. В той же час, частиною 1 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (Порядок №845). Списання коштів державного бюджету за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів згідно Порядку №845 здійснюється шляхом безспірного списання. Відповідно до пункту 47 Порядку №845 безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих: органом Казначейства документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; органом Казначейства інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника; керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього Порядку документів та відомостей. Системний аналіз Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядку №845 дають підстави для висновку, що для стягнення коштів з державного органу за бюджетною програмою, передбаченою для забезпечення виконання рішень суду, резолютивна частина рішення обов`язково має містити рішення про стягнення коштів за вказаною бюджетною програмою. З урахуванням зазначеного, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушеного права, який дозволить уникнути негативних наслідків, є стягнення на користь позивачки шляхом безспірного списання з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є відповідач 2, в порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» недоплаченої суми суддівської винагороди за період 18.04.2020 по 27.08.2020 включно в розмірі 93 749,66 грн., з утриманням з цієї суми передбачених законодавством України податків та обов`язкових платежів при її виплаті. Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову. Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи відповідача спростовуються доводами, викладеними позивачем та нормами законодавства України, що регулює дані правовідносини. Доводи апеляційної скарги щодо суті спору не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування. Виходячи з результатів апеляційного перегляду не підлягають розподілу судові витрати. Керуючись 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.05.2022 залишити без змін. Постанова набирає законної сили 03.11.2022 та може бути оскаржена до Верховного Суду в силу п.2 ч.5 ст. 328 КАС України протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом 30-ти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова суддя Л.А. Божко суддя О.М. Лукманова