Ухвала КЦС ВС № 206/2832/21

Ухвала 02 листопада 2022 року м. Київ справа № 206/2832/21 провадження № 61-10757ск22 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Фаловської І. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 31 грудня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Самарського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зняття арешту з майна, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 31 грудня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року. Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження, оскільки вона не відповідає вимогам статті 392 ЦПК України. Відповідно до частин першої, третьої статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР) є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до ЄДРСР, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин. Як вбачається з ЄДРСР, у липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Самарського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Самарський ВДВС міста Дніпра Південно-Східного МРУ Міністерства юстиції) про зняття арешту з майна. Бабушкінський районний суд міста Дніпропетровська своїм рішенням від 31 грудня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат. Дніпровський районний суд своєю постановою від 13 жовтня 2022 року рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 31 грудня 2021 року скасував. Провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Разом з тим, як вбачається з прохальної частини касаційної скарги ОСОБА_1 просить скасувати рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 31 грудня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Відповідно до пунктів 4, 6 частини другої статті 392 ЦПК України заявнику слід уточнити свої вимоги щодо оскаржуваних судових рішень, оскільки касаційна скарга містить посилання на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 31 грудня 2021 року, яке скасовано. Ураховуючи викладене, скаржнику необхідно уточнити вимоги касаційної скарги, зокрема, вказати рішення (ухвалу, постанову), що оскаржується, із зазначенням дат їх ухвалення та викласти свої вимоги відповідно до повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтею 409 ЦПК України. Разом з тим, згідно з пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України визначено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Касаційна скарга має містити: пункт 1 - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах. При цьому суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин; пункт 2 - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовним обґрунтуванням мотивів такого відступлення; пункт 3 - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування з конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи; пункт 4 - посилання на підстави, передбачені частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження судових рішень, заявник одночасно посилається на правові висновки, зроблені у постановах Верховного Суду, які не враховані апеляційним судом, та на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах. Оскільки підстави, передбачені пунктами 1 та 3 частини другої статті 389 ЦПК України (неврахування висновку Верховного Суду та відсутність висновку Верховного Суду) можуть бути взаємовиключними, особа, яка подає касаційну скаргу, у разі одночасного посилання на вказані підстави, має конкретизувати у касаційній скарзі, яку саме норму (норми) права апеляційний суд застосував без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у подібних правовідносинах, та щодо застосування якої норми (норм) права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду. Відсутність такої конкретизації у касаційній скарзі свідчить про неналежне виконання вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України. Крім того, Верховний Суд роз`яснює заявнику, що посилаючись на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, як на підставу для відкриття касаційного провадження, заявник повинен зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватись, який висновок виклав апеляційний суд з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає незгода з ним. Коректне визначення підстав касаційного оскарження має важливе значення, оскільки відповідно до положень частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Ураховуючи наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням заявникові строку для усунення недоліків, а саме: 1) уточнити прохальну частину касаційної скарги; 2) надати суду уточнену редакцію касаційної скарги разом із копіями скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи, оформлену відповідно до положень статті 392 ЦПК України з урахуванням вимог цієї ухвали. Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, -

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 31 грудня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року залишити без руху. Надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя І. М. Фаловська