Постанова 4814 № 554/11692/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/11692/21 Номер провадження 22-ц/814/2210/22Головуючий у 1-й інстанції Сініцин Е.М. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 листопада 2022 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Абрамова П.С., Суддів: Одринської Т.В., Панченка О.О., за участю секретаря судового засідання - Ряднини І.В., приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області - Гуріної Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гуріної Тетяни Вікторівни на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 20 червня 2022 року у справі за скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на постанову Приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гуріної Тетяни Вікторівни у виконавчому провадженні № 67332774 УСТАНОВИВ: короткого змісту позовних вимог і рішення суду першої інстанції; У грудні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із вказаною скаргою, відповідно до якої вказували, що на виконанні приватного виконавця Гуріної Т.В. перебуває виконавче провадження № 67332774 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазонової О.М. № 12094 від 20.10.2021. В межах даного виконавчого провадження 06 грудня 2021 року приватним виконавцем винесено постанову про опис та арешт майна боржника автомобіля KIA RIO, днз НОМЕР_1 , а 14 грудня 2021 року - постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності для реалізації майна боржника. Скаржники вказували, що постанова приватного виконавця про призначення суб`єкта оціночної діяльності є незаконною, оскільки вона винесена в порушення вимог ч. 2 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», а саме до закінчення 10-денного терміну щодо визначення вартості майна, який надається законом для узгодження такої вартості. Разом із тим, 12.12.2021 року Октябрським районним судом м. Полтавти у справі № 554/11692/21 ухвалено рішення про зупинення стягнення за вказаним виконавчим написом. Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 20 червня 2022 року скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено: Скасовано постанову Приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гуріної Тетяни Вікторівни від 14.12.2021 у виконавчому провадженні № 67332774 про визначення об`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні. короткого змісту вимог апеляційної скарги; узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу; узагальнених доводів та заперечень інших учасників справи; В апеляційній скарзі приватний виконавець Гуріна Т.В. прохала ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 20 червня 2022 року скасувати та закрити провадження у справі. Зазначала, що при розгляді справи місцевим судом допущено порушення норм процесуального та матеріального права. Вона не була належним чином повідомлена про день та час розгляду справи місцевим судом, копію скарги та доказів долучених до скарги їй не направляли, справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, та ОСОБА_1 не є учасником виконавчого провадження, в межах якого подана скарга. Вказувала також, що місцевий суд не встановив усіх обставин справи. встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, до суду оскаржується постанова приватного виконавця щодо законності постанови ухваленої під час виконання виконавчого напису нотаріуса. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. У рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04, пункт 24) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) закріпив поняття «суд, встановлений законом», яке стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність. Фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21), від 27 березня 2019 року у справі № 638/14011/16-ц (провадження № 14-656цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 826/5806/17 (провадження № 11-290апп19), від 13 березня 2019 року у справі № 202/30/17 (провадження № 14-643цс18) та інших. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон № 1404-VIIІ), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Статтею 3 Закону № 1404-VIIІ визначено перелік виконавчих документів, що підлягають примусовому виконанню. Їх можна поділити на дві групи: а) «судові» - видані судами України, в тому числі на виконання судових рішень: - виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; - судові накази; - ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; б) «несудові» - видані іншими органами чи посадовими особами, як результат реалізації їх компетенції: - виконавчі написи нотаріусів; - посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; - постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди; - постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; - рішення інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; - рішення ЄСПЛ з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішення інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; - рішення (постанови) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень. За вимогами статей 447, 448 ЦПК Українисторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень лише сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Частиною ж 1 статті 287 КАС Українипередбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Відповідно до частин першої та другої статті 74 Закону № 1404-VIIІрішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Отже, за правилами адміністративного судочинства оскаржуються рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинені під час виконання ухвалених в адміністративній справі судових рішень, а також виконавчих документів, виданих іншими, ніж суд, органами та посадовими особами, оскільки закон не встановлює для такого оскарження іншого порядку, ніж у суді адміністративної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду неодноразово робила висновок, що з огляду на те, що скаргу подано на дії державного виконавця з виконання виконавчого документа, виданого іншою посадовою особою, а не судом, підвідомчість спору належить адміністративному суду (постанови від 14 березня 2018 року, від 14 листопада 2018 року у справі № 161/15523/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 678/1/16-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 346/79/17). Тобто, при розгляді справ щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, що вчинені під час примусового виконання рішень інших органів та посадових осіб, які підлягають примусовому виконанню, суди здійснюють контроль за порядком реалізації сукупності дій органів і осіб, визначених у Законі № 1404-VIII, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню, що розкриває нормативний зміст поняття «виконавче провадження». Відступу від даних позицій в частині оскарження дій, рішень, бездіяльності державного виконавця під час виконання виконавчого напису нотаріуса Велика Палата Верховного Суду не робила, на відміну від вирішення інших питань, які виникають під час виконання виконавчого напису нотаріуса (позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у справі №183/4196/21 від 12 жовтня 2022 року). На зазначену обставину місцевий суд уваги не звернув. Доводи апеляційної скарги в зазначеній частині є обґрунтованими. висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції; Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255та 257цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 377 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги. Відповідно до ч. 4 ст. 377 ЦПК України у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору. З врахуванням вищевикладеного, ухвала місцевого суду підлягає скасуванню з закриттям провадження у справі. Керуючись п. 4 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 377, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гуріної Тетяни Вікторівни - задовольнити. Ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 20 червня 2022 року - скасувати, а провадження у справі закрити. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 22 листопада 2022 року. Головуючий суддя П.С. Абрамов Судді Т.В. Одринська О.О. Панченко