Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/5833/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 листопада 2022 рокуЛьвівСправа № 460/5833/21 пров. № А/857/10453/22 Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі: головуючого судді: Улицького В.З. суддів: Кузьмича С.М., Матковської З.М. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31.12.2021 року (рішення ухвалене у м. Рівне судом у складі головуючого судді Махаринця Д.Є., повне судове рішення складено 26.04.2022) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,- ВСТАНОВИЛА: У травні 2021 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України Рівненської області про визнання протиправною відмову відповідача щодо зарахування позивачу до страхового стажу період роботи на посаді лікаря - нарколога поліклінічного відділення Костопільської центральної районної лікарні, реорганізованого у Комунальне некомерційне підприємство «Костопільська центральна районна лікарня» Костопільської районної ради, з 10.01.1995 по 29.01.2021 в подвійному розмірі відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», викладену у листі від 21.04.2021 № 2698-2085/В-02/8-1700/21, зобов`язання відповідача зарахувати позивачу до страхового стажу період роботи на посаді лікаря - нарколога поліклінічного відділення Костопільської центральної районної лікарні, реорганізованого у Комунальне некомерційне підприємство «Костопільська центральна районна лікарня» Костопільської районної ради, з 10.01.1995 по 29.01.2021 в подвійному розмірі відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Позивач позовні вимоги мотивував тим, що перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за вислугу років. Вказує, що при обчислені її страхового стажу відповідач всупереч вимогам статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не зарахував період роботи на посаді лікаря нарколога з 10.01.1995 по 29.01.2021 в подвійному розмірі. З огляду на вказане, позивач звернулася до відповідача із заявою щодо проведення відповідного перерахунку її страхового стажу. У відповідь на звернення позивача відповідач повідомив, що медичний заклад, у якому позивач працювала лікарем-наркологом з 10.01.1995 по 29.01.2021, не належить до спеціалізованого наркологічного закладу, діяльність якого пов`язана з наданням психіатричної допомоги, а тому підстави для зарахування вказаного періоду роботи до страхового стажу в подвійному розмірі немає. Таке рішення відповідача позивач вважає протиправним, оскільки частина перша статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлює право на пільги щодо зарахування певного періоду роботи певного виду до страхового стажу в подвійному розмірі саме за роботу, яку виконує працівник закладу охорони здоров`я, і не ставить таку роботу в залежність від найменування штатної структури такого закладу. Просив позов задоволити. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 31.12.2021 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періоду роботи на посаді лікаря-нарколога поліклінічного відділення Костопільської центральної районної лікарні, реорганізованого у Комунальне некомерційне підприємство «Костопільська центральна районна лікарня» Костопільської районної ради, з 10.01.1995 по 29.01.2021 в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», викладену у листі від 21.04.2021 № 2698-2085/В-02/8-1700/21, Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи на посаді лікаря-нарколога поліклінічного відділення Костопільської центральної районної лікарні, реорганізованого у Комунальне некомерційне підприємство «Костопільська центральна районна лікарня» Костопільської районної ради, з 10.01.1995 по 29.01.2021 в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Рішення суду першої інстанції оскаржило Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені адміністративного позову відмовити. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід задоволити частково, а рішення суду першої інстанції змінити з наступних підстав. Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 189 цього Кодексу. Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що з 03.02.2021 позивачу призначена пенсію за вислугу років, розмір якої обчислений за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Через веб-портал Пенсійного фонду України в мережі Інтернет 23.03.2021 позивач звернулася до відповідача зі зверненням № ВЕБ-17001-Ф-З-21-028206, у якому просила повідомити причини незарахування періоду роботи лікарем-наркологом ЦРЛ з 10.01.1995 до страхового стажу в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Листом від 21.04.2021 № 2698-2085/В-02/8-1700/21 відповідач повідомив позивачу про відсутність підстав для зарахування періоду роботи останньої лікарем-наркологом з 10.01.1995 по 29.01.2021 з підстав що згідно із Законом України «Про внесення змін до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення»» від 10.07.2003 № 1110-IV, час роботи, зокрема, в психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі. Статтею 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначено, що психіатричний заклад психоневрологічний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад, центр, відділення тощо всіх форм власності, діяльність яких пов`язана з наданням психіатричної допомоги. Згідно з записами у трудовій книжці позивача, в період з 10.01.1995 по 29.01.2021 остання працювала на посаді лікаря-нарколога у Костопільській центральній районній лікарні, який не належить до спеціалізованого наркологічного закладу, діяльність якого пов`язання з наданням психіатричної допомоги. З огляду на вказане, відповідач стверджує про відсутність підстав для зарахування періоду роботи позивача з 10.01.1995 по 29.01.2021 до страхового стажу в подвійному розмірі. