Ухвала КЦС ВС № 760/30722/21

У х в а л а І м е н е м У к р а ї н и 11 листопада 2022 року м. Київ справа № 760/30722/21 провадження № 61-10420ск22 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 26 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 серпня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про стягнення невиплаченої одноразової грошової допомоги, В с т а н о в и в: У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь невиплачену грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік його служби (17 років), що становить 88 115,50 грн, передбаченої частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у зв`язку з звільненням останнього зі служби за станом здоров`я. Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 26 листопада 2021 року відмовлено у відкритті провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, оскільки позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Постановою Київського апеляційного суду від 03 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 26 листопада 2021 року - без змін. 20 жовтня 2022 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 26 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 серпня 2022 року. У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 26 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 серпня 2022 року і направити справу до суду першої інстанції для відкриття провадження у справі. Касаційна скарга мотивована тим, що його позовна заява до Міністерства оборони України про стягнення невиплаченої одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не може розглядатись в порядку адміністративного судочинства, оскільки предметом його позову є стягнення коштів, а не визнання протиправними дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень. На його думку спір про стягнення невиплаченої одноразової грошової допомоги, не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушення зі сторони органів державної влади, а пов`язаний із захистом його права на отримання грошових коштів при звільненні зі служби Збройних сил України за станом здоров`я, а тому справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Зазначає, що в аналогічній за предметом позову справі № 334/2813/21 Ленінський районний суд м. Запоріжжя ухвалив передати справу за підсудністю в Солом`янський районний суд міста Києва, а тому вважає, що його справа також має розглядатись в цьому суді. Крім того, у разі необхідності розгляду цієї справи в порядку адміністративного судочинства Солом`янський районний суд міста Києва мав би передати справу на розгляд того суду, до якого належить підсудність позову, проте не зробив цього, чим порушив норми процесуального права, отже свідомо перешкодив в доступі до правосуддя. Відповідно до частини третьої статті 390 ЦПК України строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу. Згідно з частиною першою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними. Указану касаційну скаргу подано з пропуском строку на касаційне оскарження і ОСОБА_1 порушує клопотання про поновлення цього строку, зазначаючи, що повний текст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції надійшов засобами поштового зв`язку з порушенням строків. Він зміг отримати конверт тільки 23 вересня 2022 року, прибувши до військової частини НОМЕР_1 з госпіталя, де перебував на лікуванні. На підтвердження дати отримання вказаного рішення суду апеляційної інстанції надано, зокрема, копію конверта (відправник - Київський апеляційний суд, отримувач - ОСОБА_1 ), з якого вбачається, що відповідне судове рішення було отримано заявником 07 вересня 2022 року. А також копії виписки з наказів командира частини НОМЕР_1 від 07 вересня 2022 року № 223 та від 23 вересня 2022 року № 270 та виписку № 2315 із медичної карти комунального некомерційного підприємства «Черкаський обласний клінічний госпіталь ветеранів війни Черкаської обласної ради». Наведені підстави та обставини вказують на відсутність зловживань заявником його процесуальними правами та, відповідно, свідчать про поважність причин пропуску строку для подання касаційної скарги. Дослідивши касаційну скаргу ОСОБА_1 , Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження ухвал судів першої та апеляційної інстанцій, визначених в пунктах 2, 3 частини першої цієї статті ЦПК, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд виходив з того, що позивач обрав помилкову юрисдикційну підвідомчість для звернення з даним позовом, оскільки між сторонами виник публічно-правовий спір, який підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. За змістом статті 19 ЦПК України під цивільною юрисдикцією розуміється компетенція загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом. Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. В порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України). Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу. Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). До адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема, публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення та/або спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень тощо. Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28 -30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24; 25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8 -4.10), від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18;19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16;17), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункти 19-21). Згідно із частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. За змістом частини першої статті 1 Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Встановлено апеляційним судом, що предметом даного позову є стягнення з Міністерства оборони України невиплаченої грошової допомоги, яку позивач не отримав під час проходження військової служби. Тобто, спір виник у зв`язку із невиконанням Міністерством оборони України публічно-владних управлінських функцій. Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спори щодо порушення своїх зобов`язань суб`єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі якщо подання відповідного позову про невиплаченої одноразової грошової допомоги відбувається після звільнення особи з публічної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства є обґрунтованими. ОСОБА_1 перебував на посаді військовослужбовця, що відноситься до публічної служби та пов`язаний з невиконанням Міністерством оборони України публічно-владних управлінських функцій, тому даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Посилання заявника на те, що даний спір не може розглядатись в порядку адміністративного судочинства, оскільки предметом позову є стягнення коштів, а не визнання протиправними дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень спростовується вищенаведеним. Крім того, посилання заявника як на підтвердження своїх доводів, на справу № 334/2813/21 з подібними правовідносинами, в якій Ленінський районний суд м. Запоріжжя ухвалив передати справу за підсудністю в Солом`янський районний суд міста Києва є нерелевантним. 14 вересня 2021 року ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва у справі № 334/2813/21 відмовлено увідкритті провадження в справі за позовом до Міністерства оборони України про відшкодування упущеної вигоди за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги та зазначено, що у цій справі між сторонами виник публічно-правовий спір щодо нарахування, сплати та перерахунку соціальних виплат, який підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, а тому позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України та про стягнення втрат частини соціальних виплат у зв`язку з несвоєчасною їх виплатою на підставі Закону України № 2050-III, з одночасним відшкодуванням моральної шкоди, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір. Також, не можна брати до уваги аргумент заявника про те, що Солом`янський районний суд міста Києва мав би передати справу на розгляд того суду, до якого належить підсудність позову, оскільки відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Із змісту касаційної скарги випливає, що вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм матеріального та процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 26 листопада 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 03 серпня 2022 року. Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Керуючись частинами четвертою - шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, У х в а л и в: Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 26 листопада 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 03 серпня 2022 року. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 26 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 серпня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про стягнення невиплаченої одноразової грошової допомоги. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає. Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук