Постанова Київський апеляційний суд № 761/25760/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 листопада 2022 року м. Київ Унікальний номер справи 761/25760/16-ц Апеляційне провадження 22-ц/824/6092/2022 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача Махлай Л.Д., суддів Немировської О.В., Ящук Т.І. при секретарі Кролівець О.В. сторони позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 липня 2017 року, ухвалене під головуванням судді Гуменюка А.І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за порушення грошового зобов`язання, в с т а н о в и в : у липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив стягнути на його користь 1 251 362, 71 грн за порушення виконання грошового зобов`язання. В обґрунтування позову зазначав, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 07.06.2011, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_2 борг за договором позики у сумі 956 820 грн. Проте відповідачка рішення суду не виконує, а тому зобов`язання не припинилося, і вона повинна сплатити 3 % річних за порушення виконання грошового зобов`язання та інфляційну складову боргу. Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10.07.2017 позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1 068 125,13 грн інфляційних втрат та 183 237,58 грн 3 % річних. Вирішено питання про стягнення судових витрат. 30.04.2020 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги. Ухвалою суду від 17.07.2020 замінено стягувача у виконавчому провадженні з ОСОБА_3 на ОСОБА_1 . Ухвалою суду від 30.11.2021 заяву відповідачки про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи. А саме, суд порушив правила територіальної підсудності та розглянув справу, не повідомивши неї про день та час судового розгляду, що уже є самостійними підставами для скасування рішення суду. Крім того, у рішенні суду не наведено розрахунків щодо суми стягнення. Про те, що стягнення проведено за період з 28.11.2011 по 15.05.2017 вона дізналася з позовної заяви. Цей період охоплює майже 6 років та знаходиться поза межами позовної давності, про застосування якої вона не могла заявити у суді першої інстанції, оскільки не була повідомлена про судовий розгляд. Отже 3 % річних позивач міг вимагати лише за один рік, який передував постановленню рішення. Нараховуючи інфляційні втрати та штрафи, суд не мав підстав брати за основу нарахування суму боргу, зазначену в рішенні Дарницького районного суду м. Києва, оскільки вона як спадкоємець несе відповідальність лише в межах суми спадкового майна. Вона до цього часу не може оформити право на спадщину з незалежних від неї причин. Автомобілі були лише зареєстровані на ОСОБА_4 , але в наявності вона їх ніколи не бачила та їх не було виявлено. Квартира, яка увійшла до спадкової маси має самовільні перепланування, які вона не може виправити, оскільки це потребує значних матеріальних затрат. Будинок АДРЕСА_1 ніколи не приймався в експлуатацію і вона не може оформити право власності на нього, оскільки забудова не відповідає плану, відображеному у технічному паспорті та знаходиться не за адресою, зазначеною у цьому паспорті. Крім того, на спадкове майно ухвалою суду було накладено арешт, який знятий лише у серпні 2021, коли її діти погасили борг, присуджений за рішенням суду. Суд не врахував, що її зобов`язання сплатити кошти відповідачу випливає з рішення суду, а не з договору позики. Також вона не є єдиним спадкоємцем після смерті позичальника, оскільки із заявою про прийняття спадщини звернулася і мати померлого ОСОБА_5 , яка померла до прийняття спадщини, а тому на неї може бути покладено зобов`язання лише щодо сплати 1/2 частини боргу. Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розгляд справи у їх відсутності, за правилами ч. 2 ст. 372 ЦПК України. Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 07.06.2011 рішенням Дарницького районного суду м. Києва (справа № 02/2-324/11) стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором позики у розмірі 956 820 грн в межах дійсної вартості спадкового майна, що залишилося після смерті ОСОБА_4 . Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 28.12.2011 та ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.04.2012 року рішення в частині щодо стягнення з зазначеної суми боргу з ОСОБА_2 залишено без змін. З 12.06.2014 на виконанні у ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві перебувають виконавчі провадження з примусового виконання виконавчих листів про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованості у розмірі 956 820 грн та 2 063, 68 грн. За розрахунками складеними позивачем виникла заборгованість щодо сплати інфляційної складової боргу у розмірі 1 068 125,13 грн, суми 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 183 237,58 грн, що разом становить 1 251 362,71 грн. Розрахунок складено за період з 28.12.2011, з дня набрання рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 07.06.2011 законної сили. Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що відповідачка прострочила виконання грошового зобов`язання, оскільки не виконала рішення суду. Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Виходячи з положень зазначених норм суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивач має право на отримання компенсаційних втрат, передбачених ст. 625 ЦК України від всієї суми грошового зобов`язання, визначеного у рішенні суду. Доводи апеляційної скарги щодо стягнення 3 %, суд мав застосувати положення вимог ч. 2 ст. 258 ЦК України колегія суддів вважає безпідставними. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу. У частині п`ятій цієї статті визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникнути з рішення суду. Отже, зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальність за порушення строків розрахунків. Суд правильно зазначив, що зобов`язання, яке визначено у рішенні Дарницького районного суду м. Києва від 28.12.2011 є грошовим зобов`язанням. Разом з тим, суд не врахував, що договір позики було укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , який помер у ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_2 є спадкоємицею останнього, а не стороною договору позики. Звертаючись із позовом про стягнення суми позики у справі № 02/2-324/11 ОСОБА_3 просив стягнути не лише суму позики, а й інфляційні втрати та 3 % річних за порушення грошового зобов`язання, проте у задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат відмовлено у зв`язку з тим, що позика була визначена у доларах США, а у задоволенні вимог про стягнення 3 % річних відмовлено, оскільки вказана відповідальність за порушення грошового зобов`язання передбачена для боржника, а не для його спадкоємців. Відповідно до ч. 1 ст. 556 ЦК України (1963 року), яка діяла на час відкриття спадщини, спадкоємець, який прийняв спадщину, відповідає по боргах спадкодавця в межах дійсної вартості успадкованого ним майна. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1282 ЦК України в реакції, чинній на час розгляду справи, спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. Відтак чинним законодавством передбачено, що спадкоємець відповідає по боргах спадкодавця лише в межах спадкового майна та за відсутності у нього фінансової можливості погасити борг одноразовим платежем, кредитор задовольняє свої вимоги від суми коштів, виручених після звернення стягнення на спадкове майно. Відповідно до рішення суду у справі № 02/2-324/11 з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики у сумі 956 820 грн у межах вартості спадкового майна, що залишилася після смерті ОСОБА_4 : 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 ; 1/2 частини дачного будинку АДРЕСА_3 ; 1/2 частини дачного будинку АДРЕСА_4 ; 1/2 частини автомобіля Тойота Ленд Крузер д.н. НОМЕР_1 ; 1/2 частини автомобіля БМВ д.н. НОМЕР_2 . У резолютивній частині рішенні не зазначено вартість спадкового майна, а з мотивувальної частини рішення вбачається, що на час вирішення спору ОСОБА_2 ще не отримала свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 . З цього ж рішення вбачається, що за поясненнями позивача ОСОБА_6 , який також заявив вимоги до ОСОБА_2 про стягнення боргу остання на його досудову вимогу повернула частину боргу ОСОБА_4 , та вказала, що не має грошових коштів для сплати решти частини боргу. Відтак ще на час розгляду справи № 02/2-324/11 ОСОБА_3 достовірно було відомо про відсутність у ОСОБА_2 фінансової можливості погасити борги спадкодавця одноразовим платежем. ОСОБА_2 посилається на те, що не може оформити свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 до цього часу, через наявність самовільних прибудов та перебудов у нерухомому майні та через наявність ухвали суду про накладення арешту на майно. З інформаційних довідок про виконавче провадження вбачається, що державним виконавцем не вчинялися дії щодо звернення стягнення на спадкове майно, про яке зазначено у рішенні суду. Незважаючи на те, що у рішенні суду визначена конкретна грошова сума, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 , у рішенні вказано: «стягнути 956 820 грн в межах дійсної вартості спадкового майна». Відтак нарахування позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних від суми боргу не можна визнати обгрунтованим. Крім того, оскільки між сторонами не існувало будь - яких договірних чи інших зобов`язань, на думку колегії суддів, при застосуванні ч. 2 ст. 625 ЦК України необхідно враховувати також положення ч. 2 ст. 1282 ЦК України, відповідно до якої у разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. Оскільки існує інший механізм реалізації вимоги кредитора спадкоємцями боржника суд першої інстанції помилково вважав прийнятним застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 625 ЦК України. За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в позові. Доводи апеляційної скарги, що справа не підсудна Шевченківському районному суду м. Києва, оскільки має розглядатись судом який розглядав справу № 02/2-324/11, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судом вирішено спір у порядку позовного провадження, а не процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень відповідно до ст. 446 ЦПК України. У зв`язку з тим, що за наслідками апеляційного розгляду судове рішення скасовуються, колегія суддів не вбачає необхідності досліджувати інші доводи апеляційної скарги. Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 2 ст. 55 ЦПК України усі дії, вчинені у цивільному процесі до вступу правонаступника обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив. Заміна позивача у справі з ОСОБА_3 на ОСОБА_1 не змінює суті правовідносин сторін та не впливає на висновки суду. Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 липня 2017 року скасувати. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за порушення грошового зобов`язання відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення постанови до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду з підстав, визначених у ст. 389 ЦПК України. Постанова складена 14.11.2022. Головуючий Л. Д. Махлай Судді О. В. Немировська Т. І. Ящук