Постанова 4857 № 380/24002/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 листопада 2022 рокуЛьвівСправа № 380/24002/21 пров. № А/857/10531/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді : Кухтея Р.В., суддів : Носа С.П., Шевчук С.М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2022 року (ухвалене головуючою-суддею Качур Р.П. в порядку письмового провадження за правилами порядку спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, в с т а н о в и в : У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі ГУ ПФУ, пенсійний орган, відповідач) у зарахуванні до стажу роботи судді (27 років 9 місяців 28 днів) період роботи на посаді заступника начальника управління юстиції Рівненського облвиконкому (3 роки) та начальника відділу організаційного забезпечення діяльності судів управління юстиції Львівської області (3 роки), завідувача юридичним відділом Рівненської облдержадміністрації і секретаріату обласної Ради (3 роки, 7 місяців 8 днів), навчання на юридичному факультеті Львівського університету ім. І.Франка (2 роки 5 місяців), а також строкову військову службу (2 роки) та на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.10.2020 по справі №380/6686/20, з урахуванням наведеного стажу відмову у проведенні перерахунку з 19.02.2020 та виплаті йому довічного грошового утримання як судді у відставці, на підставі даних довідки Львівського апеляційного суду №07.20/302/2020 від 13.03.2020, яка знаходиться в пенсійній справі, з урахуванням вже виплачених сум та зобов`язати відповідача зарахувати до стажу роботи судді (27 років 9 місяців 28 днів) період роботи на посаді заступника начальника управління юстиції Рівненського облвиконкому (3 роки), завідувачем юридичним відділом Рівненської облдержадміністрації і секретаріату обласної Ради (3 роки 7 місяців 8 днів), навчання на юридичному факультеті Львівського університету ім. І.Франка (2 роки 5 місяців), а також строкову військову службу (2 роки), та на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.10.2020 у справі №380/6686/20, з урахуванням наведеного стажу зобов`язати провести перерахунок та виплату йому довічного грошового утримання, як судді у відставці, на підставі даних довідки Львівського апеляційного суду №07.20/302/2020 від 13.03.2020, яка знаходиться в пенсійній справі з урахуванням вже виплачених сум. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.04.2022 позовні вимоги були задоволені частково. Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ щодо не зарахування до стажу роботи судді ОСОБА_1 періоду роботи на посаді начальника відділу організаційного забезпечення діяльності судів Управління юстиції Львівської області (02 роки 05 місяців 24 дні), періоду роботи на посаді заступника начальника управління юстиції Рівненського облвиконкому з 25.02.1992 по 31.08.1992 (00 років 06 місяців 06 днів), половину строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу (02 роки 05 місяців 00 днів), період проходження військової служби з 07.05.1973 по 31.05.1975 (02 роки 00 місяців 24 дні), зобов`язано відповідача зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи судді період роботи на посаді начальника відділу організаційного забезпечення діяльності судів Управління юстиції Львівської області (02 роки 05 місяців 24 дні), період роботи на посаді заступника начальника управління юстиції Рівненського облвиконкому з 25.02.1992 по 31.08.1992 (00 років 06 місяців 06 днів), половину строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу (02 роки 05 місяців 00 днів), період проходження військової служби з 07.05.1973 по 31.05.1975 (02 роки 00 місяців 24 дні) та зобов`язано провести перерахунок довічного грошового утримання ОСОБА_1 як судді у відставці з 19.02.2020 на підставі даних довідки Львівського апеляційного суду №07.20/302/2020 від 13.03.2020 з урахуванням до стажу роботи судді періоду роботи на посаді начальника відділу організаційного забезпечення діяльності судів Управління юстиції Львівської області (02 роки 05 місяців 24 дні), періоду роботи на посаді заступника начальника управління юстиції Рівненського облвиконкому з 25.02.1992 по 31.08.1992 (00 років 06 місяців 06 днів), половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу (02 роки 05 місяців 00 днів), періоду проходження військової служби з 07.05.1973 по 31.05.1975 (02 роки 00 місяців 24 дні), та провести виплату, з урахуванням виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що Законом України «Про судоустрій та статус суддів» не передбачено зарахування до стажу роботи судді часу військової служби, половину строку навчання та роботи в органах Міністерства юстиції України. В даному випадку йдеться про зарахування тільки до стажу роботи на посаді судді, а не обрахування розміру для призначення довічного грошового утримання судді у відставці. Тому, на думку відповідача, він діяв правомірно, не зарахувавши до стажу роботи судді періоду проходження позивачем військової служби та часу роботи на посаді заступника начальника Управління юстиції Рівненського облвиконкому (3 роки), завідувачем юридичного відділу Рівненської облдержадміністрації і секретаріату обласної Ради (3 роки 7 місяців 8 днів). Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк. Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ з 26.12.2016 як одержувач щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07.10.2020 по справі №380/6685/20, визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ щодо неперерахування ОСОБА_1 щомісячного довічного утримання судді у відставці, зобов`язано ГУ ПФУ здійснити ОСОБА_1 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020 у розмірі 90% суддівської винагороди на підставі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №07.20/307/2020 від 13.03.2020, виданої Львівським апеляційним судом та здійснити його виплату з урахуванням сплачених сум. На виконання вищезазначеного рішення суду, пенсійний орган здійснив перерахунок призначеного позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та застосував показник відсоткового співвідношення, передбачений ч.3 ст.142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1402-VIII) у розмірі 64%. Не погоджуючись із розміром застосованого показника відсоткового співвідношення до суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, позивач звертався до ГУ ПФУ із заявами про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання. Листом №7019-5678/Г-52/8-1300/21 від 11.06.2021 ГУ ПФУ повідомило позивача про відсутність підстав для проведення перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у більшому відсотковому розмірі. Також, листом №13575-12591/Г-52/8-1300/21 від 24.09.2021 пенсійний орган повідомив позивача про виплату заборгованості, яка виникла на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду по справі №380/6685/20 від 07.10.2020. Вважаючи протиправною відмову пенсійного органу у проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача має бути враховано, крім періоду роботи на посаді судді та на посаді судді народного судді, період роботи на посаді начальника відділу організаційного забезпечення діяльності судів Управління юстиції Львівської області (02 роки 05 місяців 24 дні), період роботи на посаді судді Апеляційного суду Львівської області (18 років 01 місяць 22 дні), а також додатково стаж роботи у галузі права, який вимагався законом як мінімальний для набуття права для призначення на посаду судді на дату такого призначення (2 роки 00 місяців 00 днів), половина строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу (02 роки 05 місяців 00 днів), період проходження військової служби з 07.05.1973 по 31.05.1975 (02 роки 00 місяців 24 дні). Суд також дійшов висновку, що визначення відсотку розміру довічного грошового утримання позивача від суддівської винагороди працюючого судді на підставі норм Закону №1402-VIII (50 і більше) не призводить до порушення ст.22 Конституції України, оскільки розмір довічного грошового утримання позивача, визначеного на підставі положень цього Закону, є більшим, ніж розмір його довічного грошового утримання, визначеного на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010 (далі Закон №2453-VI). Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного. Згідно ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині та не вбачає підстав для застосування положень частини другої цієї статті. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон №1402-VIII. Частиною четвертою статті 142 Закону №1402-VIII передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Відповідно до ч.5 ст.142 Закону №1402-VIII, пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України. Отже, правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. Згідно ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Разом з цим, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці. Пунктом 22 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017 отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону №2453-VI. До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону №2453-VI (п.23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII). При цьому, згідно п.25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону №2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону. Разом з цим, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» №193-IX від 16.10.2019 (Закон - №193-IX), який набрав чинності 07.11.2019, було виключено зазначені вище п.22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII. Надалі, рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 №2-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п.25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідних положень Закону №1402-VIII зі змінами. У вказаному рішенні Конституційний Суд України зазначив, що право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (п.4 ч.6 ст.126 Конституції України). Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абз.4 п.п.3.1 п.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 №10-рп/2013). Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 №2-р/2020 Закон №1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці. На час виникнення спірних відносин у цій справі, право на щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, його розмір, а також його перерахунок врегульовано положеннями статті 142 Закону №1402-VIII, частиною четвертою якої передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Львівським окружним адміністративним судом за наслідком розгляду справи №380/6685/20 у рішенні від 07.10.2020 констатовано право позивача, після визнання неконституційними положень п.25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, на перерахунок розміру його щомісячного довічного грошового утримання, виходячи з розміру суддівської винагороди, обчисленої відповідно до ст.135 та п.п.4 п.24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, які визначають розмір суддівської винагороди працюючого судді. З матеріалів справи видно, що при перерахунку з 19.02.2020 довічного грошового утримання ОСОБА_1 , проведеного на виконання судового рішення по справі №380/6685/20, відповідачем не враховано до стажу роботи на посаді судді періоди його роботи на посаді начальника відділу організаційного забезпечення діяльності судів Управління юстиції Львівської області (02 роки 05 місяців 24 дні), на посаді заступника начальника управління юстиції Рівненського облвиконкому з 25.02.1992 по 31.08.1992 (00 років 06 місяців 06 днів), половина строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу (02 роки 05 місяців 00 днів), період проходження військової служби з 07.05.1973 по 31.05.1975 (02 роки 00 місяців 24 дні) та у зв`язку з цим зменшено відсоткове значення розміру щомісячного довічного грошового утримання до 64% складових суддівської винагороди. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001). Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу. Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2022 року по справі №380/24002/21 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук