Постанова Львівський апеляційний суд № 461/3854/21

Справа № 461/3854/21 Головуючий у 1 інстанції: Радченко В.Є. Провадження № 22-ц/811/3355/21 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 листопада 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Мікуш Ю.Р. Суддів:Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В. секретар Іванова О.О. розглянувши в порядку спрощеного провадження у м.Львові за відсутності учасників справи цивільну справу № 461/3854/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м.Львова від 03 серпня 2021 року у справі ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову Товариство з обмеженою відповідальністю «Нью Файнес Сервіс», про захист прав споживачів, визнання кредитного договору частково недійсним, - В С Т А Н О В И В : В травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Акціонерного товариства «Ідея Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову Товариство з обмеженою відповідальністю «Нью Файненс Сервіс» та просить визнати недійсним пункт 1.5 Договору кредиту та страхування №Z06.00118.005704604 від 26.09.2019 року та пункти 4.2., 5 Паспорту споживчого кредиту Додатку №1 до Договору кредиту та страхування №Z06.00118.005704604 від 26.09.2019 року в частині встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості. Зобов`язати відповідача здійснити перерахунок платежів, здійснених позивачем за Договором кредиту та страхування №Z06.00118.005704604 від 26.09.2019 року, з часу його укладення, зарахувавши сплачені вже кошти, що були спрямовані на погашення плати за обслуговування кредитної заборгованості, в рахунок погашення основного боргу по Договору кредиту та страхування №Z06.00118.005704604 від 26.09.2019 року. В обґрунтування позову зазначено, що 26 вересня 2019 року між Акціонерним товариством «Ідея Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Нью Файненс Сервіс» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту та страхування №Z06.00118.005704604, за умовами якого Банк зобов`язався надати їй суму грошових коштів у розмірі 74 999,00 гривень. Відповідно до п.1.5 Договору під час користування кредитом Банк надає позичальнику послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості , що визначені цим договором та Договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, за надання яких встановлюється плата , відповідно до п.5 Додатку №1 як «інші послуги Банку. Однак відповідно до ч.1 ст. 11 ЗУ « Про споживчекредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. Відтак,інформація повинна надаватися безоплатно позичальнику/споживачу за законом, а тому встановлення відповідачем у п.1.5 Кредитного договору та у Додатку №1 плати за такі дії є незаконною та несправедливою умовою договору. Платежі на погашення плати за обслуговування кредитної заборгованості по кредиту призводять до істотного дисбалансу сторін, спрямовані на шкоду позивачу та суперечать принципу добросовісності , що є підставою для визнання таких положень недійсними, як таких, що суперечать закону. Згідно з пунктом 1.5 Договору та пунктами 4.2,5 Паспорту споживчого кредиту встановлено комісію за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2,15 % щомісячно від початкової суми кредиту, що включає в себе плату за: послуги банку щодо списання та зарахування коштів з метою повернення споживчого кредиту, розрахунково-касове обслуговування щодо споживчого кредиту, надання консультаційних та інформаційних послуг щодо споживчого кредиту, в тому числі , але не виключно за надання довідок щодо стану заборгованості по споживчому кредиту, підтвердженням проведених платежів, комісія сплачується за рахунок коштів споживчого кредиту , та її сума включена в основну суму споживчого кредиту. Тобто , оспорюваними пунктами укладеного між сторонами договору позичальнику фактично встановлено плату за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність наданя якої встановлена законом. Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 03 серпня 2021 року в задоволені позову відмовлено. Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права. Апелянт вказує що відповідно до умов договору Банк надає позичальнику кредит на наступних умовах: тип кредиту: цільовий. Сума кредиту: 74 999.00 грн. процентна ставка та тип % річних: 21,99 - змінювана, строк кредиту: 24 місяці. Згідно Кредитного договору ДКБОФО. Тарифи та Паспорт споживчого кредиту є невід`ємними складовими кредитного договору. Паспортом споживчого кредиту Додатком № 1 до Договору кредиту та страхування № Z06.00118.005704604,що також підписаний Банком та Позичальником передбачено додатковий платіж, а саме плата за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2,15 % щомісячно від початкової суми кредиту. Як вбачається з виписки від 21.04.2021 року за період з 26.09.2019 року по 06.04.2021 року апелянтом було сплачено 88 992,87 грн. в рахунок погашення заборгованості за договором, з яких 28 926,21 грн. банком було зараховано в рахунок погашення плати за обслуговування по кредитному договору. Однак, відповідно до Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець кожного місяця, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, так чи інакше, безоплатно повинен повідомляти Позивача з приводу інформації про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю. Отже несправедливим є положення договору про споживчий кредит щодо встановлення плати за обслуговування кредиту, що є підставою для визнання таких положень недійсними. Враховуючи, що позивачу було встановлено щомісячну плату за таку супутню послугу банку, яка за законом повинна надаватися йому безоплатно,вказаний пункт кредитного договору є несправедливим. Просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким позов задволнити в повному обсязі. Відзиву на апеляційну скаргу не подано. В судове засідання учасники справи не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що стверджується довідками про доставку SMS та електронного листа. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України). Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши судд-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Законом України «Про споживче кредитування» та Правилами розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що затверджені Постановою Правління НБУ від 08.06.2017 року № 49, відповідачу надано право отримувати плату (комісію) за обслуговування кредитної заборгованості, оскільки щомісячна плата в розмірі якраз встановлена за надання послуг позичальнику по кредитному договору, а тому немає підстав для визнання кредитного договору в цій частині недійсним. З такими висновками суду першої інстанції, апеляційний суд не погоджується. Судом встановлено такі обставини. 