Постанова 4857 № 460/2777/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 листопада 2022 рокуЛьвівСправа № 460/2777/22 пров. № А/857/14261/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий-суддя Довга О.І., суддя Глушко І.В., суддя Запотічний І.І. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Рівненської обласної прокуратури на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року (головуючий суддя Поліщук О.В., м.Рівне) у справі №460/2777/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рівненської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати,- В С Т А Н О В И В: 11.02.2022 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Рівненської обласної прокуратури, в якому просив: визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо не виплати середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги; стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги в зв`язку з звільненням по день фактичного розрахунку в сумі 158271,25 грн. Позов обґрунтовує тим, що наказом виконуючого обов`язків прокурора Рівненської області № 398к від 13.05.2020 ОСОБА_1 було звільнено з посади прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Рівненської області. Оскільки вихідну допомогу при звільненні відповідачем виплачено лише 14.01.2022, відповідач має виплатити середній заробіток за весь час затримки у виплаті вихідної допомоги по день фактичного стягнення казначейською службою. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року адміністративним позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Рівненської обласної прокуратури щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні. Стягнуто з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні в сумі 160226,00грн. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що відповідачем були виконанні усі дії щодо своєчасного розрахунку при звільненні позивача у відповідності до чинного законодавства, що свідчить про відсутність у діях відповідача вини, яка передбачена статтею 117 КЗпП України. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави. Судом встановлені наступні обставини. Наказом прокуратури Рівненської області № 344к від 30.04.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Рівненської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" у перший робочий день після закінчення її тимчасової непрацездатності. Наказ видано на підставі рішення № 229 від 09.04.2020 кадрової комісії №

2. Наказом прокуратури Рівненської області № 398к від 13.05.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Рівненської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 13.05.2020. Цим же наказом Відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури Рівненської області наказано провести остаточний розрахунок та виплатити компенсацію за невикористані щорічні та додаткові відпустки за період роботи з 27.02.2018 по 26.02.2019 в кількості 06 календарних днів, з 27.02.2019 по 26.02.2020 в кількості 13 календарних днів, з 27.02.2020 по 13.05.2020 в кількості 10 календарних днів. Листом від 15.01.2021 № 21-4 вих-21 Рівненська обласна прокуратура повідомила позивача про те, що при звільнені їй було нараховано та виплачено заробітну плату за 1 робочий день в сумі 641,91 грн, допомогу по тимчасовій непрацездатності за 12 днів в сумі 13167,60 грн та компенсацію за невикористану відпустку за 29 днів в сумі 23045,43 грн. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11.06.2021 у справі № 460/376/21, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2021, стягнуто з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі 21680,40 грн. Рішення набрало законної сили 14.12.2021. На виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11.06.2021 у справі № 460/376/21 позивачу 14.01.2022 проведено виплату вихідної допомоги при звільненні. Вказані обставини підтверджуються банківською випискою по надходженням за період 14.01.2022 14.01.2022. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) передбачено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Відповідно до статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно з статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 висловлено правову позицію, підтриману Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13.05.2020 в справі № 810/451/17, відповідно до якої статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, а саме: в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України. Водночас, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11.06.2021 у справі № 460/376/21, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2021, стягнуто з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі 21680,40 грн. Рішення набрало законної сили 14.12.2021. Отже, відповідачем не проведено з позивачем повного розрахунку при звільненні, а саме: не виплачено вихідну допомогу при звільненні в сумі 21680,40 грн. Колегія суддів звертає увагу, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, передбачені статтею 117 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої цією статтею. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Оскільки, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11.06.2021 у справі № 460/376/21 стягнуто на користь позивача вихідну допомогу при звільненні, то у позивача виникає право на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (Порядок № 100). Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно з пунктом 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Відповідно до довідки Рівненської обласної прокуратури від 15.01.2021 № 21-4вих-21 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 1032,40 грн. Період з 14.05.2020 (наступний день після дати звільнення позивача) по 14.01.2022 (дата виплати вихідної допомоги при звільненні) охоплює 419 робочих днів, а не як помилково зазначає позивач 414 днів. Отже, середній заробіток за час затримки виплати позивачу вихідної допомоги при звільненні становить 432575,60 грн (з розрахунку: 1032,40 грн х 419 робочих днів). Разом з тим, апеляційний суд вважає, що в порівнянні із розрахованою сумою вихідної допомоги при звільненні - 21680,40 грн, суму 432575,60 грн не можна вважати співмірною, оскільки остання значно перевищує суму такої допомоги. Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц. За висновками Великої Палати Верховного Суду, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Верховний Суд в постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 сформував правову позицію щодо врахування частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку. Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи задоволено позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Колегія суддів зазначає, що загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат склав 58535,34 грн, з яких: виплачена заробітна плата 36854,94 грн згідно розрахункового листа за травень 2020 /а.с.14/ (62,96%) та вихідна допомога 21680,40 грн (виплачена згідно рішення суду) (37,04%), а тому апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції, що належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на її користь 160226,00 грн, як середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (37,04% від 432575,60 грн). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, зробивши системний аналіз положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, дійшов вірного висновку про задоволення позову, а тому апеляційну скаргу слід відхилити. Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Рівненської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року у справі № 460/2777/22 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. І. Довга судді І. В. Глушко І. І. Запотічний