Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 360/7488/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 листопада 2022 року справа №360/7488/21 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Міронової Г.М., суддів: Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 06 січня 2022 р. у справі № 360/7488/21 (головуючий І інстанції суддя С.В.Борзаниця) за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення одноразової допомоги в разі стійкої втрати професійної працездатності, В С Т А Н О В И В: 24.11.2021 ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області , в якому просить: - визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області, яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 нарахованої одноразової допомоги в разі стійкої втрати професійної працездатності у сумі 82824,00 гривень; - стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності у сумі 82824,00 грн. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 06 січня 2022 р. у справі № 360/7488/21 у задоволенні позовних вимог відмовлено. Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а також судом невірно застосовані норми матеріального права та просить скасувати рішення Луганського окружного адміністративного суду повністю, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 ), є громадянином України та внутрішньо переміщеною особою, що підтверджено інформацією, зазначеною в паспорті громадянина України, довідці про присвоєння ідентифікаційного номера, довідці від 12.12.2014 № 95009031 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції. Відповідно до довідки МСЕК серії 10 ААА № 099256 ОСОБА_1 08.07.2014 встановлено стійку втрату працездатності - 25% з 01.07.2014 по 01.07.2016. 21.05.2021 представник позивача звернулась до відповідача із адвокатським запитом в якому зазначила, що потерпілому ОСОБА_1 нараховано, але не виплачено одноразову страхову виплату в разі стійкої втрати працездатності у розмірі 82 824,00 грн. З метою захисту прав і законних інтересів ОСОБА_1 просила повідомити про строк нарахованої, але невиплаченої заборгованості у розмірі 82 824,00 грн. Відповідач листом від 03.06.2021 № 2553/02-3 повідомив, що згідно даних бази даних «Реєстр потерпілих» ЄІАС нарахування одноразової страхової виплати ОСОБА_1 не проводилось, що підтверджується копіями роздруківок інформації з бази даних «Реєстр потерпілих». Підставою для фінансування раніше нарахованих, але не виплачених страхових виплат потерпілим (членам їх сімей) є заборгованість по відділеннях, які залишились на непідконтрольній українській владі території та що відображені в даних бухгалтерського обліку управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Луганській області. Нарахування одноразової страхової виплати потерпілому ОСОБА_1 в даних бухгалтерського обліку не відображено, в зв`язку з цим підстави для проведення виплат одноразової страхової виплати потерпілому відсутні. Як внутрішньо переміщена особа із заявою про призначення одноразової грошової допомоги у разі стійкої втрати працездатності потерпілий не звертався. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, : 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки; 12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики. Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я регулюються Законом України від 23.09.1999 № 1105-ХІV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-ХІV). Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 10 Закону № 1105-ХІV на органи Фонду соціального страхування покладено обов`язок забезпечувати фінансування та виплачувати матеріальне забезпечення, страхові виплати і надавати соціальні послуги, передбачені цим Законом. Частиною 1 ст. 19 Закону № 1105-ХІV передбачено, що право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законом. Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону № 1105-ХІV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до Закону України "Про охорону праці" (ч. 2 ст. 36 Закону № 1105-ХІV). Частиною 3 ст. 36 Закону № 1105-ХІV передбачено, що підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами. Згідно п. 1, 2, ч. 7 ст. 36 Закону № 1105-ХІV страхові виплати складаються, зокрема, із: страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого). У разі стійкої втрати професійної працездатності, встановленої МСЕК, Фонд проводить одноразову страхову виплату потерпілому, розмір якої визначається відповідно до ступеня втрати професійної працездатності, виходячи з 17 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права потерпілого на страхову виплату (ч. 2 ст. 42 Закону № 1105-ХІV). Частиною 1 ст. 43 Закону № 1105-ХІV передбачено, що для розгляду справ про страхові виплати до Фонду подаються: 1) акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання за встановленими формами та/або висновок МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності застрахованого чи копія свідоцтва про його смерть; 2) документи про необхідність подання додаткових видів допомоги. За правилами ч. 2, 3 ст. 47 Закону № 1105-ХІV одноразова допомога виплачується потерпілому в місячний строк з дня визначення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Якщо справи про страхові виплати розглядаються вперше по закінченню трьох років з дня втрати потерпілим працездатності внаслідок нещасного випадку або з дня смерті годувальника, страхові виплати провадяться з дня звернення. У свою чергу, постановою правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 № 11 затверджено Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат (далі - Порядок № 11), який поширюється на потерпілих від нещасного випадку на виробництві та/або професійного захворювання (далі - потерпілі) та осіб, які мають право на страхові виплати в разі втрати годувальника. У разі настання страхового випадку відповідно до п. 1.2 - 1.4 Порядку № 11 управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, або в межах повноважень відділення виконавчої дирекції Фонду в районах і містах обласного значення (далі - управління (відділення) Фонду) зобов`язані своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті особам, які мають на це право, виплачуючи, зокрема: одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого; щомісячну страхову виплату втраченого заробітку потерпілого (далі - щомісячна страхова виплата). Управління (відділення) Фонду розглядають справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або осіб, які мають право на страхові виплати, за наявності усіх необхідних документів, визначених Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон) та цим Порядком і приймають відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження останнього документа. Рішення про страхові виплати приймається начальником управління Фонду або за його письмовим дорученням начальником підпорядкованого відділення Фонду та оформляється постановою (у тому числі в разі призначення страхової виплати за рішенням суду), у якій зазначаються дані про потерпілого та осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат та їх строки або обґрунтування відмови у виплатах. Управління (відділення) Фонду може відмовити у страховій виплаті потерпілому у випадках, передбачених статтею 45 Закону (п. 1.10 Порядку № 11). Відповідно до розділу 3 Порядку № 11, одноразова допомога та щомісячна страхова виплата потерпілому призначається при встановленні МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Пунктом 3.1 Порядку № 11 передбачено, що для призначення одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати до управління (відділення) Фонду подається: заява особисто за встановленою виконавчою дирекцію Фонду формою; копія паспорта; копія реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) або сторінки паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті). Копії документів засвідчуються працівником управління (відділення) Фонду при пред`явленні оригіналів. Працівниками управління (відділення) Фонду до справи про страхові виплати додаються: оригінал акта розслідування нещасного випадку або акта розслідування професійного захворювання (отруєння) за формою, встановленою Кабінетом Міністрів України; оригінал виписки медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) про ступінь втрати професійної працездатності; інформація з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про нараховану заробітну плату (дохід) та сплату страхових внесків. У разі коли відомості про застраховану особу Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування не містять усіх необхідних даних для визначення розміру середньої заробітної плати, працівники управління (відділення) Фонду отримують інформацію у страхувальника. У разі відсутності страхувальника на момент формування справи про страхові виплати, довідку, що підтверджує розмір заробітної плати перед настанням страхового випадку, може надати потерпілий; інформація з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про трудові, цивільно-правові відносини потерпілого, реєстрацію фізичної особи - підприємця, члена фермерського господарства, члена особистого селянського господарства, самозайнятої особи на момент настання страхового випадку в залежності від місця, де стався страховий випадок. У разі відсутності такої інформації потерпілим надаються копії документів, які підтверджують, що на момент настання страхового випадку він працював саме у того страхувальника, у якого стався нещасний випадок або зареєстровано професійне захворювання. З матеріалів справи вбачається, що постановою начальника Відділенням виконавчої дирекції Фонду в м. Краснодоні та Краснодонському районі Луганської області від 28.10.2014 № 1207/12612/12612/2 потерпілому призначено одноразову допомогу в разі стійкої втрати працездатності в сумі 82824,00 грн. У лютому 2015 року позивач звернувся до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Станично-Луганському районі Луганської області із заявою про виплату раніше призначеної страхової виплати за період, в якому не проведено платежі відділенням у м. Краснодон, та продовження страхової виплати. Порядок та умови призначення одноразової допомоги потерпілим від нещасного випадку на виробництві до 01.10.2018 визначався положеннями Порядку № 24, а з 01.10.2018 Порядком призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженим постановою правління Фонду соціального страхування України № 11 від 19.07.2018 (надалі - Порядок №11 від 19.07.2018). За змістом пункту 3.1. Порядку № 24 для призначення одноразової допомоги до робочого органу виконавчої дирекції Фонду подаються наступні документи: 1) заява потерпілого про призначення страхових виплат; 2) акт про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, за формою Н-1 (якщо стався нещасний випадок), висновок за формою Т-1 (якщо такий складався); 3) акт (спеціального) розслідування нещасного випадку (аварії), що стався (сталася), за формою Н-5 (якщо такий складався); 4) акт розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4 (якщо таке встановлено); 5) рішення суду про встановлення факту нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (якщо було засідання суду з цього питання); 6) висновок МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності; 7) довідка про середню заробітну плату (доход); 8) копія трудової книжки або витяг з неї, засвідчені страхувальником або підписом працівника робочого органу виконавчої дирекції Фонду при пред`явленні оригіналу; 9) довідка про розмір пенсії по інвалідності (якщо вона призначена) унаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (у тому числі про розмір одержуваних надбавок); 10) довідка будинку-інтернату для громадян похилого віку та інвалідів або пансіонату для ветеранів війни та праці про розмір вартості утримання потерпілого в ньому; 11) протокол засідання комісії з питань охорони праці підприємства, а у разі, якщо вона не створена на підприємстві, комісії з питань вирішення спорів при робочих органах виконавчої дирекції Фонду про відсоток зменшення розміру одноразової допомоги потерпілому на виробництві (у разі встановлення комісією з розслідування нещасного випадку, що ушкодження здоров`я настало не лише з причин, що залежать від роботодавця, а і внаслідок порушення застрахованою особою нормативних актів про охорону праці). Положення п. 3.1. розділу 3 Порядку № 11 від 19.07.2018 також містять зазначені вище умови призначення одноразової допомоги. Відповідно до п.1 розділу 2 Порядку 20, що діяв до 28.12.2018, страхові виплати призначаються робочими органами виконавчої дирекції Фонду за наявності необхідних документів, що підтверджують право особи, яка тимчасово переміщена, на ці виплати, відповідно до цього Порядку за місцем її фактичного проживання (перебування), що підтверджується довідкою про взяття на облік. П.2.1 розділу 2 Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб, затвердженого Постановою правління Фонду соціального страхування України № 27 від 12.12.2018, який набрав чинності 28.12.2018, страхові виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються робочим органом виконавчої дирекції Фонду або його відділенням за місцем фактичного проживання (перебування) за наявності документів, передбачених Порядком № 11 від 19.07.2018, та копії довідки про взяття на облік і рішення Комісії. Так, відповідно до постанови Відділення виконавчої дирекції Фонду в м. Краснодоні та Краснодонському районі від 28.10.2014 № 1207/12612/12612/2 та даних «Реєстру потерпілих» ЄІАС вбачається, що позивачу було призначено одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності у сумі 82824,00 грн. Статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам. Позивач сам має право вирішувати про необхідність звернення до Фонду про продовження страхових виплат. Відсутність такого звернення не є підставою для відмови в задоволенні позову. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2019 року у справі № 243/3505/16-ц. Суд апеляційної інстанції вважає, що постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається апелянт, не є законом, а тому зазначені підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. До того ж суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що постановою Верховного Суду від 20.12.2018 у справі 826/12123/16 були залишені без змін постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2018 року та постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 червня 2017 року, якою визнано нечинними пункти 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 та абзац 10 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 05 листопада 2014 року №

637. Встановлення постановами Кабінету Міністрів України інших підстав для припинення виплати страхових виплат, відмінних від визначених частиною першою статті 46 Закону № 1105-IV, не є іншим випадком припинення виплати страхових виплат, передбаченим законом у розумінні пункту 5 частини першої статті 46 цього Закону. Суд апеляційної інстанції зазначає, що право приймати закони, вносити до них зміни належить виключно Верховній Раді України і не може передаватися іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі: Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян за Законом № 1105 Кабінету Міністрів України Верховною Радою України не надано. Оцінюючи спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції звертається до положень Конституції України, за якими в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. За унормуванням статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В даному випадку наявність або відсутність у позивача, в певний період часу, статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, та потребує від людини здійснення додаткових дій, не передбачених Законами України. Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права. Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Стаття 2 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Згідно із статтею 3 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні, місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово. Відповідно до статті 29 ЦК України, місце проживання фізичної особи - це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина 6 статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання. Отже, виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи пенсії, право громадянина на призначення йому страхових виплат не можна пов`язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання) або з відсутністю довідки про внутрішньо переміщену особу, а держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати. У рішенні "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52). Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30). Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31). Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53). За рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України": перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50). У справі "Рисовський проти України" Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Суд зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання страхових виплат не оспорюється сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачено діючим законодавством. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, мотивував це тим, що на виконання прийнятої 07 листопада 2014 року Кабінетом Міністрів України постанови за № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства» (далі - Постанова № 595), відділення виконавчої дирекції Фонду в м. Краснодоні та Краснодонському районі Луганської області на контрольовану територію не перемістилось. Місто Краснодон Луганської області (наразі - Сорокине) віднесено до переліку населених пунктів на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження на підставі додатку 1 до розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» від 07.11.2014 №1085-р. Суд прийшов до висновку, що постанова «Про призначення потерпілому одноразової допомоги в разі стійкої втрати професійної працездатності» від 28.10.2014 № 1207/12612/12612/2, винесена Відділенням виконавчої дирекції Фонду в м. Краснодоні та Краснодонському районі Луганської області, яке розташовано та діє на непідконтрольній українській владі території є недійсною та не може створювати правових наслідків. Суд апеляційної інстанції вважає такі висновки необгрунтованими з огляду на таке. Постанова № 595 дійсно була прийнята 7 листопада 2014 року і набула чинності 11 листопада 2014 року, тобто немає законодавчих підстав стверджувати, що Відділення виконавчої дирекції Фонду в м. Краснодоні та Краснодонському районі Луганської області станом на 28.10.2014 року було позбавлено права приймати постанову про виплату одноразової допомоги позивачу. А та обставина, що справи страхувальників, які знаходились на обліку у даному відділенні та всі інші документи залишились у приміщенні даного відділення у місті Сорокине, взагалі до предмету спору не має ніякого відношення, оскільки вже тривалий час особові справи ведуться як у паперовому, так і в електронному вигляді і це є загальновідомий факт. Постанову «Про призначення потерпілому одноразової допомоги в разі стійкої втрати професійної працездатності» від 28.10.2014 № 1207/12612/12612/2, винесену Відділенням виконавчої дирекції Фонду в м. Краснодоні та Краснодонському районі Луганської області, до вирішення спору в суді ніхто не оспорив, вона не скасована, чого не заперечує відповідач, тому наявні всі підстави для її застосування. Тим більше, що позивач у лютому 2015 року звертався до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Станично-Луганському районі Луганської області із заявою про виплату раніше призначеної страхової виплати за період, в якому не проведено платежі відділенням у м. Краснодон, та продовження страхової виплати. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні цього публічно-правового спору не надав належної правової оцінки встановленним обставинамм справи, а доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції спростовують та дають правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення. У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 06 січня 2022 р. у справі № 360/7488/21 - задовольнити. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 06 січня 2022 р. у справі № 360/7488/21 - скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення одноразової допомоги в разі стійкої втрати професійної працездатності задовольнити. Визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області, яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 нарахованої одноразової допомоги в разі стійкої втрати професійної працездатності у сумі 82824,00 гривень. Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності у сумі 82824,00 грн. (вісімдесят дві тисячі вісімсот двадціть чотири гривні). Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 09 листопада 2022 року. Головуючий суддя Г.М. Міронова Судді І.В. Геращенко Е.Г. Казначеєв