Постанова 4821 № 705/3235/21

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1513/22Головуючий по 1 інстанції Справа №705/3235/21 Категорія: 314000000 Єщенко О.І. Доповідач в апеляційній інстанції Вініченко Б. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 листопада 2022 року Черкаський апеляційний суд в складі: суддівВініченка Б.Б., Нерушак Л.В., Новікова О.М. за участю секретаря Чуйко А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 16 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про обов`язки щодо третьої особи, - в с т а н о в и в : У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом. В мотивування поданого позову посилався на те, що на підставі договору дарування від 27 травня 1994 року ОСОБА_3 і йому на праві спільної часткової власності належить частина садиби по АДРЕСА_1 . Вказує, взаємні обов`язки, а також на користь членів сім`ї і третіх осіб при зміні правовідносин переходять іншим особам разом з власністю співвласників в обов`язковому порядку (ст. 358 ЦК України). ОСОБА_4 передала згідно договору дарування від 29 серпня 2017 року земельну ділянку ОСОБА_5 і не зазначила жодної дії щодо позивача, як третьої особи і порушила ст. 725 ЦК України. На його звернення про зміну або доповнення до договору , не відповідає. Відповідач визначає себе незалежним землевласником і вільним від виконання обов`язку на користь третьої особи, що дає підстави для звернення до суду. На підставі викладеного просив суд зобов`язати відповідача по договору дарування від 29 серпня 2017 року виконати обов`язок щодо ОСОБА_1 як третьої особи, встановлений попереднім базовим договором дарування від 27 травня 1994 року, для його співвласників. Заочним рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 16 вересня 2022 року відмовлено повністю у задоволенні позову. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження вказаних обставин. У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що рішення суду прийняте з порушенням норм процесуального права , а тому просить рішення суду першої інстанції скасувати і залишити позов без розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд не визнав його право власності по договору дарування від 27 травня 1994 року і принизив його як доказ, що відноситься до дискримінації позивача. Також вказав, що суд відмовив в позові, так як позивач не надав доказів на обґрунтування своїх вимог. При таких обставинах заява залишається без розгляду у будь-який час до закінчення процесу ст. 183, 187, 200, 257 ЦПК України, обмежуючи його право доступу для повторного звернення. Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступних висновків. Частинами 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду відповідає даним вимогам закону. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Відповідно до частин першої-третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). У частинах другій, четвертій статті 83 ЦПК України зазначено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У правовідносинах на позивача покладається обов`язок довести наявність підстав для задоволення позову, про що позивач повинен надати докази, а відповідач має зустрічний обов`язок довести ті обставини, які становлять основу його заперечень і спростовують відповідні вимоги. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 559/2218/17. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Виходячи з вказаних положень судовому захисту підлягає саме порушене право, тому відсутність доказів щодо наявності порушеного права є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 751/968/18. Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_6 посилався на те, що на підставі договору дарування від 27 травня 1994 року йому і ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності належить садиба по АДРЕСА_1 , проте 29 серпня 2017 року відповідач укладаючи договір дарування передала свої майнові права на земельну ділянку ОСОБА_7 і не зазначила жодної дій щодо позивача, як третьої особи і порушила ст. 725 ЦК України, а тому відповідач вважає себе незалежним землевласником і вільним від виконання обов`язку на користь третьої особи. При цьому, до матеріалів справи додав лише копію договору дарування від 27 травня 1994 року. Позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються саме обов`язків щодо третьої особи по договору дарування від 29 серпня 2017 року, однак вказані вимоги не містять нормативно-правового обґрунтування порушень прав позивача, допущених відповідачем при укладенні договору дарування 29 серпня 2017 року. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України). Так, за змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди. Викладене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 07 вересня 2016 року в справі N 6-1026цс16. Згідно вимог ст. 725 ЦК України договором дарування може бути встановлений обов`язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред`являти вимог до третьої особи про виселення тощо). Дарувальник має право вимагати від обдаровуваного виконання покладеного на нього обов`язку на користь третьої особи. Установивши відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 про обов`язки щодо третьої особи згідно договору дарування від 29 серпня 2017 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в даній справі. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанцій про безпідставність і недоведеність позовних вимог і висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що суд першої інстанції повинен був залишити позов без розгляду безпідставні. Стаття 257 ЦПК України містить чіткий перелік підстав, за яких позов належить залишити без розгляду. Із апеляційної скарги не вбачається підстав для залишення позову без розгляду, а посилання на порушення судом ст. 257 ЦПК України безпідставне, поскільки підстав, визначених ст. 257 ЦПК України про залишення позову без розгляду не вбачається. Доводи апеляційної скарги, що суд порушив процесуальні норми і не визнав його права власності по договору дарування від 27 травня 1994 року не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки предметом даного позову є щодо прав та обов`язків третьої особи згідно договору дарування від 29 серпня 2017 року, тому судом першої інстанції було розглянуто справу з дотриманням норм процесуального права та на підставі доказів наданих суду на підтвердження позовних вимог. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення. Згідно з п. 6 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін. Встановивши, що позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження позову, а також порушення його прав, свобод чи законних інтересів відповідачем при розпорядженні своїми майновими правами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , з яким погоджується апеляційний суд. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст. ст. 268, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 16 вересня 2022 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 10 листопада 2022 року. Судді: