Постанова Київський апеляційний суд № 757/26724/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 757/26724/20-ц провадження № 22-ц/824/615/2022 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 листопада 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Кирилюк Г.М., суддів: Рейнарт І. М., Семенюк Т. А. при секретарі Примушку О. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , до Національної поліції України Головне слідче управління, Першої київської державної нотаріальної контори про зняття арешту з майна, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 червня 2021 року в складі судді Новака Р. В., встановив: 25.06.2020 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національної поліції України, Першої київської державної нотаріальної контори про зняття арешту з майна. Посилався на ті підстави, що 22.05.2020, при зверненні до Першої київської державної нотаріальної контори, йому стало відомо про те, що в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна зареєстровано обтяження: арешт нерухомого майна , реєстраційний номер 169-5788; зареєстровано 18.02.2005 о 16:04:32 за № 1695788; реєстратор - Перша київська державна нотаріальна контора; підстава обтяження - лист 10/2-1390, 24.03.1995, СУ ГУ МВС України; об`єкт обтяження - невизначене майно, все нерухоме майно; власник - ОСОБА_1 , причина відсутності коду; інша причина відсутності коду. Додаткові дані: р.2063-23, вх. 857 від 24.03.1995 року; заявник: Перша київська державна нотаріальна контора. При здійсненні вказаної реєстраційної дії нотаріусом порушено вимоги п.п. 2, 4 ст. 5, 7 Закону України "Про нотаріат", проведено реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) без підтвердження посилання на процесуальну дію та процесуальний документ посадової особи (слідчого, прокурора тощо) відповідно до вимог Кримінально-процесуального кодексу УРСР 1960 року. При цьому нотаріус (реєстратор) не звернув уваги на суттєве порушення законодавства України, а саме відсутність конкретно визначеного нерухомого майна фізичної особи, на яке має бути накладено арешт, а також на терміни позовної давності в кримінальному та цивільному законодавстві. До Першої київської нотаріальної контори складено запит Миронівської районної державної нотаріальної контори Київської області №244,01-26 від 22.05.2020, на який надано відповідь, що документів по даній справі не має через сплив термінів давності. Накладення обтяження на підставі листа, а не процесуального документа, порушено його право приватної власності щодо володіння, користування та розпорядження, яке підлягає захисту в судовому порядку. Національна поліція, Головне слідче управління, як правонаступник ГУ МВС України, України листом від 10.06.2020 "Про розгляд адвокатського запиту" надала відповідь, що на підставі наданих відомостей встановити номер кримінальної справи відповідно до положень КПК у редакції 1960 року, або кримінального провадження відповідно до положень КПК у редакції 2012 року, під час розслідування якої було накладено арешт на майно ОСОБА_1 , не має можливості. Згідно довідки серії ААА №0893737 Міністерства внутрішніх справ України, Департамент інформатизації, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Київ Україна на території України станом на 23.06.2020 до кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває. Посилаючись на те, що накладення арешту на все його майно призвело до порушення його права власності, на підставі ст. 41 Конституції України, ст. 391 ЦК України позивач просив суд: скасувати арешт майна: "невизначеного майна; всього нерухомого майна", яке належить громадянину України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженцю міста Києва, Україна, проживає: АДРЕСА_1 , внесене до " Відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна діє: Тип обтяження: арешт нерухомого майна, Реєстраційний номер 169-5788; Зареєстровано: 18.02.2005 року 16:04:32 за №1695788 реєстратором: Перша київська державна нотаріальна контора, Підстава обтяження: Лист, 10/2-1390, 24.03.1995 року, СУ ГУ МВС України; Об`єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно; Власник: ОСОБА_1 , причина відсутності коду; інша причина відсутності коду; Додаткові дані: р.2063-23, вх.857 від 24.03.1995 року; Заявник: Перша київська державна нотаріальна контора" на основі статей 41 Конституції України, статті 391 ЦК України. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 червня 2021 року в задоволенні вказаного позову відмовлено. 18.09.2021 ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 червня 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити. Стягнути з відповідачів Національної поліції Головного слідчого управління та Першої київської державної нотаріальної контори судові витрати, а саме: оплату довідки про несудимість в розмірі 215,52 грн, судовий збір в розмірі 860,80 грн та 1 282 грн на користь позивача. Посилався на ті підстави, що суд першої інстанції не захистив порушене право власності позивача, а також порушив норми матеріального і процесуального права. Звертає увагу, що в позовній заяві відповідачем є Національна поліція України Головне слідче управління. Позивач не заявляв клопотання про заміну відповідачів по справі. Чому суд змінив відповідача на Головне слідче управління Національної поліції України позивачу невідомо. Зазначив, що при наявності листа про накладення арешту Головного слідчого управління МВС України 1995 року, при створенні Національної поліції України Головне слідче управління залишилось в її складі, як процесуальний орган досудового