Постанова Київський апеляційний суд № 756/14246/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 листопада2022 року м. Київ Унікальний номер справи № 756/14246/21 Апеляційне провадження № 22-ц/824/9158/2022 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 31 січня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Яценко Н.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до Київського міського центру зайнятості, третя особа: Оболонська районна філія Київського міського центру зайнятості, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - в с т а н о в и в : У вересні 2021 року позивач звернулась до суду з позовною заявою, в якій з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 30 299,41 грн. На обґрунтування позовної заяви зазначала, що працювала в Оболонському районному центрі зайнятості з 24 березня 2004 року (перейменовано в Оболонський районний центр зайнятості перейменований в Оболонську філію Київського міського центру зайнятості). Наказом № 322-К від 08 листопада 2018 року звільнили з роботи 13 листопада 2018 року у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 12 вересня 2019 року її було поновлено на роботі, яке постановою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року було залишено без змін. Наказом від 13 вересня 2019 року №200-к Київського міського центру зайнятості позивача було поновлено на посаді провідного фахівця з питань зайнятості сектору рекрутингу відділу взаємодії з роботодавцями Оболонської районної філії Київського міського центру зайнятості з 13 листопада 2018 року. 29 жовтня 2020 року за № 1715 Київським міським центром зайнятості було видано наказ «Про зміни в структурах та штатних розписах районних філій КМЦЗ». Наказом від 28 грудня 2020 № 261-к позивача звільнено з роботи 05 січня 2021 року за скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Проте відповідач не доплатив за період з 06 січня 2021 року по 03 листопада 2021 року суму відпускних, а тому наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. З урахуванням пропорційності, розумності та справедливості вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має бути сплачений відповідачем в сумі 30 299,41 грн. (а.с. 1-9, 36-39). У листопаді 2021 року відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позовної заяви відмовити у повному обсязі та застосувати строки позовної давності. Зазначав, що не погоджуючись з розміром нарахованих відпускних позивач зверталася до суду з позовом і рішенням суду від 27 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто з відповідача 1 191,53 грн. недонарахованих відпускних з урахуванням індексації грошових доходів громадян. Також не погоджуючись з нарахованою та виплаченою сумою вихідної допомоги позивач звернулася до суду з позовом, де рішенням суду від 02 червня 2021 року позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача недоплачену допомогу в розмірі 798 грн. 72 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 3 754 грн. 92 коп. Зазначені судові рішення виконано та грошові кошти позивачу сплачено, затримки по виконанню судових рішень не було. Станом на день подання відзиву відповідач виплатив позивачу всі належні йому кошти, жодної затримки розрахунку немає. Крім того, розрахунок сум, викладених у позовній заяві, є сумнівним та необґрунтованим (а.с. 46-50). Позивач подала до суду відповідь на відзив, в якому просила позов задовольнити, оскільки відповідачем не виплачено коштів за судовими рішеннями, а тому у зв`язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні роботодавець повинен виплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (а.с. 105-107). У грудні 2021 року від відповідача надійшли заперечення, в яких зазначено, що відповідно до рішень Оболонського районного суду м. Києва від 27 травня 2021 року по справі № 756/13344/20 та від 02 червня 2021 року по справі № 756/3091/21 з Київського міського центру зайнятості стягнуто на користь позивача загальну суму коштів в розмірі 6950,37 грн. (з врахування податків та інших обов`язкових платежів - сума становить 5830,06 грн.). Відповідно до долучених до відзиву на позовну заяву платіжних доручень позивачу сплачено кошти на загальну суму 5 830,06 грн. Судові рішення виконані в повному обсязі. При цьому, відсутність платіжного доручення щодо сплати суми в розмірі 959,18 грн. зумовлена тим, що позивачу за рішенням № 756/3091/21 потрібно було сплатити з врахуванням сплачених податків та обов`язкових платежів суму у розмірі 4 870,88 грн., проте помилково сплачено кошти без врахування податків та інших обов`язкових платежів у розмірі 5 758,84 грн. (переплата 887,96 грн.). При виконанні рішення № 756/13344/20 здійснено правильний розрахунок, сплачено податки та інші обов`язкові платежі по двом рішенням та перераховано на рахунок позивача залишок недоплачених коштів в розмірі 71,22 грн. Якщо до суми переплати 887,96 грн. додати суму, доплачену у платіжному дорученні № 5958 від 13 жовтня 2021 року у розмірі 71,22 грн. - вийде сума у розмірі 959,18 грн., про яку позивач стверджує, що начебто, не отримала (а.с. 112-113). Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 31 січня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Київського міського центру зайнятості на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 1 000,00 грн. без урахування податків та інших обов`язкових платежів до державного бюджету. Стягнуто з Київського міського центру зайнятості на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 29,96 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 119-125). Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, 12 липня 2022 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про задоволення позову (а.с. 129-147). На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначала, що на момент звільнення позивача, а саме 05 січня 2021 року, між позивачем та відповідачем існував спір щодо недорахованої та не виплаченої суми відпускних, яка належала позивачу до виплати у день звільнення. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 27 травня 2021 року було задоволено позов про стягнення не донарахованих відпускних, проте, відповідач лише 18 жовтня 2021 року перерахував 71,22 грн. на виконання вказаного рішення. Таким чином, рішення відповідачем не виконано, тому розрахунковий період для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повинен був бути обчислений починаючи з дати звільнення позивача по дату постановлення рішення 31 січня 2022 року. Вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано та безпідставно зменшив суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до суми 1 000,00 грн. взявши до уваги суму недоплаченої вихідної допомоги у розмірі 798,72 грн., а не 1 191,53 грн. недорахованих відпускних, незаконно зменшений період відшкодування в рішенні вказаний з 03 червня 2021 року по 11 жовтня 2021 року, а повинен був бути період з 06 січня 2021 року по 31 січня 2022 року, взагалі не визначені ймовірні майнові втрати працівника за 12 місяців затримки, не враховані дії роботодавця щодо умисного неврахування в повному обсязі вихідної допомоги та відпускних, що підтверджується рішеннями Оболонського районного суду міста Києві від 02 червня 2021 року у справі № 756/3091/21 та у справі № 756/13344/20 від 27 травня 2021 року. Тобто судом не досліджено питання щодо того, яку частину від заявлених позивачем вимог становить стягнута на її користь сума невиплачених коштів, коли зазначена сума була виплачена позивачу та чи наявна вина відповідача у затримці її виплати. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін (а.с. 159-163). Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 вересня 2022 року прийнято справу до провадження колегією суддів у складі: Левенця Б.Б., Борисової О.В., Ратнікової В.М. на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 вересня 2022 року у зв`язку з настанням обставин, які унеможливлюють продовження суддею-доповідачем Верлановим С.М. розгляд вказаної судової справи, справу призначено до розгляду (а.с. 178). Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вказане, розгляд справи здійснюється без виклику сторін у порядку письмового провадження. У відповідності до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, наказом Київського міського центру зайнятості № 68-к від 24 березня 2004 року ОСОБА_1 з 24 березня 2004 року було призначено на посаду провідного спеціаліста-бухгалтера відділу доходів та бухгалтерського обліку Оболонського РЦЗ (а.с. 15). Наказом Київського міського центру зайнятості № 261-к від 28 грудня 2020 року з особового складу звільнено ОСОБА_1 з 05 січня 2021 року за скороченням штатів на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 16). Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 27 травня 2021 року по справі № 756/13344/20 позов ОСОБА_1 до Київського міського центру зайнятості про стягнення недонарахованих відпускних з урахуванням індексації грошових доходів громадян та відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з Київського міського центру зайнятості на користь ОСОБА_1 1191 грн. 53 коп. недонарахованих відпускних з урахуванням індексації грошових доходів громадян. В задоволенні решти вимог відмовлено. Стягнуто з Київського міського центру зайнятості в дохід держави 908 грн. 00 коп. судового збору. Рішення набрало законної сили 27 червня 2021 року (а.с. 10-14). Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 02 червня 2021 року по справі № 756/3091/21 позов ОСОБА_1 до Київського міського центру зайнятості, третя особа - Оболонська районна філія Київського міського центру зайнятості про стягнення суми вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди, визнання недійсним вкладишу до трудової книжки та зобов`язання видати новий вкладиш до трудової книжки задоволено частково. Стягнуто з Київського міського центру зайнятості на користь ОСОБА_1 суму недоплаченої вихідної допомоги в розмірі 798 грн. 72 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 3754 грн. 92 коп., 1000 грн. моральної шкоди. В задоволенні решти вимог відмовлено. Рішення набрало законної сили 29 вересня 2021 року (а.с. 71-78). Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Звертаючись до суду з позовом, позивач посилалася на те, що відповідачем при її звільненні не в повному розмірі було виплачено відпускні за грудень 2019 року, розмір заборгованості становив 836,79 грн., який було стягнуто з відповідача рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 27 травня 2021 року по справі № 756/13344/20, а тому просила стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 січня 2021 року по 03 листопада 2021 року у сумі 19 423,97 грн. Також посилалася на те, що при її звільненні не в повному розмірі було виплачено відпускні за квітень 2020 року, розмір заборгованості становить 354,79 грн., який було стягнуто з відповідача рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 27 травня 2021 року по справі № 756/13344/20, тому середній заробіток за час розрахунку при звільненні за період з 06 січня 2021 року по 03 листопада 2021 року становить 10 875,44 грн. За наведеним розрахунком позивача загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 30 299,41 грн. За змістом статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Згідно з частиною першою статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності в цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Такі правові висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18). На спростування позовних вимог відповідач надав до суду платіжні доручення про сплату на користь позивача за рішеннями Оболонського районного суду міста Києва від 27 травня 2021 року та від 02 червня 2021 року суми заборгованості (а.с. 82-86). Так, згідно з платіжним дорученням № 5811 від 12 жовтня 2021 року відповідачем перераховано на рахунок позивача 1205,20 грн. (призначення платежу: за рішенням від 02 червня 2021 року про стягнення моральної шкоди та судового збору у справі № 756/3091/21) (а.с. 82). Згідно з платіжним дорученням № 5812 від 12 жовтня 2021 року відповідачем перераховано на рахунок позивача 4 553,64 грн. (призначення платежу: про стягнення недоплаченої суми та середнього заробітку за рішенням від 02 червня 2021 року у справі № 756/3091/21) (а.с. 83). Згідно з платіжним дорученням № 5955 від 18 жовтня 2021 року відповідачем перераховано на рахунок Казначейства України 1 034,13 грн. (податок на доходи фізичних осіб) (а.с. 84). Згідно з платіжним дорученням № 5958 від 18 жовтня 2021 року відповідачем перераховано на рахунок позивача 71,22 грн. (призначення платежу: за рішенням від 27 травня 2021 року у справі № 756/13344/20 про стягнення не донарахованих відпускних) (а.с. 85). Згідно з платіжним дорученням № 5956 від 18 жовтня 2021 року відповідачем перераховано на рахунок Казначейства України 86,18 грн. (призначення платежу: військовий збір) (а.с. 86). Враховуючи вказане, відповідач вказував, що рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 травня 2021 року та від 02 червня 2021 року виконані в повному обсязі, тому відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Натомість позивач звертаючись з позовом вважала, що наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 січня 2021 року по 03 листопада 2021 року виходячи з того, що відповідачем не виплачено 1191,58 грн. відпускних за рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 27 травня 2021 року по справі № 756/13344/20. Дослідивши подані сторонами докази апеляційний суд встановив, що відповідач на виконання рішень Оболонського районного суду міста Києва від 27 травня 2021 року по справі № 756/13344/20 та від 02 червня 2021 року по справі № 756/3091/21 сплатив позивачу загальну суму коштів в розмірі 5830,06 грн. з урахуванням податків та інших обов`язкових платежів (6950,37 грн. без урахування податків та зборів), тобто у повному обсязі сплатив заборгованість за вказаними рішеннями. Разом з тим, як було встановлено, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 травня 2021 року по справі № 756/13344/20, яким стягнуто з Київського міського центру зайнятості на користь ОСОБА_1 1191,53 грн. недонарахованих відпускних з урахуванням індексації грошових доходів громадян, набрало законної сили 27 червня 2021 року, а кошти сплачено відповідачем 18 жовтня 2021 року (а.с. 10-14). Таким чином, наявні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 28 червня 2021 року по день фактичного розрахунку 18 жовтня 2021 року виходячи з суми 1191,53 грн. недонарахованих відпускних, стягнутих рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 27 травня 2021 року по справі № 756/13344/20. Отже, час затримки при виплаті позивачу суми 1191,53 грн. недонарахованих відпускних за рішенням суду становив 3 місяці 21 день (113 календарних днів), а тому враховуючи правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), колегія суддів погодилась, що визначений позивачем до стягнення середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є завищеним та підлягає зменшенню до 1 000,00 грн. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 1 000,00 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників. Висновки районного суду щодо подвійного стягнення з відповідача суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 02 червня 2021 року у справі № 756/3091/21 є помилковими, оскільки таких вимог позивач не заявляв, тому суд першої інстанції у порушення вимог ст. 13 ЦПК України вийшов за межі вимог позовної заяви. Ураховуючи зазначене на підставі оцінених аргументів учасників справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу позивача необхідно задовольнити частково, змінити рішення Оболонського районного суду міста Києва від 31 січня 2022 року, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови. Інші доводи апелянта цих висновків суду не спростовують, тому суд апеляційної інстанції їх відхилив. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 31 січня 2022 року - змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в решті рішення суду - залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець О.В. Борисова В.М. Ратнікова