Постанова Київський апеляційний суд № 369/2889/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 листопада 2022 року м. Київ Унікальний номер справи № 369/2889/22 Апеляційне провадження № 22-ц/824/10886/2022 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 липня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Дубас Т.В., по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и в : У лютому 2022 року позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою та просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 24 504,33 грн. за кредитним договором № б/н від 31 липня 2019 року та судові витрати у розмірі 2 481,00 грн. (а.с. 1-5). Свої вимоги позивач мотивував тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 31 липня 2019 року, у подальшому було змінено кредитний ліміт до 25 000,00 грн. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Звертав увагу на те, що відповідач при укладенні договору надав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Вказував, що АТ КБ «Приватбанк» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач не виконав зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим станом на 25 січня 2022 року утворилася заборгованість, яку просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» у розмірі - 24 504,33 грн., яка складається з наступного: 19 688,07 грн. - тіло кредиту; 4 816,26 грн. - відсотки за користування кредитом (а.с. 1-5). Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 липня 2022 року позов АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково.Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 19 688,07 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» судовий збір у розмірі 1 993,37 грн. В решті вимог позову відмовлено (а.с. 80-86). Не погодившись з рішенням районного суду, 23 серпня 2022 року представник АТ КБ «Приватбанк» - Власенко А.О. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення в частині незадоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення заборгованості за відсотками задовольнити, в іншій частині оскаржуване рішення залишити без змін та стягнути з відповідача судові витрати. На обґрунтування скарги зазначав, що не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог. Вважає, що оскаржуване рішення в цій частині прийнято без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказував, що відмовляючи в стягненні заборгованості за відсотками суд першої інстанції посилався на постанову Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19), однак дана постанова не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки відповідач жодного разу не з`являвся до суду першої інстанції, не заперечував проти позову та не посилався на порушення банком положень Закону України «Про захист прав споживачів». Тобто суд першої інстанції вийшов за межі вимог ч. 1, 2, 5 ст. 12 ЦПК України, оскільки спростував доводи позивача щодо факту ознайомлення відповідача з умовами кредитування при тому, що відповідач участі у справі не брав та заперечень не подавав. Апелянт зазначав, що підстав вважати укладений кредитний договір безпроцентним відсутні, оскільки відповідачем було підписано паспорт споживчого кредиту, в якому відповідач власним підписом підтвердив ознайомлення з основними умовами кредитування, а саме: тип кредиту, суму ліміту, строк договору та строк кредитування, спосіб та строк надання кредиту, процентна ставка (у пільговий період 0,00001 % річних, поза межами пільгового періоду 42 % річних для картки «Універсальна Голд» та 43,2 % річних для карток «Універсальна», при невиконанні зобов`язань щодо повернення кредиту - 84 % річних для картки «Універсальна Голд», 86,4 % річних для картки «Універсальна»). Окрім того, 16 березня 2020 року ОСОБА_1 підписав заяву про приєднання до Умов та Правил надання послуг, відповідно до якої сторони визначили розмір та порядок погашення кредиту, сплати процентів. Звертав увагу, що із виписки по рахунку та розрахунку заборгованості вбачається, що відсотки були нараховані відповідачу 01 березня 2020 року в розмірі 215,12 грн. та в подальшому відсотки нараховувалися вже після підписання відповідачем заяви про приєднання до Умов та Правил надання послуг та ознайомлення з умовами договору, в тому числі розміру відсоткової ставки. Вважає, що відповідач підтвердив свою згоду з умовами шляхом часткового погашення заборгованості за відсотками, що вбачається із виписки (а.с. 88-91). Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи вищенаведене, заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 липня 2022 року переглядається апеляційним судом лише в частині відмови у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками. За правилами ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга АТ КБ «Приватбанк» на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 липня 2022 року розглянута апеляційним судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні). Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню враховуючи наступне. Судом встановлено, що 31 липня 2019 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» (а.с. 13). За змістом анкети-заяви відповідач погодився, що вищевказана анкета-заява разом Умовами та Правилами надання банківських послуг складають договір про надання банківських послуг на підставі ст. 634 ЦК України. При цьому, анкета-заява не містить інформацію, яку картку отримав відповідач, строк дії цієї картки та який рахунок відкривається на ім`я відповідача. Як вбачається з матеріалів справи, 31 липня 2019 року ОСОБА_2 був ознайомлений та підписав паспорт споживчого кредиту, в якому зазначено основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформація щодо реальної процентної ставки та орієнтованої загальної вартості кредиту для споживача, порядок поверенння кредиту та інше (а.с. 14-15). До заяви банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» (а.с. 16). Також до позову було додано Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк», ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщений на сайті https://privatbank.ua/terms/ (а.с. 17-52). Згідно довідки АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_1 31 липня 2019 року було видано кредитну картку № НОМЕР_1 зі строком дії до 09/22, 16 березня 2020 року видано кредитну картку № НОМЕР_2 зі строком дії до 01/24 (а.с. 12). Позивачем також надано довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 (а.с. 11). До суду першої інстанції позивач надав розрахунок заборгованості за договором № б/н від 31 липня 2019 року, укладеного між Банком та клієнтом ОСОБА_1 , за якими станом на 25 січня 2022 року утворилася заборгованість у розмірі - 24 504,33 грн., яка складається з наступного: 19 688,07 грн. - тіло кредиту; 4 816,26 грн. - відсотки за користування кредитом (а.