Постанова 4813 № 521/2276/21

Номер провадження: 22-ц/813/7921/22 Справа № 521/2276/21 Головуючий у першій інстанції Маркарова С. В. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15.11.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Гірняк Л.А., Цюри Т.В., розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 червня 2022 року, постановленого під головуванням судді Маркарової С.В., повний текст судового рішення складений 22 червня 2022 року, у цивільній справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- в с т а н о в и в: У лютому 2021 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 12935,29 грн. та судові витрати. В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач зазначив, що 12.07.2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», яке змінило назву на АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 був укладений договір №б/н, за умовами якого банк надав ОСОБА_2 строковий кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, а остання зобов`язалась повернути кредитні кошти, сплачувати проценти за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. Банк виконав свої зобов`язання за договором в повному обсязі, а саме надав позичальнику кредит у розмірі, встановленому договором. Проте, ОСОБА_2 не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, а також інші витрати, відповідно до умов договору. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором станом на 30.04.2019 року заборгованість за тілом кредиту ОСОБА_2 становила 12 935,29 грн. ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_2 померла. Позивач вважав, що виниклі між сторонами правовідносини допускають правонаступництво, а оскільки спадкоємцем після смерті позичальника є ОСОБА_1 , позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, до ОСОБА_1 , як до спадкоємця померлої ОСОБА_2 . Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 08 червня 2022 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неналежне дослідження доказів, неповне та всебічне встановлення обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи. В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскільки відповідач є одним із спадкоємців за померлим позичальником, успадкував частину спадкового майна, а тому у суду були наявні підстави для стягнення з відповідача заборгованості пропорційно до успадкованих ним прав та обов`язків за померлим позичальником, що судом зроблено не було. Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що за договором №б/н від 12.07.2010 року ПАТ КБ «ПриватБанк» надало ОСОБА_2 кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. ОСОБА_2 зобов`язалась повернути кредитні кошти, сплачувати проценти за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. Договір в силу ст. 204 ЦК України вважається укладеними правомірно. За ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 06.04.2019 року, актовий запис № 3929. За життя остання в порушення умов кредитного договору взятих на себе зобов`язань не виконала. Станом на 30.04.2019 року заборгованість ОСОБА_2 за тілом кредиту за договором №б/н від 12.07.2010 року становить 12 935,29 грн. 11.07.2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Малиновської державної нотаріальної контори у м. Одесі з претензією кредитора. 09.10.2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до відповідача ОСОБА_1 з листом-претензією щодо наявності заборгованості за кредитним договором та повідомленням про необхідність погашення боргу спадкоємцем позичальника. Відмовляючи у задоволені позову АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з наступного. За змістом статей 608, 1218,1219 ЦК України у зв`язку зі смертю боржника припиняються лише ті зобов`язання, які нерозривно пов`язані з його особою і не можуть бути виконані іншою особою, в той час як у результаті спадкування до спадкоємця переходять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцю на час відкриття спадщини й не припинились у наслідок його смерті. В порядку статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Виниклі між сторонами правовідносини допускають правонаступництво. Відповідно до статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця (ст. 1221 ЦК України). Відповідно до статей 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. За статтями 1268, 1270 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом 6-місячного строку, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги (стаття 1281 Цивільного кодексу України). При цьому, суд першої інстанції при застосуванні норм права вірно врахував висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, а саме те, що при вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини: - чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги; - коло спадкоємців, які прийняли спадщину; - при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини); - при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України. Судом встановлено, що згідно паспортних відомостей, довідки №1075 від 27.05.2019 року ЖКС, позичальник та відповідач проживали в АДРЕСА_1 на момент відкриття спадщини. Місце їх проживання було зареєстровано за вищевказаною адресою. Разом із тим, з матеріалів спадкової справи № 8/2019 до майна померлої ОСОБА_2 вбачається наявність спадкоємця першої черги ОСОБА_3 , яка проживала разом з спадкодавцем ОСОБА_2 , що підтверджується: - заявою про прийняття спадщини № 16 від 23.05.2019 року; - витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі № 56269911 від 23.05.2019 року; - інформаційною довідкою з спадкового реєстру № 56269933 від 23.05.2019 року; - повним витягом з державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб № 00022932414 від 23.05.2019 року ОСОБА_3 ; - довідкою про склад сім`ї № 1075 від 27.05.2019 року; - повним витягом з державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть № 00023172725 від 19.06.2019 року. Судом вірно зазначено про те, що банком позовні вимоги до ОСОБА_3 в межах справи заявлені не були. Висновки суду про те, що позивачем доказів дотримання позивачем законодавчо визначеного строку пред`явлення вимог до відповідача ОСОБА_1 , доказів належності спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартості отриманого спадкоємцями майна, розміру частки кожного з них у спадковому майні банком також в процесі розгляду справи не надано, а реєстрація місця проживання відповідача зі спадкодавцем на час відкриття спадщини сама по собі за відсутності вищевказаних судом доказів не є безумовним підтвердженням того, що ця особа є спадкоємцем померлої,відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами. У рішенні суду повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки, які є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. З урахуванням викладеного, суд оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову, оскільки виключає задоволення позову до ОСОБА_1 , так як з матеріалів спадкової справи вбачається наявність спадкоємця першої черги ОСОБА_3 , до якої не заявлені позовні вимоги. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про те, що відповідач є одним із спадкоємців за померлим позичальником, успадкував частину спадкового майна, а тому у суду були наявні підстави для стягнення з відповідача заборгованості пропорційно до успадкованих ним прав та обов`язків за померлим позичальником, колегія суддів вважає безпідставними за ненаданням до суду належних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 , та онуком ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матеріалів спадкової справи вбачається, що спадкоємцем першої черги є ОСОБА_3 , до якої позовні вимоги заявлені не були. Колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03). Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення. Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має. Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін. З огляду на положення п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 червня 2022 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 15 листопада 2022 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ Л.А. Гірняк ______________________________________ Т.В. Цюра