Постанова Одеський апеляційний суд № 522/9082/21

Номер провадження: 22-ц/813/4858/22 Справа № 522/9082/21 Головуючий у першій інстанції Кузнецова В. В. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10.10.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І., за участю секретаря Сидоренко А.О., розглянувши у спрощеному порядку за відсутністю учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Морський Торговельний порт «Чорноморськ» про зобов`язання вчинити дії, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовної заяви. 21 травня 2021 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державного підприємства «Морський Торговельний порт «Чорноморськ» про зобов`язання вчинити дії, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, відповідно до якого просить зобов`язати відповідача виконати постанову Верховного суду України від 20.01.2021 року, справа №522/18387/17; поновити ОСОБА_1 на посаді радника директора з управління персоналом ДП «Морський торговельний порт «Чорноморськ»; визнати незаконним наказ ДП «МТП «Чорноморськ» №58-к від 05.03.2021 «Про звільнення ОСОБА_1 »; стягнути з ДП «МТП «Чорноморськ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 12 вересня 2017 року по 21 травня 2021 року включно у розмірі 1379828,32 грн, який визначено без відрахування податків та обов`язкових платежів; стягнути з ДП «МТП «Чорноморськ» на користь ОСОБА_1 50 000 грн відшкодування моральної шкоди та судові витрати у розмірі 11 350 грн, та витрати на правничу допомогу 24 000 грн. В обґрунтування позову зазначає, що Постановою Верховного суду України від 20 січня 2021 року, справа 522/18387/17, за його позовом до ДП «МТП «Чорноморськ» про зміну формулювання підстав звільнення, стягнення невиплаченої вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги та завдання моральної шкоди, було визнано незаконним та скасовано наказ ДП «МТП «Чорноморськ» від 06 вересня 2017 року № 501/0-1 про припинення трудового договору з ОСОБА_1 за статтею 38 КЗпП України. Вказує, що за змістом казаної постанови, у зв`язку із скасуванням наказу ДП «МТП «Чорноморськ» від 06 вересня 2017 року № 501/0-1 про припинення трудового договору з ОСОБА_1 за статтею 38 КЗпП України, останній не вважається таким, шо припинив відносини з відповідачем. 23 квітня 2021 року він отримав лист ДП «МТП «Чорноморськ» від 31.03.2021 року за №587/06-23, згідно з яким його повідомили, що нібито на виконання постанови Верховного суду України від 21.01.2021 по справі №522/18387/17, в.о. директора ДП «МТП «Чорноморськ» видано наказ №58-к від 05.03.2021 «Про звільнення ОСОБА_1 ". Відповідно до наказу №58-к від 05.03.2021, копію якого було надіслано разом із листом, 05 березня 2021 року відповідачем було скасовано наказ №501/0-1 від 06.09.2017 про припинення трудового договору з ОСОБА_1 за статтею 38 КЗпП України, та за формулюванням: "вважати таким, що звільнений 11 вересня 2017 року, ОСОБА_1 за п.3 ст. 38 КЗпП України - за власним бажанням, якщо власник або уповноважений орган не виконує законодавство про працю, умови колективного договору». На його думку, відповідач на виконання рішення суду касаційної інстанції зобов`язаний був згідно ст. 235 КЗпП України скасувати наказ №501/0-1 від 06.09.2017 р. про припинення трудового договору з ОСОБА_1 за статтею 38 КЗпП України, поновити на роботі ОСОБА_1 з 06.09.2017 р., допустити до виконання трудових обов`язків ОСОБА_1 , нарахувати та виплатити за відрахуванням податків середній заробіток за час вимушеного прогулу. У зв`язку з незаконними діями ДП «МТП «Чорноморськ» порушив та продовжує порушувати його права та завдає йому матеріальної та моральної шкоди, у зв`язку з чим ОСОБА_1 змушений був звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Морський Торговельний порт «Чорноморськ» про зобов`язання вчинити дії, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку відмовлено. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено матеріали справи та зроблені помилкові висновку про відмову у задоволенні позову. Короткий зміст відзиву ДП «Морський Торговельний порт «Чорноморськ» на апеляційну скаргу. У відзиві ДП «Морський Торговельний порт «Чорноморськ» зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Сповіщення сторін. Про судове засідання, призначене на 28 вересня 2022 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи. Повне судове рішення виготовлено 10 жовтня 2022 року, про що зазначено у вступній частині постанови Одеського апеляційного суду. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частин першої, сьомої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено статтею 38 КЗпП України. Відповідно до частини першої цієї статті працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. За змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору. Відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Судом першої інстанції правильно встановлено, що Постановою Верховного Суду від 20 січня 2021 року задоволено частково касаційну скаргу ОСОБА_1 .. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 липня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 березня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» про зміну формулювання підстав звільнення, скасовано та прийнято нову постанову. Позовні вимоги ОСОБА_1 до державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» про зміну формулювання підстав звільнення задоволено частково. Визнано незаконним і скасовано наказ державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» від 06 вересня 2017 року № 501/О-1 про припинення трудового договору з ОСОБА_2 за статтею 38 КЗпП України. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 липня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 березня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» про стягнення невиплаченої вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги та завданої моральної шкоди залишено без змін. На думку позивача відповідач на виконання рішення суду касаційної інстанції зобов`язаний був згідно ст. 235 КЗпП України скасувати наказ №501/0-1 від 06.09.2017 року про припинення трудового договору з ОСОБА_1 за статтею 38 КЗпП України, поновити на роботі ОСОБА_1 з 06.09.2017 року, допустити до виконання трудових обов`язків ОСОБА_1 , нарахувати та виплатити за відрахуванням податків середній заробіток за час вимушеного прогулу, однак наказ №58-к від 05.03.2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідач порушив та продовжує порушувати права позивача. Зі змісту вказаної постанови вбачається, що наказ ДП «МТП «Чорноморськ» від 06.09.2017 р. № 501/0-1 про припинення трудового договору з ОСОБА_1 є незаконним та підлягає скасуванню виключно на підставі того, що ОСОБА_3 не вправі був змінювати підставу розірвання трудового договору на частину першу, або просто статтю 38 КЗпП України за відсутності на те волевиявлення позивача. При цьому Верховний Суд зазначив, що заявляючи позовні вимоги про заміну формулювання підстави звільнення, стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку, позивач ОСОБА_1 не заявляв позовної вимоги про поновлення його на роботі, а тому колегія суддів не вирішувала це питання, обмежившись лише визнанням вказаного наказу незаконним. Відповідно до ч.3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. На виконання постанови Верховного Суду від 20 січня 2021 року по справі №522/18387/17 видано наказ № 58-к від 05.03.2021 р. «Про звільнення ОСОБА_1 », згідно із якого ОСОБА_1 вважається таким, що звільнений 11.09.2017р. за ч. 3 ст. 38 КЗпП України - за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. Таким чином, виданням наказу № 58-К від 05.03.2021р., ДП «МТП «Чорноморськ» повністю виконало постанову Верховного Суду від 20.01.2021р. з урахуванням того, що судом визнано незаконним та скасовано наказ про припинення трудового договору з позивачем. Слід також зазначити, що судом позивача не поновлено на роботі, з урахуванням того, що саме ОСОБА_1 був ініціатором розірвання трудового договору з ДП «МТП «Чорноморськ» (ч.3 ст. 38 КЗпП України - за власним бажанням). Відповідач вказує, що заява ОСОБА_1 від 10.03.2021р. про поновлення його на роботі, надійшла на адресу Порту 15.03.2021р., тобто вже після видання оскаржуваного ним наказу. Таким чином, у суду дійсно відсутні підстави для визнання незаконним та скасування наказу № 58-к від 05.03.2021 р. «Про звільнення ОСОБА_1 ». Щодо вимог ОСОБА_1 слід зазначити наступне. Зі змісту постанови Верховного Суду від 20.01.2021р. по справі №522/18387/17, що наказ ДП «МТП «Чорноморськ» від 06.09.2017р. №501/0-1 про припинення трудового договору з ОСОБА_1 є незаконним та підлягає скасуванню виключно на підставі того, що ОСОБА_3 не вправі був змінювати підставу розірвання трудового договору на частину першу, або просто статтю 38 КЗпП України за відсутності на те волевиявлення позивача (ст.10 Постанови). При цьому Верховний Суд зазначив, що заявляючи позовні вимоги про заміну формулювання підстави звільнення, стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку, позивач ОСОБА_1 не заявляв позовної вимоги про поновлення його на роботі, а тому колегія суддів не вирішує це питання, обмежившись лише визнанням вказаного наказу незаконним. Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. У даному випадку органом, який розглядав трудовий спір між ОСОБА_1 та ДП «МТП «Чорноморськ» про зміну формулювання підстав звільнення, стягнення невиплаченої вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги та завданої моральної шкоди - є Верховний Суд, який вирішив не поновлювати ОСОБА_1 на роботі з підстав незаявлення таких позовних вимог. Крім того, як вже зазначалось, заява ОСОБА_1 від 10.03.2021р. про поновлення його на роботі, надійшла на адресу відповідача 15.03.2021р., тобто вже після видання оскаржуваного ним наказу. Таким чином, нормами діючого законодавства підтверджується відсутність жодних правових підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі в ДП «МТП «Чорноморськ» на підставі постанови Верховного Суду від 20.01.2021 р. по справі № 522/18387/17. Суд першої інстанції правильно зазначив, що інші наведені позивачем доводи в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовують наведених висновків суду. Враховуючи викладене, оцінюючи здобуті по справі докази за своїм внутрішнім переконанням щодо їх належності, допустимості та достовірності, а також приймаючи до уваги те, що позивачем не надано суду достатніх та переконливих доказів, які б в своїй сукупності вказували на обґрунтованість позовних вимог, неправомірність дій відповідача в ході розгляду справи не встановлена, оскільки відповідачем виконано постанову Верховного Суду від 20 січня 2021 року по справі №522/18387/17 та законних підстав для поновлення ОСОБА_1 на посаді радника директора з управління персоналом ДП «Морський торговельний порт «Чорноморськ» немає, а відтак в задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди судом першої інстанції правильно було відмовлено. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав. Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції (фактично дублюють доводи позовної заяви) із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судове рішення виготовлено 10 жовтня 2022 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький А.І. Дришлюк