Постанова 4875 № 922/4602/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 листопада 2022 року м. Харків Справа № 922/4602/21 Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А. , суддя Тарасова І.В. розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" (вх. №536 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 04.02.2022 у справі №922/4602/21 (прийняте у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Ємельяновою О.О., повний текст складено 04.02.2022) за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС", м.Київ, до Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант", м. Харків, про стягнення 14 731,20 грн, ВСТАНОВИВ: В листопаді 2021 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" завданих збитків (страхового відшкодування за полісом № ЕР/201731703 в порядку регресу) у розмірі 14 731, 20 грн. Також до стягнення заявлені судові витрати у розмірі 2 270,00 грн. Рішенням Господарського суду Харківської області від 04.02.2022 у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду обґрунтовано тим, що позивач, з метою реалізації свого права на отримання страхового відшкодування за договором № 323773а9о від 19.12.2019 добровільного страхування наземного транспорту "Все включено", повинен був у строк по 14.11.2021 або подати страховику за вказаним полісом - АТ «Страхова компанія «Мега-Гарант» заяву на виплату страхового відшкодування, або звернутися до суду із відповідною позовною заявою про стягнення страхового відшкодування за договором. При цьому, як зазначено в рішенні, позивач в обґрунтування позовних вимог зазначав, що звернувся до відповідача із заявою на виплату страхового відшкодування на суму 17 231,20 грн 18.02.2021. До матеріалів справи позивачем додано копію заяви вих. 0021568/ІНС від 18.02.2021. Проте, матеріали справи не містять доказів звернення позивача із вказаною заявою до відповідача (доказів вручення або направлення тощо) саме у межах річного строку з дати дорожньо - транспортної пригоди (з 14.11.2020 по 14.11.2021). Позивач із позовною заявою звернувся до суду 17.11.2021, про що свідчить відбиток штемпеля "Укрпошти" на поштовому конверті, тобто поза межами річного строку, в зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог відмовлено. Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Харківської області від 04.02.2022 у справі №922/4602/21 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. Скарга обґрунтована тим, що судом при прийнятті оскаржуваного рішення, не було враховано висновків, зроблених у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №147/66/17 від 14.12.2021. Як зазначає скаржник, в наведеній постанові судом було зроблено висновок, що п.п.37.1.4 п.37.1 ст.37 Закону №1961-ІV визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат. Разом з тим, ані Закон №1961-ІV, ані ЦК України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілою особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено ЦК України при пропуску позовної давності. Водночас ЦК України передбачається також поновлення, зупинення, переривання позовної давності. Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб`єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові. З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (ст.12 ЦК України), як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, крім зазначених вище випадків, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV). Відтак, аналізуючи зазначене законодавство в сукупності з загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, Велика Палата дійшла висновку, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв`язку з пропуском річного строку, має право на пред`явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності. У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку. Відповідно до абз.1 ч.10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За приписами ч.13 ст.8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" на рішення Господарського суду Харківської області від 04.02.2022 у справі №922/4602/21 та ухвалено здійснити її розгляд у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом 15 днів, з урахуванням поштового перебігу, з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, з доказами його надсилання апелянту. Запропоновано відповідачу у строк протягом 15 днів, з урахуванням поштового перебігу, з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, надати свої міркування або заперечення щодо нових документів, доданих апелянтом до апеляційної скарги, з доказами їх надсилання апелянту. Встановлено учасникам справи строк для подання заяв, клопотань, тощо - протягом 15 днів, з урахуванням поштового перебігу, з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав. Щодо надання Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "АРКС" до апеляційної скарги нових доказів, а саме: копії заяви (претензії) про виплату страхового відшкодування вих.№0021568/ІНС від 18.02.2021 та копії квитанції АТ «Укрпошта» від 18.02.2021 з трек-номером 0103329276833, колегія суддів зазначає наступне. За приписами ч.3 ст.269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Господарський процесуальний кодекс України допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак неприйнятною є ситуація, коли суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, а позивач просить долучити новий доказ після вирішення справи судом першої інстанції. Виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції. За таких обставин, колегія суддів не приймає до розгляду нові докази, надані позивачем до апеляційної скарги, оскільки останнім відповідно до положень ч.3 ст.269 ГПК України не надано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції. З огляду на обставини, пов`язані з військовою агресією Російської Федерації, у тому числі введенням воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його продовження Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022 і від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", справа розглядається у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав. Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила. Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, 19.12.2019 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "АРКС" (страховик), ОСОБА_1 (страхувальник) та Акціонерним товариством "Креді Агріколь Банк" (вигодонабувач) було укладено договір № 323773а9о добровільного страхування наземного транспорту "Все включено", предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем марки «Mazda CX-5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2017 року випуску. Договором визначено, що до страхових випадків відноситься, зокрема, ДТП, а вигодонабувачем є Публічне акціонерне товариство "Креді Агріколь Банк". Строк дії договору встановлено з 15.01.2020 по 14.01.2021. 14.11.2020 у м. Одеса по вул. Краснова, 13 відбулася дорожньо-транспортна пригода, за участю транспортних засобів "Mazda CX-5", державний номерний знак НОМЕР_1 та "Renault", державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 . 14.11.2020 страхувальник звернувся із заявою (№ справи 1.003.20.0021568) про подію та виплату за договором добровільного страхування наземного засобу. 17.11.2020 складно акт огляду транспортного засобу. Відповідно до рахунку-фактури №000107484-С від 17.11.2020, виставленого фірмою "Інтер-авто" у вигляді ТОВ, сума ремонту ушкодженого транспортного засобу становить 20 786,20 грн. 02.12.2020 було складено відповідний страховий акт № ARX 2671360 про виплату страхового відшкодування у розмірі 17 231,20 грн. За платіжним дорученням №728352 від 03.12.2020 позивачем було здійснено перерахування страхових коштів у розмірі 17 231,20 грн. Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15.12.2020 у справі №946/7611/20 визнано провину ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та призначено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави у розмірі 340,00 грн. Як зазначає позивач, цивільна відповідальність особи, винної у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди на момент настання страхової події, була застрахована у Акціонерному товаристві «Страхова компанія "Мега-Гарант" згідно полісу ЕР № 201731703, за яким ліміт за шкоду, заподіяну майну, становить 130 000,00 грн, франшиза - 2 500,00 грн. Позивач зазначає, що ним на адресу відповідача була направлена претензія вих. № 0021568/ІНС від 18.02.2021 про відшкодування шкоди у розмірі 17 231,20 грн, яка останнім сплачена не була, що і стало підставою звернення позивача до суду з даним позовом. Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного. Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. (ст. 1 Закону України "Про страхування"). Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з: 1) життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України). Статтею 990 ЦК України передбачено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Частиною другою статті 999 ЦК України унормовано, що до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Водночас, як передбачено приписами частини третьої статті 985 ЦК України, особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом. Згідно з частиною 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до статті 5 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним або обов`язковим. Обов`язкові види страхування, які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону. Забороняється здійснення обов`язкових видів страхування, що не передбачені цим Законом. Підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. Заподіяння внаслідок ДТП шкоди зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов`язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу) про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (надалі ОСЦПВВНТЗ), яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов`язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому випадку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов`язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків. У такому випадку потерпілий виступає кредитором стосовно винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, які зі свого боку є боржниками у відповідному зобов`язанні згідно з визначеними законодавством межами їх відповідальності. При цьому, визначаючи обов`язок страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ виплатити страхове відшкодування законодавцем у положеннях статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" було передбачено випадки, з настанням яких страховик набуває правових підстав для відмови у здійсненні такої виплати, зокрема, у випадку, коли потерпілим чи особою, яка має право на отримання відшкодування, не було протягом року з моменту скоєння ДТП подано заяви про виплату страхового відшкодування. Тобто, право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП. За змістом статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, установлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов`язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 ЦК України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов`язаннях: у деліктному зобов`язанні винуватця; у зобов`язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування. Суд апеляційної інстанції зазначає, що в такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов`язань винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов`язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов`язанні винуватця; зобов`язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ). Такий перехід права вимоги є суброгацією. Відтак, у силу приписів статі 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора (потерпілого) у відповідному зобов`язанні саме на тих умовах, які існували в останнього, що в цьому випадку полягає в набутті права отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов`язань виключно за умови подання йому у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов`язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків. При цьому, закріплюючи в положеннях указаної норми відповідні правові наслідки, законодавець не ставив їх настання в залежність від суб`єкта звернення із заявою до страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ про здійснення страхового відшкодування, а навпаки, презюмував те, що з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, що закріплено в положеннях статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». З огляду на викладене вбачається, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб`єкта звернення з відповідною заявою, тобто підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного збитку на підставі договору добровільного майнового страхування. Дана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/7449/17 (провадження № 12-104гс18). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 у справі № 465/4287/15 зробила правовий висновок щодо порядку отримання потерпілим страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, визначивши, що: "попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування не є обов`язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування в межах річного строку. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у Законі № 1961-IV прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування. Таким чином, виникнення права на отримання страхового відшкодування пов`язується не з поданням потерпілим (іншою особою, що має відповідне право) заяви про таке відшкодування, а саме з настанням страхового випадку, що має наслідком виникнення у страховика обов`язку з регламентної виплати в силу закону та на підставі відповідного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності його страхувальника. Такий підхід (виникнення права на страхове відшкодування з моменту страхового випадку, а не з моменту звернення до страховика із відповідною заявою) і передбачає за можливе захист права щодо отримання регламентної виплати (страхового відшкодування) шляхом звернення потерпілого (іншої особи, що має відповідне право) до суду. Як вже зазначалось, дорожньо - транспортна пригода сталася 14.11.2020, за її наслідками позивачем складено страховий акт № ARX 2671360 від 02.12.2020 та сплачено страхове відшкодування у розмірі 17 231,20 грн. Після виплати страхового відшкодування позивач отримав право зворотної вимоги до відповідача, як страховика цивільно-правової відповідальності особи, винної у скоєнні ДТП, згідно поліса №ЕР201731703. Таким чином, позивач, з метою реалізації свого права на отримання страхового відшкодування, повинен був у строк до 14.11.2021 або подати страховику - АТ «Страхова компанія «Мега-Гарант» заяву на виплату страхового відшкодування, або звернутися до суду із відповідною позовною заявою про стягнення страхового відшкодування за договором. Однак, як свідчать матеріали справи, та встановлено судом першої інстанції, позивач із позовною заявою звернувся до суду 17.11.2021, що підтверджується відтиском штемпеля "Укрпошти" на поштовому конверті, тобто поза межами річного строку. При цьому, колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача на те, що він звернувся до відповідача із заявою на виплату страхового відшкодування на суму 17 231,20 грн 18.02.2021, на підтвердження чого надав копію заяви вих. 0021568/ІНС від 18.02.2021, з огляду на те, що матеріали справи не містять доказів направлення вказаної заяви відповідачу. Відповідно до п.2 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 розрахунковий документ - документ встановленої відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), що підтверджує надання послуг поштового зв`язку. Пунктом 1.3 Порядку пересилання поштових відправлень визначено, що касовий чек - чек, що друкується реєстратором розрахункових операцій, який підтверджує факт надання послуги. З аналізу пунктів 2, 11, 19 Правил надання послуг поштового зв`язку № 270 від 05.03.2009, статті 13 Закону України "Про поштовий зв`язок" вбачається, що квитанція або касовий чек (в яких зазначено найменування оператора та об`єкта поштового зв`язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість) є доказами надіслання документів. Відтак, позивач в якості належних доказів надіслання відповідачеві заяви на виплату страхового відшкодування мав подати розрахунковий документ (касовий чек, поштову квитанцію), який підтверджує факт прийняття для пересилання поштовим відділенням або докази вручення даного документа уповноваженій особі відповідача. Проте, позивачем не надано суду належних доказів, що підтверджував би надання послуг поштового зв`язку та направлення (вручення) наведеної заяви відповідачу. Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Ураховуючи наведені вище правові норми та встановлені судом обставини, неподання позивачем заяви на виплату страхового відшкодування за полісом № ЕР № 201731703 в строк встановлений підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" виключає можливість задоволення судом позову, в зв`язку з чим судом першої інстанції було правомірно відмовлено у задоволенні позову. При цьому, колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача на неврахування судом при прийнятті оскаржуваного рішення висновків, зроблених у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №147/66/17 від 14.12.2021, з огляду на наступне. У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №147/66/17 від 14.12.2021 зроблено, зокрема такі висновки: при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред`явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності. Аналізуючи законодавство в сукупності з загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, Велика Палата дійшла висновку, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв`язку з пропуском річного строку, має право на пред`явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності. У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку. Закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов`язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV), зі сприянням у визначенні характеру та розміру збитків (пункт 331.1статті 331 Закону № 1961-IV) та ін. Разом з тим, позивачем взагалі не обґрунтовано та не доведено причини неподання заяви на виплату страхового відшкодування протягом року з дня настання страхового випадку, тобто з 14.11.2020 по 14.11.2021, або до відповідача, або до суду. Також не доведено добросовісність своєї поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, а також, що ним здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від нього причини. Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч.1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин колегія суддів апеляційного суду вважає висновки Господарського суду Харківської області законними та обґрунтованими. При цьому, доводи скаржника в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 04.02.2022 у справі №922/4602/21 без змін як такого, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись статтями 269, 270, п.1 статті 275, статтями 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Харківської області від 04.02.2022 у справі №922/4602/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 28.11.2022 Головуючий суддя Я.О. Білоусова Суддя О.А. Пуль Суддя І.В. Тарасова