Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/16220/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "14" листопада 2022 р. Справа№ 910/16220/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Ходаківської І.П. суддів: Владимиренко С.В. Демидової А.М. розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "РВС Банк" на рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2022 (повний текст рішення складено 02.06.2022) у справі № 910/16220/21 (суддя Стасюк С.В.) за позовом Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах: Міністерства оборони України до Акціонерного товариства "РВС Банк" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Уніформ Плюс" про стягнення 238 650,00 грн В С Т А Н О В И В : Короткий зміст позовних вимог. В жовтні 2021 року Київська спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "РВС Банк" про стягнення 238 650,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов банківської гарантії № 1080-19Г від 28.02.2019 в частині сплати повної суми гарантії забезпечення виконання зобов`язання у розмірі 238 650,00 грн, у зв`язку з неналежним виконанням ТОВ "Уніформ Плюс" зобов`язань за договором про поставку для державних потреб матеріально - технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/19/59 від 05.03.2019. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття. Рішенням господарського суду міста Києва від 02.06.2022 у справі №910/16220/21 позов задоволено повністю та стягнуто з відповідача на користь Міністерства оборони України суму банківської гарантії в розмірі 238 650 грн. 00 коп., а також стягнуто з відповідача на користь Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону - 3 579 грн 75 коп. судового збору. Рішення суду мотивовано тим, що оскільки ТОВ "УНІФОРМ ПЛЮС" порушено зобов`язання за договором поставки в частині строків поставки товару, Міністерство оборони України набуло право отримати кошти від відповідача в розмірі суми банківської гарантії від 28.02.2019 № 1080-19Г відповідно до умов Банківської гарантії та положень ст.ст. 563, 564 ЦК України. При цьому судом встановлено, що Банк отримав від Міністерства оборони України вимогу № 286/8/7458 від 02.12.2019 про сплату грошового забезпечення в розмірі 238 650,00 грн. Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів. Не погоджуючись з ухваленим рішенням, АТ "РВС Банк" звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати згадане рішення суду як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 563, 565 ЦК України, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована посиланням на те, що гарантійним випадком відповідно до умов Банківської гарантії № 1080-19Г є неналежне виконання принципалом своїх зобов`язань за договором щодо асортименту, якості та строків, як сукупність усіх видів порушень за договором. Тому у разі порушення лише строків поставки гарантійний випадок не настав. Позивач подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а судове рішення - без змін з посиланням на порушення відповідачем умов договору в частині строків та кількості поставленої продукції. Вказує, що положеннями банківської гарантії не передбачено саме сукупності умов порушення договору для виплати гарантійного платежу. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та явка представників сторін. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2022 апеляційну скаргу АТ "РВС Банк" у справі №910/16220/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Владимиренко С.В., Демидова А.М. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.06.2022 витребувано з господарського суду міста Києва матеріали справи №910/16220/21 та відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою АТ "РВС Банк" на рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2022 у цій справі. Після надходження матеріалів справи до суду та виходу головуючого судді Ходаківської І.П. з відпустки, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.08.2022 апеляційну скаргу АТ "РВС Банк" на рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2022 у справі №910/16220/21 залишено без руху та встановлено скаржнику строк для усунення недоліків. Після усунення недоліків апеляційної скарги та виходу судової колегії з відпустки, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "РВС Банк" на рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2022 у справі № 910/16220/21; постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи на підставі ст. 270 ГПК України. Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин. Як встановлено судом першої та перевірено судом апеляційної інстанції, відповідно до умов банківської гарантії № 1080-19Г, виданої 28.02.2019 АТ "РВС Банк", останнє безвідклично та безумовно зобов`язується виплатити Міністерству оборони України (Бенеціфіар) 238 650,00 грн після одержання письмової вимоги Бенефіціара, в якій стверджується про те, що Принципал - Товариство з обмеженою відповідальністю "УНІФОРМ ПЛЮС" не виконав або неналежним чином виконав свої зобов`язання щодо асортименту, якості, кількості, строків постачання товару відповідно до договору. Згідно з договором про поставку товарів для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) від 05.03.2019 № 286/3/19/59, укладеним між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "УНІФОРМ ПЛЮС", останнє взяло на себе зобов`язання у 2019 році поставити міністерству як замовнику вироби домашнього текстилю (3950000-0) (Ковдра напіввовняна (для санаторно-курортних установ, казарм та казарм поліпшеного типу Збройних Сил України), а замовник - забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки, що вказані в договорі. Свої зобов`язання з поставки визначеного вказаним вище договором товару ТОВ "УНІФОРМ ПЛЮС" виконало з порушенням строку поставки товару, що підтверджується актами приймального контролю товару за якістю № 1/1 від 14.11.2019, № 2 від 27.11.2019, оголошень № 1 від 05.11.2019, № 2 від 19.11.2019. Зазначений факт встановлено рішенням господарського суду Чернігівської області від 23.06.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2020 у справі № 927/297/20. Окрім того, позивач зазначає про невиконання відповідачем, як постачальником, умов договору в частині кількості поставленої продукції. У зв`язку із порушенням ТОВ "УНІФОРМ ПЛЮС" умов договору 286/3/19/59 від 05.03.2019, забезпеченого гарантією, Міністерством оборони України як бенефіціаром було направлено на адресу відповідача як гаранта письмову вимогу № 286/8/7458 від 02.12.2019 про сплату грошового забезпечення в розмірі 238 650,00 грн. Листом від 18.12.2019 № 1578/19-БТ гарант відмовив бенефіціару у розгляді вказаної вимоги з посиланням на невідповідність вимоги умовам Гарантії. Вказані вище обставини і стали підставою для звернення Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України з позовом у даній справі. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи. Згідно зі статтею 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. За умовами частини першої та другої статті 561 ЦК України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Отже, гарантія - це односторонній правочин, змістом якого є обов`язок гаранта сплатити кредитору-беніфеціару грошову суму відповідно до умов гарантії у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією. Відповідно до статті 563 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією. Зі змісту наведених положень законодавства слідує, що обов`язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умов порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією. Гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії (частина перша статті 565 Цивільного кодексу України). Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19 дійшла висновку, що відповідно до статей 560, 563, 565 ЦК України обов`язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією та направлення кредитором гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає. Верховний Суд у вказаній справі зазначив, що при вирішенні спору про існування гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить в першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов`язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією. Частини третьою розділу І Положення «Про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах» затвердженого постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за № 41/10321 терміни в цьому положенні вживаються у такому значенні, зокрема: вимога - це лист або повідомлення з вимогою до банку-гаранта/банку-контргаранта сплатити кошти за гарантією/контргарантією. Вимога за гарантією складається бенефіціаром і подається у довільній формі, якщо інше не визначено умовами гарантії (у якій має зазначатися, у чому полягає порушення принципалом базових відносин, забезпечених гарантією), або надсилається у формі повідомлення банку-гаранту. Вимога за контргарантією складається банком-гарантом (або іншим банком-контргарантом) і подається за довільною, якщо інше не визначено умовами контргарантії, формою або надсилається у формі повідомлення банку-контргаранту; гарантійний випадок - це одержання банком-гарантом/банком-контргарантом вимоги бенефіціара, що становить належне представлення, протягом строку дії або до дати закінчення дії гарантії/контргарантії, що свідчить про порушення принципалом базових відносин; належне представлення - це представлення документів за гарантією/контргарантією, яке відповідає вимогам і умовам такої гарантії/контргарантії; вимогам правил, яким підпорядковується гарантія/контргарантія, а якщо немає відповідного положення в гарантії/контргарантії або правилах, - міжнародній стандартній практиці за гарантіями/контр гарантіями. Відповідно до частин першої та другої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 Цивільного кодексу України (стаття 663 ЦК України). Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 ЦК України). Враховуючи те, що своєчасність поставки товару постачальником є критерієм належності виконання зобов`язання з поставки товару, то пропущення постачальником встановленого в договорі строку поставки товару буде свідчити про порушенням зобов`язання з поставки товару. За загальними умовами виконання зобов`язання, що містяться у статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1 статті 526 ЦК України). Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Частиною 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи. Матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання ТОВ "УНІФОРМ ПЛЮС" умов договору поставки товарів для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) від 05.03.2019 № 286/3/19/59, забезпеченого гарантією, в частині строків та кількості поставленого товару. Так, в пункті 1.2 договору сторонами було погоджено ціну, кількість та строки постачання товару, яка передбачається специфікацією договору, згідно з якою постачається товар, а саме вироби домашнього текстилю (39510000-0 (Ковдра напіввовняна)) для санаторно-курортних установ, казарм та казарм поліпшеного типу Збройних Сил України) у кількості 8 600 штук вартістю 4 773 000, 00 грн в термін до 01.08.2019 включно. Третя особа - ТОВ «УНІФОРМ ПЛЮС» направило Міністерству оборони України оголошення про пред`явлення на приймальний контроль якості товару по договору № 286/3/19/59 від 05.03.2019, а саме: № 1 (на 2600 штук) та № 2 (на 1200 штук), які були отримані уповноваженими особами замовника 05.11.2019 та 19.11.2019. У подальшому, Міністерством оборони України здійснено приймальний контроль товару за якістю, що підтверджується актами приймального контролю товару за якістю № 1/1 від 14.11.2019 (на поставку 2600 штук), № 2 від 27.11.2019 (на поставку 1200 штук). Товар у загальній кількості 3 800 штук прийнято на військові склади Міністерства оборони України (в/ч № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2) 15.11.2019 та 28.11.2019, що підтверджується посвідченнями №№ 757,

478. Отже, ТОВ «УНІФОРМ ПЛЮС», як постачальником, прострочено поставку товару до військової частини НОМЕР_1 (АДРЕСА_1) на 105 днів, а до військової частини НОМЕР_2 (АДРЕСА_2) на 118 днів. Товар поставлено не у повному обсязі. Факт порушення відповідачем строків поставки за вказаним договором також встановлено рішенням господарського суду Чернігівської області від 23.06.2020 у справі № 927/297/20, яке набрало законної сили. Таким чином, апеляційний господарський суд вважає доведеним порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією. В той же час, як вірно визначено місцевим господарським судом, перелік порушень умов договору, які є гарантійним випадком, перелічені через кому, а тому мають сприйматися як окремі види порушень: щодо асортименту, щодо кількості, щодо якості та щодо строків, а відтак, посилання скаржника, що умови банківської гарантії передбачають настання всіх перелічених порушень умов договору є безпідставним та таким, що суперечить самій суті Банківської гарантії щодо виконання договору поставки про закупівлю товарів для державних потреб, адже, порушення здійснення такої закупівлі, як щодо якості, кількості, так і щодо строків, може мати значні негативні наслідки, в той же час, можливість того, що буде наявним порушення одночасно усіх перелічених умов договору є мізерною. При цьому матеріалами справи підтверджено, що у зв`язку із порушенням ТОВ "УНІФОРМ ПЛЮС" умов договору 286/3/19/59 від 05.03.2019, забезпеченого гарантією, Міністерством оборони України було направлено на адресу Гаранта письмову вимогу № 286/8/7458 від 02.12.2019 про сплату грошового забезпечення в розмірі 238 650,00 грн., отримання якої Банком не заперечується. За таких обставин апеляційний господарський суд вважає вмотивованим висновок суду про порушення відповідачем зобов`язання щодо своєчасної сплати суми Банківської гарантії, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 238 650,00 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Колегія суддів зазначає, що підстави апеляційного оскарження, викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи, що є підставою для відмови у її задоволенні. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до вимог статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно пункту 1 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Перевіривши рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, встановивши, що відповідні доводи щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги. Судові витрати. Пунктом 12 частини третьої статті 2 ГПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Згідно із статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до частини четвертої статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, суд вирішує питання про відшкодування або оплату судових витрат на користь сторони у разі повного чи часткового задоволення її вимог. З огляду на відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача. Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "РВС Банк" без задоволення. Рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2022 у справі №910/16220/21 залишити без змін. Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "РВС Банк" Матеріали справи № 910/16220/21 повернути до господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови підписано - 14.11.2022 (у зв`язку із участю суддів Демидової А.М. та Владимиренко С.В. у період з 07.11.2022 по 11.11.2022 у підготовці для підтримання кваліфікації суддів апеляційних господарських судів). Головуючий суддя І.П. Ходаківська Судді С.В. Владимиренко А.М. Демидова