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058). Згідно частини першої статті 24 Закону № 1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Частиною другою статті 24 Закону № 1058 передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Згідно частини четвертої статті 24 Закону №1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. До набрання чинності Законом № 1058 умови обчислення стажу роботи, в тому числі для призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років, визначав Закон № 1788. Статтею 60 Закону № 1788 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. Згідно абзацу 6 частини першої статті 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22.02.2000 № 1489-III (далі Закон № 1489), заклад з надання психіатричної допомоги - психіатричний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад охорони здоров`я, центр, відділення, кабінет тощо, інші заклади та установи будь-якої форми власності, діяльність яких пов`язана з наданням психіатричної допомоги. Психіатрична допомога - комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров`я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медичну та психологічну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, у тому числі внаслідок вживання психоактивних речовин (абзац 3 частини першої статті 1 Закону № 1489). Відповідно до статті 62 Закону № 1788, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. За приписами пунктів 1, 3, 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Відтак, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Згідно з записами №№ 11, 13 у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 , у період з 10.01.1995 по 29.01.2021 остання працювала на посаді лікаря-нарколога поліклінічного відділення Костопільської центральної районної лікарні, яка на підставі рішення Костопільської районної ради від 29.11.2018 № 503 була реорганізована у Комунальне некомерційне підприємство «Костопільська центральна районна лікарня» Костопільської районної ради з 01.04.2019. Згідно копій довідок Комунального некомерційного підприємства «Костопільська центральна районна лікарня» Костопільської районної ради від 10.02.2021 № 393/01-14/21 та від 03.03.2021 № 559/01-21/14, згідно з якими ОСОБА_2 з 10.01.1995 по 29.01.2021 працювала на посаді лікаря-нарколога наркологічного кабінету поліклінічного відділення. Наказом Міністерства охорони здоров`я СРСР від 29.09.1989 № 555 «Про удосконалення системи медичних оглядів працівників і водіїв індивідуальних транспортних засобів» були запроваджені обов`язкові попередні при влаштуванні на роботу та періодичні медичні огляди, в тому числі психіатричні, а також затвердженні інструкції по їх проведенню. Пунктом 1 Інструкції про проведення обов`язкових попередніх при влаштуванні на роботу і періодичних медичних оглядів працівників та медичних оглядів водіїв індивідуальних транспортних засобів, затвердженої вказаним вище наказом МОЗ СРСР, було визначено, що попередні при влаштуванні на роботу та періодичні медичні огляди трудящих проводяться медико-санітарними частинами (відомчими поліклініками), а за їх відсутності - територіальними лікувально-профілактичними установами, у районі діяльності яких знаходяться відповідні підприємства, установи, організації, колгоспи (надалі іменовані підприємством). При цьому закріплення здійснюється за погодженням з вищим органом охорони здоров`я, переважно за принципом основного (головного) підприємства. Періодичні медичні огляди чи окремі дослідження можуть проводитися також у період перебування працівників у стаціонарі (в амбулаторно-поліклінічну установу (підрозділ) передається виписка із зазначенням проведеного обстеження) або у період звернення за медичною допомогою. Попередні при влаштуванні на роботу медичні огляди осіб, які направляються на роботу вахтовим методом, можуть бути проведені у лікувально-профілактичних установах за місцем проживання з обов`язковою видачею заключення на руки обстежуваному. Огляд психіатром проводиться лише у психоневрологічному диспансері (відділення, кабінет) за місцем постійної прописки обстежуваного. Міністерством охорони здоров`я України 17.01.2002 був прийнятий наказ № 12 «Про затвердження Інструкції про проведення обов`язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів, згідно з пунктом 2 якого визнано такими, що не застосовуються на території України додатки 2, 3 до наказу МОЗ СРСР від 29.09.1989 № 555 «Про удосконалення системи медичних оглядів працівників і водіїв індивідуальних транспортних засобів» у частинах, що стосуються проведення психіатричних оглядів, переліку робіт, для виконання яких є обов`язковими попередні при влаштуванні на роботу та періодичні медичні огляди, та інструкції про їх проведення. Пунктом 2 Інструкції про проведення обов`язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17.01.2002 № 12, було встановлено, що обов`язкові попередній та періодичний психіатричні огляди проводяться лікарем-психіатром у психіатричних закладах, закладах охорони здоров`я, що мають у своєму складі спеціалізовані психоневрологічні центри, відділення, кабінети. Апеляційним судом встановлено, що Костопільською центральною районною лікарнею