Постанова 4807 № 333/1960/21

Дата документу 29.11.2022 Справа № 333/1960/21 Запорізький апеляційний суд Єдиний унікальний № 333/1960/21 Головуючий у 1-й інстанції: Ярошенко А.Г. Провадження №22-ц/807/2046/22 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 листопада 2022 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого,судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2021 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг (послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води),- В С Т А Н О В И В: У березні 2021 року Концерн «Міські теплові мережі» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг (послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води). В обґрунтування позову зазначено, що Концерн «Міські теплові мережі» є виконавцем послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води (підігріву питної води). Інформації про власника квартири АДРЕСА_1 у позивача відсутня. В даній квартирі зареєстрована ОСОБА_1 . За вказаною адресою Концерном «Міські теплові мережі» надаються послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, заперечень з боку відповідача на неналежну якість надання послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води на адресу Концерну «Міські теплові мережі» не надходило. Договір між сторонами на надання вказаних послуг не укладений, що не звільняє відповідача від обов`язку своєчасно вносити оплату за надані позивачем послуги. Відповідач, скориставшись послугами Концерну, не здійснила жодної оплати за надані позивачем послуги. За період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2021 року загальна сума заборгованості за надані комунальні послуги становить 53 112,31 грн. На підставі зазначеного Концерн «Міські теплові мережі» просило суд стягнути з відповідачасуму заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2021 року в сумі 53 112,31грн та судові витрати в сумі 2270 грн. Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2021 року позовні вимоги задоволені повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2021 року в сумі 53112,31 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» суму судового збору у розмірі 2270 грн. У листопаді 2021 року ОСОБА_1 подала до Комунарського районного суду м. Запоріжжя заяву про перегляд заочного рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2021 року. Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 липня 2022 року заяву ОСОБА_1 про перегляд вищезазначеного заочного рішення залишено без задоволення. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права, просить скасувати заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнути заборгованість у межах трирічного строку позовної давності за період з 01 лютого 2018 року по 28 лютого 2021 року, стягнути з позивача понесені апелянтом судові витрати. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що вона належним чином не була повідомлена судом про дату, час і місце судового засідання, тому була позбавлена можливості прийняти участь у справі та заявити клопотання про застосування строків позовної давності. Відзив на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України до суду не надходив. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення ( ч.9 ст. 19 ЦПК України). В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2022 року це 248 100 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2022 рік» з 1 січня 2022 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2481,00 грн (2481,00 грн Х 100 = 248 100 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Встановлено, що ціна позову в даній справі становить 53 112,31 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Апеляційний суд врахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України. Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону. Відповідно до ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно з частиною першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. За положеннями ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами п.2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заборгованість відповідача перед позивачем за надані послуги з централізованого опалення постачання гарячої води є доведеною, а обов`язок відповідача оплачувати дані послуги ґрунтуються на законі. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуги у повному обсязі, у зв`язку із чим судом стягнуто заборгованість за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2021 року у розмірі 53 112,31 грн. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не може повністю погодитись, виходячи з наступного. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Судом першої інстанції встановлено, що позивач Конценрн «Міські теплові мережі» зареєстрований у Єдиному державному реєстрі підприємств, установ, організацій і є виробником теплової енергії, яка, в тому числі, надається населенню для побутових потреб. Відповідач ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується Витягом з реєстру територіальної громади міста Запоріжжя щодо реєстрації місця проживання фізичної особи, сформованого суддею 01 квітня 2021 року (а.с.11) та є споживачем послуг, які надаються позивачем. Між сторонами виникли фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутністть укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані такі послуги (казане відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 712/8916/17 від 07 липня 2020 року). Факт надання відповідачеві послуг підтверджується відкритим особовим рахунком № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до якого Концерном «МТМ» надавалися послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води в квартирі за вищевказаною адресою (а.с.5). Розрахунком суми заборгованості за послуги з теплопостачання встановлено, що відповідач за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2021 року має заборгованість в сумі 53 112,31 грн. Таким чином, як правильно зазначив суд першої інстанції, між сторонами виникли правовідносини з приводу постачання теплової енергіїигії і гарячої води, які регулюються Законами України «Про теплопостачання», «Про житлово-комунальні послуги», а також Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року (далі Правила). За визначеннями, які зазначені у статті 1 Закону України від 24 червня 2004 року № 1875 - IV«Про житлово - комунальні послуги» (далі - Закон № 1875-IV), чинному на момент виникнення спірних правовідносин, житлово - комунальні послуги результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Такі послуги надаються споживачу фізичній чи юридичній особі, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Комунальні послуги результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. В статті 1 Закону України «Про житлово комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189 VIII, який набрав чинності 10 грудня 2017 року (далі Закон № 2189 VIII), житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору. Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами (стаття 5 Закону № 2189 VIII). Згідно з статтею 1 Закону України «Про теплопостачання»споживач теплової енергії фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. Відповідно до статті 1 Закону № 1875-IV у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, споживач - це фізична або юридична особа, яка отримує або має намір отримувати житлово - комунальні послуги. Відповідно до ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Згідно з п. 18 Правил № 630, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк. Згідно з п. 20. 21 Правил № 630, плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку. У разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання: з централізованого постачання холодної та гарячої води і водовідведення - з розрахунку на одну особу та на ведення особистого підсобного господарства. Згідно з п.29 Правил № 630, споживач має право на зменшення розміру плати у разі, зокрема, тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї на підставі письмової заяви споживача та офіційного документа, що підтверджує його/їх відсутність (довідка з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання). Відповідно до ст. ст. 67, 68, 162 ЖК УРСР плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Наймач (власник) зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму житла. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. Відповідно до статтей 150, 156, 162 ЖК України власник житлового будинку (квартири), а також члени його сім`ї також зобов`язані утримувати квартиру, сплачувати за комунальні послуги за затвердженими тарифами. Наймачі несуть рівні обов`язки по сплаті комунальних послуг, повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору (стаття 64 ЖК України). Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово - комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з ст.525, 526, 530 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно з ст. 610611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом. Суд першої інстанції вірно виходив з того, що квартира відповідача підключена до мережі централізованого опалення і постачання гарячої води, безперервну роботу і обслуговування якої забезпечує позивач. Ці послуги у зазначений період надавалися і споживалися, з приводу неналежної якості послуг або їх відсутності відповідач до позивача не зверталася. Відповідач зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 факт отримання вказаних послуг не спростований, а тому є споживачами послуг, докази того, що у кватирі відсутнє (відключене у встановленому порядку) централізоване опалення чи гаряче водопостачання відсутні, за спожиті послуги відповідно до особового рахунку позивачем нараховувалась помісячна плата, однак відповідач оплату за спожиту теплову енергію взагалі не здійснювала. Разом з тим, суд першої інстанції не перевірив та не врахувава наступне. Справа була розглянута у відсутності відповідача, яка не була належним чином повідомлена про дату час і місце розгляду справи відповідно до вимог процесуального законодавства та відповідно була позбавлена можливості заявити про пропуск позивачем строку позовної давності та застосування наслідків такого пропуску. Досліджуючи доводи апелянта вцій частині судова колегія виходить з наступного. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція), яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»). Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, необхідно дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене. Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ч. 1 ст. 256 ЦК України). Частиною 1 статті 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що позовна давність це строк, протягом якого особа може захистити в суді своє суб`єктивне право в разі його порушення, невизнання або оспорення. Позовна давність застосовується лише при вирішенні сторонами спору в суді. Законом установлена загальна позовна давність тривалістю у три роки. Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої особи права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Сплив позовної давності є підставою для відмови в позові. Позовна давність може бути застосована лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом першої інстанції рішення у справі. Виключенням із цього правила може бути лише те, що відповідач не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не міг нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. У такому випадку відповідач може заявити про застосування позовної давності в суді апеляційної інстанції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №200/11343/14-ц). В заяві про перегляд заочного рішення ОСОБА_1 просила застосувати строк позовної давності у межах трьох років за період з 01 лютого 2018 року по 28 лютого 2021 року. Оскільки у справі було ухвалено заочне рішення, а матеріали справи не містять даних про належне повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, тому заява ОСОБА_1 про застосування позовної давності підлягає розгляду апеляційним судом. З виписки по особовому рахунку та наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що з грудня 2015 року по лютий 2021 року відповідач не проводила оплату вартості наданих їй послуг з теплопостачання (а.с.6-7). Загальний розмір заборгованості станом на 01березень 2021 року складає 53 112,31грн(а.с.5).Позивач просив стягнути заборгованість, яка виникла з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2021 року. В позовній заяві Концерн «МТМ» не ставились вимоги про поновлення строку позовної давності та не зазначалось причин поважності пропуску цього строку. Спірні правовідносини виникли з приводу несплати відповідачем наданих позивачем житлово-комунальних послуг з постачання теплової енергіїдля потреб опалення квартири.Встановлено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно (частина перша статті 32 Закону).Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги повинна бути внесена не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк (пункт 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №63 у редакції, що була чинною впродовж періоду, за який позивач просить стягнути заборгованість). Оскільки заборгованість за житлово-комунальні послуги нараховувалась позивачем щомісяця, то перебіг загальної позовної давності слід відраховувати від кожного щомісячного платежу окремо. З огляду на те, що між товариством та відповідачем існують фактичні договірні відносини, тобто не визначений інший, ніж встановлений у пункті 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення термін внесення платежів, саме з 21 числа кожного місяця, наступного за тим, в якому були надані відповідні послуги, починається прострочення оплати цих послуг, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожним місячним платежем. Отже, виходячи із загального правила обчислення позовної давності, позивач кожного 21 числа місяця, наступного за тим, у якому було спожито послуги, вже був обізнаним про те, чи здійснив споживач оплату цієї послуги, а тому саме з цього часу у нього виникало право на витребування цієї заборгованості. З позовом до суду Концерн «МТМ» звернувся 31 березня 2021 року, тому за загальним правилом в межі позовної давності входить період з 31 березня 2018 року по 31 березня 2021року, у якому заборгованість розрахована станом на 01 березня 2021 року. Проте, при вирішенні питання щодо спливу позовної давності за інший період заборгованості, тобто яка виникла до 31 березня 2018 року, слід враховувати також інше чинне законодавство. Так, 30 березня 2020 року Верховна Рада України прийняла Закон № 540-IX (набрав чинності 02 квітня 2020), який продовжив низку процесуальних та інших строків (зокре-ма, позовну давність) на строк дії карантину, введеного в Україні задля запобігання поширенню коронавірусної хвороби. Зокрема, внесеними до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу змінами було визначено, що під час дії карантину, строки, встановлені низкою статей цього Кодексу (зокрема, позовна давність), продовжуються на строк дії карантину. За загальним правилом, визначеним у статті 58 Конституції України та статті 5 Цивільного кодексу, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, і не мають зворотної дії у часі. З огляду на це, сплив строків до набрання чинності Законом № 540-IX разом із відсутністю норми про зворотну дію цього закону в часі дають підстави стверджувати, що строки, які спливли до 02 квітня 2020 року, не є продовженими. Між тим, строк позовної давності по заборгованості з оплати послуги Концерну «МТМ» за січень 2017року мав сплинути 21 лютого 2020року, за лютий 2017року - 21 березня 2020року, за березень 2017року - 21 квітня 2020року, за квітень 2017року - 21 травня 2020року тощо. Із наведеного вбачається, що позовна давність по заборгованості у період з грудня 2015 року по лютий 2017 року спливла до введення карантину, а тому на неї дія пункту 12 Перехідних положень до ЦК України щодо продовження строку позовної давності не поширюється. Разом з тим, сплив строку позовної давності щодо решти періоду заборгованості за березень 2017 року лютий 2018 року припадає на час дії карантину, який не закінчився у день подання позову Концерном МТМ 31 березня 2021року та продовжено в Україні до 31грудня 2022року, тому на цю заборгованість поширюються приписи ст.12 Перехідних положень до ЦК України в частині продовження строку позовної давності на весь час дії карантину. А тому ця заборгованість підлягала стягненню з відповідача. Визначаючи її розмір, колегія за табличним розрахунком позивача встановила, що у період з квітня 2017 року по лютий 2021 року заборгованість за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води склала всього на суму 45 290,50 грн. Таким чином в межі строку позовної давності з урахуванням приписів пункту 12 Перехідних положень ЦК України та доводів апеляційної скарги, вкладається період з 02 квітня 2017 року по 28 лютого 2021 року включно, а борг у цьому періоді становить 45 290,50 грн. За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог Концерну «Міські теплові мережі» та стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості заперіод з 02квітня 2017 року по 28 лютого 2021 року включно за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води на суму 42745, 61 грн. Про стягнення заборгованості, яка виникла до 02 квітня 2017 року, тобто за період з 01 грудня 2015 року по 31 березня 2017 року слід відмовити у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Згідно п.3 ч.3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Ураховуючи вищенаведену норму права, та враховуючи, що зявник обгрунтовує доводи апеляційної скарги, в тому й числі, що вона належним чином не була повідомлена про дату, час і місце розляду справи, заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2021 року підлягає скасуванню, з ухваленням у справі нового судового рішення з урахуванням строків позовної давності про часткове задоволення позову про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за 02квітня 2017 року по 28 лютого 2021 року включно у розмірі 42745, 61 грн. Про стягнення заборгованості, яка виникла до 02 квітня 2017 року, тобто за період з 01 грудня 2015 року по 31 березня 2017 року слід відмовити у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Згідно ч.1, п.3 ч.2,ч.13ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з п. п.б), в) ч. 4 ст. 382 ЦПК Українив резолютивній частині постанови зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Позивачем сплачено суму судового збору за подання позову до суду у сумі 2270 грн за майнові вимоги на суму 53 112,31 грн, задоволено позовні вимоги Концерну «Міські теплові мережі» на суму 42 745, 61 грн, тому позивачу за рахунок відповідача належить до компенсації сума судового збору у розмірі 1826,93 грн (42745,61х2270:53112,31). Відповідач ОСОБА_1 сплатила судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3405 грн, що підтверджується квитанцією № 0.0.2730116885.1від 04 листопада 2022року на суму 3405(а.с.64). Позов задоволено на суму 42745,61 грн, отже останній належить до компенсації за рахунок позивача судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 664, 60 грн (10366, 70 х3405:53 112,31). Відповідно до положень ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Оскільки із ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» підлягають стягненю судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання позовної заяви у сумі 1826, 93 грн, а з Концерну «Міські теплові мережі» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 664, 60 грн , тому на підставі ч. 10 ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» підлягає до стягнекння судовий збір у розмірі 1162, 33 грн (1826, 93-664,60). Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну ОСОБА_2 задовольнити частково. Заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2021 року у цій справі скасувати. Ухвалити нове рішення. Позовні вимоги Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг (послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води), задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води у розмірі 42745, 61 грн . В іншій частині позову відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судові витрати у вигляді сплати судового збору у розмірі 1162, 33 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадкуякщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цьогоКодексупозбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повна постанова складена 29 листопада 2022 року. Головуючий, суддя Суддя Суддя Подліянова Г.С. Гончар М.С. Маловічко С.В.