Постанова Миколаївський апеляційний суд № 487/7945/20

15.11.22 22-ц/812/935/22 Провадження № 22-ц/812/935/22 Суддя першої інстанції Павлова Ж.П. Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 15 листопада 2022 року м. Миколаїв Справа № 487/7945/20 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Царюк Л.М., суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 вересня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Павлової Ж.П., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг, В С Т А Н О В И В: 29 грудня 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі ? АТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг. Доводи позову обґрунтовувало тим, що 01 жовтня 2010 року ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернулась до Банку, у зв`язку з чим підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. При підписанні анкети-заяви вона підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами складає між нею та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Крім того, в той же день ОСОБА_1 підписала довідку про умови кредитування з використання кредитної картки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду». На підставі чого, Банком було відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі 3 000 грн, який в подальшому було збільшено до 16 600 грн, а відповідачу надано у користування кредитну картку. Таким чином, між Банком та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів станом на 02 листопада 2020 року у позичальника утворилась заборгованість перед Банком. Посилаючись на викладене, Банк просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитом станом на 02 листопада 2020 року в розмірі 53 891 грн 58 коп, що складає: 45 358 грн 53 коп - заборгованість за тілом кредиту; 8 533 грн 05 коп - заборгованість за простроченими відсотками. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 вересня 2022 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимоги банку про стягнення з боржника основного боргу та процентів за користування кредитом є безпідставними, оскільки виходячи із даних особового рахунку про отримання кредиту, внесення коштів по його погашенню із застуванням процентної ставки, передбаченої договором (30% річних) у відповідача відсутня заборгованість як по тілу кредиту, так і по процентам за користування кредитом. Не погодившись з рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги позову в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції не дослідив належним чином докази по справі. Відповідно до висновків Верховного суду, викладених у постанові від 08 липня 2019 року в справі № 923/760/18, твердження місцевого суду про те, що укладений між позивачем та відповідачем договір не містить підписів відповідача (позичальника) під Умовами та правилами надання банківських послуг є нікчемними і безпідставними, оскільки такий договір є договором приєднання і жодного підпису відповідача під публічно розміщеними Умовами та правилами закон не вимагає. Відповідно до частини 2 статті 42 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції. Із виписки чітко вбачається, що відповідач не лише використовував кредитні кошти, а й здійснював платежі на часткове погашення заборгованості, у тому числі на погашення нарахованих відсотків за користування кредитом. Отже, відповідач не лише отримав кредитну картку, а й визнав укладення кредитного договору та погодився з його умовами, вчинивши дії спрямовані на виконання укладеного договору та його умов, в тому числі щодо сплати відсотків. Особливістю укладеного договору є те, що позичальник отримує картку із кредитним лімітом та частково погасивши заборгованість може знову користуватися кредитними коштами в межах кредитного ліміту. Виникнення простроченої заборгованості відбувається у разі несплати мінімального платежу до останнього календарного числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено витрати за рахунок кредитного ліміту, зобов`язання клієнта вважаються простроченими. Підстави вважати укладений кредитний договір безпроцентним відсутні. Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 29 липня 2020 року по справі № 753/10779/16-ц: «Під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі повна або часткова оплата товарів (робіт, послуг), їх приймання для використання, реалізація інших прав та обов`язків відповідно до укладеного правочину». Відповідач не надав будь яких доказів про те, що розрахунок заборгованості Банку за відсотками не відповідає умовам кредитування, з якими він був ознайомлений та з якими він фактично погодився, прийнявши оферту Банку, користуючись кредитними коштами та частково погашаючи заборгованість. Скаржник вважає, що до правовідносин у цій справі потрібно застосувати доктрину римського права «venire contra factum proprium» (принцип заборони суперечливої поведінки), яке базується на принципі римського права «non concdit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Банк вважає, що користування кредитними коштами, неодноразове погашення боргу за відсотками свідчить про згоду відповідача з запропонованими Банком умовами кредитування. Подальша відмова