Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/4014/22

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 листопада 2022 року справа №200/4014/22 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Гаврищук Т.Г., суддів Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківський області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 серпня 2022 р. у справі № 200/4014/22 (головуючий І інстанції Логойда Т.В., повне судове рішення складено 19.08.2021 року в м. Слов`янськ Донецької області) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківський області про визнання протиправними дій та скасування рішення,- УСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківський області (далі відповідач-2), в якому просив: - визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови в призначенні йому пенсії та скасувати рішення від 12.07.2022 року № 054450003895 про відмову в призначенні пенсії; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити йому пенсію з 04.07.2022 року, зарахувавши до пільгового стажу роботи, що дає право на призначення пенсії відповідно до ч. 3 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та ст. 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення», періоди роботи згідно із записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 з 24.01.2000 року по 19.12.2001 року, з 05.03.2002 року по 25.06.2002 року, з 04.02.2003 року по 03.10.2011 року, з 04.10.2011 року по 06.11.2013 року, з 07.11.2013 року по 01.03.2022 року із застосуванням роз`яснень Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 року №

8. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 серпня 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 12.07.2022 року №054450003895, прийняте щодо ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.07.2022 року про призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що разом із позовною заявою позивач надав трудову книжку із записами про свою трудову діяльність в шкідливих умовах з повним робочим днем під землею, але суд її навіть не досліджував та не надав будь-якої оцінки її записам в оскаржуваному рішенні. Вважає, що суд з врахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу повинен був під час розгляду справи перевірити наявний стаж роботи який дає право на призначення пенсії відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону №1058 та зобов`язати відповідача врахувати такий стаж роботи, що не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача та виключала б можливість повторного порушення прав позивача з тих самих підстав відповідачем. Зазначає, що на час звернення із заявою про призначення пенсії стаж роботи позивача, який дає право на призначення пенсії відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону №1058 складав 25 років 06 місяців 13 днів. Крім того, згідно листа Міністерства соціальної політики України №1209-27 від 12.09.2018 року, до законодавчого врегулювання питання внесення змін до статті 114 Закону №1058, органи Пенсійного фонду України при призначенні пенсії відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону №1058 враховують роз`яснення №8. Відповідач-2 також не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що довідки, які б підтверджували пільговий характер за період з 05.03.2002 по 31.12.2021 позивачем не представлено. Надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення. Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. 04.07.2022 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Подану заяву за принципом екстериторіальності (відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 року №25-1) розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 12.07.2022 року № 054450003895 в призначенні такої пенсії відмовлено у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу. Рішення мотивовано тим, що страховий стаж заявника становить 19 років 10 місяців 29 днів, з урахуванням кратності - 20 років 10 місяців 29 днів; пільговий стаж (згідно із Списком, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.1994 року № 202) - 01 рік 10 місяців 18 днів. Рішенням встановлено, що довідки, які б підтверджували пільговий характер роботи за період з 05.03.2002 року по 31.12.2021 року, заявником не представлені. Вказаним рішенням до страхового стажу не зараховано: - період навчання з 01.09.1995 року по 18.06.1999 року в Донецькому аграрному технікумі, згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки запис в трудовій книжці внесено не в повному обсязі, а саме відсутня дата видачі та ким виданий диплом, а оригінал диплому чи довідка про навчання на денній формі не представлені; - період заочного навчання у Донецькому національному технічному університеті, згідно з копією диплома від 30.06.2010 року НОМЕР_2 . Позивач не погоджувався з рішенням органу Пенсійного фонду України в частині обчислення пільгового стажу. Суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідача зарахувати спірні періоди (з 24.01.2000 року по 19.12.2001 року, з 05.03.2002 року по 25.06.2002 року, з 04.02.2003 року по 03.10.2011 року, з 04.10.2011 року по 06.11.2013 року, з 07.11.2013 року по 01.03.2022 року) до відповідного стажу та призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах, оскільки відповідачем виконані не всі умови, що необхідні для прийняття законного та обґрунтованого рішення: в оскарженому рішенні не досліджено всі періоди роботи позивача, не зазначено, які саме періоди роботи зараховані до відповідного стажу (що унеможливлює визначення судом всіх не зарахованих періодів). Отже, відповідачем виконані не всі умови, що необхідні для прийняття законного та обґрунтованого рішення. Суд дійшов висновку про те, що належним способом захисту у спірних правовідносинах буде зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 04.07.2022 року про призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні. Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини 3 статті 114 Закону №1058-ІV працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на таких роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років. Такий самий порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) на шахтах з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або перебувають у стадії ліквідації, але не більше двох років. За наявності стажу на підземних роботах менше 10 років у чоловіків і менше 7 років 6 місяців у жінок та страхового стажу, встановленого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім пункту 1 частини другої цієї статті, за кожний повний рік зазначених робіт пенсійний вік, встановлений абзацом першим статті 26 цього Закону, зменшується на один рік. При цьому пенсійний вік для жінок не може бути нижчим за вік, встановлений абзацом першим пункту 1 частини другої цієї статті. Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пункт 3 Порядку № 637 встановлює, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу органами Пенсійного фонду на місцях приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (надалі - Порядок), у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Тобто надання уточнюючої довідки необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення. Оскарженим рішенням органу Пенсійного фонду позивачу відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу. При цьому суб`єктом владних повноважень в оскарженому рішенні періоди роботи позивача, які зараховані до пільгового стажу, а які не зараховані, не зазначені; підстави такого незарахування не наведені; рішення прийнято без наведення відповідних обґрунтувань для його прийняття. Вказане не відповідає загальному принципу правової визначеності. Вказане свідчить про те, що відповідач діяв недобросовісно та необґрунтовано, не врахував усіх обставин та положень законодавства, що мають значення для призначення пенсії позивачу, і, як наслідок, допустив неналежний розгляд поданої ним заяви і документів та, відповідно, прийняв незаконне і необґрунтоване рішення. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що таке рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню. Щодо доводів апелянта, що суд з врахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу повинен був під час розгляду справи перевірити наявний стаж роботи, який дає право на призначення пенсії та зобов`язати відповідача врахувати такий стаж роботи, суд зазначає наступне. У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право глави держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуду рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів. На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення. Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності не безпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02). Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13. Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. За приписами частини 4 цієї статті, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Статтею 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії. Повноваження щодо призначення пенсії відноситься до компетенції відповідача і суд не може підміняти цей орган або перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати пільговий та страховий стаж позивача. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, спірним рішенням відповідач відмовив у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу. При цьому, відповідачем виконані не всі умови, що необхідні для прийняття законного та обґрунтованого рішення: в оскарженому рішенні не досліджено всі періоди роботи позивача, не зазначено, які саме періоди роботи зараховані до відповідного стажу (що унеможливлює визначення судом всіх не зарахованих періодів). На підставі викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.07.2022 року про призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні. Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду без змін. Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківський області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 серпня 2022 р. у справі № 200/4014/22 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 серпня 2022 р. у справі №200/4014/22 - залишити без змін. Повне судове рішення складено 08 листопада 2022 року. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук Судді: А.А. Блохін І.В. Сіваченко