Постанова Рівненський апеляційний суд № 570/2664/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 листопада 2022 року м. Рівне Справа № 570/2664/17 Провадження № 22-ц/4815/392/22 Рівненський апеляційний суд: в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий : Боймиструк С.В., судді: Вейтас І.В., Шимків С.С. секретар судового засідання: Ковальчук Л.В., за участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 11 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області, третя особа: відділ у Рівненському районі міськрайонного управління у Рівненському районі та місті Рівному Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області про визнання недійсним рішення сільської ради та Державного акта на право власності на земельну ділянку, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом звільнення її від огорожі, ВСТАНОВИВ: 29 червня 2017 року позивачі, покликаючись на створення ОСОБА_8 перешкод для використання ними проходу із АДРЕСА_1 шляхом його захаращення та перекриття її приватною земельною ділянкою, звернулись до суду з позовом у якому просили визнати недійсним рішення Великожитинської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 19 березня 2010 року № 553 в частині затвердження технічної документації по передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_8 та передачі у власність громадянці ОСОБА_8 земельної ділянки площею 0,0775 га для ведення особистого селянського господарства, Державний акт на право власності на земельну ділянку ЯП № 785424 від 26 серпня 2010 року, зобов`язавши відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом звільнення її від огорожі. Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 11 листопада 2021 року в задоволені позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Посилаються на незаконність оскаржуваного рішення та його необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначають, що рішення є результатом упередженого вивчення судом зауважень, доводів та доказів, що представлені ними. Вказують, що підставою звернення до суду стало те, що Рішення Великожитинської сільської ради Рівненського району №553 від 19 березня 2010 року та Державний акт на право власності на земельну ділянку Серії ЯП №785424 від 26 серпня 2010 року суперечать актам цивільного законодавства та відповідно є незаконними, порушують їхні права та інтереси, які полягають у вільному використанні дороги за призначенням. На підставі рішення Великожитинської сільської ради № 553 від 19 березня 2010 року ОСОБА_8 передано у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,0775 га в АДРЕСА_2 та видано Державний акт на право власності на земельну ділянку Серії ЯП № 785424 від 26 серпня 2010 року. Земельна ділянка має кадастровий номер 5624681500060000536. Згідно спірного Державного акта земельна ділянка належить ОСОБА_8 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 серпня 2007 року № 2-785 та рiшення Великожитинської сільської ради № 553 від 19 березня 2010 року. Рішенням Великожитинської сільської ради народних депутатів Рівненського району Рівненської області від 29 грудня 1993 року № 65 «Про приватизацію земель в межах населеного пункту ОСОБА_8 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства. Пізніше, в 2010 році ОСОБА_8 рішенням Великожитинської сільської ради Рівненського району Рівненської області № 553 від 19 березня 2010 року вдруге передається у власність безоплатно земельна ділянка площею 0,0775 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель загального користування, де раніше знаходилася дорога. Окрім того, спірна земельна ділянка надається у такій конфігурації та такою площею, що перекриває дорогу. Зазначають, що місцевим судом не застосована норма ч. 4 ст. 83 ЗК України, згідно якої до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо). Звертають увагу на неврахування місцевим судом Глави 17 Земельного кодексу України в якій закріплені Правила добросусідства, зокрема обов`язку власників та користувачів земельних ділянок співпрацювати при запровадженні заходів, які не завжди можуть бути реалізовані одним власником. Вказують, що відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України, підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, а також прийнятих вiдповiдно до них нормативно-правових актів, генеральних планів та іншої містобудівної документації. До вказаного переліку відносяться і затверджені в установленому законом порядку Державні будівельні норми. З метою підтвердження порушення правил добросусідства, закріплених в державних будівельних нормах, за заявою ОСОБА_1 , судовим експертом Зібер Олегом Володимировичем було проведено дослідження результати якого залишені судом поза увагою. Вважають, що подання відзиву разом з доказами як і виклик свідків після закриття підготовчого провадження є порушеннями вимог ЦПК. Також не погоджуються зі стягнутим розміром судових витрат через їх неспівмірність. У поданому відзиві ОСОБА_4 спростовує доводи наведені апелянтом, просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення місцевого суду без змін. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, виходячи з наступного. За приписами ст. 2 Цивільного процесуального Кодексу України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.. Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з ч.1, 4 ст. 11 Цивільного кодексу, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема є: справедливість, добросовісність та розумність, у тому числі й у судовому порядку. Судом встановлено,що ОСОБА_1 є власником двох земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_2 відповідно до Державного акта на право власності на земельну ділянку Серії ЯЖ № 064675 від 28 жовтня 2008 року - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2500 га з кадастровим номером 56:246:815:00:06:000:0513; та відповідно до Державного акта на право власності на земельну ділянку Серії ЯЖ № 064676 від 28 жовтня 2008 року - для ведення особистого селянського господарства площею 0,1195 га з кадастровим номером 56:246:815:00:06:000:0514. Рішенням Великожитинської сільської ради народних депутатів Рівненського району Рівненської області від 29 грудня 1993 року № 65 «Про приватизацію земель в межах населеного пункту» передано громадянам, які користуються земельними ділянками на території сільської ради, безоплатно у приватну власність земельні ділянки, надані їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва, обслуговування житлового будинку у межах норм встановлених ЗК України, серед інших ОСОБА_8 - 0,60 га. Рішенням Великожитинської сільської ради № 553 від 19 березня 2010 року ОСОБА_8 затверджено технічну документацію та передано у власність земельну ділянку площею 0,0775 га для ведення особистого селянського господарства в с. Бармаки та видано державний акт серії ЯЛ №785424. Згідно дослідженого у судовому засіданні та долученого до матеріалів справи експертного дослідження №170606/1_30 від 15 серпня 2017 року габарити (розміри) проїзду (дороги) до садиби (домоволодіння) за адресою: АДРЕСА_3 , не відповідають вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва та державно-будівельним нормам в частині організації майданчика для розвороту автомобілів, оскільки, враховуючи розташування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 площею 0,1149 га з кадастровим номером 5624681500:06:000:0536 (Ділянка №3), земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_3 з кадастровими номерами: 5624681500:06:000:0513 (Ділянка №1), 5624681500:06:000:0514 (Ділянка №2) влаштування вищезазначеного майданчика технічно не можливе. Фактичне розташування огорожі земельної ділянки та розташування самої ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 площею 0,1149 га з кадастровим номером 5624681500:06:000:0536 (Ділянка №3) зі сторони земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_3 з кадастровими номерами 5624681500:06:000:0513 (Ділянка №1), 5624681500:06:000:0514 (Ділянка №2) не відповідає Державному акту на право власності на земельну ділянку Серії Я1І № 785424 від 26 серпня 2010 року. Оскільки технічна документація на ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 площею 0,1149 га з кадастровим номером 5624681500:06:000:0536 (Ділянка №3) не була надана, визначити, чи відповідає фактичне розташування огорожі земельної ділянки та розташування самої ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 площею 0,1149 га з кадастровим номером 5624681500:06:000:0536 (Ділянка №3) зі сторони земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_3 з кадастровими номерами: 5624681500:06:000:0513 (Ділянка №1), 5624681500:06:000:0514 (Ділянка №2) технічній документації на цю ділянку неможливо. Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06 травня 2019 року спадкоємицею зазначеного у заповіті майна ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її дочка ОСОБА_9 . Спадщина, на яку видане свідоцтво складається з земельної ділянки площею 0,1149 га, яка належала померлій на підставі державного акту серії ЯЛ №785424, виданого Великожитинсьскою сільською радою Рівненського району від 26 серпня 2010 року. Відповідно до договору дарування земельної ділянки від 10 травня 2019 року ОСОБА_9 подарувала ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1149 га, кадастровий номер 5624681500:06:000:0536, цільове призначення (використання) земельної ділянки: для ведення особистого селянського господарства, експлікація земельних угідь: рілля - 0,1149 га. У п.4 Протоколу громадських слухань документа державного планування "Генеральний план забудови та зонування території с. Бармаки" вказано "Запроектувати дорогу з АДРЕСА_4 , а також внести дану дорогу /шириною 6 м/ як земельну ділянку загального користування в Генеральний план та зонування території села Бармаки, з врахуванням чинних вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва, державно-будівельних норм та з врахуванням зауважень громадськості. За правилами ст. 317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до вимог ст. 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Згідно вимог ст. 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю. Крім того, відповідно до вимог ст. 158 ЗК Українивиключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій, сіл, селищ, міст, районів та областей. Звертаючись до суду позивачі зазначали, що відповідачу 1 в с. Бармаки надано у власність дві земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_2 із кадастровими номерами 5624681500060000 536 та 5624681500060000 535, що суперечить вимогам ч.4 ст. 116 ЗК України. Проте колегія суддів приходить до висновку, що ділянка 5624681500060000 535 була успадкована ОСОБА_8 , що вбачається з свідоцтва про право на спадщину ВЕТ №610817 від 11 серпня 2007 року(т.2 а.с. 80) та плану земельної ділянки ОСОБА_10 (т.2 а.