Ухвала ККС ВС № 941/1702/19

Ухвала Іменем України 28 листопада 2022 року м. Київ справа № 941/1702/19 провадження № 51 - 3328 ск 22 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_5, суддів ОСОБА_6, ОСОБА_7, розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 на вирок Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 23 травня 2022 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 20 липня 2022 року стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Долинська Долинського району Кіровоградської області, громадянина України, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого, засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 153 КК України. Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини За вироком Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 23 травня 2022 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 153 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України до строку позбавлення волі зараховано строк попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі за період з 13 жовтня 2019 року по день набрання законної сили даним вироком суду. Судом вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні. Згідно з вироком ОСОБА_1 визнаний винуватим та засуджений за те, що він вчинив насильницькі дії сексуального характеру, не пов`язані із проникненням у тіло іншої особи, без добровільної згоди потерпілої (сексуальне насильство) щодо неповнолітньої особи, за наступних обставин. 13.10.2019 року після 11.00 год. ОСОБА_1 , перебуваючи біля магазину «Оптовичок», розташованого по вул. Літвінова в смт Петрове Петрівського району Кіровоградської області, побачив раніше незнайому йому дівчину, яка, як з`ясувалось в подальшому, була неповнолітньою - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та в нього раптово виник умисел, направлений на вчинення насильницьких дій сексуального характеру, не пов`язаних із проникненням в тіло особи, без добровільної згоди потерпілої. На виконання свого злочинного умислу, усвідомлюючи, що потерпіла є неповнолітньою, почав переслідувати її. Дочекавшись, доки остання зайде у безлюдне місце, наздогнав її, демонструючи свій статевий орган. У подальшому в продовження своїх протиправних дій, направлених на вчинення насильницьких дій сексуального характеру, ОСОБА_1 ударом в спину потерпілої повалив її на землю. Користуючись перевагою у фізичній силі, почав її силоміць утримувати, роздягати, торкаючись руками її тіла. Для подолання фізичного опору, застосовуючи насильство, спричинив удар рукою в область обличчя та стискання рота, однак не довів свій злочинний умисел до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки потерпіла почала пручатися, чинити йому опір та голосно кликати на допомогу. В цей час крики на допомогу неповнолітньої ОСОБА_2 були почуті ОСОБА_3 , яка почала бігти в її напрямку, як наслідок, ОСОБА_4 , розуміючи, що він може бути застигнутий на місці скоєння кримінального правопорушення, відпустив неповнолітню ОСОБА_2 та побіг у напрямку будинку АДРЕСА_3 , залишивши місце скоєння кримінального правопорушення. Ухвалою Кропивницькогоапеляційного суду від 20 липня 2022 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 23 травня 2022 року - без змін. Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_1 ,не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи, доведеність вини та кваліфікацію його дій, не погоджується із судовими рішеннями, ухваленими щодо ОСОБА_1 , в частині призначеного покарання через невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості. Також захисник ОСОБА_8 вважає, що при призначенні покарання ОСОБА_1 у виді позбавлення волі з ізоляцією від суспільства суд мав врахувати, що, окрім переляку потерпілої, будь-яких негативних наслідків дії засудженого не спричинили.На його думку, визнання вини та щире каяття ОСОБА_1 є пом`якшуючою обставиною, яку суд мав врахувати при призначенні покарання. Ці обставини та те, що засуджений є особою, яка раніше до кримінальної відповідальності не притягувалась, дають підстави вважати, що ізоляція від суспільства засудженого не є тим співмірним покаранням за його дії. При цьому захисник порушує питання про застосування ст. 75 КК України та звільнення засудженого ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, з визначенням іспитового строку. Мотиви суду Перевіривши дотримання захисником порядку та строків касаційного оскарження, відповідність касаційної скарги вимогам закону, доводи касаційної скарги та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке. Так, суд касаційної інстанції згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 3 ст. 153 КК України, і правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі захисника не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються. Доводи захисника щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості є необґрунтованими. Положеннями статті 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Згідно із ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання. Як убачається із долучених до касаційної скарги копій судових рішень, суд першої інстанції при призначенні виду та розміру покарання врахував, що ОСОБА_1 раніше не судимий, на обліку в лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується негативно. Обставин, що відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання, судом не встановлено, оскільки суд вважає, що ОСОБА_1 своїм відношенням до вини не довів щирого каяття, тому і не визнав таку обставину, як пом`якшуючу. Обставин, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання, судом не встановлено. При призначенні покарання ОСОБА_1 суд врахував суспільну небезпеку та характер вчиненого ним кримінального правопорушення, негативну характеристику за місцем мешкання, його вік, стан здоров`я, те, що він раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, вчинив кримінальне правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів. Також, враховуючи відсутність обставин, що пом`якшують його покарання, досудову доповідь, беручи до уваги зазначені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що необхідним та достатнім для виправлення і запобігання вчинення обвинуваченим нових кримінальних правопорушень буде покарання у виді позбавлення волі, оскільки виправлення ОСОБА_1 неможливе без ізоляції його від суспільства, та не знайшов підстав для застосування до нього положень ст.ст.69, 75 КК України. Таким чином, призначаючи засудженому ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, суд дотримався вимог статей 50, 65 КК України, оскільки вказане покарання відповідає обставинам справи, характеру й тяжкості вчиненого, є справедливим, а також необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Апеляційний суд, переглянувши справу в апеляційному порядку, обґрунтовано залишив вирок місцевого суду без змін, зазначивши в ухвалі підстави постановлення такого рішення. Суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи, наведені захисником ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, дійшов обґрунтованого висновку, що суд першої інстанції при призначенні покарання належно виконав вимоги закону. Щодо виду та розміру призначеного судом покарання ОСОБА_1 за вчинений злочин, колегія суддів апеляційного суду визнала його таким, що відповідає вимогам ст. 65 КК України та не суперечить приписам ст. 50 КК України. У своїй ухвалі апеляційний суд зазначив, що доводи апеляційної скарги захисника щодо невідповідності призначеного покарання ОСОБА_1 , а саме неврахування судом першої інстанції при призначенні йому покарання обставини, яка пом`якшує покарання - щире каяття, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, відповідно до яких суд не знайшов підстав для врахування такої обставини, належним чином мотивувавши своє рішення. Не заслуговують на увагу і доводи захисника про те, що внаслідок дій обвинуваченого тяжких наслідків для потерпілої не настало, оскільки основним безпосереднім об`єктом насильницьких дій сексуального характеру є статева свобода чи статева недоторканність. А тому в даному випадку настання наслідків не є необхідною умовою для притягнення особи до відповідальності. Безпідставними також апеляційний суд визнав доводи захисника про те, що ОСОБА_1 обвинувачувався лише у замаху на вказаний злочин, оскільки останній визнаний винуватим у вчиненні закінченого злочину, передбаченого ч.3 ст. 153 КК України, кваліфікацію якого сторона захисту в апеляційній скарзі під сумнів не поставила. Що стосується аргументів, наведених у апеляційній скарзі, щодо того, що судом першої інстанції не враховано, що обвинувачений ОСОБА_1 раніше не притягався до кримінальної відповідальності, то вони також не заслуговують на увагу, оскільки при призначенні покарання вказана обставина повною мірою врахована, про що зазначено в мотивувальній частині вироку. Апеляційний суд в ухвалі зазначив, що вказана обставина, з урахуванням тяжкості вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення, яке є тяжким, вчиненим проти здоров`я, статевої свободи неповнолітньої особи, не може слугувати підставою для застосування щодо обвинуваченого положень ст. 75 КК України. Апеляційний суд погодився з рішенням місцевого суду, обґрунтованим у вироку, про призначення ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На думку колегії суддів, покарання, призначене ОСОБА_1 судом, відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією статті за вчинений злочин, що є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України, та погоджується з наведеними у ній висновками про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції. Враховуючи тяжкість злочину, особу засудженого та обставини кримінального провадження, встановлені судами попередніх інстанцій, суд не знаходить підстав для застосування щодо ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України. В касаційній скарзі захисника не наведено переконливих доводів на обґрунтування невиправданої суворості призначеного ОСОБА_1 покарання. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для зміни або скасування судових рішень, у касаційній скарзі захисника не наведено. Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 23 травня 2022 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 20 липня 2022 року слід відмовити. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 23 травня 2022 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 20 липня 2022 року. Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7