відповідача від сплати відповідних платежів з мотивів неузгодження відповідних умов кредитування дає підстави вважати, що поведінка відповідача, як сторони договору є суперечливою та недобросовісною та спрямована на уникнення обов`язку щодо сплати відсотків за кредитом, що встановлений статтями 1048, 1054 ЦК України. Надані разом з позовною заявою докази, відповідачем не спростовано, що є його процесуальним обов`язком. Оскаржуваним рішенням суду було проігноровано висновки Верховного Суду України, а саме: висновок викладений в постанові від 11 листопада 2020 року по справі № 205/4176/18; в постанові від 21 жовтня 2020 року по справі № 190/1419/19-ц; в постанові від 05 лютого 2020 року по справі № 355/848/17; в постанові від 23 січня 2018 року по справі № 755/7704/15-ц; в постанові від 26 вересня 2018 року по справі № 159/2146/15-ц; в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17. Суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача тіла та відсотків по кредиту, допустивши грубе порушення норм цивільного права. На підтвердження того, що сторони погодили оплату процентів за користування кредитними коштами, а також розмір процентної ставки, відповідачем надано до суду заяву-анкету від 01 жовтня 2010 року, довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду», які підписані особисто відповідачем. Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції, що розмір базової процентної ставки зазначений у довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду» - 3% на місяць (36% на рік), крім того сторони погодили у довідці, що: розмір щомісячних платежів у розмірі 7% від заборгованості; строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним; розмір неустойки (пені та штрафу). Тому, умови кредитування із використанням кредитної карти «Універсальна» розцінюється як частина кредитного договору, укладеного між сторонами 01 жовтня 2010 року шляхом підписання заяви-анкети та довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду», а тому є підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір процентів за користування кредитом, який повинен застосовуватись при розрахунку заборгованості за кредитним договором. За таких обставин питання щодо повернення кредиту відповідачем повинно вирішуватись не на підставі Умов та правил надання банківських послуг, а на підставі підписаної позичальником довідки про умови кредитування з використанням кредитної карти «Універсальна», в якій передбачено розмір процентної ставки за користування кредитом та сплата неустойки. Отже, сторонами при укладенні Кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору. За такого, Банк вважає, що позивачем доведено факт узгодження з позичальником процентної ставки у розмірі 36% на рік, з розрахунку заборгованості вбачається кількість днів прострочки, за які нарахована заборгованість за процентами, вбачається й сума нарахованої заборгованості у відповідну дату, а тому відмова у задоволенні вимог зі стягнення процентів у повному обсязі є порушенням статей 1048, 1054 ЦК України. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги не визнала, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції. При цьому зауважила, пославшись на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, що у правовідносинах, що склалися вона повинна сплатити Банку тільки тіло кредиту, проте з моменту виникнення зобов`язань у неї існує переплата грошових коштів, яку визначив суд. Заперечує списання Банком в період з 23 липня 2016 року по 23 серпня 2019 року платежу у сумі 771.40 грн нібито за покупку у м. Дніпро, яку вона не робила. За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до відповідача з метою отримання банківських послуг, у зв`язку із чим підписала заяву від 01 жовтня 2010 року. При підписанні Анкети-заяви вона підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг», а також Тарифами складає між нею та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, а також довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна», яка підписана ОСОБА_1 01 жовтня 2010 року. Довідкою про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», визначено та погоджено сторонами розмір процентної ставки за договором, який буде складати 3.0% на місяць та нараховуватиметься на залишок заборгованості з розрахунку 360 днів на рік, розмір щомісячного платежу, який складає 7% від заборгованості, але не менш 50 грн. та не більше залишку заборгованості та передбачено строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця наступного за звітним. Довідкою також передбачено пеню за несвоєчасне погашення заборгованості, яка розраховується за формулою, викладеною у довідці. В цій же довідці сторони обумовили штраф при порушенні строків платежів за будь-яким з грошових зобов`язань, передбачених договором, більш ніж на 30 днів у розмірі 500 грн. + 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту, з урахуванням нарахованих та прострочених процентів і комісій. 01 жовтня 2010 року позичальником отримано кредитну карту НОМЕР_1 строком дії до серпня 2014 року, та продовжено дію договору щодо відкритого карткового рахунку шляхом перевипуску нових карток, а саме: 20 серпня 2014 року номер НОМЕР_2 строком дії до червня 2018 року, 01 квітня 2017 року номер НОМЕР_3 строком дії до березня 2021 року. Всі ці кредитні картки зазначені у виписці по картковому рахунку ОСОБА_1 , наданої Банком, отже за вказаний період часу відповідачем були активовані зазначені кредитні картки та остання користувалася запозиченими коштами за допомогою цих кредитних карток. За розрахунком Банку станом на 02 листопада 2020 року утворилась заборгованість в розмірі 45 358,53 грн заборгованості за тілом кредиту та 8 533,05 грн заборгованості за простроченими відсотками, а всього 53 891,58 грн. Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України). Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України). Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статтей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Статті 525, 612, 625 ЦК Українипередбачають, щоборжник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 01 жовтня 2010 року, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: www.privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору. Проте, суд апеляційної інстанції вважає, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. З огляду на таке, колегія суддів вважає, що сторони передбачили умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна» у довідці від 01 жовтня 2010 року, яка підписана ОСОБА_1 в день підписання Анкети-заяви та видачі кредитної картки. Відповідач не заперечувала підписання Анкети-заяви, довідки про умови кредитування з використанням картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» На підтвердження розміру заборгованості Банк також надав суду виписку з банківського рахунку про рух коштів та розрахунок заборгованості. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України). У частині 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З виписки по картковому рахунку позичальника, що міститься в матеріалах справи, вбачається, що відповідач активно користувалася отриманими нею кредитним коштами. Ця виписка відповідає приписам пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 є належним доказом кредитних правовідносин сторін, що узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18-ц, а отже є підтвердженням того факту, що відповідач отримувала зазначені кредитні картки та користувалася ними. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог з мотивів їх безпідставності, суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам позовної заяви та наданої на їх підтвердження довідці про умови кредитування, визначає умови укладеного договору, погоджені сторонами. Зокрема, сторони погодили, що розмір щомісячного платежу складає 7% від заборгованості, але не менш 50 грн. та не більше залишку заборгованості та строк внесення щомісячного платежу до 25 числа місяця наступного за звітним. Отже, за умовами, погодженими сторонами, сума обов`язкового мінімального щомісячного платежу залежить від суми використаного кредитного ліміту. Кредитна картка у цьому випадку є поновлюваною кредитною лінією, тобто це кредит, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і поновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Позичальник, використавши та погасивши заборгованість за кредитною лінією, може знову користуватися нею у межах строку дії картки. Таким чином, сторони передбачили внесення позичальником щомісячного платежу, його розмір та строки, а отже порушення зазначених умов договору, надає право Банку нараховувати заборгованість за простроченим тілом кредиту. Щодо процентів за користування кредитними коштами, то їх розмір також визначено сторонами у розмірі 3.0% в місяць та визначено порядок їх нарахування, а саме, така базова процента ставка нараховується на остаток заборгованості, виходячи з розрахунку 360 днів у році. Відповідно до частини 2 та 3 статті 1056-1 ЦК України ( в редакції чинній на дату укладення договору) встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. З огляду на зазначені норми закону, обґрунтування Банком розміру заборгованості за процентами за користування кредитом із застосуванням збільшеної процентної ставки є безпідставним. Апеляційний суд не погоджується з розрахунком заборгованості про процентам за користування кредитом, оскільки сторонами була погоджена процентна ставка у розмірі 3% на місяць (36% на рік), а розрахунок містить за деякі періоди більший розмір процентної ставки, ніж було узгоджено сторонами. При цьому позивач посилається на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, який долучено до позову. Проте, матеріали справи не містять підтверджень, що долучений позивачем Витяг з Умов та прав надання банківських послуг розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ним, підписуючи заяву про укладення договору про надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо підвищення базової процентної ставки. З урахуванням виписки з банківського рахунку, розрахунку заборгованості, доданого до позову та умов укладеного сторонами договору про надання банківських послуг, що складається з Анкети-заяви та довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», розрахунок