приймалися накази, що визначали умови надання психіатричної допомоги мешканцям Костопільського району Рівненської області, а також проведення періодичних медичних оглядів працівників, в тому числі з метою виконання наказу Міністерства охорони здоров`я СРСР від 29.09.1989 № 555 та наказу Міністерства охорони здоров`я України 17.01.2002 № 12, а саме: № 56 від 20.03.1995 «Про завдання органів охорони здоров`я по профілактиці пияцтва та алкоголізму серед населення району», згідно з пунктом 2 якого лікарю наркологу ОСОБА_3 було наказано, зокрема, організувати при наркологічному кабінеті анонімне лікування хворих алкоголізмом, в реанімаційному відділенні ЦРЛ забезпечити при необхідності надання медичної допомоги хворим з алкогольним отруєнням; з метою медико-соціальної реабілітації до 01.05.1995 серед диспансерної групи хворих алкоголізмом, виділити групу хворих, що втратили соціальні зв`язки з родичами, мають ознаки непрацездатності, для оформлення їх і будинки-інтернати; налагодити тісний зв`язок з райвідділом внутрішніх справ, дитячою кімнатою міліції по ранньому виявленню осіб, які зловживають алкогольними напоями; осіб, які відвідали медвитверезники три і більше разів брати на «Д» облік і здійснювати їх лікування; підготувати «тест алкогольного скринінгу» серед хворих, що звертаються за медичною допомогою до лікарів та середніх медичних працівників з метою запровадження їх в практику роботи медичних закладів; № 3 від 04.01.1998 «Про обов`язковий профілактичний наркологічний огляд і порядок його проведення», згідно з пунктом 4 якого лікарю наркологу ОСОБА_3 було наказано, зокрема, забезпечити проведення профілактичного наркологічного огляду осіб, що підлягають в переліку професій та видів діяльності за обов`язковою програмою, що передбачає лікарський наркологічний огляд, психологічне тестування та медичне лабораторне обстеження в порядку, встановленому МОЗ України; № 52 від 11.03.2001 «Про виконання рішення колегії № 12/1 від 27 грудня 2000 р. «Про керівну роль ТМО «Психіатрія, наркологія» з організації надання спеціалізованої медичної допомоги населенню району», пунктами 1, 3 якого було наказано, зокрема, закріпити 5 ліжок денного стаціонару райполіклініки за наркологічною службою для проведення протирецидивного лікування наркологічних хворих; районному спеціалісту наркологу ОСОБА_3 : провести аналіз служби за 2000 рік; намітити заходи щодо покращення надання спеціалізованої медичної допомоги населенню району; проводити цільові профілактичні огляди серед дітей та підлітків з девіантною поведінкою з метою раннього виявлення наркологічних захворювань; підвищити рівень освідчень громадян на предмет сп`яніння з метою профілактики наркологічних захворювань; забезпечити проведення освідчення на предмет сп`яніння всім з виробничими травмами та водіям з ДТП; № 180 від 24.09.2004 «Про покращення надання наркологічної та психіатричної допомоги населенню району», згідно з пунктом 3 якого районному наркологу ОСОБА_3 наказано, зокрема: госпіталізацію ургентних хворих здійснювати в наркологічні відділення Рівненського обласного центру психічного здоров`я населення відповідно до наказу УОЗ № 229 від 10.09.2004; провести заняття по клініці та діагностиці наркологічних захворювань з лікарями району та із завідуючими ФАП; забезпечити госпіталізацію наркологічно хворих в плановому порядку по направленню та бажанню самих хворих в лікувальні установи, що входять в склад ГМО «Психіатрія, наркологія». Згідно посадової інструкції лікаря-нарколога поліклінічного відділення ЦРЛ, затвердженої головним лікарем Костопільської ЦРЛ 02.01.2015 року, лікар-нарколог виконує, зокрема, такі функціональні завдання та обов`язки: керується чинним законодавством України про охорону здоров`я і нормативно-правовими актами, що визначають діяльність органів управління закладів охорони здоров`я, організацію наркологічної допомоги населенню; працює за планом роботи наркологічного кабінету, узгодженим з заступником головного лікаря з поліклінічного розділу роботи і затвердженим головним лікарем закладу; організовує і здійснює консультативну допомогу наркологічним хворим, в тому числі вдома; направляє хворих з підозрою чи наявністю наркологічного захворювання у встановлені терміни на до обстеження і лікування в наркологічні заклади, визначає причини можливої відмови хворих від запропонованого лікування; за необхідності проводить ургентну госпіталізацію хворих з наданням їм на до госпітальному етапі невідкладної медичної допомоги; за необхідності проводить ургентну госпіталізацію хворих з наданням на до госпітальному етапі невідкладної медичної допомоги; організовує та здійснює диспансерний нагляд за наркологічними хворими на території обслуговування; ознайомлює хворих з можливими ускладненнями під час обстежень та лікування (під підпис); застосовує сучасні методи профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та диспансеризації наркологічних хворих, надає їм швидку і невідкладну медичну допомогу, здійснює нагляд за побічними реакціями (діями лікарських засобів). Пунктами 4, 5 розділу «Загальні положення» вказаної вище посадової інструкції лікаря- нарколога, головна функція (мета діяльності на посаді) - участь в організації та надання наркологічної допомоги населенню відповідної території обслуговування. Робоче місце лікаря-нарколога розташоване в наркологічному кабінеті поліклінічного відділення для прийому хворих та зберігання медичної документації на наркологічних хворих території обслуговування закладу, за умовами праці відповідає чинним санітарно- гігієнічним нормам й оснащене медичною технікою та виробами медичного призначення (що пройшли державну реєстрацію у встановленому порядку) згідно з Табелем оснащення. Таким чином, апеляційний суд вважає, що діяльність позивача з 10.01.1995 по 29.01.2021 на посаді лікаря-нарколога є психіатричною допомогою в розумінні статті 1 Закону № 1489. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що стаж роботи позивача на посаді лікаря-нарколога поліклінічного відділення Костопільської центральної районної лікарні з 10.01.1995 по 29.01.2021 має бути обчислений у подвійному розмірі на підставі частини першої статті 60 Закону № 1788. Щодо витрат на правничу допомогу апеляційний суд вважає за доцільне зазначити наступне, а саме. Статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» врегульовано, що договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття ЗО зазначеного Закону). Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч.1 ст.57 КАС України). Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.10 ч.2 ст.2 КАС України). Згідно зі ст.132 КАС України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1.розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою: 2. розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.7 ст.139 КАС України). Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України). Відповідно до ч.5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1.складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2.часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3.обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4.ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в чч. 1-8 ст.139 КАС України. Разом із тим, у частині 9 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Згідно ч.9 ст.139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1.чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2.чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3.поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4.дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. На предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч.9 ст.139 КАС України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Відтак, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Відтак, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Апеляційним судом встановлено, що позивачем заявлено до відшкодування витрати, пов`язані з професійною правничою допомогою, отриманою від адвоката в суді першої інстанції, в загальному розмірі 3500 грн. На підтвердження факту надання правової допомоги адвокатом позивачем представлено: договір про надання правничої допомоги від 18.05.2021 № 30/21, акт приймання-передачі наданої правничої допомоги від 04.06.2021, квитанція до прибуткового касового ордера № 18/1 від 04.06.2021 на суму 3500грн. Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, представлені документи містять істотні недоліки, які враховуються судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат. Між сторонами договору не узгоджений чіткий перелік правових послуг та вартість кожної послуги із розрахунку затраченого часу, не складено розрахунок погодинної вартості правової допомоги, відомості опису наданих адвокатом послуг вказують про включення до нього послуг, які мають неконкретизований характер, зокрема: надання консультації клієнту, підготовка і подання до суду інших заяв по суті і з процесуальних питань. Договір про надання правової допомоги та подані на підтвердження його виконання докази повинні бути пов`язані з розглядом конкретної судової справи (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19). Відтак, заявлені до відшкодування адвокатських витрат (їх складу та вартості) є істотно завищеними, оскільки дана справа стосується оскарження постанови в справі про адміністративне правопорушення, а тому позивачем не підтверджено несення витрат на правові послуги у заявленому розмірі. Керуючись критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, зокрема, складності розглядуваної справи, обсягу та якості виконаних адвокатом робіт, витраченого часу, значення справи для особи, яка є стороною по справі, суд вважає обґрунтованими, співмірними та підтвердженими належними доказами понесені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення норм процесуального права (в частині розподілу судових витрат), через що оскаржуване рішення суду слід в цій частині змінити та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн за подання адміністративного позову та 1000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. При цьому, таке вирішення питання про розподіл судових витрат не впливає на правильність рішення суду першої інстанції про задоволення заявлених позовних вимог в повному обсязі. В решті рішення суду прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків прийнятого судом рішення, а тому підстави для його у цій частині є відсутніми. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити частково. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31.12.2021 року в адміністративній справі №460/5833/21 змінити в частині розподілу судових витрат, виклавши абзац четвертий резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн за подання адміністративного позову та 1000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.» Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. З. Улицький судді С. М. Кузьмич З. М. Матковська