Постанова 4803 № 192/2141/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5677/22 Справа № 192/2141/17 Категорія 27 Суддя у 1-й інстанції - Щербина Н.О. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 листопада 2022 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Петешенкової М.Ю., суддів Городничої В.С., Лаченкової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2018 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И Л А: У грудні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із вищевказаним позовом посилаючись на те, що з метою отримання банківських послуг ОСОБА_1 звернулася до банку, у зв`язку з чим підписала анкету-заяву № б/н від 12 квітня 2012 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 2 800,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана анкета-заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 30 вересня 2017 року виникла заборгованість у розмірі 75 932,56 грн., з яких: 2 464,17 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 64 697,19 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 4 679,17 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 3 592,03 грн. штраф (процентна складова), яку АТ КБ «ПриватБанк» просить стягнути з відповідача на свою користь. Заочним рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2018 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 12 квітня 2012 року станом на 30 вересня 2017 року у розмірі 2 464,17 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 64 697,19 грн., заборгованість за пенею та комісією у розмірі 4 679,17 грн., а всього 71 840,53 грн. У задоволенні іншої частини позову про стягнення штрафів відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що фактично отримані та використані позичальником кошти не повернуті, враховуючи погоджений з відповідачем розмір процентів за користування кредитом, заборгованість за тілом кредиту, нарахованими процентами та заборгованість за пенею та комісією підлягають стягненню. Оскільки штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором суперечить нормам ст.61 Конституції України, тому позов в цій частині задоволенню не підлягає. Не погодившись з таким рішенням суду ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково прийняв до уваги наданий банком на підтвердження заявлених вимог розрахунок, який не може вважатися належним доказом наявності заборгованості. Позивачем не надано належних та допустимих доказів та не доведено про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженим банк. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що банком доведено факт укладення між сторонами кредитного договору та досягнуто згоди щодо істотних умов цього договору. Крім того, банк звернувся до суду з пропуском визначеного законом трирічного строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові, та відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу такого строку. Крім того, переглядаючи заочне рішення, судом першої інстанції не було взято до уваги відсутність належного повідомлення відповідача про розгляд справи у суді. АТ КБ «ПриватБанк» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду, з огляду на наступне. Судом встановлено, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 12 квітня 2012 року шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг був укладений договір про надання банківських послуг б/н (а.с.7). ОСОБА_1 виявила бажання про оформлення їй платіжної карти та їй за рішенням позивача був встановлений кредитний ліміт у розмірі 2800 гривень зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 3 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та зі щомісячним платежем в розмірі 7% від суми заборгованості (а.с.7-8). Відповідно до Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року №СП-2010-256 позивач зобов`язався надати відповідачу кредит та за своїм рішенням встановити розмір кредитного ліміту, який був встановлений у відповідності до п. 2.1.1.2.3 Умов та Правил надання банківських послуг, а відповідач зобов`язався погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісію на умовах, передбачених п. 2.1.1.12.4 Умов та Правил надання банківських послуг, а банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань в цілому або у встановленій банком долі в разі невиконання боржником своїх боргових та інших обов`язків за цим договором (п.2.1.1.12.11- а.с.31). При порушенні клієнтом строків по сплаті процентів за користування кредитом, він зобов`язаний сплатити на користь банку неустойку в розмірах, передбачених в п.п.2.1.1.12.6.2, 2.1.1.12.7.4, а за порушення строків по сплаті комісії неустойку в розмірі, передбаченому в п.2.1.1.12.8.1, 2.1.1.15.1 Умов та Правил надання банківських послуг (а.с.9-32). В порушення умов договору ОСОБА_1 не виконала взяті на себе грошові зобов`язання та не виплатила у повному обсязі та у встановлені кредитним договором строки суму кредиту, проценти, нараховані за порушення умов договору та штрафи, у зв`язку з чим, за розрахунками позивача (а.с.5-6) станом на 30 вересня 2017 року утворилася заборгованість, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 2 464,17 грн., по процентам за користування кредитом у розмірі 64 697,19 грн., за пенею та комісією у розмірі 4 679,17 грн. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не належним чином виконував свої зобов`язання за кредитним договором, фактично отримані та використані кошти в добровільному порядку не повернуті, жодних доказів відповідачем на підтвердження протилежного до суду не надано, а тому заборгованість за кредитним договором та нараховані проценти, пеня та комісія за користування кредитом підлягають стягненню. Погодитись з таким висновком суду першої інстанції не можна, з огляду на наступне. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина першастатті 1048 ЦК України). Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Пред`являючи позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, банк обґрунтовував свої вимоги тим, що між сторонами існують кредитні правовідносини, які підтверджуються анкетою-заявою відповідача від 12 квітня 2012 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та наданим розрахунком заборгованості за кредитним договором від 12 квітня 2012 року станом на 30 вересня 2017 року. Дослідивши вищевказані докази, колегія суддів вважає, що вони не підтверджують факт існування у ОСОБА_1 кредитної заборгованості саме на підставі укладеної з банком анкети-заяви від 12 квітня 2012 року, оскільки у вказаній анкеті-заяві не зазначено інших істотних умов договору, зокрема розмір кредитного ліміту, розмір процентів за користування кредитними коштами, та який саме вид платіжної картки було видано відповідачу згідно до її заяви, номер та строк дії платіжної картки. Разом з цим, матеріали справи не містять та банком не надано суду доказів відкриття на ім`я відповідача рахунку, який би підтвердив наявну заборгованість за кредитним договором. Приведений банком розрахунок заборгованості за договором № б/н від 12 квітня 2012 року не є належним та допустимим доказом наявності цивільно-правових відносин між сторонами у справі та наявності заборгованості за наданим кредитом, та не підтверджує користування відповідачем встановленим на ній кредитним лімітом та її згоду з умовами кредитування, оскільки починається з 13 лютого 2013 року, що унеможливлює достовірно підтвердити вказані у позовній заяві обставини та перевірити їх правильність. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість по процентам за користування кредитним коштами, та неустойку - пеню, штраф. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 12 квітня 2012 року, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, який не містить відомостей про підписання відповідачем. Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг, визначено, в тому числі: процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено позовну давність щодо вимог банку, та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву позичальника про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному у цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, посилання на сайт позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (12 квітня 2012 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (08 грудня 2017 року), тобто кредитор мав можливість додати до позовної заяви Умови у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів, пені та комісії, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору непідписані Умови та Правила викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15). Колегія суддів зазначає, що Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, не визнається відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 12 квітня 2012 року, шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату прострочених процентів, пені, комісії та штрафів. Таким чином, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості по процентам за користування кредитом, пені, комісії та штрафу, у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві позичальника від 12 квітня 2012 року, оскільки Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору. Таким чином, під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час розгляду в суді апеляційної інстанції, банком не було доведено належними та допустимими доказами досягнення згоди щодо усіх істотних умов кредитного договору з відповідачем, отримання ним кредитних коштів у зазначеному банком розмірі та наявності розміру заборгованості у визначеному у позові розмірі. На викладене вище суд першої інстанції уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини справи не встановив, а тому, рішення суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, пенею, комісією та штрафу, підлягає скасуванню. Надані під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції АТ КБ «ПриватБанк»: виписка по рахунку, довідка про встановлення кредитного ліміту, довідка про строк дії карткового рахунку, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки такі докази суду першої інстанції не надавалися та позивачем докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього також не надано. Зважаючи на те, що рішенням суду першої інстанції помилково задоволенні позовні вимоги, колегія суддів приходить до висновку про необхідність його скасування, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав їх недоведеності. Згідно частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що колегією суддів задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , справа розглянута по суті з ухваленням нового рішення у справі, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 400,00 грн. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2018 року скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 2 400,00 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: В.С. Городнича О.В. Лаченкова