заборгованості є наступним: кількість днів, за які нарахована заборгованість за відсотками 3 686; витрати позичальником кредитних коштів 94 762 грн 11 коп; нараховано відсотків 37 521 грн 94 коп; загальне сальдо за нарахованими відсотками 170 767 грн 62 коп; погашено процентів 37 521 грн 94 коп; погашено тіло кредиту 82 631 грн 79 коп; сума погашення за наданим кредитом 118 408 грн 89 коп. Витрати позичальником кредитних коштів - погашено тіло кредиту = заборгованість за тілом кредиту (94 762 грн 11 коп 82 631 грн 79 коп = 12 130 грн 32 коп). Нараховано процентів - погашено процентів = заборгованість за процентами (37 521 грн 94 коп - 35 777 грн 10 коп =1 744 грн 84 коп). Таким чином, заборгованість за тілом кредиту - 12 130 грн 32 коп, а заборгованість за процентами за користування кредитними коштами - 1 744 грн 84 коп. Наявність такої заборгованості підтверджено відповідними розрахунками Банку, які не спростовані відповідачем. Заперечення відповідача про безпідставне списання Банком в період з 23 липня 2016 року по 23 серпня 2019 року платежів у сумі 771.40 грн нібито за покупку у м. Дніпро, яку вона не робила, колегія суддів до уваги не приймає з огляду на таке. Відповідно до Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затверджене постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 "Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів" (далі - Положення) платіжна операція - дія, ініційована користувачем електронного платіжного засобу, з унесення або зняття готівки з рахунку, здійснення розрахунків у безготівковій формі з використанням цього електронного платіжного засобу та/або його реквізитів за банківськими рахунками (підпункт 11 пункту 4 розділу I Положення). Користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти банк про операції, які ним не виконувалися (пункт 2 розділу VI Положення). Отже, виконання платіжної операції безпосередньо пов`язано з діями користувача картки щодо використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Як встановлено протягом тривалого періоду з 23 липня 2016 року по 23 серпня 2019 року (три роки) з картки відповідача списувались платежі у сумі 771.40 грн, проте відповідач не зверталася до Банку про зупинення здійснення таких операцій з підстав їх безпідставності, а навпаки погоджувалась з такими списаннями та вносила кошти на погашення заборгованості по цим витратам. За такого, з огляду на положення пункту 2 розділу VI Положення відсутні підстави для висновку, що у цьому випадку Банком не доведено підстави такого списання. Суд першої інстанції зазначених обставин не врахував, а тому дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні вимог Банку у зв`язку з безпідставністю позовних вимог. 13 жовтня 2022 року через електрону пошту апеляційного суду надійшло письмове пояснення представника позивача, яке містить клопотання про долучення до матеріалів справи письмову інформацію щодо витрат та погашень по кредитному рахунку. Між тим, зазначені письмові докази не можуть бути прийняті як докази та оцінені судом апеляційної інстанції з огляду на таке. За приписами частини 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Зазначена письмова інформація не надавалися до суду першої інстанції як докази на підтвердження позовних вимог, в ході розгляду справи Банк будь-яких клопотань з цього приводу суду першої інстанції не заявляв та не посилався на ці докази в обґрунтування своїх позовних вимог. Більш того, в своїх поясненнях Банк також не зазначає і не надає відповідних доказів щодо неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від Банку, а тому колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для прийняття судом апеляційної інстанції цих письмових доказів. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення. З урахуванням викладеного рішення районного суду відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог Банку. Оскільки рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, то відповідно до пункту 13 частини 1 статті 141 ЦПК України судові витрати підлягають перерозподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам. Позовні вимоги Банку задоволені на 25.74%, а тому з ОСОБА_1 на користь Банку підлягає стягненню 541.18 грн в рахунок витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору за подачу позову до суду, а також 811.77 грн - за подання апеляційної скарги, а всього 1 357.95 грн. Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 вересня 2022 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення. Позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість, що утворилась за договором про надання банківських послуг, укладеним 01 жовтня 2010 року, станом на 02 листопада 2020 року в розмірі 13 875 грн 16 коп, що складає: 12 130 грн 32 коп - заборгованість за тілом кредиту; 1 744 грн 84 коп - заборгованість за простроченими відсотками. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 1 352 грн 95 коп судового збору. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України. Головуючий Л.М. Царюк Судді Т.М. Базовкіна Ж.М. Яворська Повний текст постанови складено 15 листопада 2022 року.