Постанова 4855 № 640/7893/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/7893/22 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 листопада 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Бужак Н. П. Суддів: Костюк Л.О., Степанюка А.Г. За участю секретаря: Шевченко Е.П. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Конституційного Суду України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 вересня 2022 року, суддя Качур І.А., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Конституційного Суду України про визнання дій протиправними та зобов`язання нарахувати та виплатити недоотриману суму вихідної допомоги,- У С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позоом до Конституційного Суду України, в якому просив: визнати протиправними дії Конституційного Суду України щодо ненарахування та невиплати при звільненні у відставку судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 вихідної допомоги у повному розмірі, який становить 3 941 260, 00 грн та зобов`язати нарахувати та виплатити суму недоотриманої вихідної допомоги, яка підлягала виплаті при звільненні у відставку судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 у розмірі 3 650 495, 50 грн. На обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві зазначив, що відповідачем було видано розпорядження від 26 квітня 2022 року № 8/1/2022-к/тр згідно якого доручено бухгалтерській службі відповідача виплатити позивачу вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою згідно зі статтею 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI у редакції, яка діяла на дату обрання його на посаду судді Конституційного Суду України, з урахуванням відповідних положень Закону України «Про державний бюджет на 2013 рік» щодо мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення суддівської винагороди. Розмір такої виплати становить 290 764,5 грн. Позивач вважає таке рішення протиправним, оскільки відповідачем застосовано нормативне регулювання, передбачене Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI та Закону України «Про державний бюджет на 2013 рік» у редакції, яка діяла на дату обрання позивача на посаду судді Конституційного Суду України. Відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду м. Києві від 27.05.2022 року розгляд справи Окружним адміністративним судом здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому проваджені). Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 вересня 2022 року адміністративний позов задоволено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Конституційний Суд України подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.09.2022 та постановити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження без виклику сторін. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що у лютому 2013 року XI черговим з`їздом суддів України ОСОБА_1 призначено на посаду судді Конституційного Суду України. У подальшому ОСОБА_1 склав присягу судді Конституційного Суду України. Відповідно до постанови № 1-пс/2022 від 26 квітня 2022 Конституційний Суд Укоаїни звільнив у відставку суддю Конституційного Суду України ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України у зв`язку з поданою ним заявою про відставку на підставі пункту 4 частини другої статті 149 і Конституції України та в порядку, встановленому статтями 21, 31, пунктом 7 розділу III «Прикінцеві положення», Закону України «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон № 2136). На підставі зазначеної постанови заступником Голови Конституційного Суду України (виконувачем обов`язків Голови Конституційного Суду України) відповідно до статті 33 Закону № 2136) видано розпорядження від 26 квітня 2022 року № 8/1/2022-к/тр за яким, зокрема, доручено бухгалтерській службі відповідача виплатити позивачу вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою згідно зі статтею 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI у редакції, яка діяла на дату обрання його на посаду судді Конституційного Суду України, з урахуванням відповідних положень Закону України «Про державний бюджет на 2013 рік» щодо мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення суддівської винагороди. За розрахунком у зв`язку з відставкою, що є додатком до вищезазначеного розпорядження, позивачу належить до виплати 290764,5 грн вихідної допомоги. При цьому, при визначені умов (розміру) виплати вихідної допомоги позивачу, було застосовано нормативне регулювання, передбачене Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453) та Закону України «Про державний бюджет на 2013 рік» у редакції, яка діяла на дату обрання позивача на посаду судді Конституційного Суду України. Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли у справі, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За змістом статті 14-1 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для діяльності Конституційного Суду України. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на діяльність Суду з урахуванням пропозицій його Голови. Розмір винагороди судді Конституційного Суду України встановлюється законом про Конституційний Суд України. Згідно зі статтею 153 Конституції України порядок організації та діяльності Конституційного Суду України, статус суддів Суду, підстави і порядок звернення до Суду, процедура розгляду ним справ і виконання рішень Суду визначаються Конституцією України та законом. Відповідно до пункту 7 Розділу III «Прикінцеві положення» Закону № 2136-VIII (набрав чинності з 03 серпня 2017 року) суддя Конституційного Суду, призначений на посаду до набрання чинності цим Законом, має право на відставку відповідно до законодавства, що діяло на день його призначення. У такому разі до стажу роботи, що дає судді Конституційного Суду право на відставку і виплату вихідної допомоги, зараховується також стаж іншої практичної, наукової, педагогічної роботи за фахом та стаж державної служби. Відповідно до частини першої статті 29 Закону України від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР «Про Конституційний Суд України» (втратив чинність з 03 серпня 2017 року згідно із Законом № 2136-VIII; далі - Закон № 422/96-ВР) судді Конституційного Суду України одержують заробітну плату та користуються іншими видами матеріального забезпечення, встановленими законами України щодо статусу суддів. Згідно з частиною першою статті 109 Закону № 2453-VI (у редакції цього Закону, яка діяла до 28 березня 2015 року) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Відповідно до частини першої статті 136 Закону № 2453-VI (у редакції, чинній станом на 16 вересня 2010 року) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Згідно із Законом України від 02 грудня 2010 року № 2756-VI статтю 136 Закону № 2453-VI було викладено у новій редакції («Судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою»), а з 01 квітня 2014 року набрав чинності Закон № 1166-VI (за винятком окремих його положень, зокрема підпункту 2 пункту 28 розділу ІІ, які набрали чинності з 01 травня 2014 року), яким, з-поміж іншого, із Закону № 2453-VI виключено статтю 136 («Вихідна допомога судді у зв`язку з відставкою»). З 29 березня 2015 року Закон № 2453-VI діяв у новій редакції, викладеній згідно із Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII) і виплати вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, ним також не передбачено. 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон № 1402-VIIІ та Закон України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII). Відповідно до пункту 36 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII з дня набрання чинності цим Законом та до внесення відповідних змін до законодавства про Конституційний Суд України фінансове забезпечення функціонування та діяльності Конституційного Суду України, розмір суддівської винагороди суддів Конституційного Суду України, розмір щомісячного довічного грошового утримання судді Конституційного Суду України визначаються відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., NN 41 - 45, ст. 529; 2015 р., NN 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами). 03 серпня 2017 року набрав чинності Закон № 2136-VIII. 15 квітня 2020 року Конституційний Суд України ухвалив рішення № 2-р(II)/2020 у справі за конституційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону № 1166-VII. За текстом резолютивної частини цього Рішення, зазначені положення (які визнані неконституційними), втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Як убачається з розпорядження Голови Конституційного Суду України від 26.04.2022 за підписом в.о. Голови Конституційного Суду України, наказано виплатити судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою згідно зі ст. 129 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07 липня 2019 №2453-УІ у редакції, що діяла на дату обрання його на посаду судді Когнституційного Суду України, з урахуванням відповідних положень ЗУ «Про Державний бюджет України на 2013 рік» щодо мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення суддівської винагороди. До зазначеного наказу додано відповідний розрахунок вихідної допомоги ОСОБА_1 у зв`язку з відставкою Зокрема, вихідна допомога розрахована наступним чином: - посадовий оклад відповідно до ч. 3 і 4 ст. 129 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 №2453-УІ, ст. 8 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2013» від 06 грудня 2012 №5515-УІ - 14 911 грн; - доплата за вислугу років (33 роки) згідно з ч.1 ст. 131 та ч. 5 ст. 129 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 №2453-УІ - 10 437,70 грн; - доплата за науковий ступінь згідно з ч. 7 ст. 129 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 №2453-УІ - 2 236,65 грн; - доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці (ступінь секретності «цілком таємно») згідно з ч.8 ст. 129 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 №2453-УІ - 1 491,10 грн. Разом розмір винагороди судді становить 29 076,45 грн. Сума вихідної допомоги, виходячи з 10 місячний зарплат, становить 290 764,50 грн. Факт нарахування зазначеної суми позивач не оспорює та дану обставину підтверджує відповідач у поданому до суду відзиві. Із доводів позивача, викладених у позовній заяві, вбачається, що під час проходження кар`єри судді органу конституційної юрисдикції позивач був впевнений у тому, що набуте ним на підставі ч.1 ст. 136 Закону №2453 право на вихідну допомогу судді у зв`язку з відставкою буде реалізоване виходячи із розміру винагороди за його останньою посадою. Колегія суддів зазначає, що на відміну від суддів судів загальної юрисдикції, суддям Конституційного Суду України Законом № 2136-УІІІ надано право йти у відставку та отримувати вихідну допомогу відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення. Зокрема, правове регулювання визначено у п. 7 розділу ІІІ Закону №2136-УІІІ, відповідно до якого зазначено, що суддя Конституційного Суду, призначений на посаду до набрання чинності цим Законом, має право на відставку відповідно до законодавства, що діяло на день його призначення. У такому разі до стажу роботи, що дає судді Конституційного Суду право на відставку і виплату вихідної допомоги, зараховується також стаж іншої практичної, наукової, педагогічної роботи за фахом та стаж державної служби. Отже, умови виходу у відставку суддів конституційної юрисдикції можуть бути реалізовані щодо права на виплату вихідної допомоги відповідно до приписів ст. 136 Закону №2453-УІ. Аналогічна правова позиція висловлена у подібних правовідносинах у постанові Верховного Суду України від 19 травня 2021 року справа №640/9523/20. У вищезазначеній справі № 640/9523/20 Верховний Суд висловив наступну правову позицію: «Суддям загальної юрисдикції при звільненні у відставку на підставі положень Закону № 2453-VI після 01 квітня 2014 року вихідна допомога не виплачувалася. Причиною цьому було те, що із вказаної дати набрав чинності Закон № 1166-VII, відповідно до якого припинено виплату такої форми разової матеріальної винагороди як вихідна допомога судді. Після набранням чинності Законом № 1402-VIII суддя, який вийшов у відставку, має право на вихідну допомогу (стаття 143). Дія Закону № 1402-VIII спрямована на перспективу й застосування, зокрема, статті 143 цього Закону щодо суддів [судів загальної юрисдикції], які набули право на відставку (за наявності у них стажу роботи на посаді судді, визначеного відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання) дозволено (цим Законом) за певних умов (як-от пройти кваліфікаційне оцінювання й відпрацювати після цього на посаді судді щонайменше три роки). Крім того, ті судді, які звільнилися у відставку до набрання чинності Закону № 1402-VIII, не мають права навіть на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання відповідно до частини четвертої статті 142 Закону № 1402-VIII. Втім, до спірних правовідносин у цій справі положення Закону № 1402-VIII щодо виплати вихідної допомоги не застосовуються, адже на дату звільнення позивача у відставку діяв Закон № 2136-VIII. Основний текст цього Закону не передбачає виплати вихідної допомоги суддям [Конституційного Суду України] у відставці, окрім пункту 7 Прикінцевих положень, які містять застереження не лише з приводу визначення стажу, що дає право на відставку, але й щодо виплати вихідної допомоги. З цього приводу колегія суддів зазначає, що на противагу суддям, які йшли у відставку за правилами Закону № 2453-VI в останній його редакції (тобто без виплати вихідної допомоги), суддям Конституційного Суду України, відповідно до пункту 7 розділу ІІІ Закону № 2136-VIII, надано право, поряд із визначенням стажу роботи, що дає судді Конституційного Суду України право на відставку, відповідно до законодавства, що діяло на день його призначення, також і на отримання вихідної допомоги на тих самих умовах (відповідно до законодавства, що діяло на день його призначення). Граматичний аналіз положень пункту 7 розділу ІІІ Закону № 2136-VIII у зіставленні з фактичними обставинами цієї справи дає колегії суддів підстави констатувати, що питання про виплату вихідної допомоги ОСОБА_1 , зважаючи на те, коли його обрали суддею Конституційного Суду України (лютий 2013 року), має визначатися відповідно до статті 136 Закону № 2453-VI у редакції, яка діяла на дату його обрання на цю посаду. Якщо керуватися таким підходом, то за текстом чинної на той час редакції указаної статті, позивач має право на отримання вихідної неоподатковуваної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Водночас, з аналізу норм чинного законодавства, що діяло на день призначення ОСОБА_1 суддею Конституційного Суду України, можна зробити висновок, що вихідну допомогу йому як судді Конституційного Суду України потрібно розраховувати із «заробітної плати», яку вона отримувала на дату свого обрання на вказану посаду (лютий 2013 року). Вочевидь, тодішній місячний заробіток суттєво різниться з тією винагородою, яку позивач отримував на підставі Закону № 2136-VIII, зокрема станом на дату