26 вересня 2019 року між Акціонерним банком «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту та страхування №Z06.00118.005704604 від 26.09.2019 року, за умовами якого Банк зобов`язався надати грошові кошті у розмірі 74999,00 гривень(а.с.7). Додатком 1 до Договору (паспорт споживчого кредиту) встановлено графік повернення кредиту , кількість та розмір платежів, періодичність їх внесення (а.с.8) Умови кредитного договору банком виконані в повному обсязі та надано позичальнику грошові кошти у розмірі визначеному Договором. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Таким чином, за змістом загальних норм права об`єктом зобов`язання не можуть бути дії, які одна із сторін вчиняє на власну користь. Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином,у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до п. 1.5 договору кредиту та страхування № Z06.00118.005704604 від 26 вересня 2019 року сторони домовились, що під час користування кредитом банк надає позичальнику послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, що визначені цим договором та Договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (надалі -ДКБОФО), за надання яких встановлена плата, відповідно до п.5 Додатку №1 як «Інші послуги Банку». Комісійна винагорода за переказ коштів та приймання готівки з подальшим зарахуванням на рахунки в банку, сплачуються згідно діючих Тарифів банку. Тарифи є невід`ємною частиною договору та розміщені на веб-сайті банку: www.ideabank.ua. В п. 4 додатку №1 до договору зазначені платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, обов`язкові для укладення договору, а саме: відкриття пакету послуг -100 грн.; плата за обслуговування кредитної заборгованості становить 2,15% щомісячно від початкової суми кредиту. Пунктом 9.8.2 Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (https://ideabank.ua/uk/about/publik-contracts), в редакції станом на час укладення кредитного договору, передбачено, що за користування кредитом Позичальник сплачує: плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених Додатком 1 до протоколу засідання Правління № 01/15-20 від 15 січня 2020 року згідно з Графіком за Договором кредиту, що включає в себе: - надання інформації за рахунками Позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів в Україні, в Контакт-центрі Банку, шляхом направлення sms-повідомлень щодо суми платежу за Договором кредиту, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; - надання інформації по рахунку Позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти Позичальника; - опрацювання запитів Позичальника, що направлені Банку Позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо. У випадку протермінування строку Договору кредиту, Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості до повного повернення суми Кредиту. Згідно п.5 додатку №1 до договору плата за ведення рахунку, розрахунково-касове обслуговування, комісія за надання кредиту не передбачена взагалі, проте визначені інші послуги банку. За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Згідно із частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування»)продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Згідно із пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). 10 червня 2017 рокунабув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредитуумови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування». Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Відповідно до частини 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1, та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління НБУ постановою № 49 від 08 червня 2017 року затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит). Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Додатком 2 до протоколу Комітету з управління активами, пасивами і тарифами ПАТ «Ідея Банк» № 119.2 від 02 жовтня 2017 року (діяв на момент укладення оспорюваного договору) затверджено тарифи банку, у тому числі щодо послуг з кредитування. Тарифи передбачають такі послуги за обслуговування кредитної заборгованості: обслуговування кредитної лінії (визначення вартості послуги обумовлено умовами договору), видача довідок про кредитну заборгованість (50 грн), надання довідки про рух по рахунку (виписка по одному рахунку) (50 грн), надання довідки про рух по всіх рахунках кредитної угоди (історія договору) (75 грн), детальна розшифровка заборгованості за кредитом (150 грн), зміна дати щомісячного чергового платежу (100 грн), надання нового графіку щомісячних платежів за зверненням позичальника (100 грн), видача завірених печаткою банку копій кредитних договорів та додатків на них (за кожну), які зберігаються в архіві (50 грн), надання термінової послуги (200 грн). У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів. Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Так, відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавецьна вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. З врахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 194/1387/19 (провадження № 61-7416св20). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначила, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Отже, щодо наслідків включення до договору споживчого кредитуумови, якою встановлено плату за надання інформації, що за законом повинна надаватися безоплатно, має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності на момент виникнення спірних правовідносин та в цій частині відміняє дію попереднього нормативно-правового акта, тобто застосуванню підлягає Закон України «Про споживче кредитування». Пунктом 1.5 кредитного договору ОСОБА_1 встановлено плату за обслуговування кредитної заборгованості, до якої з урахуванням п. 9.8.2 Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (в редакції станом на час укладення кредитного договору) входить і плата за надання інформації щодо кредиту без уточнення систематичності запиту такої інформації споживачем. Розмір плати за обслуговування кредиту визначений у пункті 5 додатку №1 до договору кредиту (у графіку щомісячних платежів) та змінюється залежно від погашення кредиту: перший платіж за обслуговування кредиту становить 2421,94 грн, останній 