Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/18937/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 листопада 2022 року справа №200/18937/21 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Гаврищук Т.Г., суддів Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 липня 2022 р. у справі №200/18937/21 (головуючий І інстанції І.М. Тарасенко) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,- УСТАНОВИВ: Позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі відповідач-2) в якому просила: - визнати протиправними дії та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області № 050650005695 від 25.11.2021 року щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком за нормами частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.11.2021 року про призначення пенсії за віком з 16.12.2021 року за нормами ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням трудового стажу зазначеного у трудовій книжці серія НОМЕР_1 від 05.03.1982 року (а.с. 1-3). Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13 липня 2022 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області №050650005695 від 25.11.2021 року щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком за нормами частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.11.2021 року про призначення пенсії за віком з 16.12.2021 року за нормами ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням трудового стажу зазначеного у трудовій книжці серія НОМЕР_1 від 05.03.1982 року (а.с. 44-46). Не погодившись з судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування апеляційної скарги апелянтом зазначено, що до загального стажу роботи позивача управлінням правомірно не враховані періоди роботи за записами трудової книжки у зв`язку з тим, що на першій сторінці (титульний аркуш) наявне виправлення в даті народження та відсутні відповідні записи про внесені зміни. Крім того, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача. Виключними дискреційними повноваженнями наділені органи Пенсійного Фонду України на прийняття рішення про призначення пенсії (здійснення перерахунку, переведення пенсії з одного виду на інший) та визначення підстав за яких призначається (перераховується) пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні (перерахунку). Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , є громадянином України, що підтверджується паспортом НОМЕР_3 (а.с. 5). 23 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернулась до територіального органу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з заявою про призначення пенсії за віком. Автоматичним розподілом справ в електронній підсистемі було визначено, що розгляд заяви ОСОБА_1 здійснюється відділом пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області. Вказана заява відповідно до принципу екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань була направлена на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області № 050650005695 від 25.11.2021 року, ОСОБА_1 було відмовлено в призначенні пенсії, у зв`язку із недостатністю страхового стажу. Позивачу не було враховано під час розрахунку стажу трудову книжку НОМЕР_1 та відповідно періоди роботи позивача до 02.07.2001 року, у зв`язку із тим що на титульній сторінці трудової книжки позивачки НОМЕР_1 , маються виправлення дати народження позивача (а.с. 13). Отже, спірним питання даної справи є законність дій відповідача, щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 та зарахування до її страхового стажу періодів роботи до 02.07.2001 року, у зв`язку із тим що на титульній сторінці трудової книжки позивачки НОМЕР_1 , є виправлення дати народження. Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Статтею 113 Закону № 1058-IV передбачено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат. Відповідно до ст. 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 28 років. Згідно з частиною першою статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону (частини друга, п`ята статті 45 Закону № 1058-IV). Відповідно до статті 62 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України № 63 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту Порядок). Пунктом 1 Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Отже, додаткові документи для підтвердження стажу роботи вимагаються лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637). Згідно з п. 1, 3 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Щодо доводів апелянта, що до загального стажу роботи позивача управлінням правомірно не враховані періоди роботи за записами трудової книжки у зв`язку з тим, що на першій сторінці (титульний аркуш) наявне виправлення в даті народження та відсутні відповідні записи про внесені зміни., суд зазначає наступне. Відповідно до п.1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.85) (далі - Інструкція №162), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Згідно з п.2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я по батькові, дату народження, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться. Відповідно до п.2.3 Інструкції №162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Пунктом 8.1 Інструкції №162 визначено, що контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється у порядку, передбаченому Постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 6 вересня 1973 р. № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" (СП СРСР, 1973, N 21, ст. 115). Згідно з п. 18 цієї Постанови відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яку призначає наказ (розпорядження) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Дані нормативно-правові акти втратили чинність з прийняттям наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58 про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі - Інструкція №58), яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за №

110. Відповідно до п. 2.13. Інструкції №58 зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів. За приписами п.4.1 ч.1 Інструкції №58 записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Враховуючи викладене суд критично оцінює твердження органу ПФУ як підставу для відмови у призначенні позивачу пенсії, оскільки Інструкція №162 та Інструкція №58 у випадку порушення порядку заповнення трудової книжки вперше не передбачає її недійсності або нікчемності усіх записів у неї, тобто настання абсолютних наслідків для особи, щодо якої вона складена. Крім того, відповідно до п. 8.1 Інструкції №162 , п. 18 Постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 6 вересня 1973 р. № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок несе спеціально уповноважена особа, яку призначає наказ (розпорядження) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Відтак недотримання правил заповнення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17. Крім того, орган Пенсійного фонду наділений правом звернення до підприємств із відповідними запитами щодо підтвердження певних відомостей щодо особи, яка звертається за призначенням пенсії. Проте, доказів використання такого права відповідачем суду не надано. Суд апеляційної інстанції зауважує, що виправлена дата народження позивача ІНФОРМАЦІЯ_2 співпадає з датою народження позивача, яка вказана в паспорті громадянина України позивача. А отже дана інформація є вірною. Таким чином у відповідача були наявні підстави для зарахування періодів стажу роботи позивача до страхового стажу, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що таке рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню. Стосовно втручання в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, колегія суддів зазначає. Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13. За унормуванням п. 7 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України. За приписами ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. За таких обставин позов підлягає задоволенню, як вірно зазначено судом першої інстанції. Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 липня 2022р. у справі №200/18937/21 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 липня 2022р. у справі №200/18937/21 - залишити без змін. Повне судове рішення складено 29 листопада 2022 року. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук Судді: А.А. Блохін І.В. Сіваченко