звільнення (26 квітня 2022 року)». Отже, з огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що позивач має право на вихідну допомогу відповідно до законодавства, що діяло на день його призначення, тобто відповідно до статті 136 Закону № 2453-VI. Окрім того, в основі десятикратного розміру місячного заробітку судді Конституційного Суду України має бути не винагорода судді, отримувана на підставі положень Закону № 2136-VIII, а суддівська винагорода, включно з усіма її складовими, які нараховуються у відсотковому або кратному відношенні до посадового окладу (доплата за вислугу років, за перебування на адміністративній посаді в суді, доплата за науковий ступінь, доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці), визначена відповідно до статті 129 Закону № 2453-VI у редакції цього Закону, яка діяла на дату обрання на посаду судді Конституційного Суду України, з урахуванням відповідних положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» щодо мінімальної заробітної плати. Тобто, в основу десятикратного розміру місячного доходу судді Конституційного Суду України має бути покладена не лише винагорода судді, яку отримував останній на підставі Закону №2136-УІІІ, а судівська винагорода, включно з усіма її складовими, які нараховуються у відсотковому або кратному відношенні до посадового окладу (доплата за вислугу років, за перебування на адміністративній посаді в суді, доплата за науковий ступінь, доплата за доступ до державної таємниці, визначена відповідно до ст. 129 Закону №2453-УІ у редакції Закону, яка діяла на час обрання на посаду судді Конституційного Суду України з урахуванням відповідних положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» щодо мінімальної зарплати ( як розрахункова величина для визначення суддівської винагороди у тодішній редакції Закону № 2453-УІ). Розрахована за такою «формулою» вихідна допомога судді, на думку колегії суддів, свідчить про дотримання відповідачем вимог пункту 7 розділу ІІІ Закону № 2136-VIII та узгоджується із принципами співмірності і справедливості та не порушує права та охоронювані законом інтереси позивача. Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції порядку розгляду справи, зокрема розгляд справи у порядку скороченого позовного провадженння, то колегія суддів вважає їх помилковою. Згідно ч.1, 2 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів (п.4). Скаржником помилково було ототожнено справу, яка стосуються оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів та справу щодо стягнення грошової допомоги, яка на думку особи не у повному обсязі була виплачена суб`єктом владних повноважень під час звільнення у відставку. Оскільки справа, що розглядається, відноситься до справ незначної складності, а п.4 ч.4 даної норми Закону на неї не розповсюджується, суд мав правові підстави для її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. У рішенні Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року №17-рп/2010 вказано, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки. Юридичну природу соціальних та інших виплат, ЄСПЛ пояснює не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту законних (легітимних) очікувань особи та принцип правової визначеності, що є невіддільними елементами принципу правової держави та верховенства права (рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» (заяви № 7151/75 та № 7152/75), «Брумареску проти Румунії» (заява № 28342/95), «Пічкур проти України» (заява № 10441/06), «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10). Тобто, коли соціальна чи інша виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об`єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу. З огляду на встановлені обставини і правове регулювання, враховуючи судову практику ЄСПЛ і висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що нараховуючи і виплачуючи позивачу вихідну допомогу, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України. Водночас, порушень принципів недискримінації, пропорційності, «якості закону» та правової визначеності колегія суддів не встановила. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91, пункт 29). Суд у цій справі також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З урахуванням вищевикладених доводів та встановлених у справі обставин, колегія суддів приходить до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а тому рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 вересня 2022 року підлягає скасуванню як постановлене помилково з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Конституційного Суду України задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 вересня 2022 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Конституційного Суду України про визнання дій протиправними та зобов`язання нарахувати та виплатити недоотриману суму вихідної допомоги відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України. Суддя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Костюк Л.О. Степанюка А.Г.