696,97, а всього за весь період кредитування 37426,89 грн., що значно перевищує суму процентів за користування кредитом. Надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено. З аналізу наведеного, слід дійти висновку, щофактично на вимогу споживача не частіше одного разу на місяць послуги з надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення СМС-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо, мають оплатний характер,що суперечить вимогам частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Враховуючи те, що позивачці встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, колегія суддів вважає, що положення п. 1.5 договору кредиту та страхування та п.5 додатку №1 до договору кредиту та страхування, укладених між сторонами, щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними. Проте, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила визнати недійсними положення п. 1.5 договору кредиту та страхування та п.5 додатку №1 до договору кредиту та страхування від 26 вересня 2019 року № Z06.00118.005704604. Слід зазначити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так i від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19). Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (пункт 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19)). Велика Палата Верховного Суду у пунктах 71-73 постанови від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90 цс19) дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) сформульовано висновки про те, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити спір по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) знов наголосила, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункт 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20). Судове рішення щодо правових наслідків недійсного правочину, в якому суд у мотивувальній частині робить висновки щодо дійсності чи нікчемності правочину, відповідає зазначеному принципу. Таким чином позовні вимоги про визнання недійсними положень п. 1.5 договору кредиту та страхування та п.5 додатку №1 до договору кредиту та страхування від 26 вересня 2019 року № № Z06.00118.005704604не підлягають задоволенню саме у зв`язку із обранням неналежного способу захисту порушеного права. Відповідно до частин першої та другої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, зокрема, є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (ч.4 ст. 376 ЦПК України). Оскільки обставини справи судом першої інстанції в цій частині встановлені повно, проте судом неправильно застосовано норми матеріального права, оскаржене судове рішення підлягає зміні в частині мотивів відмови у задоволенні вимог про визнання недійсними положень п. 1.5 договору кредиту та страхування та п.5 додатку №1 до договору кредиту та страхування від 26 вересня 2019 року № № Z06.00118.005704604. Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. За правилами вказаної статті реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. З огляду на встановлені у справі обставини, а також сформульовані у цій постанові висновки щодо нікчемності положень п. 1.5 договору кредиту та страхування та п.5 додатку №1 до договору кредиту та страхування від 26 вересня 2019 року, колегія суддів вважає за необхідне у порядку застосування наслідків виконання нікчемного правочину зобов`язати ПАТ «Ідея Банк» здійснити перерахунок здійснених платежів ОСОБА_1 за кредитним договором від 26 вересня 2019 року № Z06.00118.005704604 з огляду на нікчемність п. 1.5 договору кредиту та страхування та п.5 додатку №1 до договору кредиту та страхування, що забезпечує захист інтересу позивачки у правовій визначеності. З врахуванням викладеного, оскаржене судове рішення підлягає зміні в частині мотивів відмови у задоволенні вимог про визнання недійсними положень п. 1.5 договору кредиту та страхування та п.5 додатку №1 до договору кредиту та страхування. В частині вирішення позовних вимог про зобов`язання здійснити перерахунок платежів здійснених ОСОБА_1 судове рішення підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині. Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини тринадцятої ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.6 ст. 141 ЦПК України) Відповідно до ч.3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав. Фактично за наслідками апеляційного розгляду справи позовні вимоги задоволені (констатовано нікчемність окремих пунктів кредитного договору та проведено реституцію), а тому незалежно від форми їх заявлення питання щодо розподілу судових витрат вирішується відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України. Оскільки позивачку звільнено від сплати судових витрат й вона не оплачувала судовим збором позовну заяву та апеляційну скаргу, в цій частині судові витрати на відповідача не покладаються. Відповідно до ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Керуючись ст. ст.376 ч.1 п.2, ч.4,379 ч.1 п.3,4,ч.2, 383,384,389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції , - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Галицького районного суду м.Львова від 03 серпня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними положень про оплату за обслуговування договору кредиту та страхування № Z06.00118.005704604 від 26 вересня 2019 року, а саме пунктів 1.5 договору кредиту та страхування та п.5 додатку №1 до договору кредиту та страхування, змінити, виклавши мотивувальну частину судового рішення в цій частині в редакції цієї постанови. Рішення Галицького районного суду м.Львова від 03 серпня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про зобов`язання Акціонерного товариства «Ідея Банк» здійснити перерахунок за Договором , скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення. Зобов`язати Акціонерне товариство «Ідея Банк» здійснити перерахунок платежів, здійснених ОСОБА_1 за договором кредиту та страхування № Z06.00118.005704604 від 26 вересня 2019 року з огляду на нікчемність пунктів 1.5 договору кредиту та страхування та п.5 додатку №1 до договору кредиту та страхування з часу його укладення , зарахувавши сплачені кошти, що були спрямовані на погашення плати за обслуговування кредитної заборгованості, в рахунок погашення основного боргу по договору кредиту та страхування № Z06.00118.005704604 від 26 вересня 2019 року. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови в порядку визначеному ст.ст. 389-391 ЦПК України. Головуючий: Ю.Р.Мікуш Судді: Т.І.Приколота Р.В.Савуляк