Ухвала КАС ВС № 640/28577/21

УХВАЛА 17 листопада 2022 року м. Київ справа № 640/28577/21 адміністративне провадження № К/990/31267/22 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укргазвидобування», в інтересах якого діє адвокат Собко Олександр Вадимович, на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 червня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2022 року у справі № 640/28577/21 за адміністративним позовом Акціонерного товариства «Укргазвидобування» до Приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Артемчука Тараса Володимировича про визнання протиправним рішення, УСТАНОВИВ: Акціонерне товариство "Укргазвидобування" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Артемчука Тараса Володимировича, в якому просило суд: - визнати протиправною та скасувати постанови відповідача про стягнення з боржника основної винагороди від 23 вересня 2021 року №66922256. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2022 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з цими судовими рішеннями, адвокат позивача звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), подавши її безпосередньо до суду 10 листопада 2022 року. У своїй касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 червня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2022 року у справі № 640/28577/21 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав. Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу. Згідно з пунктом четвертим частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду, посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України й покликається на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема статтю 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та пункту 19 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розміри основної винагороди приватного виконавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 року №643, викладеної у постанові Верховного Суду, від 3 червня 2021 року у справі №260/801/19. Так, відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Водночас, варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Так, у справі №260/801/19 предметом оскарження були постанови приватного виконавця про стягнення з боржника у виконавчому провадженні основної винагороди, винесені одночасно з постановою про повернення виконавчого документу. Тобто, у вказаній справі саме із обставиною відсутності фактичного стягнення заборгованості у примусовому порядку у межах виконавчого провадження, у якому виконавчий документ було повернуто стягувачу, Верховний Суд пов`язував протиправність постанов про стягнення основної винагороди. Натомість, спірним питанням у розглядуваній справі є правомірність винесення приватним виконавцем постанови про стягнення з боржника основної винагороди одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження. З огляду на наведене, Верховний Суд констатує, що обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справі наведеній скаржником не є подібними, а відтак правова позиція викладена Верховним Судом у цій справі не є релевантною до спірних правовідносин у справі, що розглядається, відповідно, не повинна була застосовуватися судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. З урахуванням наведеного Верховний Суд доходить до висновку про безпідставність доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Необґрунтованими є і посилання скаржника на наявність підстав для відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформованого у постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі №160/5321/20. Суд звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарження судових рішень на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення: - норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу (для пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України). Обґрунтовуючи необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, скаржником зазначено, що спірні правовідносини у справах №160/5321/20 та №640/28577/21 не є подібними, а відтак, правова позиція, викладена Верховним Судом у постанові від 21 січня 2021 року у справі №160/5321/20 щодо застосування положень частин четвертої та п`ятої статті 31 Закону України «Про виконавче провадження» та пункту 19 Порядку №643 не є релевантною до спірних правовідносин. Однак, таке обґрунтування підстав касаційного оскарження у розумінні пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України є недостатнім, оскільки скаржник фактично висловлює незгоду із прийнятим висновком Верховного Суду у подібних правовідносинах, жодним чином не обґрунтовуючи чому такий висновок не може бути застосований до правовідносин, які склались саме у цій справі з огляду на конкретні її обставини. Верховний Суд звертає увагу скаржника, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18). Тобто, у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі. У цьому контексті Суд указує, що причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, помилковість, незбалансованість, неузгодженість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Як вбачається з наданої касаційної скарги, спірним питанням у цій справі є правомірність винесення державним виконавцем постанови про стягнення з боржника основної винагороди. Разом з тим, як вбачається з постанови від 21 січня 2021 року у справі № 160/5321/20 Верховний Суд, приймаючи відповідний висновок (на який покликається скаржник як на підставу для застосування пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України), виходив з того, що нормою частини сьомої статті 31 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено право приватного виконавця виносити одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди. Водночас Судом зазначено, що для правильної оцінки правомірності постанови про стягнення основної винагороди приватного виконавця, визначеної у вигляді відсотка, винесеної приватним виконавцем одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, судам необхідно встановити предмет виконавчого провадження (стягнення сум чи передача майна за виконавчим документом). Враховуючи, що на момент відкриття виконавчого провадження не завжди можливо визначити розмір фактично стягнутих сум чи остаточну вартість переданого майна за наслідками фактичного виконання приватним виконавцем, суди мають перевіряти механізм розрахунку, застосованого виконавцем при визначенні суми основної винагороди та наведеного ним у постанові про стягнення основної винагороди, винесеної одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження. При цьому, як звернув Суд, необхідно мати на увазі, що сума основної винагороди, визначена приватним виконавцем у постанові про її стягнення, винесену одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, не є сумою, яка гарантовано має бути стягнута за наслідками фактичного виконання виконавчого провадження у випадках неповного виконання або ж невиконання відповідного виконавчого документа. Підстав для відступу від вказаного правового висновку Суд не вбачає. З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, в частині зазначення підстав касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції із урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення, що судом попередньої інстанції судове рішення ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Отже, касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укргазвидобування», в інтересах якого діє адвокат Собко Олександр Вадимович належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 червня 2022 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2022 року у справі № 640/28577/21. На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укргазвидобування», в інтересах якого діє адвокат Собко Олександр Вадимович, на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 червня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2022 року у справі № 640/28577/21 за адміністративним позовом Акціонерного товариства «Укргазвидобування» до Приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Артемчука Тараса Володимировича про визнання протиправним рішення повернути особі, яка її подала. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена. …………………………. Н.М. Мартинюк, Суддя Верховного Суду