слідства, і тому позивач звернувся з позовною заявою саме до Національної поліції України і його структурного підрозділу - Головного слідчого управління, як до однієї особи, як до відповідача 1, який надав суду відповідь, що ніяких доказів немає щодо матеріалів кримінальної справи і листа, на основі якого був накладений арешт на майно ОСОБА_1 , бо спливли всі строки зберігання документів в архівах Національної поліції України. Відповідачі не подали відзиву на позовну заяву, чим погодились з доводами позивача, а подані ними листи і клопотання носять доказовий характер того, що вони не заперечують проти зняття арешту з майна, яке належить на праві власності позивачу, через відсутність будь-яких даних та документів за спливом строків (термінів) давності. Вважає, що даний спір повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства, що відповідає судовій практиці Верховного Суду щодо зняття арешту з майна. Докази існування кримінального провадження у відношенні позивача відсутні. Правом надання відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористались. З надісланої на адресу суду копії свідоцтва про смерть стало відомо, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 помер. Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року апеляційне провадження зупинено до залучення до участі у справі правонаступника ОСОБА_3 . Правонаступником ОСОБА_1 до участі в справі залучено його дружину ОСОБА_2 . Заступник начальника Головного слідчого управління національної поліції України листом від 30.08.2022 повідомив, що відповідно до наказу МВС України від 06.07.2017 №570 "Про організацію діяльності органів досудового розслідування національної поліції України" орган досудового розслідування, яким являється ГСУ є структурним підрозділом апарату центрального органу управління НПУ, який згідно з кримінальним законодавством забезпечує досудове розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності слідчих органів національної поліції. У зв`язку з цим ГСУ НПУ не являється окремою юридичною особою, не має свого розрахункового рахунку, своєї печатки та не може представляти свої інтереси в судових та інших органах, як окремий підрозділ (а.с. 162, 163). Завідувач Першої київської державної нотаріальної контори в листі від 26.09.2022 просила розглядати справу без представника нотаріальної контори на весь час розгляду справи та прийняти рішення згідно діючого законодавства України (а.с.615). В судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Березіна С. Г. апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що згідно копії витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, 18.02.2005 за №1695788 реєстратором: Перша київська державна нотаріальна контора зареєстровано обтяження : арешт нерухомого майна; підстава обтяження: Лист,10/2 -1390, 24.03.1995,СУ ГУ МВС України; об`єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно; власник : ОСОБА_1 , причина відсутності коду: інша причина відсутності коду; додаткові дані: р.2063-23, вх.857 від 24.03.1995; заявник: Перша Київська державна нотаріальна контора. Пред`являючи позов, ОСОБА_1 посилався на те, що про накладення арешту на своє майно на підставі листа 10/2-1390, 24.03.1995, СУ ГУ МВС України він дізнався 22 травня 2020 року, коли звернувся до нотаріуса для оформлення договору купівлі-продажу належного йому домоволодіння. До кримінальної відповідальності він не притягався, а накладення арешту на все його майно призвело до порушення порушує його прав власника на розпорядження своїм майном. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на те, що заявлені вимоги підлягають розгляду у порядку кримінального судочинства. При цьому суд погодився з доводами представника ГСУ НП України, що він є неналежним відповідачем у даній справі. Будь-якого висновку з приводу неналежності Першої київської державної нотаріальної контори, до якої також пред`явлено позову, суд першої інстанції не зробив. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що даний спір підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства. Гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом. Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій статті 321 ЦК України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним із способів захисту права власності є гарантована статтею 391 цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном. Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном. Зокрема, відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення арешту на спірне майно, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. У разі закриття кримінальної справи постановою слідчого арешт майна згідно з частиною першою статті 214 КПК України 1960 року підлягав скасуванню на підставі цього ж процесуального рішення. Відповідно до пункту дев`ятого розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Дана норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення. З огляду на зазначене, на правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про припинення арешту майна, поширюються норми КПК України 1960 року. Проте положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі - або одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина перша статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина шоста статті 126). З наданих суду доказів вбачається, що на підставі наявних відомостей встановити номер кримінальної справи відповідно до КПК у редакції 1960 року, або кримінального провадження у редакції 2012 року, під час розслідування якої було накладено арешт на майно ОСОБА_1 , не можливо (а.с. 23). Із урахуванням викладеного, вирішення питання про припинення втручання у право власності позивача шляхом звернення до слідчого або прокурора на підставі КПК України 1960 року не буде ефективним способом захисту порушеного права. Згідно зі статтею 174 нині чинного КПК України як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому застосуванні відповідного заходу відпала потреба. Проте слідчий суддя, як і прокурор, наділений повноваженнями приймати рішення про припинення цього заходу виключно під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому чинним КПК України. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження до набрання чинності цим Кодексом, КПК України не передбачає. Водночас прокурор, слідчий суддя, суд, як і інші органи державної влади та їх посадові особи відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Однією з загальних засад кримінального провадження згідно з пунктом другим частини першої статті 7, частиною першою статті 9 КПК України є законність, що передбачає обов`язок, суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Суд кримінальної юрисдикції компетентний розглядати цивільний позов лише разом з кримінальною справою, яка надійшла до суду з обвинувальним висновком, і лише у разі, якщо його заявляє особа, котра зазнала матеріальної шкоди від злочину і пред`являє вимогу про її відшкодування до обвинуваченого або до осіб, які несуть матеріальну відповідальність за його дії (частина перша статті 28 КПК України 1960 року). ОСОБА_4 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , пред`явив позов не у зв`язку з завданням йому матеріальної шкоди обвинуваченим, а з підстави необґрунтованого обмеження його права власності на підставі листа слідчого СУ ГУ МВС України. Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2013 року у справі № 6-26цс13 та Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19), від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/1247/18 (провадження № 12-99гс19). Отже, висновок суду першої інстанції про те, що даний спір має розглядатися в порядку кримінального судочинства є необґрунтованим. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України). Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України). Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в його задоволенні. Як вбачається зі змісту позовної заяви, відповідачами, до яких пред`явлено позов, є: Національна поліція України Головне слідче управління; Перша київська державна нотаріальна контора. Відповідно до п. 136 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 р. №18/5, яка була чинною на час виникнення підстави обтяження - листа від 24.03.1995, накладення заборони реєструється державним нотаріусом в реєстрі для реєстрації заборон. У цьому ж реєстрі реєструються повідомлення судових і слідчих органів про накладення арешту на нерухоме майно, а також приватних нотаріусів, які посвідчили угоду, що буде підставою для накладання заборони відчуження майна. Відповідно до п.1.5 Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 09.06.99 №31/5 у редакції наказу від 18.08.2004 №85/4), реєстраторами Реєстру заборон, зокрема є державні нотаріальні контори, які уклали відповідні договори з Адміністратором і мають повний доступ до Реєстру заборон через комп`ютерну мережу. Реєстратори приймають заяви про реєстрацію обтяження об`єкта нерухомого майна від державних нотаріальних контор та приватних нотаріусів, які не є Реєстраторами, посадових осіб виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад, судів та слідчих органів та постанови про арешт майна боржника органів державної виконавчої служби та інших осіб, визначених цим Положенням; уносять та вилучають записи до (з) Реєстру заборон про заборони, арешти щодо нерухомого майна; отримують (видають) витяги з Реєстру арешти щодо нерухомого майна; отримують (видають) витяги з Реєстру заборон. Перша державна нотаріальна контора, яка внесла запис до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на підставі листа СУ ГУ МВС України, не є належним відповідачем у цивільно-правову спорі про зняття арешту з майна. За відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, діяльність Національної поліції України не припинена. Відповідно до структури Національної поліції України, Головне слідче управління є структурним підрозділом Національної поліції України, не є юридичною особу, а тому не може виступати відповідачем у справі. Належним відповідачем у даній справі є Національна поліція України, до якої позов пред`явлено не було. Доводи апеляційної скарги, що позивач звернувся з позовною заявою саме до Національної поліції України і його структурного підрозділу - Головного слідчого управління, як до однієї особи, є необґрунтованими. Відмова в задоволенні позову з підстав пред`явлення вимог до неналежного відповідача не позбавляє особу права звернутися до суду з позовом з правильно визначеним суб`єктним складом, зокрема до осіб, які мають відповідати за позовом. Згідно з ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин ( ч.4 ст.376 ЦПК України). Перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, оскаржуване судове рішення змінити, виклавши його в мотивувальній частини в редакції цієї постанови. Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява №63566/00). Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 червня 2021 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 01.12.2022. Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк Судді: І. М. Рейнарт Т. А. Семенюк