Ухвала КЦС ВС № 295/5433/20

Ухвала 22 листопада 2022 року м. Київ справа № 295/5433/20 провадження № 61-11446ск22 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 29 листопада 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 17 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Житомирського нотаріального округу Гукова Наталія Євгенівна, про визнання договору дарування удаваним правочином та визнання майна об`єктом спільної сумісної власності, поділ майна подружжя, ВСТАНОВИВ: У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Житомирського нотаріального округу Гукова Н. Є., про визнання договору дарування удаваним правочином та визнання майна об`єктом спільної сумісної власності, поділ майна подружжя. В обґрунтування позову зазначала, що була власником однокімнатної квартири АДРЕСА_1 . ОСОБА_4 належала квартира АДРЕСА_2 . Між ними досягнута домовленість, що вона продає ОСОБА_5 , який є сином ОСОБА_4 та братом ОСОБА_3 , свою однокімнатну квартиру, а ОСОБА_4 продає свою квартиру подружжю - їй та ОСОБА_3 11 вересня 2013 року між нею та ОСОБА_5 укладений договір купівлі-продажу квартири. Одночасно з цим повинен був бути укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , що належала ОСОБА_4 . Проте, в подальшому (під час судового процесу про розірвання шлюбу) вона дізналась, що квартира, в якій подружжя проживало та було зареєстровано, належить відповідачу - ОСОБА_3 на підставі договору дарування, а не на підставі договору купівлі-продажу. Вважала укладений договір дарування удаваним правочином, оскільки відповідачі навмисно оформили фактичну купівлю-продаж квартири як договір дарування, щоб позбавити її будь-яких прав на вказану квартиру. Вона, відчужуючи свою квартиру, вважала, що подружжя паралельно купує іншу квартиру, оскільки кошти від проданої квартири одразу передавалися ОСОБА_4 . На думку заявниці спірну квартиру придбано сторонами за час спільного проживання, а тому вона є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу шляхом визнання права власності по 1/2 частині за кожним. Ураховуючи викладене, просила суд: визнати договір дарування від 11 вересня 2013 року квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Гуковою Н. Є. (зареєстровано в реєстрі за № 2754), удаваним правочином та застосувати до нього правові положення договору купівлі-продажу; визнати квартиру АДРЕСА_2 об`єктом спільної сумісної власності її та ОСОБА_3 , визнати за нею та ОСОБА_3 право власності на вказану квартиру по 1/2 частині за кожним. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 29 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 17 жовтня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Суди, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , виходили з відсутності підстав вважати договір дарування квартири, який укладений між відповідачами удаваним правочином. Спірна квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_3 , оскільки набута ним на підставі договору дарування, хоча і в період перебування у шлюбі із позивачкою. 17 листопада 2022 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 29 листопада 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 17 жовтня 2022 року. Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню із таких підстав. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Отже, положеннями вказаної норми передбачено, що підставою касаційного оскарження є неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку Верховного Суду про застосування норми права саме у подібних правовідносинах. Особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно звернути увагу, що у разі посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга, на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в указаних у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У випадку оскарження судових рішень з підстав невідповідності висновків суду постанові Верховного Суду, що не була врахована в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 1 пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) або у зв`язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду (абзац 2 пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) у касаційній скарзі, крім відповідної постанови Верховного Суду, повинно бути зазначено відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтування і мотивування такої підстави. Зазначаючи у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судових рішень відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно вказувати щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду. У випадку оскарження судових рішень на підставі частини четвертої статті 389 ЦПК України з посиланням на частину першу статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини першої статті 411 ЦПК України, який є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів. У випадку оскарження судових рішень на підставі частини третьої статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини третьої статті 411 ЦПК України, з обґрунтуванням наявності таких підстав. У поданій касаційній скарзі заявниця, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не наводить передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень. Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення та обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження. У пункті 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року). Враховуючи те, що заявниця не виконала вимог процесуального закону при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, така скарга підлягає поверненню заявниці. Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення. Керуючись статями 389, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 ,поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 29 листопада 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 17 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Житомирського нотаріального округу Гукова Наталія Євгенівна, про визнання договору дарування удаваним правочином та визнання майна об`єктом спільної сумісної власності, поділ майна подружжя повернути заявниці. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя О. В. Ступак