с. 6-8). Крім того, позивач надав банківську виписку про рух коштів по картковому рахунку відповідача станом на 26 січня 2022 року (а.с. 9-10). До суду апеляційної інстанції АТ КБ «Приватбанк» було подано заяву про приєднання до Умов та Правил надання послуг від 16 березня 2020 року, підписану ОСОБА_2 (а.с. 94-99). Разом з тим, згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Апелянт є позивачем у справі, тому мав об`єктивну можливість подати докази до позовної заяви або в суді першої інстанції. Оскільки апелянт не навів поважних причин не подання цих доказів до районного суду, які були додані ним до апеляційної скарги, тому колегія суддів не прийняла їх до уваги. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно з частиною 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, проценти за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 31 липня 2019 року, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження № 14-131цс19) вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитом, надані банком Витяг з Умов та Правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. При цьому, витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 31 липня 2019 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили письмово процентну ставку за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. В апеляційній скарзі апелянт посилався на те, що судом першої інстанції не було враховано підписаного відповідачем паспорта споживчого кредиту від 31 липня 2019 року, в якому останній особистим підписом підтвердив ознайомлення з основними умовами кредитування, зокрема, процентна ставка у пільговий період становить 0,00001%, поза межами пільгового періоду - 42 % річних для картки «Універсальна Голд» та 43,2 % річних для карток «Універсальна», при невиконанні зобов`язань щодо повернення кредиту - 84 % річних для картки «Універсальна Голд», 86,4 % річних для картки «Універсальна» (а.с. 14-15). Дослідивши наданий позивачем паспорт споживчого кредиту від 31 липня 2019 року, підписаний ОСОБА_1 , встановлено, що у ньому зазначено основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформація щодо реальної процентної ставки та орієнтованої загальної вартості кредиту для споживача, порядок поверенння кредиту та інше. Так, у розділі 7 паспорту споживчого кредиту вказано, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживча з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо. У цьому ж розділі зазначено дату, до якої ця інформація, надана споживачеві ОСОБА_2 зберігає чинність та є актуальною, а саме до 15 серпня 2019 року. При цьому, як вбачається з розділу 7 даного паспорта споживчого кредиту, споживач, підписавши такий документ, підтвердив отримання пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до потреб та фінансової ситуації споживача, зокрема шляхом роз`яснення наведеної інформації, у тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати для споживача, у тому числі в разі невиконання останнім зобов`язань за таким договором (а.с. 15 зворот). Частиною 2 статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції від 15 листопада 2016 року) передбачено, що до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті. Під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину. Потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеної в постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20). Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступив від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц (провадження № 61-13569св20), від 18 листопада 2020 року у справі № 313/346/20 (провадження № 61-14573св20) та у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19 (провадження № 61-17707св19), про те, що паспорт споживчого кредиту є невід`ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Як вбачається з матеріалів справи, роздруківка підписаного відповідачем паспорта споживчого кредиту містить відомості щодо процентної ставки та орієнтовної загальної вартості споживчого кредиту. Однак, дана інформація має загальний характер та є пропозицією до укладення кредитного договору (офертою). Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Отже, підписання відповідачем паспорта споживчого кредиту не свідчить, що сторонами було погоджено розмір процентної ставки за кредитним договором, за яким було здійснено розрахунок заборгованості по процентам та який позивач просив стягнути в апеляційній скарзі. Враховуючи, що паспорт споживчого кредиту є пропозицією до укладення кредитного договору (офертою) та має інформативний характер для споживача, апеляційний суд критично оцінює можливість доведення факту належного повідомлення відповідача про умови кредитування, у тому числі щодо сплати процентів, шляхом підписання паспорта споживчого кредиту, а тому не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Водночас з матеріалів справи убачається, що відповідач не подавав відзиву із запереченням позовних вимог або зі згодою із такими вимогами в порядку, передбаченому статтями 178, 180 ЦПК України, а тому відсутні підстави стверджувати, що відповідач, не виклавши заперечень проти позовних вимог, тим самим погодився з позовом. Відповідач також не вчинив визнання стверджуваних позивачем обставин, що могло б слугувати підставою для звільнення позивача від обов`язку їх доказування відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України. Водночас факт не заперечення учасником справи обставини у цивільному судочинстві не є тотожним факту визнання цієї обставини. Принцип змагальності сторін у цивільному судочинстві не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона, на яку покладено тягар доказування, стверджує, а інша сторона не надала заперечень. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Відповідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Отже відсутність у матеріалах справи заперечень відповідача проти заявлених до нього вимог не може свідчити про беззаперечне визнання останнім таких вимог. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність постановленого у справі рішення. Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на положення частини 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргуАкціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» - залишити без задоволення. Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 липня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець О.В. Борисова В.М. Ратнікова