с. 87). Вказуючи на порушення ч. 4 ст. 83 ЗК України при виділенні земельної ділянки Відповідачу 1, внаслідок розташування в її межах проходу (проїзду) загального користування позивачі не врахували, що відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Як випливає з аналізу змісту п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 14 Закону України «Про планування і забудову територій», ч. 2 ст. 22 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», існування дороги має бути відображене у генеральному плані населеного пункту та враховуватись органами місцевого самоврядування при вирішенні питання про передання земельної ділянки у приватну власність. Факт відсутності у генеральному плані с. Бармаки проходу (проїзду) був відомий позивачам на момент звернення до суду, що вбачається з колективного звернення до Великожитинської сільської ради (т.2 а.с. 20), протоколу громадських слухань документа державного планування «генеральний план забудови та зонування території с. Бармаки»… (т.1 а.с. 214), з відповіді на адвокатський запит вих..437/02-08/20 від 10.03.2020 року, якою надано викопіювання з листа проекту планування забудови с. Бармаки, що вказує на відсутність проходу (проїзду) на момент приватизації. (т.2 а.с. 89) Покликання позивачів на історичну сформованість проходу (проїзду) що увійшов до земельної ділянки відповідачки не може бути підставою для позбавлення її права власності, а за встановлення потреби громади у прокладенні дороги через спірну ділянку слід виходити з норм Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності». Не заслуговують на увагу покликання апелянта на ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України у взаємозв`язку з Державними будівельними нормами, оскільки останні встановлюють вимоги до проектування і реконструкції існуючих міських і сільських поселень України. Крім того, згідно чинному на час приватизації земельної ділянки ОСОБА_8 . Генеральному плані с. Бармаки та частина земель сільської ради, яка забезпечує доїзд до домоволодіння ОСОБА_1 , не має статусу земель загального користування. Посилаючись на порушення принципу добросусідства позивачі не вказують у чому полягає неприйнятність способу використання земельної ділянки, а сам факт розташування земельної ділянки неприйнятним для них чином не спростовує законність її отримання. Висновок експертного дослідження, що замовлений з метою підтвердження порушення правил добросусідства, в порушення ч.5 ст. 106 ЦПК України не містить інформації, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлений для подання до суду. Крім того відповідь на питання 1 надане стосовно організації майданчика для розвороту автомобілів виключно за рахунок земель відповідачки та без врахування генерального плану забудови даного району. Також не надана вичерпна відповідь по питанню 2 через відсутність технічної документації. Тому відсутність оцінки судом вказаного експертного дослідження у сукупності з іншими доказами не впливає на правильність вирішення спору по суті. Стаття 76 ЦПК Українивизнає доказами будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 ЦПК України). Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18). Виходячи з викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що об`єктивних і переконливих доказів на доведення позовних вимог позивачі не надали, що вказує на необґрунтованість позову. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, а виходячи зі змісту позовної заяви та відзиву на неї, доводів апеляційної скарги та викладених заперечень, сукупності та об`єму досліджених доказів, колегія суддів приходить до висновку про законність оскаржуваного рішення. Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. У пункті 1 частини третьої статті 133 ЦПК Українипередбачено, що витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов`язаних з розглядом справи. Частиною першою статті 137 ЦПК Українивстановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Частиною третьою статті 137 ЦПК Українипередбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України). Відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що вказано у частині шостій статті 137 ЦПК України. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року в справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. За нормами частини восьмої статті 141 ЦПК Українирозмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі з іншої та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Виходячи із загальних засад справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи складність справи, дослідивши надані докази, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 30000 грн. Відсутність прохальної частини та визначеної суми до якої слід зменшити розмір правничої допомоги фактично перекладає обов`язок доказування на суд, що суперечитиме правовим позиціям, викладеним у додатковій Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року, справа №755/9215/15-ц провадження №14-382цс19, у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 у справі №922/445/19, від 22 листопада 2019 у справі №902/347/18, від 06 грудня 2019 у справі №910/353/19. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в заявленому розмірі в 10000 грн., то враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає таку суму завищеною. Виходячи з принципу співмірності та розумності судових витрат заявлену суму слід зменшити до 4000 грн., тобто з кожного позивача - ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 стягнути по 1000 грн. на користь ОСОБА_4 . Таким чином, апеляційний суд доходить висновку, що судом першої інстанції були всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішенняпідлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 11 листопада 2021 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 понесені судові витрати (за правничу допомогу) 4000 грн., тобто з кожного позивача по 1000 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 22 листопада 2022 року. Головуючий: С.В. Боймиструк Судді: І.В. Вейтас С.С. Шимків